Фінве (кв. Finwë) — перший Верховний король нольдорів, який повів свій народ Великий похід із Середзем’я до Аману, в благословенне царство Валінор. Засновник Дому Фінве, який пізніше поділився на три великих гілки: Дім Феанора, Дім Фінґольфіна та Дім Фінарфіна.
Життєпис[]
Фінве був сином Тата і Татіє, що прокинулися у Роки Дерев біля озера Куівієнен. Після пробудження ельфи розділилися на три групи: Міньяри (14 пар), Татьяри (56 пар) і Нельяри (74 пари). Першим, хто дізнався про пробудження ельфів був Мелькор. Довгий час він насилав примар та лихих духів шпигувати за ельфами й переслідувати їх. Другим натрапив на ельфі вала Ороме. Дізнавшись від ельфів про загрозу з боку Мелькора, Ороме відправився у Валінор, де на нараді з іншими валарами було вирішено привести ельфі до Аману. Однак, коли повернувшись у Середзем'я, Ороме запропонував це ельфам, вони відмовилися, адже боялися незвіданого і мали певні сумніви щодо валарів. Тоді Ороме відібрав серед них посланців, котрі погодилися піти у Валінор і говорити від імені свого народу. Це були Інґве, Фінве й Ельве, кожен з яких був очільником відповідного племені, міньярів, татьярів та нельярів.[1]

Інґве, Фінве та Ельве в роботі Peter Xavier Price
Захоплені чудесами Валінору, Фінве та двоє інших його супутників повернулися до Середзем’я та спробували переконати свої народи піти за ними в Аман. Ті, хто погодився на участь у Великому поході стали називатися ельдари. Відомо, що на початку подорожі в зрушенні ельфів були присутні всі з роду Інґве, а також більша частина родів Фінве й Ельве. У Валінорі рід Фінве почали звати нольдори, тобто мудрі. Це були Потайні ельфи, друзі й учні Ауле.[1]
Життя у Валінорі[]
Після прибуття в Аман, Фінве був засмучений вимушеною розлукою з близьким другом Ельве, що залишився в Белеріанді. Крім того, нольдори на чолі з Фінве дуже переймалися долею телерів, які також з певних обставин залишилися у Середзем'ї, на узбережжі Белеріанду. Зазначається, що вони тужили через тривалу розлуку з телерами і благали Ульмо привести їх до Аману, якщо телери того захочуть.[2] Однак сталося так, що телери зупинилися на півшляху до Валінору і оселилися на острові Тол-Ерессеа. Тож туга Фінве лише помножилася, бо він зрозумів, що телери не прибудуть до Аману, а крім того він дізнався, що й Ельве схотів залишитися в Белеріанді і зустрітися знову їм випаде хіба що в Чертогах Мандоса.
Тривалий час Фінве разом із своїми людьми мешкав на вершечку Туни у місті Тіріон. Там нольдори мирно жили разом із ваньярами, очільником яких був Інґве. Під час розбудови міста нольдори знайшли в узгір'ї міріади дорогоцінного каміння. Вони винайшли знаряддя для тесання та обробки самоцвітів і вирізьблювали прикраси різної форми, однак не нагромаджували коштовності, а щедро їх роздавали, збагативши своєю працею цілий Валінор. Пізніше Інґве та його люди покинули Тіріон, щоб оселитися на горі Манве чи побіля рівнин та лісів Валінору. З плином років народи з Туни та Альквалонде зблизилися і Фінве правив у Тіріоні, а Ольве — в Альквалонде, проте Верховним Королем усіх ельфів завжди вважали Інґве, який мешкав біля Манве на Танікветілі.[2]
Першою дружиною Фінве була Міріель, яку називали Сірінде, через її неперевершену майстерність у ткацтві та шитві. В Ельдамарі, У Фінве і Міріель народився син на ім'я Куруфінве, хоча мати назвала його Феанор, Дух Вогню. Саме під цим ім'ям він, згодом і увійшов у всі нольдорські сказання. Кохання Фінве та Міріель було сильним і радісним, однак виношуючи сина, Міріель змарніла духом і тілом. Після народження Феанора вона відійшла під опіку Ірмо в Лорієні і там заснула. Зрештою, її дух відокремився від тіла і полинув у чертоги Мандоса. Міріель стала першою ельфійкою, що померла в Благословенному краї.[3]
Смерть Міріель стала справжнім шоком для всіх ельдарів. Фінве довгий час сумував за дружиною і часто відвідував тіло Міріель, за яким доглядали служниці Есте і воно виглядало так, наче ельфійка просто спить. Фінве був єдиним на весь Аман, хто не відчував щастя чи радості, і згодом, розуміючи, що далі так тривати не може, він перестав навідувати Міріель.
Все своє невитрачене кохання Фінве віддавав Феанору, у якому наче горів потаємний вогонь. Та коли старший син виріс і завів власну родину, Фінве згадав і про себе. Він пошлюбив Індіс Прекрасну, що походила з ваньярів і була близькою родичкою Інґве. Фінве дуже полюбив Індіс і знову навчився радіти життю. Однак, одруженню батька не надто зрадів Феанор. Він недолюблював ні Індіс, ні своїх братів, що були народжені нею від Фінве – Фінґольфіна та Фінарфіна.
Звільнення Мелькора[]
Після звільнення Мелькора в Валінорі настали важкі часи. Підступний вала таємно сіяв між ельдарами та валарами ворожнечу і поступово, крок за кроком, налаштовував їх одне проти одного, користуючись сімейними чварами та амбіціями кожного. Так, Мелькор поширив в Ельдамарі брехню про те, що його зведений брат Фінґольфін разом із своїми синами вступив у змову, щоб скинути Фінве й старшу родову лінію Феанора. Крім того, Мелькор розпустив чутки про те, що роблять вони це з дозволу валарів, яким ніби не подобалося, що виготовлені раніше Феанором Сильмарили зберігають у Тіріоні, а не передали, натомість, під їхню охорону.
В той же час до Фінґольфіна та Фінарфіна дійшли чутки про те, що Феанор завжди їх недолюблював, а тому, врешті-решт, вирішив позбутися братів і вигнати їх з Тіріону. Коли Мелькор зрозумів, що його брехня неабияк розпалила пристрасті, підступний вала почав підбивати нольдор на повстання, однак цього разу у нього нічого не вийшло. Фінве, почувши про заколот, відреагував миттєво: король зібрав на раду вельмож, а крім того прикликав і синів. Першим до нього звернувся Фінґольфін з проханням осадити Феанора, аж тут на нараду увірвався старший син і наказав Фінґольфіну не забувати свого місця. Феанор пригрозив Фінґольфіну вбивством і про це дізналися валари. Враховуючи, що зерно розбрату було засіяно Мелькором потайки, всі вирішили, що саме Феанор призвідник негараздів, тож на думку вала саме його варто було покарати. Так, валари присудили вигнати Феанора з Тіріона на 12 років. Разом з ним у вигнання пішли і всі його сини. Фінве такому присуду не зрадів, адже продовжував любити старшого сина ледь не більше всіх на світі. Тож він вирушив за Феанором і його синами і на півночі Валінору вони збудували твердиню та скарбницю, яку назвали Форменос.[3]
Через певний час Мелькор прийшов у Форменос і знову намагався підбурити Феанора на заколот проти валарів. Помітивши, що Феанор вагається, Мелькор згадав про Сильмарили, які зберігалися у скарбниці Форменоса. Однак, згадка про Сильмарили обернулася проти підступного вали. Феанор був ледь не помішаний на цих своїх виробах і у словах Мелькора почув бажання заволодіти ними. Тож старший син Фінве прогнав валу і посоромлений Мелькор відступив. Самого ж Фінве, після того, як він дізнався про візит Мелькора пройняв неабиякий страх і він поспіхом вирядив гінців до Манве у Вальмар.
Коли прибули гінці з Форменоса, Ороме і Тулкас одразу зірвалися в погоню та щойно вони розпочали гонитву, як прибули посланці з Ельдамару, які розповіли, що Мелькор утік через Калакір’ю і полишив Валінор.
Загибель Фінве[]
Мелькор повернувся у Валінор під час свята на честь Еру. У пишних святкуваннях того дня брали участь ледь не всі мешканці Валінору включно з Феанором, якому наказав з'явитися сам Манве. А от Фінве та інші нольдори з Форменоса не прийшли того дня на Танікветіл. Фінве проігнорував святкування, бо вважав покарання Феанора занадто жорстоким, а крім того, відданість та любов до сина, змусили його вважати вигнанцем і себе.[4]
Під час святкування сини Фінве, Феанор та Фінґольфін примирилися і в момент коли вони обидва стояли перед Манве, а Дерева Валінору пломеніли, заливаючи все довкола срібно-золотим сяйвом, Мелькор і Унґоліанта нанесли свій підступний удар. Вони знищили обидва Дерева і Валінор оповила пітьма. По якомусь часі валари та ельдари зібралися довкруж Кола Судьби і Яванна розповіла, що не здатна відтворити Дерева без Сильмарилів, які містили в собі дещицю світла Дерев. Валари звернулися до Феанора з проханням пожертвувати Сильмарили на відтворення Дерев, однак Феанор відмовив їм в цьому.
Тоді Нієнна зійшла на Езеллогар і своїми сльозами змила бруд, який залишила по собі Унґоліанта. Щойно вона заспівала жалобну пісню про світову печаль і про Знівечення Арди, як прибули гінці з Форменоса, які розповіли, що на зворотному шляху на фортецю налетів Мелькор і при дверях до Дому Феанора вбив Фінве, а потому вкрав Сильмарили і зник з ними на півночі.[5]
Після смерті дух Фінве потрапив до Чертогів Мандоса, де він знову зустрів Міріель, свою першу дружину. Пізніше, коли валари погодилися повернути Фінве до життя, він, натомість, вирішив цього не робити, віддавши шанс повернутися до життя своїй дружині Міріель.[6]
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про прихід ельфів і поневолення Мелькора
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Ельдамар і принців ельдаліє
- ↑ 3,0 3,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Феанора та звільнення Мелькора
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про затьмарення Валінору
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про вихід нольдорів
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Перстень Морґота, частина третя. Пізніша Квента Сильмариліон, Закони та звичаї серед ельдарів, про розірвання шлюбу