Ерейніон Ґіл-ґалад – четвертий і останній Верховний король нольдорів у Середзем'ї. Син Ородрета*, останнього короля Нарґотронда, онук Анґрода, брат Фіндуілас.
- Насправді, існує кілька версій походження Ґіл-ґалада, адже Дж. Р.Р. Толкін в своїх нотатках (після написання основного тексту "Сильмариліона") змінював походження ельфа. Докладніше про це читайте в розділі "Походження".[1]
Ґіл-ґалад в світлі князював
І сумно лине арфи спів
Про того, хто останнім став
З ельфійських давніх королів.
- Переклад на українську С.Бондаренко.
Життєпис
Перша епоха
Ґіл-ґалад був ще дитиною, коли відбулася четверта з величних битв — Даґор-Браґоллах, Битва Раптового Полум’я. Битва, в ході якої Морґот прорвав облогу Анґбанду.
Однак, напередодні битви, батько Ґіл-ґалада (в першій версії походження ним був Фінґон) відправив свою дружину та сина до Кірдана, у Фалас (узбережжя Західного Белеріанду).
"Вцілілі попливли разом із Кірданом Корабельником на південь до Острова Балар, де влаштували притулок для всіх, хто міг туди дістатися; вони-бо утримували опорний пункт також і біля Гирла Сіріону, а там, у струмках і водах із густими, як ліс, очеретами лежали у сховку легкі та бистрі човни."[2]
Після втрати Мінас-Тіріту перевал Сіріон був відкритий для військ Морґота, Гітлум був знищений після Нірнает-Арноедіаду, тому що не залишилося сили, яка могла б протистояти ворогам, а порти на Фаласі були обложені та захоплені орками.
Ґіл-ґаладу ж разом з Кірданом Корабельником і тут вдалося врятуватися і вони рушили на південний Острів Балар.
В ході Нірнает-Арноедіади король Фінґон, верховний король нольдорів, був убитий, і корона перейшла до його брата Турґона в Ґондоліні. Коли ж Ґондолін було втраченно, а новини про смерть Турґона досягнули Балару, тоді Ерейніона Ґіл-ґалада, сина Фінґона, було проголошено Верховним Королем нольдорів Середзем’я.[3]
Друга епоха
Після знищення Белеріанду під час Війни Гніву Ґіл-ґалад заснував королівство Ліндон, на крайньому північному заході Середзем’я. І столицею королівства стали Сірі Гавані. З Ґіл-ґаладом залишився Ельронд, син Еаренділа Осяйного і Елвінґ Незрівнянної, котрий став його знаменосцем і оповісником.[4] Ґіл-ґалад був останнім спадкоємцем королів нольдорів у вигнанні та визнаним Верховним королем ельфів Заходу.[5] Багато ельфів, як синдарів, так і нольдорів, приєдналися до нього. Але незабаром серед нольдорів знову почалися хвилювання, і багато з них покинули Ліндон. На чолі з Келебрімбором, онуком Феанора, вони заснували царство Ерегіон.
До Ліндона з Нуменора прибували кораблі, і Ґіл-ґалад подружився з людьми. Однак, коли у 882 році Другої епохи, Ґіл-ґалад передав листа для короля Нуменора, з попередженням про те, що на Сході виникла нова тінь, і благанням про допомогу в боротьбі з нею, однак королі Нуменору відвернулися від ельфів. Близько 1000 року Другої Епохи Саурон, "прибравши на той час подобу і прегарну, і мудру", намагався потоваришувати з ельфами, задля того аби "зманити до себе на службу, бо знав, що Первородні наділені найбільшою силою".[4] Однак Ґіл-ґалад разом з Ельрондом запідозрили неладне і не піддалися омані, на відміну від деяких інших Елдарів. Так, Саурона, що називався тоді Аннатаром, "Володарем Дарів" радо вітали в Ерегіоні, під проводом Келебрімбора, онука Феанора.
"Саме в Ереґіоні до намов Саурона прислухалися найохочіше, бо нольдори тієї землі завжди прагнули примножити вміння і творити дедалі витонченіші речі. Тому вони і прислухалися до Саурона й чимало дізналися від нього, бо знання його було величезне."[4]
Відтак ковалі Ост-ін-Езіла, під орудою Саурона, викували перші Персні Влади. Саурон керував їхньою працею і знав усе, що вони робили, він-бо задумав поневолити ельфів і пильно стежив за ними.
Бенджамін Вокер в ролі Ґіл-ґалада в серіалі від Amazon "Володар перснів: Персні влади"
Приблизно в 1600 році Першої епохи Саурон таємно викував на горі Ородруїн Єдиний Перстень, вклавши в нього більшу частину своєї сили та волі. Перстень той правував рештою, і сила їхня була зв’язана з ним і цілковито йому підкорена, так що діяла лише доти, доки існував він. Однак ельфів було не так легко пошити в дурні. Щойно Саурон надягнув на палець Єдиний Перстень, вони дізналися про це, й упізнали його, і збагнули, що він стане їхнім повелителем і повелителем усього, що вони створили. Тоді, розгнівавшись і злякавшись, вони зняли свої перстені, а Саурон зажадав їх повернути. Так почалася війна ельфів проти Саурона.
Останні три Персні Влади, що їх викував Келебрімбор були наймогутнішими серед інших. Нар’я, Ненья та Вілья — так нарекли їх: Перстені Вогню, Води та Повітря. Їх і вдалося врятувати від Саурона. Вілья та Нар'я були відправлені до Ґіл-ґалада та Кірдана Корабельника в Ліндон, тоді як третій Перстень – Ненья – отримала Ґаладріель.[6]
Коли Саурон вторгся в Еріадор, Ґіл-ґалад послав Ельронда на допомогу Ереґіону, а також звернувся до Королівства Нуменор про допомогу.[5][7] Та Ельронд не зміг стати на заваді просуванню військ Саурона і з кількома вцілілими відступив до Імладріса.[6] Еріадор був захоплений, доти доки великий флот нуменорців, надісланий Тар-Мінастіром, одинадцятим Королем Нуменору, не прибув до Ліндона. Об’єднаними силами ельфів та людей, армія Саурона була відкинута та розбита. Після цієї війни Саурон довго не турбував ельфів, і Ґіл-ґалад призначив Ельронда своїм віце-регентом, передавши йому перстень Вілья.[6]
Коли Ар-Фаразон, знаний серед ельфів як Тар-Каліон, захопив Саурона й відвіз його до Нуменора, Західні землі знайшли мир, і Ґіл-ґалад міг вільно поширювати свою владу на північ, південь і схід за Андуїн.[4] Після падіння Нуменора Елендил та його сини прийшли до Середзем’я та заснували королівства Ґондор на півдні та Арнор на півночі. На честь Елендила Ґіл-ґалад побудував Білі вежі, вежі Емин-Берайду, і в найвищій із веж - в Елостіріоні, розмістив один з Палантирів.[4]
Марк Фергюсон у ролі Ґіл-ґалада в пролозі фільму "Володар перснів: Братство персня"
Після падіння Нуменора Саурон знов утік, відновив свої сили в Мордорі і, незабаром, знов напав на Ґондор. Син Елендила Ісільдур був змушений тікати і відплив на північ до свого батька. Елендил і Ґіл-ґалад сформували Останній Союз ельфів і людей проти Саурона в 3431 р. Другої епохи.[5] Зазначається, що війська Ґіл-ґалада приєдналися до Елендила поблизу Амон-Сул.[8]
Союзники рушили до Імладрісу, де протягом трьох років збирали сили для головної битви з Сауроном. Сформувавши військо, вони перетнули Імлисті гори та рушили на південь, де й розбили армію Мордору. Вони прорвалися через Кіріт-Ґорґор (Удун) і взяли в облогу Темну вежу Саурона.[5] Після семи років облоги, Саурон вийшов на останній бій і Ґіл-ґалад разом з Елендилом билися проти Ворога і пали на полі бою.[9]
"Я був прапороносцем Гіл-Гелада та разом з його дружиною бився при Дагорладі, біля Чорних Воріт Мордору, де ми одержали верх; бо списові Гіл-Гелада та мечу Елендила, Айглосу та Нарсілу, ніхто не міг протистояти. Я бачив останню сутичку на схилах Ородруїну, де загинув Гіл-Гелад та поліг Елендил, і Нарсіл зламався надвоє; але й самого Саурона було повержено; Ісілдур уламком батьківського меча відрубав йому палець з Перснем та взяв собі." - Ельронд, Владика ельфів Рівенділу
У сувої, який Ісільдур написав у Мінас-Тіріті перед тим, як їхати на північ, він зазначив, що Ґіл-ґалад був убитий "жаром руки Саурона". Так помер останній Верховний Король Нольдорів, і на цей титул ніколи не претендував жоден інший Нольдор Середзем’я.
Етимологія
Ґіл-ґалад by Berende on DeviantArt[10]
Ґіл-ґалад — ім'я синдаринської мови, що означає "Сяйлива зірка". Назва складається зі слів на синдарині gil ("зірка") + galad ("сяйво"). Згідно з іншою версією, це ім'я було an epessë, дане йому через те, що броня Ґіл-ґалад і щит його були покриті сріблом і були усіяні білими зірками, що сяяли вдалині. Ще пізніша версія пояснює, що це було ім'я його матері.[1]
Інші імена
Будучи нащадком королів, ім'я Ґіл-ґалада на синдарині було Ерейніон, що в перекладі означає "Нащадок королів", від множини aran ("король") + -ion (суфікс по батькові).[11] Ім'я Ґіл-ґалада на мові Квенья було Артанаро, що на синдарин перекладалося як Роднор. Лінгвіст Пол Страк пояснює, що це можна перекласти як "Благородний вогонь".
Незрозуміле ім'я — Фінеллах, включене в лист Ґіл-ґалада до нуменорського короля Тар-Менельдура. Лінгвіст Девід Сало зазначає, що воно може означати «полум’я волосся та очей».[12]
Походження
Ґіл-ґалад вперше з’являється у другій версії "Падіння Нуменора", що був написаний близько 1937 року, разом з Елендилом. Обидва створюють Великий Союз ельфів і людей і борються з Тю (англ. Thû) в Мордорі, але обидва гинуть в ході битви. У цьому тексті Ґіл-ґалад згадується як нащадок Феанора та ельфійський король Белеріанду.[13]
У примітці на полях до параграфу 28 висновку "Квенти Сильмариліон" Толкін написав олівцем ім'я Ґіл-ґалад і назву "Ліндон". Цю нотатку, ймовірно, використав Крістофер Толкін, щоб представити Ґіл-ґалада в кінці 24-ї глави вже опублікованого Сильмариліона, поряд з Кірданом, Келеборном і Ґаладріель.[14]
Пізніше, під час написання "Володаря перснів", Толкін вважав Ґіл-ґалада сином Фінрода Фелаґунда. Наприкінці 1950-х років він вирішив, що Фелаґунд був неодруженим і бездітним, і припустив у примітці на полях, що Ґіл-ґалад міг бути сином Фінґона.[15]
Однак, будучи сином Фінгона, Ґіл-ґалад таким чином створив би певні невідповідності і питання до правляння Турґона і його титула "Верховний король нольдорів". Адже, згідно з законами і порядком наслідування трону, королівська влада переходить до старшого сина попереднього короля, як наприклад у випадку, коли Маезрос віддав престол Фінґолфіну. Таким чином, саме Ґіл-ґалад мав успадкувати трон, а не брат Фінґона - Турґон.
Остаточне ж рішення Толкіна щодо того, хто ж був батьком Ґіл-ґалада, напевно, полягало в тому, що він був сином Ородрета, Короля Нарґотронда, який, в той же час, був змінений із сина Фінарфіна на сина Анґрода. Перемістивши Ґіл-ґалада до дому Фінарфіна, Толкін зробив Фінґона бездітним, а Турґона його спадкоємцем, вирішивши, таким чином, проблему зі спадкоємством престолу.
Син Дж. Р.Р. Толкіна та літературний виконавець Крістофер Толкін прийняв рішення не включати цю редакцію до "Сильмариліону" і залишив Ґіл-ґалада сином Фінґона. Він зробив це, тому що в той час вважав, що деякі аспекти "перенесення персонажу" — зокрема пониження статусу Ородрета до сина Анґрода — вимагали б значного перероблення вже існуючого тексту.
Для того, щоб узгодити текст опублікованого "Сильмариліону" він також відредагував рядок у главі Алдаріон і Ерендіс: Дружина мореплавця "Незавершених оповідей Нуменора і Середзем'я", у якому Ґіл-ґалад згадувався як член дому Фінарфіна. Багато років потому в "Народах Середзем’я" Крістофер Толкін заявив, що це рішення було помилкою і не відображало "концепції батька про персонажа". Він припустив, що було б краще залишити походження Ґіл-ґалада неясним.[1]
У рукописі 1959 року щодо хронології (опубл. в "Природа Середзем’я"), Толкін розглядав різні концепції щодо років народження різних персонажів легендаріуму відповідно до того, як ельфи старіли з часом. У примітці, доданій до цього рукопису, він припустив, що Ґіл-ґалад став королем у Ліндоні "під" Ґаладріель бл. 10-20 р. Другої епохи, і що для того, щоб мати відповідний вік для правителя, він повинен був народитися в 1481 р. Днів блаженства, в Елдамарі.
Галерея
Персні влади
Джерела
- ↑ 1,0 1,1 1,2 J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Peoples of Middle-earth, "XI. The Shibboleth of Fëanor", "The parentage of Gil-galad", pp. 349-351
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Сильмариліон", Розділ XX. Про П'яту Битву: Нірнает-Арноедіад
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Сильмариліон", Розділ XXIII. Про Туора і загибель Ґондоліна
- ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3 4,4 Дж.Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), "Сильмариліон", Про персні влади та третю епоху
- ↑ 5,0 5,1 5,2 5,3 Дж.Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B, "Друга епоха"
- ↑ 6,0 6,1 6,2 J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn"
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn", "Concerning Galadriel and Celeborn"
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Розділ 11. Клинок у ночі
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Розділ 2. Нарада в домі Елронда
- ↑ https://www.deviantart.com/berende/art/Gil-galad-703351043
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Silmarillion, "Appendix: Elements in Quenya and Sindarin Names", entry ar(a)
- ↑ David Salo (2004), A Gateway to Sindarin, p. 349
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Lost Road and Other Writings, "Part One: II. The Fall of Númenor, (iii) The second version of The Fall of Númenor", p. 29. Cf. Commentary on §14
- ↑ See Douglas C. Kane, Arda Reconstructed: The Creation of the Published Silmarillion, p. 235.
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The War of the Jewels, "Part Two. The Later Quenta Silmarillion: Of the Ruin of Beleriand and the Fall of Fingolfin (Chapter 15)", pp. 242-243