Ґандальф Сірий, пізніше відомий як Ґандальф Білий – один з п'яти Істарі, що були відправлені валарами до Середзем'я в Третю епоху. В Амані Ґандальф був відомий як Олорін. Чарівник зіграв важливу роль у поразці Саурона в ТЕ 3019. Його мудрість, підтримка та заохочення зіграли ключову роль у цілій низці подій, а крім того, його протистояння з Прокляттям Дуріна врятували головних героїв від страшної загибелі.
Спершу Ґандальф був одягнений у сіре і мав сиве волосся, він вважався другим чарівником після Сарумана Білого, однак після зради останнього, а також після битви з бальроґом, Ґандальф повернувся у Середзем'я, одягнений у біле і мав вже білосніжне волосся. Він став головою Ордену Чарівників і став зватися Білим.
Історія[]
Початок часів[]
Наймудріший з Маярів, Ґандальф був створений Ілуватаром до Музики Айнурів.[1] На початку часів він був серед Айнур, які увійшли в Еа.[2]
Олорін в садах Лорієна, Kip Rasmussen
В Амані Ґандальф був відомий як Олорін і жив в Лорієні. Проте шлях часто приводив його до Нієнни, від якої він навчився жалю і терпіння.[2] Олорін став одним із мая, які служили Манве, Варді, Ірмо та Нієнні. Він асоціювався зі світлом і вогнем, як і Варда.
Після того, як валари виявили первісних ельфів біля озера Куівієнен, Олоріна було відправлено туди як одного з п’яти наглядачів, щоб охороняти ельфів від сил Мелькора. Невідомо, як довго він залишався біля озера і чи супроводжував ельдарів у Великій подорожі. Однак зазначається, що він любив ельфів, і протягом своєї молодості він ходив серед них Невидимим або ж носив Фану, тобто набував подоби ельфа і посилав їм прекрасні видіння, аби зробити їх мудрішими.
Протягом усього свого існування Олорін, а згодом Ґандальф наслідував приклад Нієнни, жаліючи печалі Дітей Ілуватара та виводячи з відчаю тих, хто до нього дослухався.[2]
Прибуття у Середзем'я[]
Під час Третьої епохи, коли темний дух Саурона посилювався над Середзем’ям, валари обрали серед мая кількох Істарі, посланців, що мали відправитися в Середзем’я та допомогти людям. Манве обрав Олоріна, який спершу не хотів йти, оскільки боявся Саурона. Однак Манве натомість, зазначив, що страх це ще одна причина того, що він має піти.[3] Крім того один з наймогутніших артефактів, Єдиний Перстень, вмістилище більшої частини сили Саурона, продовжував своє існування.
Олорін підкорився волі Манве та покинув Валінор ТЕ 1000 р.[3] Він прибув у Середзем'я незабаром після двох інших чарівників, Сарумана та Радаґаста, приблизно у той самий час, як у Морок-лісі з'явився Некромант. Як і інші чарівники, Ґандальф набув подоби літнього чоловіка. Тоді ж і надягнув сірі шати.
У Сірих Гаванях його радо вітали Ґлорфіндель (друг із Валінору, якого раніше відправили до Середзем’я з подібною місією), і Кірдан, корабельний майстер, який володів одним з Трьох ельфійських перснів, на ім'я Нар'я.
Незважаючи на ззовні старого та згорбленого дідугана, Кірдан одразу відчув в Олоріні силу та могутність. Він віддав йому перстень, передбачаючи майбутню боротьбу зі злом і пообіцяв, що перстень допоможе йому вистояти проти Темряви.
- "Візьми цього персня, пане, бо труди твої будуть нелегкі, а він дасть тобі сили здійснити ті діяння, які ти запланував. Адже це – Перстень Вогню, і ним ти зможеш наново розпалити пломінь сердець у нашому світі, який холоне. Що ж до мене, то моє серце – з Морем, і я мешкатиму на сірих його берегах, доки відпливе останній корабель. Я чекатиму на тебе."
- –Кірдан Корабельник
Так почалася подорож Ґандальфа Середзем'ям. На відміну від Сарумана, у Ґандальфа не було постійно місця проживання. Чарівник постійно мандрував країнами Середзем'я, дізнаючись його історію та люд, спілкуючись з очільниками держав, знаходячи друзів та вірних товаришів. Однак, Ґандальф ніколи на ходив на схід, обмежуючись лише західними землями Середзем'я, де залишалися нащадки дунедайнів та ельдарів, які продовжували протистояти Саурону.
Протягом багатьох століть перебування у Середзем'ї чарівник став відомий під багатьма іменами: ельфи називали його Мітрандір, Сірий Пілігрим, в той час як жителі Арнору назвали його Ґандальфом, що стало найпоширенішим і найбільш відомим його іменем. Він також був відомий як Інканус на півдні та Таркун серед ґномів.
Легенди стверджують, що Яванна подарувала Ґандальфу ельфійський камінь Еаренділа, щоб він приніс його людям Середзем’я на знак того, що валари не покинули їх. Чарівник віддав камінь Ґаладріель і пророчо зазначив, що вона, у свою чергу, передасть його людині, яку також зватимуть Елессаром.[4]
Темрява у Дол-Ґульдурі[]
Близько ТЕ 1100 р., істарі та ельдари виявили, що у Дол-Ґульдурі замешкало зло. Підозрілі темні фігури рухалися лісом, зло почало множитися і колись чарівний ліс перетворився на моторошне місце. Мудрі припускали, що це повернувся один з назґулів, однак Ґандальф був не певен щодо цього і припускав, що повернувся сам Саурон.[5]
Ґандальф мандрує Середзем'ям, Eljay93
Сторожкий мир тривав близько чотирьох століть, довгий час за мірками людей, однак короткий для ельфів та чарівників. Назґули використали цей період для підготовки до остаточного повернення Саурона, яке відбулося в ТЕ 2460 році.
Розуміючи загрозу, через три роки після цього, Мудрі сформували Білу раду. Ґаладріель, власниця одного з Трьох ельфійських перснів і володарка Лотлорієну хотіла, аби Раду очолив Ґандальф, та він відмовився через необхідність подорожувати світом і гостре небажання сидіти на одному місці. Відтак Раду очолив Саруман.[5]
Під час своїх мандрівок Еріадором, Ґандальф познайомився з таємничим народом гобітів, що мешкали у відносно ізольованій від тягот великого світу країні Шир, і перейнявся до них особливими почуттями. В часи Довгої Зими саме Ґандальф прийшов на допомоги напівросликам і врятував їх від вимирання.[6] Тоді ж Ґандальф став свідком співчутливості і водночас мужності гобітів.[7]
Коли король Траїн II, ґном з королівської лінії ґномів Еребору, зник під час своєї подорожі до Самотньої Гори, Ґандальф довго розшукував його. У якийсь момент після ТЕ 2845 року шлях завів чарівника навіть до покинутого царства ґномів Кгазад-дум, більш відоме, як Морія. Після марних пошуків, Ґандальф вийшов з копалень через Двері Дуріна, щоправда, це не допомогло йому зрозуміти, як ці двері відчиняються ззовні.[8]
Ґандальф подорожує, MatteoAscente
У ТЕ 2850 році пошуки Ґандальфа знову привели його до Дол-Ґульдура.[6] Він діяв таємно і цього разу знайшов замордованого Траїна в підземеллях вежі. Ґном віддав чарівнику свої останні речі, карту та ключ до Еребору.[9] Та найважливіше, що Ґандальф виявив у Дол-Ґульдурі були те, що Некромантом виявився не один з Назґулів, а сам Саурон і він забрав останній з Семи перснів ґномів. Тоді ж з’ясувалося, що Саурон збирав докупи Персні Влади аби відновити свою колишню могутність.
З Дол-Ґульдура Ґандальф вирушив до Білої Ради і розповів про свої відкриття Мудрим. Він закликав їх напасти на Саурона, доки Єдиний Перстень залишається втраченим, а сила Саурона досі незріла. Однак голова Ради Саруман наказав, натомість, спостерігати й чекати і запевнив, що води Андуїна давно віднесли Єдиний Перстень до Моря. Більшість членів Ради погодилися з Саруманом.[5]
Пізніше один з членів Ради, Ельронд, в приватній розмові зізнався чарівнику, що передчував, що Перстень буде знайдено і що наближається війна, яка покладе край епосі. Ельронд додав, що боїться того, що це закінчиться темрявою та відчаєм. Однак Ґандальф підбадьорив його, зазначивши:
— У світі трапляється чимало чудесних випадків, — сказав Мітрандір, — і, коли Мудрі спіткнуться, руку допомоги їм простягнуть слабкі.
На той момент Ґандальф ще не усвідомлював, що Саруман теж хоче знайти Єдиний Перстень і таємно шукає його на берегах Андуїну.
Похід до Еребора[]
Ґандальф, час від часу, відвідував Шир і полюбляв брати участь у різних вечірках, які в Ширі влаштовували з нагоди будь-якого свята. Гостюючи у Старого Тука, чарівник полюбляв вразити юних гобітів своїми феєрверками, а також історіями про драконів, гоблінів і принцес.[7]
Торбин Кут в Ширі, KipRasmussen
Дехто з найбільш консервативних гобітів звинувачували Ґандальфа в тому, що саме через нього "чимало хлопців і дівчат рушили до Моря, шукаючи божевільних пригод". На одній з таких вечірок чарівник і зустрів юного Більбо Торбина, який, хоч і здавався всім поважним гобітом, насправді (як з’ясувалося пізніше) був той ще авантюрист.[10]
На той час, Ґандальф був вельми стурбований слабкістю людей півночі. Величезні простори залишалися пусткою, а окремі шляхи охороняли малі сили слідопитів. Крім того, дракон Смоґ знищив і Королівство під Горою, і місто Діл. Ґандальф побоювався, що Саурон може використати пустку навколо Еребору, щоб повернути собі північні проходи в горах і старі землі Анґмару.
Ґандальф дізнався, що вигнаний король ґномів із Народу Дуріна, Торін Дубощит планує битися проти Смоґа, однак розумів, що сил у Торіна було недостатньо. У ТЕ 2941 році, чарівник залишився на ніч у Брі і там випадково зустрівся з Королем ґномів Торіном.
Торін перший заговорив до Ґандальфа і зізнався, що неначе щось підштовхувало його розшукати Ґандальфа. Чарівник був заінтригований, адже так само, збирався відшукати ґнома. Розмовляючи, обидва з’ясували, що рухаються однаковим шляхом і вирішили продовжити подорож разом. Торін хотів отримати певні мудрі настанови від Ґандальфа, в той час як чарівник планував розпитати ґному про дракона і його плани.
Зрештою, Ґандальф придумав план, згідно з яким Торін отримував шанс знищити Смоґа та повернути своє королівство. І для цього їм був потрібен "зломщик", якого обрав Ґандальф. Звідкілясь у чарівника виникло відчуття, що Похід до Еребора неможливий без одного з гобітів і, на думку Ґандальфа, найкраще для цього підходив Більбо Торбин.
Ґандальф і ґноми рятуються від гоблінів, MOONCHILD
Ґандальф відправився в Шир, однак не знайшов там Більбо. Він розпитав про гобіта у місцевих і Гольман Домосіл розповів чарівникові, що Більбо відправився невідь-куди, щоб відзначити ельфійський Новий рік. Подібна поведінка для пересічного гобіта була настільки нетипова, що Ґандальф лише зайвий раз переконався – Більбо саме той, хто йому потрібен. Чарівник повернувся до Ширу пізніше і привів з собою ватагу родичів Торіна. Зрештою чарівнику вдалося переконати гобіта приєднатися до Походу і стати "зломщиком".[10]
Ґандальф супроводжував Торіна та компанію до Рівендолу. На шляху їм трапилися тролі і чарівник допоміг ватазі перемогти їх. В сховку тролів Ґандальф знайшов легендарний меч Ґламдрінґ і відтоді не розставався з ним. Також саме Ґандальф допоміг Торіну і Компанії пройти через Імлисті гори і відбитися від гоблінів. Саме під час цієї сутички Більбо відшукав "чарівний перстень" і певний час тримав знахідку в таємниці, навіть від Ґандальфа.
Під час втечі від гоблінів, ґномів, гобіта та чарівника врятували Орли Імлистих гір. Ґандальф колись вилікував Великого Орла від отруєної рани, і з того часу вони стали друзями. Орли віднесли ватагу до свого гнізда, а наступного дня перенесли їх на інший бік Імлистих гір. Пізніше, саме Ґандальф переконав Беорна пустити до себе в дім ґномів та гобіта і допомогти їм у мандрах. Однак після цього, на межі Морок-лісу Ґандальф залишив Торіна та Компанію, давши останні настанови. Так, на певний час шляхи ватаги та чарівника розійшлися.
Ґвайгір і Ґендальф, Antonio José Manzanedo
Ґандальф вирушив на Білу Раду, де було узгоджено напад на Дол-Ґульдур, адже, як з’ясувалося, Саурон накопичував свої сили і без Єдиного Персня, тож необхідно було діяти. Цього разу Саруман погодився з доводами Ґандальфа, хоча, насправді, просто боявся, що Саурону вдасться знайти Єдиний Перстень перш ніж його знайде він. Тож у ТЕ 2941-му році Мудрі разом з Ґандальфом вчинили напад на Дол-Ґульдур і потужною атакою позбавили Морок-ліс від присутності Некроманта, який відступив і втік до Мордору.[6]
В цей же час до Ґандальфа дійшли чутки про те, що Торін та Компанія втрапили у кілька халеп і чарівник поспішив до них. Не зважаючи на те, що чарівника не було поруч, Похід до Еребору закінчився, більш-менш, успішно, якщо не зважати на жертви серед Озерних людей і спалене місто.
Самотня Гора перейшла під контроль ґномів, а Смоґа було вбито (щоправда, не ґномами). Коли Ґандальф нарешті прибув до Еребора, то з’ясувалося, що ситуація в краї нестабільна. Ґноми Еребору разом із своїми родичами з Залізних Пагорбів готувалися до війни проти Озерних людей та ельфів Морок-лісу.
Ґандальф разом із Бардом і Трандуїлом намагався вгамувати Торіна, а на самому початку битви переконав у необхідності об'єднатися проти спільного ворога. Чутки про вбивство дракона швидко поширилися і за скарбами ґномів вирушили орки на варґах. Ґандальф запросив на нараду Даїна II Сталестопа і незабаром, ґноми, ельфи та люди утворили союз і перемогли орків Імлистих гір в Битві П'яти Армій.
Король Торін був смертельно поранений, і після його похорону та відновлення Еребору під керівництвом Даїна, Більбо та Ґандальф залишили Королівство під горою і вирушили в Шир. Дорогою назад вони погостювали деякий час у Беорна, а потім рушили до Рівендолу, де Ґандальф обговорив з Ельрондом події в Дол-Ґульдурі та Ереборі.
В підсумку, поставлена Ґандальфом ціль було досягнута: дракона, якого міг використати Саурон, було вбито, велику кількість орків та варґів знищено в Битві П’яти Армій, потенційну загрозу для Рівендолу та Лотлорієну на певний час було усунуто.[7] Однак, і Ельронд і Ґандальф погодилися з тим, що попереду на них чекають темні часи і було б за краще, якби Некроманта вдалося взагалі вигнати за межі Арди.[11] Після Рівендолу, Більбо та Ґандальф без пригод дісталися Ширу. Проходячи повз кам’яних тролей, вони відкопали раніше приховані тут скарби і забрали з собою.
Ґандальф був вражений гобітом. До Походу до Еребору, чарівник не звертав такої прискіпливої уваги до народу Ширу. Більбо це змінив. Від цієї подорожі і до кінця свого перебування в Середзем’ї, в серці Ґандальфа завжди залишалося особливе місце для гобітів, особливо для родини Торбинів. Відомо, що через кілька років після Походу до Еребору, Ґандальф і Балін відвідали Більбо у Ширі. За повним наїдків столом (як це заведено у гобітів), старі друзі обговорили новини з Еребора та Дейла.[6][11]
Повернення Темряви[]
Біла Рада помилялася щодо Саурона. Напад на Дол-Ґульдур не послабив Темного Володаря. Атака була частиною плану Саурона, щоб послабити пильність Мудрих. Він передбачив напад на Дол-Ґульдур і зімітував свою поразку. Насправді ж, Саурон відступив з Морок-лісу у Мордор, де продовжив накопичувати сили для майбутньої війни. У ТЕ 2951 році Саурон відкрито заявив про своє повернення і почав відбудовувати Барад-дур.
У ТЕ 2953 р., Біла Рада зібралася востаннє. Мудрі обговорювали повернення Саурона і Єдиний Перстень, однак Саруман запевнив всіх присутніх в тому, що йому достеменно відомо – Єдиний Перстень лежить на дні моря Белеґаер і турбуватися про те, що його може бути знайдено не варто. Після засідання Білої Ради, Саруман наказав своїм шпигунам не зводити очей з Ґандальфа. Так, підступний чарівник дізнався про теплі стосунки Ґандальфа з гобітами Ширу і теж зацікавився напівросликами. Відтоді, шпигуни Сарумана постійно були і серед мешканців Брі, і навіть у Східній Чверті Ширу.
Сірий Пілігрим відпочиває, Роджер Ґарланд
Пізніше стало відомо, що десь у ТЕ 2944 р., Ґолум у якого Більбо поцупив Перстень, покинув свою печеру в Імлистих горах і вирушив на пошуки "злодія". Ельфи Морок-лісу повідомили про це Ґандальфа, адже Ґолум рушив на свої пошуки через їхні володіння, однак чарівник не звернув на цей факт достатньої уваги. Він вирішив відпустити Ґолума і не переслідувати його. Так, слід потвори обірвався поблизу Морок-лісу і досить довгий час Ґандальф не згадував про Ґолума. Пізніше, він зізнається Фродо, що це було помилкою.[12]
Тим часом Саурон продовжував накопичувати сили. Він уклав кілька союзів, зокрема, з гарадримами та істерлінґами, в той час як орки, тролі, гобліни та інші мерзенні тварі множилися в печерах Мордору. Посіпаки Саурона продовжували нишпорити берегами Андуїна в пошуках Єдиного Персня.
У ТЕ 2956 р., Ґандальф зустрів Араґорна й між ними виникла дружба. З цього моменту Араґорн і Ґандальф часто працювали разом для досягнення спільної мети — поразки Саурона. Відомо, що Ґандальф, час від часу, навідувався у Мінас-Тіріт, де досліджував старі архіви.
Після народження Фараміра, чарівник також кілька разів навідував Біле Місто, де і заприятилював з юним принцем. Відомо, що Ґандальф вчив його мудрості, однак Денетор цього не схвалював і стосунки між Намісником та чарівником завжди були натягнуті.[13]
У цей період Ґандальф часто відвідував Шир, особливо свого старого друга Більбо і його племінника Фродо. Чарівник не міг не помітити той факт, що Більбо ніби перестав старіти. Крім того поведінка гобіта ставала дедалі більш підозрілою, місцями маніакальною. Ґандальф почав підозрювати, що "чарівний перстень", який за дивних обставин знайшов Більбо, не просто чарівний. Ґандальф почав пригадувати всі обставини появи персня: брехню Більбо, щодо того, як він його знайшов, загадкові зникнення гобіта і його одержимість каблучкою.
У ТЕ 3001 р., Ґандальф переконав Більбо залишити перстень Фродо і вирушити у Рівенділ без каблучки. Варто зазначити, що переконати гобіта було дуже складно і це теж стурбувало чарівника. Після Прощальної вечірки Більбо Ґандальф рішуче заборонив Фродо користуватися чи навіть просто брати в руки "чарівний перстень". Сірий пілігрим почав підозрювати в коштовності могутній артефакт давнини – один із Перснів Влади.[14]
Розуміючи, що має дізнатися більше про перстень, Ґандальф розпочав пошуки Ґолума. В цьому йому допомагав Араґорн та Слідопити Півночі, які, крім того, ще й охороняли Шир. Так Ґандальф зник на цілих три роки, а тоді знову об'явився в Ширі, щоб перевірити як йдуть справи у Фродо, після чого, впродовж наступних чотирьох років, час від часу з'являвся в Гобітові, однак виключно ненадовго і під покровом ночі.
Ґандальф разом із Араґорном та слідопитами полював на Ґолума впродовж довгих восьми років, однак так і не знайшов його. Пізніше стало відомо, що Ґолум забрів у Мордор і там його схопили слуги Саурона, які довгий час катували його, намагаючись дізнатися все про "зломщика". У ТЕ 3017 р., Ґолума відпустили і Араґорн нарешті схопив його на Мертвих Болотах і привіз до Трандуїла в Морок-ліс. В цей час Ґандальф в архівах Мінас-Тіріту, нарешті, натрапив на важливий документ – сувій Ісільдура.[6]
Повертаючись до Ширу, Ґандальф отримав звістку від ґаладримів про те, що Араґорн нарешті схопив Ґолума. Чарівник одразу змінив свій маршрут і відправився до Морок-лісу. Цілими днями Ґандальф допитував Ґолума і, врешті-решт, дізнався від нього, що той був в полоні у Саурона і під тортурами розповів Темному Володарю про чарівний перстень, а також про те, що шукати його варто в Ширі. Крім того, Ґолум назвав своїм катам прізвище – Торбин.
Після розмови з Ґолумом, а також проаналізувавши інформацію, яку він дізнався в архівах Мінас-Тіріту і згадуючи вплив каблучки на своїх носіїв, Ґандальф зробив страшний висновок – чарівний перстень Більбо був не просто одним з Перснів Влади, він був Єдиним Перснем.[12][15] Ґандальф поспішив у Шир.
Війна Персня[]
Ґандальф повернувся в Шир 12 квітня ТЕ 3018 р., і розповів Фродо все, що дізнався про Перстень. Почувши, що чимало інформації чарівник дізнався від Ґолума, Фродо зазначив, що варто було вбити потвору, однак Ґандальф відповів: йому доведеться ще зіграти певну роль, на добро чи на зло; а у вирішальну мить жаль Більбо може вплинути на долю багатьох – на твою також.[12]
Ґандальф розгадує таємницю, Володар перснів: Хранителі персня
Ґандальф попросив Фродо залишити Шир і віднести Перстень до Рівендолу. Разом вони вирішили, що Фродо рушить у мандрівку в вересні, після свого дня народження. Цього разу чарівник був у Ширі понад два місяці, часом відлучаючись у власних справах.[16] Так, наприклад, першого травня ТЕ 3018 р., він зустрівся біля Сарн-Форду з Араґорном, якому повідомив про плани Фродо.[17]
Погані передчуття не залишали Ґандальфа і він вирішив вирушити на південь, щоб зібрати якомога більше інформацію про те, що насувалося. Чарівник пообіцяв Фродо повернутися до його дня народження, щоб потім разом вирушити у Рівенділ.[16] Кілька тижнів Ґандальф блукав Еріадором, слухаючи новини від біженців та збираючи чутки, аж доки не зустрів Радаґаста, який приніс повідомлення від Сарумана, а крім того, попередив Сірого пілігрима про те, що Назґули шукають Шир.
В своєму повідомленні Саруман просив Ґандальфа якомога швидше навідатися до нього, тож чарівник одразу вирушив до Ісенґарду, однак, спершу, заїхав у Брі, де попросив Барлімана Кремену надіслати Фродо у Гобітів листа, в якому він попередив гобіта про небезпеку, а також наказав відшукати у Брі Бурлаку і довіритися йому. Після того, Ґандальф вирушив до Сарумана. Однак Барліман забув надіслати листа гобіту, тож Фродо не знав про те, що йому загрожує небезпека.[17]
Зрада Сарумана[]
Невдовзі після цього Ґандальф прибув до Ісенґарду. Під час їхньої зустрічі Саруман розкрив свої карти і запропонував Ґандальфу приєднатися до нього у пошуках Єдиного Персня, щоб здолати Саурона і правити Середзем'ям. Сірий пілігрим з жахом усвідомив, що Саруман підпав під владу Тіні і відмовився. Через це Саруман ув'язнив його на вершині вежі Ортанк. Сталося це 10-го липня ТЕ 3018 року.
Король Золотого палацу, Peter Xavier Price
Ґандальф під час зустрічі з Саруманом, Володар перснів: Хранителі персня
Ґандальф пробув у полоні Сарумана більше двох місяців. 18-го вересня ТЕ 3018 р., втекти йому допоміг Ґвайґір. Ґандальф розумів, що має поспішити в Шир, оскільки Фродо і Перстень перебували у надзвичайній небезпеці – гобіту загрожували і слуги Саурона, і слуги Сарумана. Чарівник поспішив в Роган під видом жебрака.
В Едорас його одразу не пустили, та все-таки маг домігся того, щоб увійти. Спаплюжений Саруманом мозок Теодена вже не був здатен розрізнити хто є хто. Тож Король Марки наказав чарівникові забиратися геть, а на його прохання дати коня, відповів: "Бери будь-якого коня, тільки зникни звідси раніше, ніж постаріє завтрашній день!".
Так Ґандальф отримав Тіньогрива, найпрекраснішого та одного з найшвидших скакунів рогіримів. Спершу Тіньогрив не підпускав до себе чарівника, але Ґандальф поїхав за ним далеко у поля Рогану і там, нарешті, приборкав тварину. З того часу у чарівника з конем встановився особливий зв'язок.[15]
23-го вересня ТЕ 3018 р., Ґандальф нарешті покинув Роган і поспішив до Ширу та, на щастя, Фродо вирішив не відхилятися від плану і рушив у подорож без чарівника. І як раз вчасно – Чорні Вершники дісталися , бо Шир стояв на вухах – моторошні Чорні Вершники перевертали все догори, шукаючи Торбина.
Дізнавшись про це, Сірий пілігрим поспішив у Брі. Коли Ґандальф нарешті прибув до корчми "Брикливий поні", то страшенно розлютився через забудькуватість Барлімана, але швидко відійшов і пробачив його, дізнавшись, що гобіти живі і радше випадково, ніж за планом, таки познайомилися з Бурлакою і вирушили з ним у дорогу. В своїй радості Чарівник зайшов так далеко, що навіть благословив пиво Барлімана на сім років вперед.
Тієї ночі Ґандальф спав як убитий, заспокоєний тим, що гобіти, принаймні, на певний час, у безпеці, адже були разом з Араґорном. Вранці першого жовтня чарівник вирушив до Вершини Вітрів.
Трохи згодом, а саме в ніч на третє жовтня на Ґандальфа напали Чорні Вершники. Чарівник відбився від них і була то страшенна битва світла і пломені, яку звіддаля бачили й гобіти з Бурлакою, щоправда вони й гадки не мали, що там був Ґандальф.[18] Перед тим, як залишити Вершину Вітрів, Ґандальф позначив кілька каменів кертом G, щоб Араґорн зрозумів – Ґандальф був тут. Наступного дня він погнав Тіньогрива на північ, відволікаючи на себе увагу Чорних Вершників і, дійсно, четверо з них прослідували за чарівником.
Врешті-решт, Ґандальф прибув у Рівенділ. де ще кілька днів чекав на Араґорна та гобітів. Дізнавшись, що загін переслідують Чорні Вершники, чарівник разом із Ельрондом об'єднали сили і розбурхали води Бруїнену, потопивши Назґулів. Так загін дістався Рівендолу. Кілька днів поранений перед цим Фродо, пролежав без свідомості і чарівник постійно був поруч з гобітом. Після того, як гобіт прийшов до тями, було скликано велику нараду.
Братство персня[]
Див. статтю Братство Персня
Рада в Ельронда відбулася 25-го жовтня ТЕ 3018 р., в Рівендолі. В ході зустрічі Ельронд розповів присутнім історію створення Єдиного Персня, а Ґандальф розповів присутнім про результати свої пошуків та досліджень. В підсумку Ґандальф і Ельронд наполягли на тому, що Єдиний Перстень має бути знищено, хоча Боромір, син Денетора II, був категорично проти такого.
Брама Дуріна, Ann-Jean
Зрештою було сформовано Братство персня, до якого увійшли дев'ять представників Вільних народів. Головою братства було обрано Ґандальфа. Іншими учасниками зрушення були: Араґорн, Боромир, Леґолас, Ґімлі, Фродо Торбин, Семвайз Грунич, Меріадок Брендіцап та Переґрін Тук.
25-го грудня ТЕ 3018 року, Братство персня вирушило у небезпечну мандрівку, головною метою якої було знищення Єдиного Персня в жерлі Ородруїну. На шляху у загону було чимало перешкод і небезпек. Зокрема, треба було перейти Імлисті гори, адже Ґандальф не схотів вести хранителів повз Ісенґард, де сидів зрадник Саруман.[19] Однак, через страшну негоду, загін не зміг пройти Перевалом і їм довелося повернути назад та спробувати пройти під горою, тобто увійти в колись процвітаюче Королівство ґномів Кгазад-дум.
13-го січня ТЕ 3019 р., загін нарешті дістався до Західної брами Морії. Біля Дверей Дуріна у Братства виникла невеличка затримка, однак згодом загадку було розгадано і хранителі рушили у пітьму лабіринтів під горою.
Як вже зазначалося раніше, Ґандальф бував в Морії, тож був дещо знайомий з підземними переходами. Зрештою, загін прибув до палати Мазарбул, де Ґандальф відшукав Книгу Мазарбула, з якої стало відомо про долю Баліна та його людей. Невдовзі після цього на дев'ятьох членів братства напали орки та гобліни і вони були змушені тікати.
Незважаючи на те, що Братство рухалося швидко і Ґандальф знав дорогу, що вела до виходу, на мосту Кгазад-думу їх наздогнало Прокляття Дуріна. Щоб врятувати інших, Ґандальф вступив з ним у бій і, зрештою, провалився разом з бальроґом у безодню. Останніми словами чарівника були: "Тікайте, дурні!".[20]
Однак Ґандальф не загинув. Довгий час він боровся з бальроґом в надрах і глибинах Арди. Після чого бальроґ кинувся навтьоки і чарівник переслідував його довгі вісім днів. Коли Ґандальф і бальроґ досягли вершини Келебділу, там зчинився останній бій між чарівником і потворою. Вони билися протягом двох діб, бальроґ спалахував вогнем і страшна курява крижаної води, льоду та пари клубилася навколо них. Щоб перемогти бальроґа Ґандальф використав останню часточку своєї сили мая і переміг, врешті, решт Прокляття Дуріна, скинувши його зі схилу. Тоді дух Ґандальфа Сірого покинув земне тіло і чарівник помер.
Ґандальф Білий[]
Ймовірно, дух Ґандальфа поринув у Чертоги Мандоса, однак Еру Ілуватар повернув його назад у Середзем'я, по суті, воскресивши чарівника. Олорін залишався єдиним з Істарі, хто не зрадив і не залишив своєї головної мети - допомагати Вільним народам Середзем'я. Тож, повернувшись у світ, Ґандальф став ще могутнішим. Його зовнішній вигляд теж змінився – волосся і борода стали білосніжно-білими.
Ґандальф Білий, Peter Xavier Price
З вершини Калебділу Ґандальфа знову забрав Ґвайґір. Він відніс чарівника у Лотлорієн, де той поновив свої сили, а Ґаладріель подарувала йому новий посох. Невдовзі Ґандальф дізнався, що Фродо залишив Братство і попрямував до Рокової гори. Оскільки Фродо тепер був поза його досяжністю, Ґандальф вирушив на південь, до лісу Фанґорн, де зустрів Трьох Мисливців. Від них він дізнався, що Сем пішов із Фродо, і був дуже втішений цією новиною.[21]
Ґандальф прикликав Тіньогрива і разом з Араґорном, Леґоласом та Ґімлі вирушив до Едорасу. Там він зцілив короля Теодена і позбавив влади Ґріму. Щойно Теоден прийшов до тями, Ґандальф розповів королю про все, що відбувається в світі і переконав його виступити з військом проти Сарумана. Ґандальф усвідомлював, що насувається Велика війна і якщо Саруман переможе та завоює Роган, Ґондор залишиться сам на сам з величезною армією Саурона, оточений звідусіль ворогами.
В ході подальших подій, військам Теодена довелося відступити до Гельмового Яру. В той же час, Ґандальф вирушив за підкріпленням до Західного фолду і приспів назад дуже вчасно. В підсумку військо Сарумана було розбито, а доки тривала Битва при Горнбурзі, енти на чолі з Древленом і двома гобітами Мері та Піпіном, руйнували зовнішні мури Ісенґарда та копальні й кузні Сарумана.
Воз'єднання Ґандальфа і Тіньогрива, Peter Xavier Price
Після Битви при Горнбурзі і перемоги, Ґандальф разом із Теоденом, Араґорном й невеликим загоном вирушили до Ісенґарда. Там, зачинений у своїй вежі, Саруман, з презирством відкинув пропозицію Ґандальфа про прощення. Тоді чарівник переламав посох Сарумана і вигнав його з Ордену Чарівників та Білої Ради. Ентам на чолі з Деревобородим Білий вершник наказав пильно слідкувати за вежею Ортанк і не випускати нікуди її полоненого.
Після того, чарівник порадив Теодену якомога швидше вирушити на допомогу ґондорцям. Думки Білого вершника постійно линули до Ґондору і видіння страшної епохальної битви не йшло з голови.
Облога Мінас-Тіріту[]
Після Ісенґарду, на шляху до Гельмового Яру, Піпін мав дурість зазирнути в палантир, який Ґандальф забрав у Сарумана. Там він стикнувся із злою волею Саурона і Темний Володар подував, що він саме той гобіт, який має Єдиний Перстень. В "нагороду" за свою дурість, Піпін відправився разом з Ґандальфом до Мінас-Тіріту, останнього бастіону Заходу.[22]
Невдовзі після прибуття, Ґандальф відправився до Денетора II і взяв з собою Піпіна. Там, внаслідок кількох обставин, Піпін став на службу до Намісника, а Ґандальф переконався у все зростаючому, маніакальному відчаї Денетора, який тужив за загиблим сином Бороміром. До чарівника Правлячий Намісник Ґондору ставився зневажливо і з підозрою, а свого молодшого сина Фараміра, здавалося й не помічав.[23]
Під час відступу з Осґіліата, на Фараміра та його загін напали Назґули, і Ґандальф, верхи на Тіньогріві, поспішив їм на допомогу і відігнав чорних потвор, вперше явивши світу свою помножену силу. Пізніше, Фарамір розповів чарівнику, що Фродо і Сем живі та прямують до Мордору. Невдовзі місто було взято в облогу величезними військами з Мордору на чолі з Королем-Відьмаком. Непродумана контратака на Осґіліат призвела до того, що Фарамір отримав поранення отруєним дротиком; він лежав при смерті всередині Цитаделі.[24]
Ґандальф під час битви, Володар перснів: Хранителі персня
Не дивлячись на тотальну безвихідь, саме Ґандальфу вдалося заохотити людей Ґондору стати до зброї та боронити своє місто. Він розвіював страх і відчай людей самою своєю присутністю і в майбутньому це вплинуло на хід битви. Військо Саурона обстрілювало Мінас-Тіріт з катапульт і невдовзі весь перший рівень міста вже палав у вогні. Тоді Денетор II остаточно втратив розум: його місто палало, на кордонах стояла багатотисячна армія ворогів, а останній з синів був смертельно поранений. У відчаї, Намісник зняв з себе повноваження і контроль над обороною Мінас-Тіріту взяв на себе Ґандальф.[24]
Коли гігантський таран Ґронд зруйнував Браму Ґондору, Володар Назґулів в’їхав у Місто крізь аркаду і всі, побачивши його, кинулись урозтіч. Ґандальф залишився один біля зруйнованих воріт. Король-відьмак тоді з’явився посеред розірваних воріт на чорному коні й погрожував Ґандальфу смертю; але Ґандальф не ворухнувся — сидячи на Тіньогриві, він кинув виклик наймогутнішому з прихильників Саурона. Проте протистояння чарівника і відьмака закінчилося нічим – настав ранок, а разом з ним прибули вершники рогіримів. Почувши сурми Вершників Рогану, Король-Відьмак з Анґмару пішов.
Ґандальф не став переслідувати свого ворога, оскільки Піпін приніс йому новину про те, що Денетор збирається спалити себе та свого сина Фараміра на великому багатті подібно до королів давнини. Чарівник кинувся до Цитаделі, щоб запобігти цьому і йому вдалося врятувати Фараміра, але не Денетора – намісник викинувся з вершини цитаделі, горе і відчай пересилили здоровий ґлузд. Тоді ж Ґандальф дізнався, що за руйнівна сила впливала на розум Денетора – в палаючих руках Намісник тримав палантир.
Зрештою облогу Мінас-Тіріту було прорвано. Еовин з Рогану разом з Мері перемогли Короля-Відьмака, чий останній моторошний зойк почули війська Саурона і це, об’єктивно, не додало їм наснаги. Невдовзі після цього Араґорн прибув із великим військом, на захоплених в Умбарі кораблях. Об’єднані сили Вільних народів Середзем’я вщент розгромили сили Саурона. Місто було звільнене, а тисячі ворогів знищено. Ретельно розроблений план Ґандальфа, його мудрі слова та такі героїчні вчинки вірних союзників, що не їх бачив світ з Прадавніх часів, дозволили перемогти Саурона в Битві на Пеленнорських полях.[25]
Остання битва[]
Напад на Ґондор та облога Мінас-Тіріта були лише однією з частин великого плану Саурона. Інші його армії рушили проти Еребору та Королівства Трандуїла, а також проти Лотлоріену та інших держав уздовж Андуїну. Керуючи величезними арміями орків і людей, Темний Лорд незабаром поновив би атаку проти Ґондору і тоді б союзники не мали шансів. У Мінас-Тіріті володарі Заходу обрали Ґандальфа своїм лідером і це стало кульмінацією мети перебування Ґандальфа в Середзем'ї. За порадою Ґандальфа було вирішено об'єднати сили і виступити в Останній битві проти Саурона, тим самим відволікти його Око від спостереження за Самотньою горою. Це, стовідсотково, призвело б до колосальних втрат серед армій Вільних народів, однак дало б Фродо та Сему шанс успішно виконати свою місію.
На чолі з Ґандальфом і Араґорном армія Заходу перетнула Андуїн і рушила на північ. Біля Чорних воріт Мораннону, війська зупинилися й приготувалися до бою. Тоді ж до них виїхав Глашатай Саурона на переговори, в ході яких показав Ґандальфу мітрилову кольчугу Фродо і арнорський клинок. Посланець запропонував союзникам здатися, однак Ґандальф, вихопивши речі Фродо і Сема, відхилив пропозицію Саурона. Так почалася Битва при Моранноні.
Війська Заходу зіткнулися з набагато більш чисельною армією орків та тролів Саурона, однак не похитнулися. В той же час, Фродо та Сем дісталися Згубної Щілини, щоб нарешті знищити Перстень. Та в останній момент, сила Персня перемогла волю Фродо і гобіт надягнув артефакт, бажаючи залишити його собі. В цей момент Саурон відчув присутність персня і зрозумів, що був обдурений Ґандальфом. Темний Володар одразу вислав до гори своїм відданих слуг – Назґулів. Та було запізно.
Передбачення Ґандальфа щодо Ґолума справдилися: істота переслідувала Фродо і Сема, бажаючи повернути Перстень і у найвідповідальніший момент, Ґолум стрибнув на Фродо і буквально відгриз його палець з каблучкою. Відтак щасливий від того, що знову володіє своїм Скарбом Ґолум заткався і впав у жерло гори разом з могутнім артефактом. Єдиний Перстень було знищено, Саурон пав, перетворившись на звичайно тінь.
Знищення Саурона призвело до розпорошення його військ – жодна сильна рука ними більше не керувала. Натомість, це піддало сил союзникам, адже дарувало надію. Війська Заходу розбили орків та іншу нечисть, а Ґандальф прикликав до себе Ґвайґіра і вже втретє сів на орла. Разом з іншими орлами вони полетіли до Самотньої гори, сподіваючись серед вогню та каміння знайти Фродо і Сема. Гострий зір Ґвайґіра допоміг їм відшукати дві маленькі фігури, що без тями лежали серед потоків лаві на невеличкому кам'яному уступі. Орли підібрали гобітів та віднесли у безпечне місце. Похід Персня було завершено.[26]
Кінець Ордену та повернення на Захід[]
Згодом, у Мінас-Тіріті всі члени Братства Персня возз'єдналися. На прохання Араґорна, саме Ґандальф провів коронацію і поклав на чоло короля корону зі словами:
– Ось настають дні Короля, тож нехай вони будуть щасливі, доки престоли валарів стоятимуть непорушно! – Ґандальф.[27]
Після коронації та весілля Араґорна й Арвен, Ґандальф з рештою членів Братства вирушив додому. Для Ґандальфа це була остання довга подорож Середзем’ям. Його доручення на Арді було виконано; Саурон був переможений. Поступово загін зменшувався, ті чи інші члени залишалися там, де хотіли залишитися, доки з Ґандальфом не зосталася лише четвірка гобітів. На кордонах Ширу він попрощався і з ними, а сам вирушив до Тома Бомбадила.[28]
Що саме Ґандальф робив протягом наступних двох років, достеменно невідомо; можливо, що його "довга розмова" з Бомбадилом тривала саме стільки і весь час чарівник гостював у Володаря лісу. В будь-якому випадку, відомо, що 29 вересня ТЕ 3021 р., він зустрів Фродо в Сірих Гаванях і вже був готовий відправитися кораблем до Амана.
На руці у Ґандальфа був Перстень Сили Нар'я, а поруч з ним стояв вірний Тіньогрив (ймовірно, Ґандальф забрав його з собою у Валінор). Місію чарівника було завершено, наймудріший з мая повертався додому після, більш ніж, 2000 років. Ґандальф попрощався з Семом, Мері та Піпіном, а потім зійшов на Білий корабель разом із Фродо, Більбо, Ельрондом та Ґаладріель. Корабель попрямував на Захід Прямим шляхом і, зрештою, дістався Валінору.[29]
Ґандальф знову став Олоріном. Там, мабуть, він і домі живе в садах Ірмо і дослухається до Нієнни. Олорін, наймудріший з маярів і єдиний з істарі, хто залишився вірний своїй місії, хто запалив серця Вільних народів Середзем'я і допоміг їм подолати Зло.
Характеристика чарівника[]
Ієн Мак-Келлен в ролі Ґандальфа
У Володарі перснів Ґандальф часто описується як людина, що швидко гнівається і так само швидко відходить. Він умів співчувати як ніхто інший і мав велике терпіння, що поширювалося не лише на друзів, але і на ворогів. Подейкують, що цього він навчився в Валінорі від Нієнни.
Уважні спостерігачі могли помітити в очах Ґандальфа приховану силу. Лише ззовні чарівник виглядав як літня, трохи згорблена людина, мирний старець з сивою бородою, що спирався на патерицю. Чарівник міг бути безкінечно ніжним, а міг бути і грубим. Він часто дивував навколишніх своєю відвертістю, особливо в критичні моменти. Ґандальф міг дорікнути за дурну поведінку, однак щедро винагороджував за добрі вчинки.
Серед усіх народів Середзем'я, саме гобіти викликали у Ґандальфа найтепліші почуття. Він часто їздив до Ширу, де відпочивав душею від своїх справ. Ймовірно, його вражала їхня природа, доброчесність і якась мила відчуженість від всього світу. Вони надавали перевагу мирному співіснуванню з природою і, можливо, це нагадувало йому сади Валінора.
Кірдан Корабельник побачив у Ґандальфі "найвеличніший дух і наймудріший" з усіх чарівників, що прийшли із Заходу, і, власне, тому і довірив йому Нар’ю, один із Трьох Перснів.[30]
Перша поява героя[]
Перший опис Ґандальфа читач бачить на сторінках книги "Гобіт", що була написана на початку 1930-х років. Так, його особлива слава випереджає чарівника "оповіді та пригоди виростали мов гриби скрізь, де ступала його нога", тоді як у головного героя Більбо враження дещо інші: "побачив просто собі дідугана з патерицею в руці. Він мав високий гостроверхий капелюх, був одягнутий у довгий сірий плащ, на шиї мав сріблястий шарф, поверх якого аж до пояса звисала довга біла борода, а на ногах — величезні чорні черевики."[10]
Пізніше Толкін писав:
...постать міцної статури з широкими плечима, хоча й нижча за середніх чоловіків, і тепер згорблена від віку, спирається на товстий, грубо обрізаний посох... Капелюх Ґандальфа був із широкими полями [... ] із загостреним конусом, і був він синім; на ньому був довгий сірий плащ, але він сягав йому трохи нижче колін. Плащ був ельфійським, сріблясто-сірого відтінку, хоча й потьмянів від давності... Кольорами його [Ґандальфа] завжди були білий, сріблясто-сірий та синій – за винятком чобіт, які він носив під час прогулянки в дикій природі... Ґандальф навіть у зігнутому стані мав бути принаймні 5-6 футів... Що робило його невисокою людиною навіть у сучасній Англії, особливо з урахуванням того, що зріст був ще менший через зігнуту спину.
Хоча дехто з Мудрих знали про справжню природу Ґандальфа, його "чарівницький" вигляд змушував багатьох бачити у ньому простого фокусника. Після повернення з позасвіття, його "фірмовий колір" змінився з сірого на білий, оскільки він повернувся, щоб, по суті, замінити зрадника Сарумана на посаді голови Ордену Чарівників. У романі сам Ґандальф стверджував, що насправді він і є Саруманом — таким, яким мав би бути Саруман.[21]
Сили та здібності[]
Впродовж всього роману Ґандальф демонструє глибокі знання світу та широкий асортимент магічних здібностей. Від початку свого перебування в Середзем'ї, чарівник став Хранителем Нар'ї, одного з Трьох Перснів, чия стихія була вогонь. Сам Ґандальф називав себе "служителем Таємного Вогню" і "повелителем полум'я Анора".[20] І дійсно, чимало проявів сили чарівника були певним чином пов'язані саме з вогнем.
Так, він створив сліпучі спалахи та вибухи, щоб відвернути увагу гоблінів Імлистих гір під час втечі Торіна та Компанії з міста гоблінів. Після цього, на східних схилах, він перетворював соснові шишки на палаючі снаряди, які розкидали гарячі іскри та розпалювали вогонь, що було важко загасити.
Коли вовки напали на Братство Персня в Ереґіоні, Ґандальф промовив закляття, щоб запалити дерева на пагорбі, де таборував загін. Перетинаючи Імлисті гори з Братством, саме чарівник розпалював багаття під час хуртовини. Були й інші прояви його магічних сил і всі, здебільшого, пов'язані з вогнем.
Ґандальф Сірий, Lembasart
Відправлений назад до Середзем'я як Ґандальф Білий, він отримав ще більшу харизму і сили до яснобачення, хоча й міг зазирнути у цілковиту Темряву. Його сила та авторитет зросли настільки, що лише одним словом він зміг зламати посох Сарумана й викинути віроломного чарівника з ордену. Ґандальф також був достатньо могутнім, щоб певний час перешкоджати Окові Саурона шукати Фродо.
Ґандальф часто використовував свої сили для розваги. Так, він полюбляв пускати сяючі кільця диму, які рухалися по кімнаті за його вказівками, і був відомий серед гобітів своїми яскравими феєрверками. Коли ж його розгнівати чи збудити до бою, він, здавалося, виростав у висоту й набував жахливого вигляду. Зір Ґандальфа, хоч і не був таким гострим, як у ельфів, однак, точно був гострішим, ніж у звичайних людей. Він добре бачив у Темряві та зазирав у Невидиме.
Зброя Ґандальфа та інше обладнання[]
Невідомо, чи справді потребував Ґандальф своєї патериці. Здавалося, що посох допомагає йому вийти за межі видимої сили або доповнює її. Як, наприклад, у випадку, з випромінюванням яскравого світла. Це доводить і той факт, що Ґріма намагався заборонити Ґандальфу пронести свій посох до Медусельду.
Як вже зазначалося, Ґандальф був Хранителем одного з Перснів Сили, Нар'ї і, вочевидь, користувався ним у слушні моменти. У ТЕ 2941 р., під час Походу до Еребора, Ґандальф натрапив на ельфійський меч Ґламдрінґ і з того часу не розставався з ним.
Протягом всього часу проведеного у Середзем'ї, Ґандальф користувався люлькою, в яку він набивав чи не найвідоміше зілля "Старий Тобі"
Джерела[]
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Айнуліндале
- ↑ 2,0 2,1 2,2 Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Валаквента, абзац про маярів
- ↑ 3,0 3,1 Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) Незавершені оповіді, розділ "Істарі"
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) Незавершені оповіді, Історія Ґаладріель і Келеборна
- ↑ 5,0 5,1 5,2 Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Персні Влади і Третю епоху
- ↑ 6,0 6,1 6,2 6,3 6,4 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток Б. Третя Епоха
- ↑ 7,0 7,1 7,2 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) Незавершені оповіді, Похід до Еребора
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Мандри у темряві
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток А. Народ Дуріна
- ↑ 10,0 10,1 10,2 Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Неочікувана гостина
- ↑ 11,0 11,1 Дж. Р. Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Кінцева зупинка
- ↑ 12,0 12,1 12,2 Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Тінь минулого
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток A. Намісники
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Довгоочікувана гостина
- ↑ 15,0 15,1 Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Рада в Ельронда
- ↑ 16,0 16,1 Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Троє – це вже загін
- ↑ 17,0 17,1 Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Бурлака
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Ніж у темряві
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Перстень вирушає на Південь
- ↑ 20,0 20,1 Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Міст Кгазад-Думу
- ↑ 21,0 21,1 Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Дві вежі", Білий вершник
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Дві вежі", Палантир
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Мінас-Тіріт
- ↑ 24,0 24,1 Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Облога Ґондору
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Битва на Пеленнорських полях
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Кормалленська Лука
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Намісник і король
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Домашній рубіж
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Сірі гавані
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) Незавершені оповіді, Істарі