Ґаладріель — володарка лісів Лотлорієна, яким вона правила зі своїм чоловіком Келеборном. Хоча, й була вона королевою лісових ельфів, але сама походила з нолдорів і пам'ятала Час до часів і Дні Блаженства у Валінорі.
Одна з небагатьох елдарів, які перебували у Середзем'ї протягом Трьох епох і були свідками всіх історичних подій. Ґаладріель народилася в Амані серед нолдорів. Вона була донькою Фінарфіна та Еарвен, молодшою сестрою Фінрода Фелаґунда (пізніше короля Нарґотронду), Анґрода та Еґнора.
Майбутня Володарка Лотлорієну підтримувала повстання Феанора, хоча й не давала жодної клятви. Згодом була серед тих, хто пішов у Вигнання. Однак Ґаладріель виступила проти кривавої бійні в Алквалонде та перетнула Белеґаер разом з рештою послідовників Фінґолфіна.
Після прибуття в Белеріанд вона жила переважно в Доріаті, де потоваришувала з Меліан. Пізніше, зі своїм чоловіком Келеборном, вона правила лісовими ельфами Лотлорієну, їхня ж донька Келебріан, вийшла заміж за Ельронда.
Володарку Світлу описували як одну з найвеличніших ельфійок у Середзем’ї, вона перевершувала всіх у красі, мудрості й могутності. Ґаладріель носила Ненью, один із трьох ельфійських перснів. Дж. Р. Р. Толкін уважав її, разом із королем ельфів Ґіл-ґаладом, наймогутнішою і найсвітлішою ельфійкою Середзем’я в Третю епоху.
Життєпис[]
Ранні роки[]
Ґаладріель народилася в Елдамарі в Роки Дерев 1362 р. Вона була четвертою дитиною Фінарфіна, принца нолдорів, який назвав її Артаніс. Її мати була Еарвен, принцеса телерів, яка назвала її Нервен. Подорослішавши, Ґаладріель стала надзвичайно красивою та високою навіть для жінок з роду нольдорів. Крім того, була вона сильною тілом, волею та розумом.
Дійсно, "в ті роки вона мала амазонську вдачу і зав’язувала своє волосся як корону, коли брала участь у спортивних змаганнях". Така її звичка зав'язувати волосся і стала причиною виникнення імені Ґаладріель, що у перекладі з синдарину означало "Діва, увінчана блискучим волоссям"[1], яке було дане їй набагато пізніше, вже у Белеріанді.[2]
Блиск і краса її волосся були не просто поетичним описом: воно, дійсно, вважалося неперевершеним дивом. Волосся Ґаладріель дивним чином поєднувало в собі золотий відтінок волосся її батька Фінарфіна і зоряне срібло, що струменіло волоссям її матері Еарвен.
Ельдари стверджували, що у її волоссі поєдналося сяйво святинь Валінору – Двох Дерев. Крім того, легенди говорять, що саме цей "феномен" зародив у її дядька Феанора думку про те, як вловити сяйво Дерев і підштовхнув його, згодом, створити Сильмарили.
Він тричі просив пасмо її волосся, але вона тричі йому відмовляла. Феанор і Ґаладріель ніколи не були друзями. Обидва були одними з найвеличніших елдарів у Валінорі; і якщо Феанор був вищим за неї, вона була мудрішою, і мудрість її лише зростала з роками. Ґаладріель також мала видатний дар бачити уми інших, і вона ненавиділа та боялася темряви, що бачила її у Феанорі.[3]
Коли народилася Ґаладріель, у Валінорі все ще тривали Дні Блаженства, але згодом почалися перші заворушення нолдорів, вони вплинули на неї і назавжди вона втратила свій внутрішній спокій. Артаніс була горда, як і більшість нолдорів із дому Фінве, і, як і її найближчий брат Фінрод, "вона мріяла про далекі землі та домініони, якими вона могла б розпоряджатися". Та, на відміну від Феанора і його синів, глибоко в собі вона мала благородний дух ваньярів, який не дозволяв їй забути шану до Валарів.[3] В часи затьмарення Валінору та повстання Феанора, Ґаладріель була єдиною жінкою з нолдорів, яка стояла серед князів, що піднімали заворушення. Вона не давала клятви, але слова Феанора про Середзем’я розпалили бажання в її серці:
"Ґаладріель — єдина з-поміж нолдорів ельфійка, котра, висока та відважна, стояла того дня серед затятих принців, — прагнула рушати в дорогу. Вона не обтяжила себе жодною клятвою, проте Феанорові слова про Середзем’я запалили її серце, вона-бо хотіла побачити розлогі незахищені землі й облаштувати там власне володіння, правлячи в ньому на власний розсуд."[5]
Незважаючи на те, що вона була, по суті, одним із лідерів цього повстання, під час біди, що послідувала трохи далі, вона люто боролася проти Феанора, захищаючи родичів своєї матері - телерів - під час Братовбивства в Алквалонде та сплюндрування кораблів.
Згодом вона навіть хотіла піти за Феанором, щоб заважати йому всіма способами і чинити опір його згубній політиці, однак ніщо не могло змусити її повернутися до дядька після того, що він вчинив в Алквалонде.[3] Вона продовжувала рухатися вперед навіть після Прокляття Мандоса, коли її батько Фінарфін покинув похід і з каяттям повернувся до Валінору, і навіть коли Феанор залишив військо Фінґолфіна та дітей Фінарфіна. Тоді вона разом із Фінродом, Фінґолфіном та його синами повела свій народ на терени суворої Півночі й, не знайшовши іншого шляху, врешті здолали вони страхіття Гелкараксе та важкопрохідні крижані гори. Там загинула Еленве, дружина Турґона, і ще чимало ельфів знайшли свою загибель; і, коли вони ступили-таки на Зовнішні Землі, рушення їхнє дуже змаліло.[5]
Прибуття у Середзем'я[]
Опинившись у Белеріанді, члени дому Фінарфіна хотіли увійти до Доріату, але король Елу Тінґол холодно прийняв нолдорів і дозволив вхід до свого королівства лише після низки питань.[6] Нарешті в 52 р. Першої епохи Фінрод і Ґаладріель стали гостями в Доріаті, але її брат, зрештою, відправився до печер Нароґу, щоб заснувати твердиню Нарґотронд.
"Сестра його Ґаладріель не пішла з ним до Нарґотронда, бо в Доріаті жив Келеборн, родич Тінґола, і вони дуже кохали одне одного. Тому ельфійка залишилась у Прихованому Королівстві, й жила з Меліан, і перейняла від неї велику премудрість та розуміння життя Середзем’я."[6]
Незважаючи на своє кохання, Ґаладріель і Келеборн не одружилися одразу, дотримуючись звичаю серед ельдарів уникати шлюбу та народження дітей під час війни[7], але, до кінця війни, вони залишалися зарученими.[8]
Спеціальний сорт кукурудзи, що росла лише на Заході і була необхідна для виготовлення лембасу, в Белеріанді вважалась втраченою, доки нолдори не принесли з собою нове зерно, і воно родило завдяки милості Валарів. Ґаладріель же ж була однією з хранительок мистецтва вирощування зерна і приготування лембасу.[9]
Йшли роки і Ґаладріель стала дорогою та майже рідною для Меліан, і вони часто говорили одна з одною про Валінор. Меліан прагнула дізнатися про причини вигнання нолдорів і постійно натякала на відверту розмову, але Ґаладріель не хотіла розповідати їй про те, що сталося після смерті Дерев у Валінорі. У 66 р. Першої епохи, Меліан запитала її прямо і Ґаладріель, врешті-решт, розповіла історію про Сильмарили та те, як нолдори пішли з Амана проти волі Валарів. Однак вона приховала страшні події, що трапилис після: Обітниця Феанора, Братовбивство в Алквалонде, спалення кораблів у у Лосґарі.
Меліан промовила:
— Ти багато розповідаєш мені, а ще більше я бачу. За вами по всім довгім шляху з Тіріона стелиться тінь, однак я бачу там зло, про яке варто дізнатися Тінґолові, щоб уберегтися.
— Можливо, — сказала Ґаладріель, — але не від мене.[11]
Меліан розповіла Тінґолу про Сильмарили і Король занепокоївся щодо нолдорів. Невдовзі після цього синдари почали пошепки переповідати одні одним чутки про діяння нолдорів перед приходом у Белеріанд. Попри те, що достеменно відомо, звідки вони з’явилися, зловісну правду ці чутки робили ще страшнішою та отруйнішою. Волею випадку трапилося так, що сини Фінарфіна з бажання навідати сестру свою Ґаладріель на ту пору знову гостювали в Тінґола. І Тінґол, зачеплений за живе і страшною правдою і страшними чутками, говорив із Фінродом гнівно та без поваги. Він звинуватив братів у злодіяннях нолдорів і цим викликав їхню образу, адже зрозуміли вони, що Король звинувачує їх в тому, що чинив Феанор зі своїми послідовниками, але не вони.
— Володарю, не відомо мені, які брехні ти чув і хто їх тобі нашептав; але руки наші не закривавлені. Невинні рушили ми в дорогу, хіба вважати провиною глупоту, що через неї ми на короткий час прислухалися до слів підлого Феанора, одурманені, мовби вином. Не чинили ми лиха в дорозі, лише самі зазнали великої кривди; і простили її. За це нас називають пліткарями перед тобою, і зрадниками — перед нолдорами: несправедливо, як ти розумієш, бо саме вірність змушувала нас мовчати, чим і заслужили ми гнів твій. Але нині ці звинувачення стали нестерпними, тож ось тобі правда, – Анґрод, син Фінарфіна.[11]
І Анґрод повідав Тінґолу про кровопролиття при Алквалонде, і про Присуд Мандоса, і про спалення човнів при Лосґарі. Потому сини Фінарфіна з важкими серцями покинули Менеґрот, збагнувши, що раз за разом справджуватимуться слова Мандоса і жоден нолдор, котрий пішов за Феанором, не уникне тіні, що впала на його дім.
Незважаючи на це, Ґаладріель залишалася в Доріаті до 102 р. Першої епохи, допоки королівство Нарґотронд не було закінчено. Потому для всіх дітей Фінарфіна було там влаштовано бенкет і деякий час вона жила в Нарґотронді. Тоді ж вона запитала свого брата Фінрода, чому він залишається неодруженим і він розповів їй про осяяння, що зійшло на нього і що можна було б назвати його передбаченням, щодо долі його королівства. І темним було те передбачення. Повернувшись у Доріат, у 420 р. Першої епохи, Ґаладріель почула ще одне пророцтво: Меліан розповіла їй що в майбутньому, один чоловік, з дому Беора, прийде в Доріат і Пояс її не стане йому на заваді, бо спорядить його Судьба, величніша за владу Меліан.
Під час Війни за Белеріанд Ґаладріель не відігравала значної ролі в загальному перебігу подій, але, можна з впевненістю стверджувати, що вона знала про загибель своїх братів Анґрода та Аґнора під час битви Дагор-Браґоллах; а також про Фінрода, коли він був у полоні Саурона, у 465 р. Першої епохи. Перед падінням Нарґотронду в 495 р. Першої епохи, Ґаладріель разом з Келеборном перейшли через гори, до Еріадору, подалі від сум’яття останніх років Першої Епохи. Після Війни Гніву наприкінці Першої Епохи Еонве, прапороносець і оповісник Манве, прикликав ельфів Белеріанду на Захід, де всі, хто схотів, були прийняті на Тол-Ерессеа та отримали прощення Валарів.
Та не всі елдаліе хотіли покидати Поближні Землі, де вони так довго страждали й так довго жили. Були серед них і Ґаладріель з чоловіком своїм, Келеборном із Доріату.[13]
Друга епоха[]
На початку Другої Епохи Ґаладріель і Келеборн деякий час жили в Ліндоні, на південь від ріки Лун, тоді як Ґіл-ґалад правив на півночі.[14] В 10-20 р. Другої епохи вони полишили Ліндон і деякий час жили навколо Озера Ненуіал, разом з багатьма іншими нолдорами, а також сірими та зеленими ельфами. Їх вважали Лордом і Леді елдар в Еріадорі. Ймовірно, близько 300 р. Другої епохи у Ґаладріель та Келеборна народилася донька Келебріан. Десь в 500 р. Саурон заворушився в Середзем’ї, однак ім’я його не було відоме. Ґаладріель помітила зло, що народжувалося і відчула як воно починає ширитися світом, йдучі зі Сходу, з-за Імлистих Гір. Впевнена в тому, що з цим "залишком зла" можна боротися лише в союзі з іншими расами, Ґаладріель разом з Келеборном рушили на Схід і осіли в Ереґіоні, що був розташований неподалік королівства ґномів Кгазад-Дум.
Насправді, чимало нолдорів були зацікавлені в тому, щоб побудувати своє королівство поблизу Кгазад-Думу і налагодити дружні стосунки з ґномами, адже світом вже поширилася чутка про виявлення в їхніх копальнях цінного матеріалу – мітрилу. Чимало ельфійських майстрів-ковалів прибули до Ереґіону. Був серед них і Келебрімбор, нащадок Феанора, найталановитіший із ремісників Другої епохи. Він же був і головним будівельником столиці королівства, міста Ост-ін-Езіл. Сила Ґаладріель і Келеборна також зростала: завдяки гномам з Кгазад-Думу вони мали тісні зв'язки із королівством нандорів, що по інший бік Імлистих гір. Завдяки впливу Ґаладріель на Лорінанд, спроби Саурона посіяти зло в тих краях були марними. Крім того, Ґаладріель увійшла в контакт і з Нуменором, зустрівшись з королем Тар-Алдаріоном, коли він прибув до Тарбаду близько 883-884 рр. Другої епохи.
Один з ельфійських Перснів Влади, Ненья by mikenashillustration [15]
Приблизно в 1200 році Саурон, прибравши подобу Аннатара, прибув до Еріадору. Лише в Ереґіоні, Келебрімбор та інші ельфійські ковалі прийняли його добре, адже спокусилися на його пропозиції і солодкі обіцянки. Ґаладріель, однак, йому ввести в оману не вдалося. Вона одразу зазначила, що не вірить йому і бачить в ньому приховане зло. ТОді ж Саурон зрозумів, що саме Ґаладріель стане його головною перешкодою в завоюванні всього Середзем'я. Однак, не знала Володарка Світла наскільки сильно вплинув Саурон на Келебрімбора та його Ґваіт-і-Мірдайн. Він налаштував майстрів-ковалів проти Ґаладріель і Келеборна і, зрештою, підштовхнув їх до повстання. Вони захопили владу в Ереґіоні, а Ґаладріель разом із донькою Келебріан вирушили через королівство ґномів Кгазад-Дум до Лорінанда. Келеборн, однак, не захотів увійти в підземне королівство ґномів і залишився в Ереґіоні.[16]
Коли Саурон у 1600 р. Першої епохи викував Єдиний Перстень, ельфи дізналися про його наміри, а Келебрімбор зрозумів, що його було обдурено та використано. Майстер-коваль встиг відправити Три ельфійських персні Влади і врятувати їх від Саурона. Вілья та Нар'я відправилися до Ґіл-ґалада та Кірдана Корабельника в Ліндон, а Ненья – до Ґаладріель у Лотлорієн. Саурон, з’ясувавши, що його викрито, виступив проти ельфів із відкритою війною. Був це 1693 р. Другої епохи.
У 1695 р. Другої епохи сауронові полчища вдерлись в Еріадор, піддаючи вогню та мечу все що траплялось на їхньому шляху. У 1697 р. впав Ост-ін-Езіл. Келембрімбора було захоплено у полон і піддано страшним тортурам. Незважаючи на це, майстер-коваль не викрив місцезнаходження останніх Трьох Перснів Влади, за що, згодом, був убитий. У 1700 р., завдяки втручанню у війну Королівства Нуменор, Саурон потерпів поразку і його було ув'язнено. Незабаром після цього Ґаладріель відчула тугу за морем, і вирішила залишити Лорінанд і відправитися до моря. Вона знов перетнула Імлисті гори зі своєю донькою Келебріан і, шукаючи Келеборна, рушила до Імладрісу, Останнього притулку, що був заснований Ельрондом під час останньої війни. Там відбулася нарада, на якій було вирішено, що саме Імладріс стане ельфійською фортецею на Сході, замість спустошеного Ереґіону.[16]
Ґаладріель, Келеборн і Келебріан довгий час жили в Імладрісі, а потім, в певний момент, вони залишили Останній Притулок і відправилися ближче до Моря, як і хотіла Ґаладріель. Вони зупинилися у провінції Белфаласі, місці, що пізніше стало відомим як замок Дол-Амрот. На той час там було небагато мешканців, але їх відвідували загони нандорів. Стверджується, що до кінця Другої епохи вони, щонайменше, двічі поверталися у ліси Лорієну.[17] В цілому ж, їхнє точне місцяперебування протягом останнього тисячоліття Другої епохи достеменно невідомо.
Третя епоха[]
Правителька Лорієну[]
На початку Третьої Епохи, у 109 році, дочка Ґаладріель і Келеборна, Келебріан вийшла заміж за Ельронда Напівельфа[14] і родина на певний час розділилася. До того ж, Ґаладріель була сповнена поганих передчуттів стосовно майбутнього Середзем'я і стурбована зростаючою тінню в Морок-лісі та Дол-Ґульдурі.
Вона разом з чоловіком своїм Келеборном здійснила низку довгих подорожей, досліджуючи Рованіон. Вони попрямували від кордонів Ґондору та Мордора до Трандуіла на Північ. Також на довний час вони затрималися і в Лорієні, де Ґаладріель, завдяки своїй мудрості і певному дару передбачення, зрозуміла, що це процвітаюче королівство, при належному керівництві, могло б стати справжньою опорою проти зростаючої на Сході тіні.
В цей же момент історії до Середзем'я прибули Істарі і лише Ґаладріель, Ельронд і Кірдан Корабельник знали, звідки вони прийшли. Близько 1100 року Мудрі (включаючи Ґаладріель як одну з головних елдарів) добре знали, що у Дол-Ґульдурі замешкало зло, однак вважали, що це хтось з Назґулів.[14]
Після закінчення своїх мандр, Ґаладріель і Келеборн повернулися до Імладріса протягом багатьох років жили там разом зі своїми рідними.[17]
У 1980 році в Королівстві Кгазад-дум з’являється бальроґ, який убиває Короля Дуріна VI. Ґноми покинули своє королівство, тоді як багатьом лісовим ельфам Лотлорієну довелося тікати на південь. Що ще гірше, гинуть Амрот і Німродель, не залишивши спадкоємця і королівство ельфів залишилося без правителя.[14]
Ґаладріель разом з Келеборном вирішили рушити в Лотлорієн, там вони були зустрінуті тими, хто ще залишався в королівстві. Володарка Світла і її чоловік відмовилися прийняти королівський титул, натомість почали зватися Лордом та Леді Ґаладрімів. Вони взяли королівство під свою опіку і з того часу жили і правили там.[17]
Коли тіні над Дол-Ґульдуром знов згустішали, у 2463 році була сформована Біла рада.[14] Її скликала Ґаладріель, яка, будучи хорошим другом Ґандальфа, наполягала на тому, щоб саме він очолив її, однак ця посада дісталася Саруману.[18]
У 2509 році Келебріан, подорожуючи до Лорієну, потрапляє в засідку на Перевалі Карадрас і зазнає отруйної рани. У ТЕ 2510 р. вона відпливає за Море, а Ґаладаріель того ж року допомагає Еорлу та його вершникам у битві на Келебрантському Полі, створивши чарівний білий туман, який прогнав тіні з Дол-Ґульдура.[19] В той же час, Біла Рада не вживала жодних заходів, доки Ґандальф не з'ясував, що тінь, що росте в Дол-Ґульдурі, була Сауроном. Після наради Біла Рада об’єднала свої сили та вигнала Саурона з Дол-Ґульдура в 2941 році[14]
Кілька років потому Араґорн завітав до Лотлорієну після однієї із своїх численних подорожей, і був радо прийнятий Ґаладріель.
"Араґорн утомився й хотів знову повернутися до Рівенділу і трохи відпочити перед мандрівками в далекі країни; і шлях його пролягав повз кордони Лорієну, і Володарка Ґаладріель запросила його до таємної землі. Араґорн не знав цього, та Арвен Андоміель також була там разом із родичами її матері. Вона майже не змінилася, бо її обминали роки смертних; але обличчя її було засмучене й усміхалася вона не часто. Араґорн уже змужнів і досягнув зрілості й тіла, і душі. Ґаладріель зняла з нього його пошарпаний дорожній одяг і зодягла у сріблясто-біле вбрання з ельфійським сірим плащем і обручем зі самоцвітом на чолі. І він видавався вищим за будь-кого з людей, радше схожим на володаря ельфів із Островів Заходу. Саме таким побачила його Арвен після тривалої розлуки; і коли він ішов до неї під деревами Карас-Ґаладона, вкритого золотими квітками, вибір її здійснився і доля її визначилась."[20]
На момент приходу Братства Персня в Лотлорієн, Ґаладріель і Келеборн були добре поінформовані про їхню місію, можливо, отримавши повідомлення з Рівенділа. Увечері 17 січня 3019 р. члени Братства прибули Карас-Ґаладон.
Леді і Лорд Лотлорієна вийшли до гостей і вітали кожного з них по імені. Помітивши, що Ґандальфа серед них немає, Ґаладріель запитала, де він, бо хотіла з ним поговорити. Почувши, що вони зіткнулися з Прокляттям Дуріна і що це насправді бальроґ з давніх часів, Келеборн розкритикував їхній шлях через Морію.
Однак Ґаладріель була більш чуйною, особливо до Ґімлі, який навіть вклонився їй у знак поваги. Перш ніж запросити членів Братства відпочити та набратися сил, вона заглянула кожному з них в очі, і всі вони відчули, що серця їхні наче відкрита книга.[21]
Місяць потому, 15-го лютого, Фродо Торбин, Хранитель Єдиного персня, гуляючи Лотлорієном разом із своїм другом Семом, зустрів Ґаладріель. Вона повела їх у закритий сад і показала їм велику срібну чашу, поруч з якою стояв срібний глек. Чаша та була незвичайна. Наповнена водою, вона перетворювалася на Дзеркало, яке дозволяло бачити те, що було, і що є, і що може збутися.
Фродо заглянув у Дзеркало і побачив Багряне Око і страшне майбутнє, яке чекає на весь світ у разі провалу їхньої місії. Ґаладріель досі була Хранителькою одного з ельфійських Перснів Влади і вона розповіла Фродо, що зі знищенням Єдиного Персня зникне і сила всіх інших, менших перснів, а разом з ним і Лотлорієн.
Тоді Фродо запропонував віддати їй Єдиний Перстень, і вона засміялася у відповідь, сказавши:
"Не заперечую, що моє серце палко бажало попросити те, що ти зараз пропонуєш сам. Упродовж довгих літ я розмірковувала, що би я зробила, якби Великий Перстень опинився у мене в руках, і ось! — його принесли до мене. Давним-давно скоєне зло діє різними способами, і байдуже, чи вистоїть сам Саурон, чи впаде. Чи не було би шляхетним вчинком, який віддавав би належне його Персню, якби я силою чи погрозами відібрала його в мого гостя?", – Ґаладріель.
Тоді почала вона розмірковувати, наскільки могутньою стала б з силою Єдиного Персня, і підняла вона правицю свою, і від ельфійського персня Ненья, що був на руці її , полинуло яскраве світло, що охопило її в увесь зріст і зробило її незмірно високою та нестерпно прекрасною, жахливою й гідною поклоніння...
Однак, Ґаладріель опустила руку, світло згасло, вона раптом знову засміялася, й — о диво! — зменшилася: струнка ельфиня, у простому білому вбранні, чий голос був ніжний і сумний.
— Я пройшла випробування, — мовила вона. — Я ослабну й відійду на Захід, і залишуся Ґаладріель.[21]
Так, відмовившись від найбільшої в Середзем'ї спокуси, Ґаладріель заслужила прощення Валарів і заборона на її повернення в Аман була нарешті знята.[23]
Тієї ночі Ґаладріель та Келеборн скликали Братство і оголосили про те, що їм пора рушати далі. Похід було призначено на наступний ранок.
Наступного дня Лорд і Леді Лотлорієну попрощалися з членами Братства, а Ґаладріель кожному з них вручила особливий подарунок (див. Подарунки Ґаладріель). Крім того, кожен з членів походу отримав зачарований ельфійський плащ, лембас і інші важливі речі для майбутньої подорожі.
Востаннє члени Братства зоглядали Володарку під час свого спуску човнами по Великій річці Андуїн.
Вона сяяла, мов скляне вікно на далекому пагорбі на заході сонця чи озеро, коли дивитися на нього з гори: кристал, кинутий на лоно землі. Потім Фродо здалося, що вона підняла руки, прощаючись, і вітер доніс її голос, далекий, але пронизливо ясний.
Тепер вона співала прадавньою мовою ельфів із-за Моря, і Фродо не зрозумів слів: прекрасна була мелодія, та його вона не втішила.[24]
Наступного дня воскреслий Ґандальф був перенесений до Лотлорієну Ґвайгіром Боривітром, якого надіслала Ґаладріель. Його радо прийняли в Карас-Ґаладоні, він був зцілений і зодягнений у білий одяг. Перед тим, як Ґандальф залишив Лотлорієн, Ґаладріель передала йому кілька пророчих послань для Араґорна, Леґоласа та Ґімлі.
Землі Лотлорієну не оминули битви Війни Персня. Між 11 і 18 березня ґаладріми зазнали три напади з Дол-Ґульдура, проте, крім мужності ельфійського народу, була в тій землі сила, здолати яку без Саурона не міг ніхто.
Після падіння вежі Барад-дур, Келеборн виступив і попровадив військо Лорієну на багатьох човнах через Андуїн. Вони захопили Дол-Ґульдур, Ґаладріель зруйнувала стіни фортеці та зрівняла їх із землею, і ліс очистився.[14]
Ґаладріель та Келеборн разом зі своїми ельфами були присутні на весіллі Араґорна та Арвен. Незабаром, після цього, вони приєдналися до вшанування пам'яті короля Теодена в Рогані.
Після урочистої церемонії поховання в Медусельді, вони продовжили свій шлях на північ і, проходячи повз, зупинилися в Ісенґарді. Там вони стикнулися з Саруманом, який поневірявся лісами після свого звільнення. Тоді він сказав Ґаладріель, що завжди знав про її ненависть до себе і тепер він знаходить певну розраду в тому, що її королівство зруйновано так само, як і його.[26]
Два роки потому, 22-го вересня 3021 року Фродо і Сем зустріли в Лісовому Куті Ґаладріель, Ельронда, Більбо та цілу низку ельфів. Всі вони рухалися до Моря.
Фродо і Сем приєдналися до них і разом рушили в свою останню мандрівку, до Сірих Гаваней. 29-го вересня вони досягли кінцевої мети свого шляху і ельфи разом з гобітами Фродо та Більбо відпливли за Море. Сем повернувся додому в Шир. Так закінчилася Третя епоха.[14]
Етимологія[]
Ґаладріель — ім’я синдаринської мови, що перекладається, як "Діва, увінчана блискучим волоссям" або "діва, увінчана сяючим волоссям". Складається з наступних елементів galad ("світло, сяйво") + rî ("корона"). Ім'я Ґаладріель – epessë, яке дали їй ще в юності, тому що, беручі участь у різних іграх та змаганнях, вона, зазвичай, зав'язувала і вкладала своє золоте волосся як корону.
Адаптації[]
1978: Анімований фільм "Володар перснів"
Ґаладріель озвучила Аннет Кросбі.
2001-2003: Трилогія П. Джексона "Володар перснів"
Роль Ґаладріель виконала Кейт Бланшетт.
2012-2014: Трилогія "Ґобіт"
Кейт Бланшетт повернулась до виконання ролі і знов зіграла Ґаладріель. Хоча в оригінальному оповідання її героіні немає, в серії фільмів "Ґобіт" вона відіграє важливу роль. Так, саме Ґаладріель спонукає Ґандальфа продовжити пошуки Некроманта. Також саме вона рятує Ґандальфа з полону і, зрештою, виганяє дух Саурона з Дол-Ґульдура далеко на Схід.
↑J.R.R. Tolkien; Humphrey Carpenter, Christopher Tolkien (eds.), The Letters of J.R.R. Tolkien, Letter 348, (dated 6 March 1973), p. 428
↑J.R.R. Tolkien, Carl F. Hostetter (ed.), The Nature of Middle-earth, "Part Three. The World, its Lands, and its Inhabitants: XVI. Galadriel and Celeborn", p. 352, note 8
↑ 3,03,13,2J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Peoples of Middle-earth, "XI. The Shibboleth of Fëanor", "The case of the Quenya change of Þ to s", pp. 337-338
↑ 5,05,1Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ ІХ. Про вихід нолдорів
↑ 6,06,1Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ ХІІІ. Про повернення нолдорів
↑J.R.R. Tolkien, Carl F. Hostetter (ed.), The Nature of Middle-earth, "Part One. Time and Ageing: IX. Time-scales and Rates of Growth", pp. 65-66
↑J.R.R. Tolkien, Carl F. Hostetter (ed.), The Nature of Middle-earth, "Part One. Time and Ageing: XVIII. Elvish Ages & Númenórean", p. 149
↑J.R.R. Tolkien, Carl F. Hostetter (ed.), The Nature of Middle-earth, "Part Three. The World, its Lands, and its Inhabitants: IV. The Making of Lembas", p. 296
↑ 16,016,1J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn", "Concerning Galadriel and Celeborn"
↑ 17,017,117,2J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn", "Amroth and Nimrodel", pp. 243-5
↑Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Про перстені влади і Третю епоху
↑J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "Cirion and Eorl and the Friendship of Gondor and Rohan", "(ii) The Ride of Eorl", pp. 298-9
↑Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Уривок історії про Араґорна й Арвен
