Ґноми

Ґноми (англ. Dwarves) або Кгазад (самоназва ґномською мовою) — один із Вільних народів Середзем'я. Рудокопи і рудознавці з народження, найкращі серед смертних ювеліри, ковалі та скульптори-каменярі. Ґноми не належали до Дітей Ілуватара, адже були створені Ауле.

Відомо про Сім родів Ґномів, та найвеличнішими серед них були Довгобороди або Народ Дуріна.

Походження ґномів[]

На відміну від ельфів і людей, ґноми не були Дітьми Ілуватара. Їхнім творцем був один із Валарів на ім'я Ауле. Вала так прагнув приходу Дітей, щоб передати їм свої знання та майстерність, що не зміг дочекатися сповнення задумів Ілуватара.

В таємниці, Ауле створив Сімох Отців Ґномів — сильних і непохитних істот. Так, в чертозі під горами Середзем’я постали до життя Сім Отців Ґномів. Однак, Ауле не мав божественних сил для того, аби наділити ґномів власною волею і нові створіння повністю залежали від свого творця. Коли Ілуватар дізнався про роботу Ауле, то дорікнув валарові:

“ — Чому ти вчинив отак? Навіщо взявся до праці, яка, вочевидь, понад владу твою і волю? Бо від мене в дар ти отримав тільки власне єство — не більше; тож ці створіння рук твоїх і думки лише ним і житимуть: рухатимуться, коли твоя думка їх поворушить, а якщо вона полине деінде, стоятимуть бездіяльно. Чи сього ти прагнув?
— Еру Ілуватар
”

Тоді Ауле зрозумів, що вчинив неправильно і, зі сльозами на очах, хотів знищити ґномів, однак Ілуватар спинив його. Еру змилостивився на ґномами і включив їх у своє бачення розбудови Арди. Однак, Еру не бажав, щоб ґноми прокинилися раніше від ельфів, а тому приспав їх до слушного моменту.

Потому, взяв Ауле Сімох Отців Ґномів і вклав їх на спочинок, кожного окремо й оддалік один від одного і став чекати. Так як за задумом Ауле, ґноми мали прийти в часи влади Мелькора, то Вала зробив їх дуже витривалими. Вони були міцні, наче каміння, вперті, однаково швидко знаходили собі й друзів, і ворогів, могли витримувати важку працю, голод і каліцтва з такою сміливістю, на яку не натрапиш у жодного іншого народу, що володіє даром мови. А ще у порівнянні з іншими расами, ґноми були довгожителями й жили значно довше за людей, хоч і не вічно.^[1]

Семеро Отців прокинулися, кожен там де його поклали на спочинок, разом із своїми дружинами, хоча Дурін I прокинувся сам один. Пізніше, сім різних родів ґномів поселилися там, де прокинулися їхня перші прабатьки.^[2]

В залежності від своїх пращурів, ґноми поділилися на Сім родів:

Довгобороди або Народ Дуріна, походили від Дуріна I, що прокинувся під горою Ґундабад
Вогнебороди та Широкобоки, що походили з Синіх Гір
Залізноруки та Жорсткобороди, походили зі Сходу
Чорноволоси та Камененоги, походили зі Сходу

Дурін I оселився в печерах над Дзеркальним Озером, які згодом стали найбільшим із королівств ґномів, Кгазад-дум. Тому зали Довгобородих не були розташовані поруч із залами інших королівств ґномів.

Існувала також восьма група ґномів, яка не була окремим членом цих семи родів, а складалася, переважно, з вигнанців з кожного: дрібноґноми, на яких інші раси часто полювали, як на тварин.

Історія[]

Перша Епоха[]

Ельфи прокинулися приблизно в 1050 році Дерев, Дурін та інші ґноми – трохи пізніше. Легенди говорять, що Ґноми прокинулися, коли Ельфи перетнули Море і увійшли в Безсмертні Землі, що було приблизно в РД 1132 році.

Дурін I прокинувся першим серед всіх ґномів. Він помандрував на південь до Азанульбізару, туди де ніхто ніколи не був раніше, і дав назву "безіменним пагорбам і западинам".^[3] Він натрапив на Келед-зарам і, дивлячись на таємничі зірки, що віддзеркалювалися у воді неначе корона, сприйняв це як знак долі і спорудив там Камінь Дуріна. У печерах над озером він заснував Королівство ґномів Кгазад-Дум, і протягом багатьох століть воно було найбільшим містом ґномів у Середзем’ї.

Великі міста ґномів Белеґост і Ноґрод були засновані в Синіх Горах, далеко на захід від Кгазад-думу, в Роки Дерев, ще до прибуття ельфів у Белеріанд. Ґноми Белеґосту були першими, хто винайшов та викував плетену з кілець кольчугу. Також вони кували різну зброю та обладунки і продавали це синдарам. А крім того, саме ґноми з Белеґоста створили Тисячі Печер Менеґрота для Тінґола.

У Ноґроді іменитий та вправний коваль Тельхар викував Нарсіл та Анґріст — два наймогутніших меча в історії Арди, а також знаменитий Драконовий Шолом Дор-ломіну.

Подейкують, що деякі ґноми на Далекому Сході потрапили під Тінь і були злими, коли предки едайнів зіткнулися з ними.^[2]

Ґноми Синіх Гір билися проти військ Мелькора під час Першої Епохи, а ґноми Белеґоста були єдиними, хто зміг протистояти вогню драконів в Битві Незлічених Сліз, коли Володар Азаґгал поранив Ґлаурунґа, перш ніж загинути. Ґноми Ноґроду також билися проти Мелькора, однак пізніше, через свою жадібність, вони вбили Тінґола і вкрали Сильмарил, який їм було доручено помістити в намисто під назвою Науґламір.

Після цього страшного вчинку, відбулася низка подій, в результаті яких, армія Ноґрода була знищена силами Лайквендів та Ентів. Обидва королівства ґномів, зрештою, були знищені разом із майже всім Белеріандом після Війни Гніву, а біженці-ґноми, здебільшого, переселилися в Кгазад-дум.

Під час Війн в Белеріанді ґноми з Кгазад-думу процвітали, поступово колонізуючи Залізні Пагорби та Сірі Гори і торгували із предками північан.

Друга Епоха[]

У Другу Епоху, приблизно в ДЕ 40 році, Вогнебороди та Широкобоки, які жили у Ноґроді та Белеґості переселилися до Кгазад-думу, примноживши цим його багатство й славу.^[4]^[5]

Дурін І Безсмертний by frerinhagsolb — Дурін І Безсмертний, іл. Frerin Hagsolb

Впродовж Другої Епохи ґноми мало брали участь у більшості історично-важливих подій. Однак їхня дружба з ельфами стала тіснішою, ніж будь-коли; ґноми Кгазад-думу підтримували тісні зв’язки з Ереґіоном; спільно з ельфами були побудовані Двері Дуріна.

Коли Ереґіон був спустошений силами Саурона, ґноми напали на них з тилу, однак було надто пізно, щоб зупинити Саурона від завоювання всього Еріадору.^[6]

Коли Аннатар роздавав Персні Влади, він віддав Сім Перснів Королям Ґномів, щоб підкорити їх і контролювати. Однак Персні не мали такого ефекту, як на людей. Ґноми не перетворилися на примар і фактично встояли проти поневолення, однак Персні посилили їхню жадібність і жагу до багатства.

Наприкінці Другої Епохи невелика кількість ґномів взяла участь у Війні Останнього Союзу, а деякі взагалі стали на бік Саурона.^[7]

Третя Епоха[]

Протягом Епохи, влада Саурона ставала дедалі більшою. Близько ТЕ 1300 року різні злі істоти та почвари, такі як орки та тролі Імлистих гір, почали розмножуватися і, як наслідок, переслідувати ґномів.^[8]

У ТЕ 1980 року, після століть жадібного видобування мітрилу та інших мінералів, ґноми випадково розбудили Бальроґа, який спав у глибинах Імлистих Гір ще з часів Першої Епохи. Ґномам довелося тікати зі свого королівства, яке відтоді почали звати Морією. Тоді слава Морії потьмяніла і народ її чи то вимер, чи втік.^[5]

Більшість представників Народу Дуріна вирушили до Сірих Гір на півночі, а деякі пішли за новим королем Траїном I, який, спершу, ненадовго відправився в Еребор у ТЕ 1999 році. Близько ТЕ 2000 р., Ската, могутній дракон, що з'явився із Сухих Вересовищ, налетів на поселення ґномів в Сірих Горах і поцупив їхні скарби. Однак пізніше, він був переможений Фрамом, сином Фрумґара.

Понад 300 років ґноми Сірих Гір процвітали, доки Дракони далекої Півночі не розплодилися настільки, що почали нападати на поселення ґномів і грабувати їх. Ґномам знову довелося ткати. Деякі рушили до Залізних Пагорбів, але більшість пішли за новим королем Трором до Еребору, щоб заснувати нове Королівство під Горою. Там вони процвітали більше 200-х років, аж поки дракон Смоґ не напав на королівство у ТЕ 2770 році.

Король і його люди знову пішли у вигнання, цього разу на південь, тоді як більшість тих, хто вижив, вирушили до Залізних Пагорбів.

Спершу Народ Дуріна оселився у Смурних Землях, а в ТЕ 2790 році Король Трор відправився на північ до Морії, де його вбив Азоґ. Син Трора Траїн II (який отримав у спадок останній із Семи Перснів від свого батька перед його від’їздом) скликав усі роди ґномів на війну, аби помститися за батька.

Так почалася Війна ґномів та орків, у якій ґноми, зрештою, знищили всі твердині ґоблінів у Імлистих Горах та перемогли військо недругів у Битві при Азанульбізарі. Військо гоблінів, що вийшли з Морії, було сильним і невблаганним і довго не втрачало боєвої міці, аж до прибуття підкріплення ґномів із Залізних Пагорбів.

Битва закінчилася перемогою ґномів, щоправда й ціна була завеликою. Об'єднані сили ґномів перемогли орків, однак в Морії продовжував мешкати один із Бальроґів, тож ґноми знову розпорошилися по світу, а Траїн повів своїх людей до Синіх Гір, де і заснував своє царство, пізніше відоме, як Чертоги Торіна.

У ТЕ 2941 році, Торін разом із своїми вірними супутниками та чарівником Ґандальфом вирішили рушити у Похід до Еребора, щоб спробувати відвоювати гору у дракона Смоґа. Трохи пізніше до Компанії долучився і гобіт на ім'я Більбо Торбин, який, у підсумку, зіграв ключову роль в історії Середзем'я.

Торін і Компанія вирушили у Мандрівку за Імлисті Гори і, зрештою, повернули собі Королівство під Горою. В страшній Битві П'яти Армій, що зчинилася після цього, Торін Дубощит загинув, однак ворогів було подолано. На кілька десятиліть запанував відносний мир та спокій, тож ґноми мали змогу відбудувати Королівство під Горою, а також Діл та Есґарот.

Пізніше, в період Війни Персня, ґноми з Еребору мужньо билися проти військ Саурона, а Ґімлі, син Ґлоїна став членом Братства Персня і увійшов в історію, не лише як звитяжний воїн, а й перший за багато тисячоліть ґном, який назвав ельфа своїм кращим другом.

Четверта епоха[]

Яким було життя ґномів у Четвертій Епосі Середзем'я відомо зовсім мало. Після Війни за Перстень Ґімлі переселив частину Народу Дуріна з Еребору до Сяйливих печер, що за Гельмовим Яром і заснував там нову колонію.

Пізніше Ґімлі багато подорожував зі своїм другом Леґоласом, і записи про їхні подорожі не збереглися. Завдяки їхній дружбі ворожнеча між двома расами, яка тривала тисячоліттями, нарешті припинилася, хоч і сталося це незадовго до відходу останніх ельфів із Середзем’я. Ходили чутки, що Ґімлі та Леґолас зрештою сіли на білий корабель, який попрямував річкою Андуїн у Море, а далі і в сам Валінор. Сталося це у ЧЕ 120 році і стало можливим завдяки волі Володарки Ґаладріель. Таким чином Ґімлі став єдиним ґномом в історії Середзем'я, якому було дозволено перетнути кордон Невмирущих земель.

Також відомо, що Дурін VII повернув під повний контроль ґномів Кгазад-дум і повернув його до первісного блиску, і Довгобороди жили там, аж поки "світ не постарів і дні раси Дуріна не закінчилися".

Особливості та зовнішній вигляд[]

Середній зріст ґномів був в межах 135-152 см., і їхньою найбільш помітною відмінністю від інших рас були, звісно, бороди. Бороди мали і чоловіки і жінки і, що примітно, були вони у ґномів від народження. Подейкували, що ґном помре від сорому, якщо його поголити.

Як вже зазначалося, ґноми були стійкими та витривалими. Зазначається, що вони були найстрашніми та наймогутнішими воїнами серед усіх рас. Вони надавали перевагу важким обладункам і величезним сокирам, щоправда, не нехтували і мечами чи довбнями. Відомо, що серед ґномів були і вправні лучники.

Ґноми мали природну стійкість до вогню і жару, а крім того їм були невідомі хвороби та інші слабкості, окрім, хіба що, жаги до золота. Серед ґномів траплялися випадки Змієвої зарази, та і здорові ґноми відрізнялися нездоровим ставленням до скарбів та коштовностей. Так, наприклад, саме жадоба ґномів призвела до вбивства короля Тінґола і викрадення Науґламіра.

Однак, не дивлячись на природну жагу золота, ґноми вважаються найбільш непідкупними, принаймні, якщо порівнювати з людьми. Коли Саурон намагався поневолити Вільні народи Середзем’я за допомогою Перснів Влади, Ельфи чинили цілковитий опір його силі (можливо, тому що його рука ніколи не торкалася Трьох Перснів), тоді як Дев’ять Перснів повністю зіпсували Людей, зрештою, перетворивши їх на примар та вічних слуг. Ґноми ж виявилися стійкими до впливу Перснів і Саурон не зміг їх упокорити. Однак, Сім Перснів підсили природну жагу ґномів до багатства і посіяли розбрат між родами.

Ґноми, зазвичай, жили далеко від Моря і уникали сідати у човни, оскільки їм не подобався шум океану і вони боялися його.

Тривалість життя[]

Тривалість життя ґномів була різною, залежно від їхньої "породи".^[9] Так, серед семи родів, Довгобороди відрізнялися тривалим життям, щоправда, до Третьої Епохи тривалість їхнього життя зменшилася, і вони жили, в середньому, 250 років. Королі Народу Дуріна на ім'я "Дурін" жили довше, приблизно до трьохсот років. В той же час, Двалін, прожив рекордні для ґнома 340 років, тоді як тривалість життя людей складала, щонайбільше, 90-100 років.

До 30 років ґноми вважалися ледь не дітьми — надто молоді для важкої праці чи війни (тому вбивство Азоґа Даїном Сталестопом у 32 роки було великим подвигом серед ґномів, так само як і участь у Битві при Азанульбізарі Баліна і Дваліна).

У віці 40 років ґноми вже вважалися остаточно сформованими і загартованими, і виглядали так, як будуть виглядати впродовж більшої частини свого довгого життя. Приблизно у віці від 40 до 240 років більшість гномів були однаково здоровими та здатними працювати чи воювати, чи виконувати будь-яку іншу важку роботу. Ознаки старіння з'являлися у ґномів досить швидко і приблизно за 10 років до смерті. Ґноми сивіли та вкривалися зморшками, але ніколи не лисіли.

Хоча ґноми не страждали від людських хвороб і мали імунітет до будь-якої зарази, вони могли розтовстіти. Надмірна вага робила їх недієздатними.

Мистецтво та ремесла[]

Ґноми були створені Ауле, якого інші Валари знали як видатного майстра та коваля. Через це і у його творінь була нестримна жага до різних металів та руди, а також до пов'язаних з цим ремесел.

Ґноми видобували і обробляли дорогоцінні метали та каміння у всіх горах Середзем’я. Навіть нольдори вважали їх неперевершеними в таких мистецтвах, як ковальство, обробка металу, ювелірна справа чи каменярство.

Ґноми були найвидатнішими шахтарями, які будь-коли існували в Середзем’ї: вони будували величезні зали під горами, де мешкали тисячі їхніх представників. То були величні чертоги, масштаби яких годі й уявити. Ґноми побудували Менеґрот, Нарґотронд, Кгазад-дум й інші чертоги, які вражали своєю красою навіть звиклих до всього прекрасного і доволі вимогливих ельфів.

Навіть у темряві Арди, до сходу Сонця, ґноми творили великі справи, бо із перших днів свого існування володіли дивовижною майстерністю в роботі з металами та каменем; але в ті давні часи вони любили обробляти залізо та мідь, а не срібло та золото.^[10]

В гартуванні сталі та виготовленні зброї і обладунків ніхто не міг зрівнятися з ґномами давнини, навіть самі нольдори. Коли Тінґол почав думати про зброю, якої раніше його народ не потребував, її для Короля вперше викували саме науґріми — так називали ґномів ельдари.

“ Усі науґріми були давнім войовничим народом і затято боролися проти кожного, хто хотів їх пригнобити: проти слуг Мелькора, проти ельдарів чи аварів, проти диких звірів, а нерідко — проти власних родичів, ґномів із інших домів чи володінь. Небавом синдари навчились у них ковальства; та в гартуванні сталі гномів не змогли перевершити навіть нольдори, й у виготовленні плетеної з кілець кольчуги, яку винайшли ковалі з Белеґоста, їм теж не було рівних.
— Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про синдарів
”

Не можна не відзначити і здобутки ґномів у ювелірному мистецтві, адже ґноми виготовляли не лише зброю чи обладунки. Безліч прекрасних речей було створено ґномами давнини, серед яких, звісно, найвідомішим залишається Науґламір.^[11] У Третю Епоху ґноми продовжували кувати і творити, здебільшого з заліза та каменю. Однак, як зазначив Ґлоїн на Раді в Ельронда, в роботі з металом вони не змогли зрівнятися зі своїми предками, адже багато їхніх таємниць було втрачено навіки.

“ — Ми виготовляємо добру броню та гострі мечі, проте нам не вдається викувати таку кольчугу чи лезо, які були б рівнею тим, що їх зробили ґноми перед приходом дракона. Тільки в гірничій справі й у будівництві ми перевершили минуле. Бачив би ти, Фродо, водяні шляхи Долу, водограї та ставки! Бачив би ти вимощені різнобарвним камінням дороги! А чертоги та печерні вулиці попід землею, склепіння яких вирізьблено у формі дерев; а ще тераси та вежі на схилах Гори! Тоді ти би збагнув, що ми справді не гайнували часу. ”

Культура[]

Лише ґномам було відомо про існування поживних і смачних Хлібних корінців, які вони могли запасати наче білки горіхи. Також ґномам було чудово відомо про каву і вони цінували цей напій.

Відомо, що ґноми ніяк не "спілкувалися" з тваринами, не мали навіть собак і вельми неохоче сідали на коня. У минулі часи, коли ґноми не могли обмінювати свої вироби на, наприклад, зерно та інші продукти, вони вимушено займалися землеробством, використовуючи для цього знаряддя, схоже на плуг, яке вони самі й винайшли. Однак ґноми не любили виконувати таку роботу, а потім і згадувати про подібні часи.

Мова[]

Мова ґномів була створена Ауле, і вона називалася кгуздул. Це була дивна мова для ельфів і людей, і мало хто з представників інших рас міг її вивчити, оскільки вона була дуже складною, а до того ж ґноми тримали її в таємниці і воліли нікого не навчати, натомість надавали перевагу спілкуванню мовами своїх сусідів. Лише одна фраза з кгуздула була добре відома стороннім: стародавній бойовий клич, що сягає щонайменше Першої Епохи: "Baruk Khazâd! Khazâd ai-mênu!", що означає "Сокири ґномів! Ґноми йдуть на вас!".

Ґноми старанно навчали кгуздулу своїх дітей і тому ця мова дуже мало змінилася протягом століть, на відміну від мови інших рас. Це була не просто мова, яку чуєш від народження, а мова традиційних знань, що її ґноми плекали й охороняли як скарб із минулого. Мало кому з інших народів таланило її вивчити. Ґноми також винайшли таємну мову жестів, щоб спілкуватися між собою в тиші, iglishmêk.

Також часто загальновідомі імена ґномів мали, здебільшого, людське походження. Суто ґномівських, потаємних і "внутрішніх" імен — своїх справжніх імен — вони не відкрили жодному чужинцеві з іншого народу і навіть не писали їх на могилах.^[12]

Родинні зв'язки та сім'я[]

Чисельність ґномів часто різко зменшувалася, особливо в періоди кривавих війн проти орків чи драконів. Повільне зростання їхньої популяції пояснювалося невеликою кількістю жінок, які становили лише близько третини загальної кількості ґномів.

Ґноми рідко одружувалися до дев’яноста років і, зазвичай, мали невелику кількість дітей. Жінки рідко полишали свої домівки, хіба що в разі надзвичайної потреби. Голосом, зовнішністю й одягом, якщо їм таки доводилося вирушати в мандри, вони були настільки схожі на ґномів-чоловіків, що очі та вуха інших народів були не здатні їх розрізнити.

Це дало підставу до появи серед людей безглуздої думки, ніби ґномів-жінок не існує взагалі й ґноми "ростуть просто з каміння".

Саме через невелику кількість жінок рід ґномів розростався повільно та раз у раз опинявся в небезпеці повного зникнення. Ґноми могли мати лишень одного чоловіка чи дружину за життя і були дуже ревниві, як, власне, стосовно всього, що їм належало.

Одружених ґномів у цьому народі було менше, ніж третина, бо не всі жінки виходили заміж: декотрі чоловіків не потребували, інші бажали тих, хто для них не доступний, і відтак не одружувалися ні з ким. Щодо ґномів-чоловіків, то багато хто з них також не бажав одружуватися, бо був надто заклопотаний своїм ремеслом і не хотів витрачати час на родинні справи і догляд за дітьми.

Релігія та вірування у потойбічне[]

Ґноми любили і шанували Валара Ауле, щоправда не поклонялися йому, як якомусь божеству.

У старовину ельфи Середзем’я вважали, ніби по смерті ґноми повертаються в землю й у каміння, з яких їх сотворили; та самі ґноми вірять в інше. Ґноми кажуть, що Ауле Творець, якого вони називають Магалом, дбає про них і збирає їх в окремих чертогах Мандоса; він, начебто, колись проголосив їхнім Отцям, що в час Кінця Ілуватар освятить їх і відведе їм місце серед Дітей.

Тоді ґноми служитимуть Ауле і допомагатимуть йому заново творити Арду після Останньої Битви. Вони кажуть також, що Семеро Отців Ґномів повернуться знову і житимуть зі своїми родами, і носитимуть прадавні свої ймення: із-поміж них найзначнішим у подальші епохи був Дурін — отець того найприязніше налаштованого до ельфів роду, чиї палаци були в Кгазад-думі.

Реінкарнація[]

Довгобороди вірили, що Дурін повертатиметься сім разів, і щоразу він знову називатиметься Дурін і правитиме як Король.

Легенди говорять, що подібні реінкарнації відбуватимуться в роду спадкоємців, що народжені від його лінії, а ґном, що його вважатимуть відродженим Дуріном, матиме схожі зовнішність та характер, а отже і носитиме його ім'я.

Ґноми серед прислужників Темряви[]

Ґноми виявилися найбільш стійкими до сил Темряви. Так, вони не віддалися на вплив Мелькора, а пізніше не схилили голови перед Сауроном і навіть Сім Перснів не подіяли на них так, як подіяли Дев'ять на людей. Від природи ґноми були не злі, й мало хто з них служив Ворогові з власної волі, хоч би що говорили про те людські оповіді.^[12]

У Першу Епоху дрібноґноми, що мешкали в Белеріанді, були нащадками ґномів, вигнаних за злі вчинки зі своїх родів. Після свого Пробудження деякі люди зустріли ґномів зі Сходу, які потрапили під вплив Тіні і мали злі наміри та не довіряли або й зневажали інших ґномів.

Із семи родів ґномів лише деякі воювали проти Саурона у Війні Останнього Союзу, однак відомо, що жоден ґном із Народу Дуріна ніколи не воював на боці зла.^[7] На початку Третьої Епохи (або принаймні в легендах попередньої) відомо, що в деяких місцях зіпсовані ґноми укладали союзи з орками. Швидше за все, вони походили від ґномів із далекосхідних родів.^[13]