Вікі з «Володаря перснів»
Вікі з «Володаря перснів»
Мітка: редагування коду 2017
Мітка: Візуальний редактор
 
(Не показано 9 проміжних версій цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:3092b3a679e9d36bfaa68c5da5ccacfd.png|міні|Герб та Прапор Ґондору|альт=]]
 
[[Файл:3092b3a679e9d36bfaa68c5da5ccacfd.png|міні|Герб та Прапор Ґондору|альт=]]
 
{{Держава1|title1=Ґондор|image1=Гондор.png|caption1=Карта Ґондору|дата_заснування=[[3320 Д.Е.]]|засновники=[[Ісільдур]], [[Анаріон]]|столиця=[[Осґіліат]] ([[3320 Д.Е.]] - [[1640 Т.Е,]])
 
{{Держава1|title1=Ґондор|image1=Гондор.png|caption1=Карта Ґондору|дата_заснування=[[3320 Д.Е.]]|засновники=[[Ісільдур]], [[Анаріон]]|столиця=[[Осґіліат]] ([[3320 Д.Е.]] - [[1640 Т.Е,]])
[[Мінас-Тіріт]] ([[1640 Т.Е.]] -[[3019 Т.Е.]])|найбільші_міста=[[Осґіліат]], [[Мінас-Тіріт]], [[Мінас-Ітіль]], [[Пеларгір]],[[Дол Амрот]], [[Каір Андрос]].|населення=[[Дунедайн]], [[Друадани]], [[Північні Люди]].|мова(и)=[[Синдарин]], [[квенья]], [[адунаік]], [[таліска]].|форма_правління=Монархія|роки_існування=[[3320 Д.Е.]] - [[3019 Т.Е.]]}}'''Ґондор''' ([[Синдарин|Синд.]] Gondor, у перекладі - "Земля каменя") - велике південне королівство [[Нуменор|нуменорців]] у [[Середзем'я|Середзем'ї]]. Королівство було засновано синами [[Еленділ|Еленділа]] - [[Ісільдур|Ісільдуром]] та [[Анаріон|Анаріоном]] - лідери [[Вірні нуменорці|вірних нуменорців]], які стали вигнанцями після падіння острівного королівства [[Нуменор]] у [[3320 Д.Е.]]. Разом з іншим королівством - [[Арнор]], на північному заході [[Середзем'я]] - Ґондор був останньою твердинею Людей Заходу. Першою столицею Ґондору було місто [[Осґіліат]], засноване [[Еленділ|Еленділом]] і його синами [[Ісільдур|Ісільдуром]] та [[Анаріон|Анаріоном]] у кінці [[Друга Епоха|Другої Епохи]].
+
[[Мінас-Тіріт]] ([[1640 Т.Е.]] -[[3019 Т.Е.]])|найбільші_міста=[[Осґіліат]], [[Мінас-Тіріт]], [[Мінас-Ітіль]], [[Пеларгір]],[[Дол Амрот]], [[Каір Андрос]].|населення=[[Дунедайн]], [[Друадани]], [[Північні Люди]].|мова(и)=[[Синдарин]], [[квенья]], [[адунаік]], [[таліска]].|форма_правління=Монархія|роки_існування=[[3320 Д.Е.]] - [[3019 Т.Е.]]}}'''Ґондор''' ([[Синдарин|Синд.]] Gondor, у перекладі - "Земля каменя") - велике південне королівство [[Нуменор|нуменорців]] у Середзем'ї. Королівство було засновано синами [[Еленділ|Еленділа]] - [[Ісільдур|Ісільдуром]] та [[Анаріон|Анаріоном]] - лідери [[Вірні нуменорці|вірних нуменорців]], які стали вигнанцями після падіння острівного королівства [[Нуменор]] у 3320 Д.Е.. Разом з іншим королівством - [[Арнор]], на північному заході [[Середзем'я]] - Ґондор був останньою твердинею Людей Заходу. Першою столицею Ґондору було місто [[Осґіліат]], засноване Еленділом і його синами Ісільдуром та Анаріоном у кінці [[Друга Епоха|Другої Епохи]].
   
   
Рядок 7: Рядок 7:
   
   
  +
Після першого періоду зростання, у [[Третя Епоха|Третю Епоху]] Ґондор почали ослаблювати своїми нападами та підступами союзники Темного Володаря [[Саурон|Саурона]], унаслідок чого королівство поступово почало занепадати. Через це було втрачено ряд територій на південному та північному сході, а [[Ітілієн]] перетворився на спірне пограниччя між Ґондором та [[Мордор|Мордором]]. Відновлення слави та величі Ґондору відбулося лише після остаточного падіння [[Саурон|Саурона]] та коронації [[Арагорн ІІ Елесар|Арагорна]].
 
  +
 
Після першого періоду зростання, у [[Третя Епоха|Третю Епоху]] Ґондор почали ослаблювати своїми нападами та підступами союзники Темного Володаря [[Саурон|Саурона]], унаслідок чого королівство поступово почало занепадати. Через це було втрачено ряд територій на південному та північному сході, а [[Ітілієн]] перетворився на спірне пограниччя між Ґондором та [[Мордор|Мордором]]. Відновлення слави та величі Ґондору відбулося лише після остаточного падіння Саурона та коронації [[Арагорн ІІ Елесар|Арагорна]].
   
 
==Історія==
 
==Історія==
Історія Ґондору більш-менш докладно описана у кількох працях [[Джон Рональд Руел Толкін|Дж. Р. Р. Толкіна]]. Уперше Ґондор як такий згадується у розділі ІІ «Рада в Елронда» [[Володар перснів.Дві вежі|другої книги «Володаря Перснів»]] разом з коротким викладенням історії [[Друга Епоха|Другої]] та [[Третя Епоха|Третьої Епох]]. Історія Ґондору у [[Третя Епоха|Третю Епоху]] більш докладно описана у [[Додатки до Володаря Перснів |Додатках до «Володаря Перснів»]], а також у [[Сильмариліон|«Сильмариліоні»]]. Крім того, розповіді про окремі події історії Ґондору містяться також у [[Незавершені оповіді|«Незавершених оповідях»]].
+
Історія Ґондору більш-менш докладно описана у кількох працях [[Джон Рональд Руел Толкін|Дж. Р. Р. Толкіна]]. Уперше Ґондор як такий згадується у розділі ІІ «Рада в Елронда» [[Володар перснів.Дві вежі|другої книги «Володаря Перснів»]] разом з коротким викладенням історії Другої та Третьої Епох. Історія Ґондору у Третю Епоху більш докладно описана у [[Додатки до Володаря Перснів |Додатках до «Володаря Перснів»]], а також у [[Сильмариліон|«Сильмариліоні»]]. Крім того, розповіді про окремі події історії Ґондору містяться також у [[Незавершені оповіді|«Незавершених оповідях»]].
   
 
===Утворення Ґондору та Останній Союз===
 
===Утворення Ґондору та Останній Союз===
Землі, які в подальшому стали короловіством, були колонізовані [[Нуменор|нуменорцями]] від середини [[Друга Епоха|Другої Епохи]], серед колоністів було безліч вірних дому [[Еленділ|Еленділа]]. Після затоплення [[Нуменор|Нуменору]], сини [[Еленділ|Еленділа]] - [[Ісільдур]] та [[Анаріон]] висадилися на землях [[Середзем'я]], їх радо зустріли колоністи, обидва брати почали правити цією землею, у той час, як їхнього батька - [[Еленділ|Еленділа]] було визнано [[Верховний Король|Верховним Королем]] усіх [[дунедайн|дунедайнів]]. У самому Південному Королівстві місцями проживання [[Ісільдур|Ісілдура]] та [[Анаріон|Анаріона]] були, відповідно, [[Мінас-Ітіль]] та [[Мінас-Анор]], а столиця [[Осґіліат]] розташовувалася між їхніми володіннями, поділена навпіл річкою [[Андуїн]].
+
Землі, які в подальшому стали короловіством, були колонізовані нуменорцями від середини Другої Епохи, серед колоністів було безліч вірних дому Еленділа. Після затоплення Нуменору, сини Еленділа - Ісільдур та Анаріон висадилися на землях Середзем'я, їх радо зустріли колоністи, обидва брати почали правити цією землею, у той час, як їхнього батька - Еленділа було визнано [[Верховний Король|Верховним Королем]] усіх [[дунедайн|дунедайнів]]. У самому Південному Королівстві місцями проживання Ісілдура та Анаріона були, відповідно, [[Мінас-Ітіль]] та [[Мінас-Анор]], а столиця Осґіліат розташовувалася між їхніми володіннями, поділена навпіл річкою [[Андуїн]].
   
Проте, [[Саурон]] уцілів після падіння [[Нуменор|Нуменору]] і потайки повернувся до [[Мордор|Мордору]] на схід від Ґондору. Через деякий час він почав війну проти нуменорських королівств, сподіваючись їх знищити до того, як вони наберуть силу. Він завоював [[Мінас-Ітіль]], але [[Ісільдур]] утік та уплив на кораблі до [[Арнор|Арнору]], у той же час [[Анаріон]] обороняв [[Осґіліат]]. [[Еленділ]] та ельфійський король [[Ґіл-ґалад]] утворили [[Останній Союз ельфів та людей]], і разом з [[Ісільдур|Ісільдуром]] та [[Анаріон|Анаріоном]] взяли у облогу та подолали сили [[Мордору]]. [[Саурона]] було переможено, але [[Єдиний Перстень]] не було знищено, його забрав собі [[Ісільдур]] як пам'ять та віру за загиблих батька та брата. Через це [[Саурон]] зумів уцілити та набрати сил у наступну епоху.
+
Проте, Саурон уцілів після падіння Нуменору і потайки повернувся до Мордору на схід від Ґондору. Через деякий час він почав війну проти нуменорських королівств, сподіваючись їх знищити до того, як вони наберуть силу. Він завоював Мінас-Ітіль, але Ісільдур утік та уплив на кораблі до Арнору, у той же час Анаріон обороняв Осґіліат. Еленділ та ельфійський король [[Ґіл-ґалад]] утворили [[Останній Союз]] [[Ельфи|ельфів]] та [[Люди|людей]], і разом з Ісільдуром та Анаріоном взяли у облогу та подолали сили Мордору. Саурона було переможено, але [[Єдиний Перстень]] не було знищено, його забрав собі Ісільдур як пам'ять та віру за загиблих батька та брата. Через це Саурон зумів уцілити та набрати сил у наступну епоху.
   
Оскільки [[Еленділ]] та [[Анаріон]] загинули у війні, [[Ісільдур]] передав правління Ґондором сину [[Анаріон|Анаріона]] - [[Менелділ|Менелділу]] та вирушив на північ, щоб посісти престол у [[Арнор|Арнорі]]. Титул [[Верховний король|Верховного Короля]] [[дунедайн|дунедайнів]] також перейшов йому після смерті його батька. Утім, [[Ісільдур]] та троє його старших синів потрапили у засідку та були вбиті орками на [[Ірисові поля|Ірисових полях]]. Молодший син [[Ісільдур|Ісільдура]] - [[Валанділ]] не намагався повернути титул свого батька як правителя Ґондору, і тому королівством управяли [[Менелділ]] та його нащадки, допоки зі смертю короля [[Еарнур|Еарнура]] їхня династія не обірвалася.
+
Оскільки Еленділ та Анаріон загинули у війні, Ісільдур передав правління Ґондором сину Анаріона - Менелділу та вирушив на північ, щоб посісти престол у Арнорі. Титул Верховного Короля дунедайнів також перейшов йому після смерті його батька. Утім, Ісільдур та троє його старших синів потрапили у засідку та були вбиті орками на [[Ірисові поля|Ірисових полях]]. Молодший син Ісільдура - [[Валанділ]] не намагався повернути титул свого батька як правителя Ґондору, і тому королівством управяли [[Менелділ]] та його нащадки, допоки зі смертю короля [[Еарнур|Еарнура]] їхня династія не обірвалася.
   
 
===Золотий вік Ґондору===
 
===Золотий вік Ґондору===
Протягом першого тисячоліття Третьої Епохи Ґондор перемагав у війнах, і його багатство, сила та міць тільки зростали та примножувалися. Після перемоги над [[Саурон|Сауроном]], вартові Ґондору наглядали за землями Мордору, щоб не дати злу повернутися назад. У 490 році [[Третя Епоха|Третьої Епохи]] спокій та процвітання Ґондору скінчилися, східняни розпочали перше з багатьох своїх вторгнень. Ця війна тривала протягом наступного століття. За її результатами Ґондору дісталися великі території [[Рун|Руну]] на північ від [[Мордор|Мордору]].
+
Протягом першого тисячоліття Третьої Епохи Ґондор перемагав у війнах, і його багатство, сила та міць тільки зростали та примножувалися. Після перемоги над Сауроном, вартові Ґондору наглядали за землями Мордору, щоб не дати злу повернутися назад. У 490 році Третьої Епохи спокій та процвітання Ґондору скінчилися, східняни розпочали перше з багатьох своїх вторгнень. Ця війна тривала протягом наступного століття. За її результатами Ґондору дісталися великі території [[Рун|Руну]] на північ від Мордору.
  +
 
У часи правління чотирьох [[Морські королі|"Морських Королів"]] у Ґондорі було створено потужний флот, і влада Південного Королівства поширилася на узбережжя на південь від гирла Андуїна. У 933 році Третьої Епохи, Ґондор захопив південне королівство [[Умбар]], яким раніше володіли нащадки [[Чорні Нуменорці|Чорних нуменорців]]. Пізніше гарадрими перемогли Ґондор у битві у тих землях та розпочали облогу Умбара, однак король [[Х'ярмендакиль І]], посиливши свої армію та флот, змусив королів [[Гарад|Гараду]] відступити після великої перемоги над ними у 1050 році Третьої Епохи.
  +
 
Ґондор досягнув вершини своєї могутності у часи правління Х'ярмендакила, контролюючи велику територію та утвердившись над сусідніми народами, як-от [[Гарад|гарадрими]] та північани з Долин Андуїна. Мордор був відрізаний від зовнішнього світу та перебував під охороною фортець. Під час правління [[Атанатар Славетний|Атанатара Славетного]], спадкоємця Х'ярмендакила І, слава та багатство королівства досягли таких розмірів, що, як розповідається у [[«Володар Перснів»|«Володарі Перснів»]], люди говорили: ''«У Ґондорі коштовне каміння— це галька, якою бавляться діти»''.
  +
 
===Занепад Ґондору===
  +
Під час правління [[Атанатар ІІ|Атанатара]] та двох його синів, які розкошували у лінощах та майже нічого не робили аби зберегти успадковану могутність та велич, поступово Ґондор почав занепадати. Найперше було занедбано нагляд за Мордором. Однак велике зло прийшло до Ґондору лише під час правління [[Валакар|Валакара]], коли почалися міжусобиці. [[Ромендакіл II|Міналкар]], син [[Калмакіл|Калмакіла]], був енергійною людиною, і король [[Нармакіл І|Нармакіл]] 1240 року, щоб позбутися усіх турбот, зробив його регентом королівства. Відтоді Міналкар правив Ґондором від імені короля, поки не успадкував батьківський трон.
  +
  +
1428 року Міналкар очолив велике військо й між |Рованіоном]] та [[Рунійське море|Рунійським Морем]] розбив велику армію східнян та зруйнував усі їхні табори та поселення на схід від Моря. Після цієї перемоги він прийняв ім'я [[Ромендакіл II]]. Повернувшись до Ґондору, Ромендакіл укріпив західний берег Андуїна аж до місця впадіння Світлої та заборонив чужинцям спускатися [[Андуїн|Великою Річкою]] униз до [[Емин-Муїл|Емін-Муїлу]]. Але оскільки йому були потрібні люди, й він прагнув посилити союз між Ґондором та північанами, то прийняв багатьох з них на службу, а декому навіть подарував високі чини у своєму війську. Року 1250 Ромендакіл відправив свого сина Валакара пожити серед північан, щоб вивчити мову, звичаї та прагнення цього народу. Валакар, перебуваючи там, одружився з [[Відумаві]], дочкою місцевого правителя [[Відуґавія|Відуґавії]], і повернувся до Ґондору лише через кілька років.
  +
  +
Цей шлюб за своїми наслідками виявився катастрофічним для Ґондору: коли стало відомо, що спадкоємцем трону стане Валакарів син, [[Елдакар]], напівкровка, що у юності носив ім'я народу своєї матері, [[Елдакар|Вінітарія]], південні області краю учинили заколот. Після смерті Валакара кілька членів Дому Анаріона зажадали для себе корони Ґондору, і у 1432 році Третьої Епохи у королівстві розпочалася повномасштабна громадянська війна, відома як Братовбивча. Найбільшою підтримкою серед повстанців користувався [[Кастамир]], який узяв у облогу та захопив Осґіліат. Елдакар зміг утекти на свою батьківщину до [[Рованіон|Рованіону]], але його старший син [[Орненділ]] потрапив у полон та був страчений. Однак Кастамир проявив себе жорстоким, зарозумілим та поганим правителем, викликавши до себе ненависть мешканців Мінас-Анора та Ітілієна. Унаслідок цього Елдакар по поверненні за кілька років з союзниками з півночі, отримав велику підтримку та здолав Кастамира та його армію. Утім, сини Кастамира втекли до Умбару, який ще довго утримували під своїм контролем.
  +
  +
У наступному столітті королі Гараду, порушивши домовленості унаслідок Братовбивчої війни та втрати Умбару, вторглися до [[Південний Ґондор|Південного Ґондору]], однак після десяти років війни були розбиті [[Гьярмендакіл ІІ|Гьярмендакілом ІІ]]. 1631 року Третьої Епохи правнуки Кастамира [[Ангамайте]] та [[Сангагьяндо]] організували руйнівний наліт на [[Пеларгір]] та навіть убили короля [[Мінарділ|Мінарділа]]. Втрати у Братовбивчій та південних війнах були дещо відновлені за рахунок людей півночі, однак населення Гондору суттєво зменшилося з початком Смертельної моровиці у 1636 році. Багато славетних нуменорських родів було знищено у Братовбивчій війні, а моровиця здесяткувала населення Осґіліата та Мінас-Ітіля. Фортеці, що мали наглядати за Мордором, спорожніли, то ж лихі створіння отримали змогу повернутися назад. На щастя, моровиця підкосила і ворогів Ґондору, і тому королівство отримало більше ста років для відновлення сил. У часи короля [[Тарондор|Тарондора]] столицю було напостійно перенесено з Осґіліата до Мінас-Анора, бо Осґіліат був тепер частково спустошений та почав руйнуватися. Мало хто з тих, хто втік від моровиці до Ітілієна або у західні долини, бажав повернутися назад.
  +
  +
У 1810 році король [[Телумегтар]] посилив ґондорський флот, який переміг корсарів Умбару та відвоював гавань, яку, втім, було втрачено під час чергового вторгнення гарадримів до Ґондору. Нова загроза виникла через сорок років потому, коли один з східняцьких народів, знаний як «візники», переміг північан та вдерся до східного Ґондору. Року 1856 у битві на березі Андуїна вони вбили короля [[Нармакіл ІІ|Нармакіла ІІ]]. Населення східного та південного Рованіону потрапило у рабство, а кордони Ґондору на деякий час стиснулися до Андуїна та Емін-Муїл. Однак війна розгорілася знову, коли візники об'єдналися з гарадримами у 1944 році та напали на Південне Королівство одночасно зі сходу та півдня. Північну Армію Ґондору під командуванням короля [[Ондогер|Ондогера]], до якої приєдналися Роггірими, нащадки північан, було розбито. Однак [[Еарніл]], капітан Південної Армії, здобув перемогу у Південному Ітілієні та розбив армію Гараду, що перетнула річку Пороз. Стрімким маршем він просунувся на північ, зібрав навколо себе усіх, кого тільки зміг з залишків Північної Армії, та напав на головний табір візників під час їхнього бенкету. Табір східнян було захоплено, їхні вози спалено, і утікаючи, багато візників загинуло у [[Мертві болота|Мертвих Болотах]].
  +
  +
Унаслідок того, що король Ондогер та двоє його синів загинули у війні, свої права на трон Ґондору заявив [[Арведуї]], нащадок Короля [[Артедайн|Артедайну]] з півночі, який був нащадком Ісілдура та чоловіком Ондогерової дочки, [[Фіріель]]. Однак його домагання були відхилені Радою Ґондору. Протягом року країною управляв [[Пелендур]], Намісник Короля Одногера, а потім корону було передано Еарнілу, який також походив з Дому Анаріона та здобув собі популярність під час війни. Утім, його син [[Еарнур]] став останнім Королем Ґондору. У роки правління свого батька він привів ґондорське військо на північ на допомогу Артедайнові й здобув там ненависть [[Король-чаклун|Короля-чаклуна]] з [[Анґмар|Анґмару]]. Невдовзі після дворічної облоги [[Назґул|Назґули]] здобули Мінас-Ітіль, який перетворився на жахливе місце та отримав нову назву Мінас-Морґул, Вежа Темного Чаклунства. Мінас-Анор також отримав нове ім'я — Мінас-Тіріт, Вартова Вежа, що стояла на рубежі оборони проти зла зі сходу. Після того, як Еарнур став королем, Король-чаклун двічі присилав до нього вісників, викликаючи на двобій. На другий раз у 2050 році Еарнур, не в силах подолати свій гнів, поскакав з невеличким загоном воїнів до Мінас-Морґулу, звідки вже не повернувся назад.
  +
  +
===Під владою Намісників===
  +
Після загибелі Еарнура, який не лишив по собі нащадків, від його імені довгі роки Ґондором правив намісник [[Марділ]]. Оскільки жодного претендента на корону, який був би чистого роду, або чиї претензії визнали б усі, не знайшлося; спогади про міжусобиці тяжіли над усіма, бо знали, що коли знову почнуться чвари, Ґондор загине, королівством продовжували управляти намісники, а корона Еленділа лежала на колінах короля Еарніла у Домі Мертвих, де її залишив Еарнур перед тим, як вирушити на двобій з Володарем Морґула. У часи правління перших чотирьох [[Намісники Ґондору|Намісників]] у країні протягом чотирьох століть тривало затишшя, більш відоме як Пильний мир. Тоді Саурон відступив перед силами [[Біла Рада|Білої Ради]], а [[Примари Персня]] зачаїлися у [[Морґулська долина|Моргульській долині]]. Однак уже з часів [[Денетор І|Денетора І]] справжнього миру не було ніколи, і навіть, коли Ґондор не воював відкрито, його кордони перебували під постійною загрозою. 2475 року з Мордору уперше вийшли [[Урук-гай|Уруки]] — могутні чорні орки, які перетнули Ітілієн та захопили Осґіліат. [[Боромир]], син Денетора І, розбив їх, однак Осґіліат був остаточно зруйновано, а його великий кам'яний міст — знищено. Людей там зовсім не лишилося. У 2510 році Третьої Епохи Королівство зіткнулося з новою небезпекою: плем'я східнян, знане як балготи, удерлося у північні землі Ґондору. Армія Південного Королівства виступила на бій, але була відрізана від Мінас-Тіріта та відкинута у напрямку Світлої. Ґондорці відправили посланців на північ до Роггіримів, і їхня кіннота надійшла якраз учасно, аби допомогти ґондорцям переломити хід битви на [[Поле Келебранта|Полях Келебранту]]. На знак подяки за допомогу, [[Намісник Кіріон]] відступив їх опустілі землі - провінції [[Каленардон]], де Роггірими утворили країну [[Роган]], а [[Еорл Юний]] став її першим королем. Постійний союз між Ґондором та Роганом було започатковано взаємними клятвами Кіріона та Еорла.
  +
  +
Пізніші Намісники мали давати раду Оркам у Ітілієні та Піратам Умбару, які нападали на узбережжя. 2758 році під час правління [[Намістник Берен|Берена]], дев'ятнадцятого намісника, ще більша небезпека підійшла до Ґондору. Три велетенських флоти з Умбару та Гараду великими силами атакували узбережжя Ґондору; і ворог висадився у багатьох місцях, навіть далеко на півночі в гирлі Ізену. Від роганців же годі було очікувати на допомогу, оскільки на їхній край напали з заходу та сходу, їх землі спустошили, а їх самих вигнали у долини Білих Гір. Того року на Півночі та Сході почалася Довга Зима з холодами та великими снігопадами, які тривали майже п'ять місяців. [[Гельм]], король Рогану, та його сини загинули, і в [[Еріадор|Еріадорі]] та Рогані панували нещастя і смерть. Однак на півдні у Ґондорі ще до приходу весни [[Намісник Береґонд|Береґонд]], син Берена, подолав загарбників та вислав допомогу роганцям. Південне Королівство швидко відновилося після цієї війни, хоча його щаслива зірка продовжувала згасати.
  +
  +
При [[Турін ІІ|Туріні ІІ]] вороги Ґондору знову заворушилися; бо зростала міць Саурона та наближався день його відродження. Усе населення Ітілієну, крім небагатьох сміливців, залишило край та переселилося на захід за Андуїн, тікаючи від орків Мордору. Саме при Туріні ІІ у Ітілієні було побудовано потаємні криївки, з яких ітілієнські слідопити продовжували боротися з ворогом. 2951 року Саурон проголосив про своє повернення до Мордору, а за три роки [[Фатум-гора]] знову почала вивергати полум'я. У часи [[Ектеліон ІІ |Ектеліона ІІ]], передостаннього намісника, флот Ґондору, очолюваний [[Торонґіл|Торонґіл]] непомітно підійшов до Умбару та спалив більшу частину кораблів корсарів. По смерті Ектеліона ІІ владу унаслідував його син [[Денетор ІІ]], що став останнім (якщо не приймати до уваги кількаденне номінальне правління його сина [[Фарамир|Фарамира]] навесні 3019 року перед коронацією Араґорна) правлячим намісником Ґондору.
  +
  +
===Війна персня===
  +
Наприкінці Третьої Епохи Саурон приготувався до вирішальної битви. 3018 року його війська атакували Осґіліат, однак їхнє подальше просування на західний берег Андуїна зупинили воїни Ґондору, які зруйнували останній уцілілий міст через річку. Наступного року Мінас-Тіріт зазнав найсильнішого удару з боку Мордору, союзниками якого виступили умбарські корсари, що атакували землі Королівства з моря. Правителі південних земель прислали невеликі загони воїнів на допомогу Мінас-Тіріту, однак значно більше людей змушені були лишитися перед загрозою вторгнення з Умбару. Щоб знищити війська Умбару Арагорн покликав Мерців з Гірського Скиту, дозволивши тим самим людям з узбережжя та півдня Ґондору прийти на допомогу Мінас-Тіріту. За допомогою їх та рогірімської кінноти, яку привели з півночі король [[Теоден]] та його племінник [[Еомер]], Ґондору з величезними втратами вдалося перемогти сили Мордору в [[Пеленнорська битва|Пеленнорській битві]]. Після цього об'єднана армія Людей Заходу вирушила на битву з Сауроном до [[Мораннон|Мораннону]], розраховуючи тим самим відволікти увагу Саурона від [[Фродо Беґґінс|Фродо]], який наближався до Фатум-гори, щоб знищити Єдиний Перстень. Знищення Персня призвело до падіння Саурона та несподіваної перемоги союзників.
  +
  +
===Відновлення===
  +
Після другого, остаточного падіння Саурона, у Ґондорі було відновлено королівське правління, і Араґорна було короновано під іменем Короля Елессара, правителя [[Возз'єднане Королівство Арнору та Ґондору|Возз'єднаного Королівства Арнора та Ґондора]]. Фарамир, нащадок правлячих Намісників, продовжив свою службу як Намісник Короля та став Князем Ітілієну. Давні клятви між Ґондором та Роганом було підтверджено, і союзники навіть провели кілька спільних кампаній на сході та півдні. Усі колишні землі Південного Королівства було відвойовано назад протягом наступних століть, і його сила та багатство були відновлені. У додатках до «Володаря Перстенів» розповідається, що [[Елдаріон]], син Елесcара, правитиме великою країною, і що його рід продовжуватиметься на сотні поколінь і згодом правитиме багатьма землями.
  +
  +
Толкінове бачення подальшої історії Возз'єднаного Королівства розкривається у [[Нова Тінь|«Новій Тіні»]], незакінченому продовженні «Володаря Перснів», у якій розповідається про часи правління Елдаріона. Автор вважав, що «оскільки ми маємо справу з людьми, ми неодмінно матимемо справу з найсумнішою рисою їхньої натури: вони швидко перенасичуються добрим. Так що у часи миру, справедливості та процвітання люди Ґондору зробилися б невдоволеними та неспокійними… Навіть у ці ранні час виникли б революційні заколоти навколо центру таємного сатанистського культу; а ґондорські хлочаки грали б у орків та бешкетували у навколицях».
  +
  +
==Географія==
  +
  +
Ґондор - тепла країна з плодовитими землями, з багатьма ріками та гірськими системами на півночі та сході країни.
  +
  +
Найкраще уявлення про рельєф та географія Гондору дають мапи з «Володаря Перстенів» та «Незакінчених оповідань», створені [[Крістофер Толкін|Крістофером Толкіном]] на основі батькових креслень та можуть бути доповнені декількома географічними нарисами, такими як Річки, Маякові пагорби Гондору та Кіріон та Еорл. На додачу оповідач та додатки з «Володаря Перснів» подають інформацію про історію та природу окремих частин та поселень Південного Королівства.
   
  +
Історичними кордонами Ґондору слугували витоки річок Гватло та Гландуїн у Імлистих Горах, узлісся Фангорнського лісу з річкою Ентою, болота Ніндалфа, Похмурі Гори та річка Порос. У часи найвищої могутності кордони Королівства сягали річки Світлої та південних узлісь Морок-лісу, західного берега внутрішнього Рунійського моря, північних відрогів Еред-Літуї та річки Харнен, включаючи також узбережжя навколо Умбара. На момент початку «Війни Перстеня», межі земель, які повністю контролювалися Гондором, стиснулися до стін Білих Гір та річки Глангір на заході та лівобережжя Андуїна на сході.
У часи правління чотирьох [[Морські королі|"Морських Королів"]] у [[Ґондор|Ґондорі]] було створено потужний флот, і влада Південного Королівства поширилася на узбережжя на південь від гирла [[Андуїн|Андуїна]]. У 933 році [[Третя Епоха|Третьої Епохи]], Ґондор захопив південне королівство [[Умбар]], яким раніше володіли нащадки [[Чорні Нуменорці|Чорних нуменорців]]. Пізніше гарадрими перемогли Ґондор у битві у тих землях та розпочали облогу [[Умбар|Умбара]], однак король [[Х'ярмендакиль І]], посиливши свої армію та флот, змусив королів [[Гарад|Гараду]] відступити після великої перемоги над ними у 1050 році [[Третя Епоха|Третьої Епохи]].
 
   
  +
Ґондор розташовувався на заході Середзем'я, і основна частина його території знаходилася на північному березі Затоки Белфалас та навколо Білих Гір. Толкін писав, що столиця Королівства — Мінас-Тіріт знаходилася на широті приблизно сучасної Венеції. Загальна площа Ґондору, показана на картах Толкіна, була визначена Карен Винн Фонстад у 714 426 квадратних миль (1 855 530 квадратних кілометрів). На північному заході від Ґондору спочатку знаходилися землі Арнору; на півночі Ґондор межував з Диким Краєм, а пізніше з Роганом, після утворення останнього. На північному-сході Ґондору знаходилися землі Рун, а на сході — володіння Саурона у Мордорі. На півдні сусідом Ґондору був пустельний Гарад.
Ґондор досягнув вершини своєї могутності у часи правління Х'ярмендакила, контролюючи велику територію та утвердившись над сусідніми народами, як-от [[Гарад|гарадрими]] та північани з Долин Андуїна. [[Мордор]] був відрізаний від зовнішнього світу та перебував під охороною фортець. Під час правління [[Атанатар Славетний|Атанатара Славетного]], спадкоємця Х'ярмендакила І, слава та багатство королівства досягли таких розмірів, що, як розповідається у [[«Володар Перснів»|«Володарі Перснів»]], люди говорили: ''«У Ґондорі коштовне каміння— це галька, якою бавляться діти»''.
 
   
  +
Історичними кордонами Ґондору слугували витоки річок Гватло та Гландуїн у Імлистих Горах, узлісся Фангорнського лісу з річкою Ентою, болота Ніндалфа, Похмурі Гори та річка Порос. У часи найвищої могутності кордони Королівства сягали річки Світлої та південних узлісь Морок-лісу, західного берега внутрішнього Рунійського моря, північних відрогів Еред-Літуї та річки Харнен, включаючи також узбережжя навколо Умбара. На момент початку «Війни Персня», межі земель, які повністю контролювалися Ґондором, стиснулися до стін Білих Гір та річки Глангір на заході та лівобережжя Андуїна на сході.<br />
===Занепад Ґондору===
 
 
[[Категорія:Держави]]
 
[[Категорія:Держави]]
 
[[Категорія:Ґондор]]
 
[[Категорія:Ґондор]]

Поточна версія на 10:48, 10 червня 2021

Герб та Прапор Ґондору

Ґондор (Синд. Gondor, у перекладі - "Земля каменя") - велике південне королівство нуменорців у Середзем'ї. Королівство було засновано синами Еленділа - Ісільдуром та Анаріоном - лідери вірних нуменорців, які стали вигнанцями після падіння острівного королівства Нуменор у 3320 Д.Е.. Разом з іншим королівством - Арнор, на північному заході Середзем'я - Ґондор був останньою твердинею Людей Заходу. Першою столицею Ґондору було місто Осґіліат, засноване Еленділом і його синами Ісільдуром та Анаріоном у кінці Другої Епохи.




Після першого періоду зростання, у Третю Епоху Ґондор почали ослаблювати своїми нападами та підступами союзники Темного Володаря Саурона, унаслідок чого королівство поступово почало занепадати. Через це було втрачено ряд територій на південному та північному сході, а Ітілієн перетворився на спірне пограниччя між Ґондором та Мордором. Відновлення слави та величі Ґондору відбулося лише після остаточного падіння Саурона та коронації Арагорна.

Історія

Історія Ґондору більш-менш докладно описана у кількох працях Дж. Р. Р. Толкіна. Уперше Ґондор як такий згадується у розділі ІІ «Рада в Елронда» другої книги «Володаря Перснів» разом з коротким викладенням історії Другої та Третьої Епох. Історія Ґондору у Третю Епоху більш докладно описана у Додатках до «Володаря Перснів», а також у «Сильмариліоні». Крім того, розповіді про окремі події історії Ґондору містяться також у «Незавершених оповідях».

Утворення Ґондору та Останній Союз

Землі, які в подальшому стали короловіством, були колонізовані нуменорцями від середини Другої Епохи, серед колоністів було безліч вірних дому Еленділа. Після затоплення Нуменору, сини Еленділа - Ісільдур та Анаріон висадилися на землях Середзем'я, їх радо зустріли колоністи, обидва брати почали правити цією землею, у той час, як їхнього батька - Еленділа було визнано Верховним Королем усіх дунедайнів. У самому Південному Королівстві місцями проживання Ісілдура та Анаріона були, відповідно, Мінас-Ітіль та Мінас-Анор, а столиця Осґіліат розташовувалася між їхніми володіннями, поділена навпіл річкою Андуїн.

Проте, Саурон уцілів після падіння Нуменору і потайки повернувся до Мордору на схід від Ґондору. Через деякий час він почав війну проти нуменорських королівств, сподіваючись їх знищити до того, як вони наберуть силу. Він завоював Мінас-Ітіль, але Ісільдур утік та уплив на кораблі до Арнору, у той же час Анаріон обороняв Осґіліат. Еленділ та ельфійський король Ґіл-ґалад утворили Останній Союз ельфів та людей, і разом з Ісільдуром та Анаріоном взяли у облогу та подолали сили Мордору. Саурона було переможено, але Єдиний Перстень не було знищено, його забрав собі Ісільдур як пам'ять та віру за загиблих батька та брата. Через це Саурон зумів уцілити та набрати сил у наступну епоху.

Оскільки Еленділ та Анаріон загинули у війні, Ісільдур передав правління Ґондором сину Анаріона - Менелділу та вирушив на північ, щоб посісти престол у Арнорі. Титул Верховного Короля дунедайнів також перейшов йому після смерті його батька. Утім, Ісільдур та троє його старших синів потрапили у засідку та були вбиті орками на Ірисових полях. Молодший син Ісільдура - Валанділ не намагався повернути титул свого батька як правителя Ґондору, і тому королівством управяли Менелділ та його нащадки, допоки зі смертю короля Еарнура їхня династія не обірвалася.

Золотий вік Ґондору

Протягом першого тисячоліття Третьої Епохи Ґондор перемагав у війнах, і його багатство, сила та міць тільки зростали та примножувалися. Після перемоги над Сауроном, вартові Ґондору наглядали за землями Мордору, щоб не дати злу повернутися назад. У 490 році Третьої Епохи спокій та процвітання Ґондору скінчилися, східняни розпочали перше з багатьох своїх вторгнень. Ця війна тривала протягом наступного століття. За її результатами Ґондору дісталися великі території Руну на північ від Мордору.

У часи правління чотирьох "Морських Королів" у Ґондорі було створено потужний флот, і влада Південного Королівства поширилася на узбережжя на південь від гирла Андуїна. У 933 році Третьої Епохи, Ґондор захопив південне королівство Умбар, яким раніше володіли нащадки Чорних нуменорців. Пізніше гарадрими перемогли Ґондор у битві у тих землях та розпочали облогу Умбара, однак король Х'ярмендакиль І, посиливши свої армію та флот, змусив королів Гараду відступити після великої перемоги над ними у 1050 році Третьої Епохи.

Ґондор досягнув вершини своєї могутності у часи правління Х'ярмендакила, контролюючи велику територію та утвердившись над сусідніми народами, як-от гарадрими та північани з Долин Андуїна. Мордор був відрізаний від зовнішнього світу та перебував під охороною фортець. Під час правління Атанатара Славетного, спадкоємця Х'ярмендакила І, слава та багатство королівства досягли таких розмірів, що, як розповідається у «Володарі Перснів», люди говорили: «У Ґондорі коштовне каміння— це галька, якою бавляться діти».

Занепад Ґондору

Під час правління Атанатара та двох його синів, які розкошували у лінощах та майже нічого не робили аби зберегти успадковану могутність та велич, поступово Ґондор почав занепадати. Найперше було занедбано нагляд за Мордором. Однак велике зло прийшло до Ґондору лише під час правління Валакара, коли почалися міжусобиці. Міналкар, син Калмакіла, був енергійною людиною, і король Нармакіл 1240 року, щоб позбутися усіх турбот, зробив його регентом королівства. Відтоді Міналкар правив Ґондором від імені короля, поки не успадкував батьківський трон.

1428 року Міналкар очолив велике військо й між |Рованіоном]] та Рунійським Морем розбив велику армію східнян та зруйнував усі їхні табори та поселення на схід від Моря. Після цієї перемоги він прийняв ім'я Ромендакіл II. Повернувшись до Ґондору, Ромендакіл укріпив західний берег Андуїна аж до місця впадіння Світлої та заборонив чужинцям спускатися Великою Річкою униз до Емін-Муїлу. Але оскільки йому були потрібні люди, й він прагнув посилити союз між Ґондором та північанами, то прийняв багатьох з них на службу, а декому навіть подарував високі чини у своєму війську. Року 1250 Ромендакіл відправив свого сина Валакара пожити серед північан, щоб вивчити мову, звичаї та прагнення цього народу. Валакар, перебуваючи там, одружився з Відумаві, дочкою місцевого правителя Відуґавії, і повернувся до Ґондору лише через кілька років.

Цей шлюб за своїми наслідками виявився катастрофічним для Ґондору: коли стало відомо, що спадкоємцем трону стане Валакарів син, Елдакар, напівкровка, що у юності носив ім'я народу своєї матері, Вінітарія, південні області краю учинили заколот. Після смерті Валакара кілька членів Дому Анаріона зажадали для себе корони Ґондору, і у 1432 році Третьої Епохи у королівстві розпочалася повномасштабна громадянська війна, відома як Братовбивча. Найбільшою підтримкою серед повстанців користувався Кастамир, який узяв у облогу та захопив Осґіліат. Елдакар зміг утекти на свою батьківщину до Рованіону, але його старший син Орненділ потрапив у полон та був страчений. Однак Кастамир проявив себе жорстоким, зарозумілим та поганим правителем, викликавши до себе ненависть мешканців Мінас-Анора та Ітілієна. Унаслідок цього Елдакар по поверненні за кілька років з союзниками з півночі, отримав велику підтримку та здолав Кастамира та його армію. Утім, сини Кастамира втекли до Умбару, який ще довго утримували під своїм контролем.

У наступному столітті королі Гараду, порушивши домовленості унаслідок Братовбивчої війни та втрати Умбару, вторглися до Південного Ґондору, однак після десяти років війни були розбиті Гьярмендакілом ІІ. 1631 року Третьої Епохи правнуки Кастамира Ангамайте та Сангагьяндо організували руйнівний наліт на Пеларгір та навіть убили короля Мінарділа. Втрати у Братовбивчій та південних війнах були дещо відновлені за рахунок людей півночі, однак населення Гондору суттєво зменшилося з початком Смертельної моровиці у 1636 році. Багато славетних нуменорських родів було знищено у Братовбивчій війні, а моровиця здесяткувала населення Осґіліата та Мінас-Ітіля. Фортеці, що мали наглядати за Мордором, спорожніли, то ж лихі створіння отримали змогу повернутися назад. На щастя, моровиця підкосила і ворогів Ґондору, і тому королівство отримало більше ста років для відновлення сил. У часи короля Тарондора столицю було напостійно перенесено з Осґіліата до Мінас-Анора, бо Осґіліат був тепер частково спустошений та почав руйнуватися. Мало хто з тих, хто втік від моровиці до Ітілієна або у західні долини, бажав повернутися назад.

У 1810 році король Телумегтар посилив ґондорський флот, який переміг корсарів Умбару та відвоював гавань, яку, втім, було втрачено під час чергового вторгнення гарадримів до Ґондору. Нова загроза виникла через сорок років потому, коли один з східняцьких народів, знаний як «візники», переміг північан та вдерся до східного Ґондору. Року 1856 у битві на березі Андуїна вони вбили короля Нармакіла ІІ. Населення східного та південного Рованіону потрапило у рабство, а кордони Ґондору на деякий час стиснулися до Андуїна та Емін-Муїл. Однак війна розгорілася знову, коли візники об'єдналися з гарадримами у 1944 році та напали на Південне Королівство одночасно зі сходу та півдня. Північну Армію Ґондору під командуванням короля Ондогера, до якої приєдналися Роггірими, нащадки північан, було розбито. Однак Еарніл, капітан Південної Армії, здобув перемогу у Південному Ітілієні та розбив армію Гараду, що перетнула річку Пороз. Стрімким маршем він просунувся на північ, зібрав навколо себе усіх, кого тільки зміг з залишків Північної Армії, та напав на головний табір візників під час їхнього бенкету. Табір східнян було захоплено, їхні вози спалено, і утікаючи, багато візників загинуло у Мертвих Болотах.

Унаслідок того, що король Ондогер та двоє його синів загинули у війні, свої права на трон Ґондору заявив Арведуї, нащадок Короля Артедайну з півночі, який був нащадком Ісілдура та чоловіком Ондогерової дочки, Фіріель. Однак його домагання були відхилені Радою Ґондору. Протягом року країною управляв Пелендур, Намісник Короля Одногера, а потім корону було передано Еарнілу, який також походив з Дому Анаріона та здобув собі популярність під час війни. Утім, його син Еарнур став останнім Королем Ґондору. У роки правління свого батька він привів ґондорське військо на північ на допомогу Артедайнові й здобув там ненависть Короля-чаклуна з Анґмару. Невдовзі після дворічної облоги Назґули здобули Мінас-Ітіль, який перетворився на жахливе місце та отримав нову назву Мінас-Морґул, Вежа Темного Чаклунства. Мінас-Анор також отримав нове ім'я — Мінас-Тіріт, Вартова Вежа, що стояла на рубежі оборони проти зла зі сходу. Після того, як Еарнур став королем, Король-чаклун двічі присилав до нього вісників, викликаючи на двобій. На другий раз у 2050 році Еарнур, не в силах подолати свій гнів, поскакав з невеличким загоном воїнів до Мінас-Морґулу, звідки вже не повернувся назад.

Під владою Намісників

Після загибелі Еарнура, який не лишив по собі нащадків, від його імені довгі роки Ґондором правив намісник Марділ. Оскільки жодного претендента на корону, який був би чистого роду, або чиї претензії визнали б усі, не знайшлося; спогади про міжусобиці тяжіли над усіма, бо знали, що коли знову почнуться чвари, Ґондор загине, королівством продовжували управляти намісники, а корона Еленділа лежала на колінах короля Еарніла у Домі Мертвих, де її залишив Еарнур перед тим, як вирушити на двобій з Володарем Морґула. У часи правління перших чотирьох Намісників у країні протягом чотирьох століть тривало затишшя, більш відоме як Пильний мир. Тоді Саурон відступив перед силами Білої Ради, а Примари Персня зачаїлися у Моргульській долині. Однак уже з часів Денетора І справжнього миру не було ніколи, і навіть, коли Ґондор не воював відкрито, його кордони перебували під постійною загрозою. 2475 року з Мордору уперше вийшли Уруки — могутні чорні орки, які перетнули Ітілієн та захопили Осґіліат. Боромир, син Денетора І, розбив їх, однак Осґіліат був остаточно зруйновано, а його великий кам'яний міст — знищено. Людей там зовсім не лишилося. У 2510 році Третьої Епохи Королівство зіткнулося з новою небезпекою: плем'я східнян, знане як балготи, удерлося у північні землі Ґондору. Армія Південного Королівства виступила на бій, але була відрізана від Мінас-Тіріта та відкинута у напрямку Світлої. Ґондорці відправили посланців на північ до Роггіримів, і їхня кіннота надійшла якраз учасно, аби допомогти ґондорцям переломити хід битви на Полях Келебранту. На знак подяки за допомогу, Намісник Кіріон відступив їх опустілі землі - провінції Каленардон, де Роггірими утворили країну Роган, а Еорл Юний став її першим королем. Постійний союз між Ґондором та Роганом було започатковано взаємними клятвами Кіріона та Еорла.

Пізніші Намісники мали давати раду Оркам у Ітілієні та Піратам Умбару, які нападали на узбережжя. 2758 році під час правління Берена, дев'ятнадцятого намісника, ще більша небезпека підійшла до Ґондору. Три велетенських флоти з Умбару та Гараду великими силами атакували узбережжя Ґондору; і ворог висадився у багатьох місцях, навіть далеко на півночі в гирлі Ізену. Від роганців же годі було очікувати на допомогу, оскільки на їхній край напали з заходу та сходу, їх землі спустошили, а їх самих вигнали у долини Білих Гір. Того року на Півночі та Сході почалася Довга Зима з холодами та великими снігопадами, які тривали майже п'ять місяців. Гельм, король Рогану, та його сини загинули, і в Еріадорі та Рогані панували нещастя і смерть. Однак на півдні у Ґондорі ще до приходу весни Береґонд, син Берена, подолав загарбників та вислав допомогу роганцям. Південне Королівство швидко відновилося після цієї війни, хоча його щаслива зірка продовжувала згасати.

При Туріні ІІ вороги Ґондору знову заворушилися; бо зростала міць Саурона та наближався день його відродження. Усе населення Ітілієну, крім небагатьох сміливців, залишило край та переселилося на захід за Андуїн, тікаючи від орків Мордору. Саме при Туріні ІІ у Ітілієні було побудовано потаємні криївки, з яких ітілієнські слідопити продовжували боротися з ворогом. 2951 року Саурон проголосив про своє повернення до Мордору, а за три роки Фатум-гора знову почала вивергати полум'я. У часи Ектеліона ІІ, передостаннього намісника, флот Ґондору, очолюваний Торонґіл непомітно підійшов до Умбару та спалив більшу частину кораблів корсарів. По смерті Ектеліона ІІ владу унаслідував його син Денетор ІІ, що став останнім (якщо не приймати до уваги кількаденне номінальне правління його сина Фарамира навесні 3019 року перед коронацією Араґорна) правлячим намісником Ґондору.

Війна персня

Наприкінці Третьої Епохи Саурон приготувався до вирішальної битви. 3018 року його війська атакували Осґіліат, однак їхнє подальше просування на західний берег Андуїна зупинили воїни Ґондору, які зруйнували останній уцілілий міст через річку. Наступного року Мінас-Тіріт зазнав найсильнішого удару з боку Мордору, союзниками якого виступили умбарські корсари, що атакували землі Королівства з моря. Правителі південних земель прислали невеликі загони воїнів на допомогу Мінас-Тіріту, однак значно більше людей змушені були лишитися перед загрозою вторгнення з Умбару. Щоб знищити війська Умбару Арагорн покликав Мерців з Гірського Скиту, дозволивши тим самим людям з узбережжя та півдня Ґондору прийти на допомогу Мінас-Тіріту. За допомогою їх та рогірімської кінноти, яку привели з півночі король Теоден та його племінник Еомер, Ґондору з величезними втратами вдалося перемогти сили Мордору в Пеленнорській битві. Після цього об'єднана армія Людей Заходу вирушила на битву з Сауроном до Мораннону, розраховуючи тим самим відволікти увагу Саурона від Фродо, який наближався до Фатум-гори, щоб знищити Єдиний Перстень. Знищення Персня призвело до падіння Саурона та несподіваної перемоги союзників.

Відновлення

Після другого, остаточного падіння Саурона, у Ґондорі було відновлено королівське правління, і Араґорна було короновано під іменем Короля Елессара, правителя Возз'єднаного Королівства Арнора та Ґондора. Фарамир, нащадок правлячих Намісників, продовжив свою службу як Намісник Короля та став Князем Ітілієну. Давні клятви між Ґондором та Роганом було підтверджено, і союзники навіть провели кілька спільних кампаній на сході та півдні. Усі колишні землі Південного Королівства було відвойовано назад протягом наступних століть, і його сила та багатство були відновлені. У додатках до «Володаря Перстенів» розповідається, що Елдаріон, син Елесcара, правитиме великою країною, і що його рід продовжуватиметься на сотні поколінь і згодом правитиме багатьма землями.

Толкінове бачення подальшої історії Возз'єднаного Королівства розкривається у «Новій Тіні», незакінченому продовженні «Володаря Перснів», у якій розповідається про часи правління Елдаріона. Автор вважав, що «оскільки ми маємо справу з людьми, ми неодмінно матимемо справу з найсумнішою рисою їхньої натури: вони швидко перенасичуються добрим. Так що у часи миру, справедливості та процвітання люди Ґондору зробилися б невдоволеними та неспокійними… Навіть у ці ранні час виникли б революційні заколоти навколо центру таємного сатанистського культу; а ґондорські хлочаки грали б у орків та бешкетували у навколицях».

Географія

Ґондор - тепла країна з плодовитими землями, з багатьма ріками та гірськими системами на півночі та сході країни.

Найкраще уявлення про рельєф та географія Гондору дають мапи з «Володаря Перстенів» та «Незакінчених оповідань», створені Крістофером Толкіном на основі батькових креслень та можуть бути доповнені декількома географічними нарисами, такими як Річки, Маякові пагорби Гондору та Кіріон та Еорл. На додачу оповідач та додатки з «Володаря Перснів» подають інформацію про історію та природу окремих частин та поселень Південного Королівства.

Історичними кордонами Ґондору слугували витоки річок Гватло та Гландуїн у Імлистих Горах, узлісся Фангорнського лісу з річкою Ентою, болота Ніндалфа, Похмурі Гори та річка Порос. У часи найвищої могутності кордони Королівства сягали річки Світлої та південних узлісь Морок-лісу, західного берега внутрішнього Рунійського моря, північних відрогів Еред-Літуї та річки Харнен, включаючи також узбережжя навколо Умбара. На момент початку «Війни Перстеня», межі земель, які повністю контролювалися Гондором, стиснулися до стін Білих Гір та річки Глангір на заході та лівобережжя Андуїна на сході.

Ґондор розташовувався на заході Середзем'я, і основна частина його території знаходилася на північному березі Затоки Белфалас та навколо Білих Гір. Толкін писав, що столиця Королівства — Мінас-Тіріт знаходилася на широті приблизно сучасної Венеції. Загальна площа Ґондору, показана на картах Толкіна, була визначена Карен Винн Фонстад у 714 426 квадратних миль (1 855 530 квадратних кілометрів). На північному заході від Ґондору спочатку знаходилися землі Арнору; на півночі Ґондор межував з Диким Краєм, а пізніше з Роганом, після утворення останнього. На північному-сході Ґондору знаходилися землі Рун, а на сході — володіння Саурона у Мордорі. На півдні сусідом Ґондору був пустельний Гарад.

Історичними кордонами Ґондору слугували витоки річок Гватло та Гландуїн у Імлистих Горах, узлісся Фангорнського лісу з річкою Ентою, болота Ніндалфа, Похмурі Гори та річка Порос. У часи найвищої могутності кордони Королівства сягали річки Світлої та південних узлісь Морок-лісу, західного берега внутрішнього Рунійського моря, північних відрогів Еред-Літуї та річки Харнен, включаючи також узбережжя навколо Умбара. На момент початку «Війни Персня», межі земель, які повністю контролювалися Ґондором, стиснулися до стін Білих Гір та річки Глангір на заході та лівобережжя Андуїна на сході.