Фродо Торбин (англ. Frodo Baggins) — найвідоміший із усіх гобітів Середзем'я. Під час Війни Персня саме Фродо був Хранителем коштовності і саме він ніс Перстень до Судної гори, щоб знищити його в полум'ї Ородруїна і врятувати Світ.
Життєпис[]
Дитинство і юність[]
Фродо Торбин народився 22 вересня ТЕ 2968 р. Його батьки: Дроґо Торбин і Примула Брендіцап загинули через нещасний випадок на річці Брендівинна (їхній човен затонув), коли Фродо був ще зовсім дитям.
Після трагічної події Фродо жив з родичами своєї матері у Бренді-Домі. Його опікуном був Рорімак "Золотий батько" Брендіцап, який був його рідним дядьком.
В дитинстві Фродо кілька разів ловили на крадіжці грибів у Старого Чударя. Після останнього разу він спустив на Фродо своїх собак і з того часу, гобіт його боявся.
"Останнього разу він мене віддухопелив, а потім спустив собак. "Бачите, хлопці, — сказав він до них, — наступного разу, як цей малий шибеник ступить на мою землю, можете з'їсти його. А зараз проведіть!" Вони гналися за мною всю дорогу до Переправи. Я страшенно перелякався, — хоча мушу визнати, що тварюки знали свою справу і мене не зачепили." – Фродо Торбин.
Фродо залишався в Бренді-Домі доки його не всиновив інший дядько, Більбо Торбин з Пагорба. Більбо забрав Фродо до себе, у маєток під Пагорбом, Торбин Кут. Тут життя гобіта змінилося. Він насолоджувався спокійним життям разом з дядьком Більбо, з яким, до речі, у нього був день народження в один день.
Більбо навчив Фродо читати та розповідав йому багацько історій зі свого минулого, навіть дав йому деякі настанови щодо вивчення ельфійської мови. Фродо був єдиним, кому Більбо дозволив читати свої мемуари. Більбо зробив Фродо своїм спадкоємцем, насоливши таким чином Саквіль-Торбиним, які претендували на його маєток і купу скарбів (вони бо думали, що Більбо той ще багатій). Фродо разом з Більбо часто ходили на довгі прогулянки стежками долиною Річки і розмовляли про пригоди Більбо.
Їх часто бачили Мандрівні ельфи, хоча гобіти про це й не здогадувалися. Повертаючись додому, Більбо казав Фродо, що "дорога, як велика ріка: витоки її біля кожного порога, а кожна стежинка – притока".[1]
Фродо та Більбо довгий час жили розміреним та спокійним життям, аж поки Більбо не виповнилося 111 років. 22 вересня ТЕ 3001 р. Більбо влаштував грандіозну вечірку з нагоди свого 111-го дня народження. Наприкінці банкету він виголосив надзвичайно довгу промову, а потім зник у повітрі.
Фродо, на щастя, був заздалегідь поінформований про "жарт" дядечка, тож йому вдалося уникнути шоку від такої витівки. Він повернувся у Торбин Кут вже як володар маєтку, адже Більбо залишив йому все своє майно у спадок. Разом з маєтком Фродо отримав і Єдиний Перстень.
Варто зауважити, що Більбо було дуже складно розлучатися із коштовністю і, можливо, якби не присутність Ґандальфа він не віддав би Перстень. Та це лише здогадки, адже якби там не було, Більбо став першим Хранителем Персня, який добровільно відмовився від коштовності.
Володар маєтку Торбин Кут[]
Певний час після зникнення Більбо, Фродо займався тим, що роздавав подарунки цілій купі родичів, згідно із заповітом Більбо. Враховуючи кількість родичів і знайомих, завдання це було достатньо виснажливим і довгим. Ґандальф попередив Фродо про Перстень і наказав йому в жодному разі не користуватися каблучкою. Насправді, в той час, Ґандальф не був достеменно упевнений в тому, що це за Перстень. Він відчував зло, що йшло від коштовності, однак жодних доказів не мав.
Власне тому, він наказав Фродо сховати Перстень і нікому про нього не розповідати, а сам вирушив у широкий світ, щоб знайти більше інформації про коштовність, яку було втрачено дві тисячі років тому і переконатися в тому, чи насправді саме ця каблучка грою долі потрапила до рук Більбо.
Фродо тим часом жив собі достатньо спокійним і забезпеченим життям. У Гобітові більше року обговорювали зникнення Більбо і, звісно, не оминали у своїх плітках Фродо. Та й поводився він не так, як належало б поводитися будь-якому поважному гобіту. Так, Фродо відмовився від жалоби і продовжував щороку відзначати день народження Більбо.
Фродо завів звичай рік у рік святкувати Уродини Більбо, аж поки всі до цього не звикли. За його словами, Більбо не помер. А коли його запитували: «Де ж він тоді?» — Фродо знизував плечима.[2]
Крім того він не відмовився від такої "неприпустимої" для інших гобітів звички, як блукати вночі серед пагорбів і лісів, далеко від дому, під світлом зірок. Його найближчими друзями були Мері та Піпін, а також Фредеґар Виприн та Фолько Мудрин. Як і Більбо, Фродо виглядав молодшим за свій вік і був міцним та енергійним. І якщо в тридцять років на це не звертали увагу, то коли Фродо вже було під п'ятдесят це викликало додаткові плітки.
Минали роки, й усі почали помічати, що Фродо також добре «зберігається»: на вигляд він був здоровий і енергійний гобіт у розквіті літ. «Декому страшенно щастить», — казали вони; та коли Фродо досягнув поважнішого віку — п'ятого десятка, — їм це вже видалося підозрілим.[2]
Йому, як і раніше, подобалося блукати лісами та рівнинами Ширу і він, все частіше, мріяв побачити дикі землі та гори. Коли наблизилася його п'ятдесята річниця, "в його душі поступово наростав майже невловний жаль за тим, що він не пішов із Більбо". Фродо все частіше розшукував різних чужинців, що йшли повз Шир і розпитував їх про новини широкого світу. Така поведінка турбувала його друзів, вони підозрювали, що він, як і Більбо, одного дня просто щезне.
Повернення Ґандальфа[]
Минуло довгі 17 років, перш ніж у Торбин Кут повернувся Ґандальф. Чарівник ніс із собою лихі новини. Каблучка, що її Фродо отримав у спадок від Більбо виявилась Єдиним Перснем, надзвичайно сильним і злим артефактом, що зник дві тисячі років тому. Більше того, Темний Лорд знав, що Перстень знайшовся і жадав повернути його. Та найстрашнішою новиною було те, що Ґолум, під тортурами, зізнався в тому, що Перстень викрав дехто на прізвище Торбин і, що шукати слід в Ширі.
Одного разу в Гобітові by DaleComte [3]
Після довгих обговорень було вирішено, що Фродо має таємно покинути Шир і вирушити у Рівенділ до Ельронда, прихопивши із собою Перстень. Разом з ним мав вирушити садівник Сем, якого Ґандальф упіймав за підслуховуванням. Чарівник порадив Фродо взяти собі якийсь псевдонім і приховати своє справжнє ім'я, тож було вирішено, що гобіт назветься паном Підгорбином.
Аби уникнути зайвих балачок і пересудів, Фродо розпустив чутки, що він збанкрутів. Через це, нібито, він змушений продати Торбин Кут і повернутися на свою малу Батьківщину до Цапокраю, де вже придбав собі невеличкий і скромний будинок у Струмковій Улоговині.
Гобіт насправді купив собі будинок неподалік від Цапова. На цю думку його наштовхнуло рішення вирушати на схід; Цапокрай був біля східних кордонів Ширу, а оскільки він жив там у дитинстві, його повернення виглядало би правдоподібним.
Ґандальф залишався в Гобітові протягом двох місяців, доки Фродо вирішував справи з маєтком і так званим переїздом. Та одного вечора він заявив про те, що має вирушити у невідкладних справах і пообіцяв Фродо, що повернеться до прощальної вечірки, яка була запланована у зв'язку з продажем маєтку Торбин Кут і подальшим переїздом у Струмкову Улоговину.
20 вересня два криті фургони, навантажені меблями та речами, які Фродо відібрав для своєї нової домівки, виїхали мостом через Брендівинну до Цапокраю, однак Ґандальф так і не з'явився. В свій день народження, 22-го вересня, Фродо влаштував прощальний бенкет для своїх найближчих друзів, але він хвилювався і не мав урочистого настрою. Його пригнічувала думка про те, що невдовзі йому доведеться розлучитися з Широм і він не знав, як їм про це повідомити. Четверо молодих гобітів були, однак, у прекрасному гуморі, й незабаром вечеря переросла у веселу забаву.
У вітальні залишилися тільки стіл і крісла, але страви були смачні, а вино добре: свого винаСаквіль-Торбинам Фродо не продав. — Що би не трапилося з моїм добром, коли Саквіль-Торбини приберуть його до своїх рук, принаймні для цього я знайшов добру домівку! — тішився Фродо, перехиляючи чарку. Це була остання крапля «Старих виноградників».
Переспівавши безліч пісень і обговоривши силу-силенну спільних витівок, вони випили за уродини Більбо та за його здоров'я, а також, за звичаєм, за уродини та за здоров'я Фродо. Тоді вийшли ковтнути свіжого повітря і подивитися на зорі та й полягали спати. Вечірка Фродо закінчилась, а Ґандальф так і не з'явився.[4]
Фродо і Чорний Вершник by JonHodgson [1]
23-го вересня Фродо, так і не дочекавшись на появу Ґандальфа, разом із Семом та Піпіном вирушають із Гобітова назустріч пригодам.
Від Гобітова до Струмкової Улоговини[]
Не пройшло й півдня від початку їхньої подорожі, як на одній із доріг, що вела до Цапокраю, Фродо, нервуючи, попросив друзів зійти з дороги і сховатися. Щось насувалося і він це відчував. Трійка гобітів сховалися на узбіччі, буквально за мить перед тим, як на дорозі з'явився Чорний Вершник.
Тієї ж миті Фродо відчув сильне бажання надягнути Перстень і зникнути і тої миті, коли його воля вже перестала чинити спротив, Вершник рушив далі. Після цього Сем згадав про свого батька і зауважив, що старий розповів йому буцім-то якісь Вершники розпитували про Торбинів. Це змусило Фродо пошкодувати про те, що він не дочекався Ґандальфа.
Вночі того ж дня загін гобітів знову нагнав Чорний Вершник. Фродо, Сем та Піпін встигли сховатися за деревом, однак цього разу, одинз із Назґулів їх мало не запопав і якби не загін Мандрівних ельфів, що проходили повз, подорож гобітів скінчилася б ледь розпочавшись. Пісні та сміх ельфів відігнали вершника.
Ватажок Мандрівних ельфів Ґільдор тепло привітав гобітів і похвалив Фродо за знання ельфійської, хоча, правду кажучи, знання його були вельми посередніми. Фродо намагався дізнатися у Ґілдора про Чорних Вершників, які їх переслідують, але ельф не міг розповісти йому бодай щось важливе. Єдине, що Ґільдор відзначив так це те, що у майбутньому Фродо і його друзі ще не раз зустрінуться з Вершниками і закликав їх тікати від них щоразу, як така зустріч станеться. Ґілдор і Мандрівні ельфи покинули гобітів ще до світанку, поки вони спали.
Наступного дня трійка гобітів домовилася триматися подалі від дороги. Того вечора вони почули жахливий зойк.
Вітер доніс протяжне завивання, схоже на крик якоїсь лихої самотньої істоти. Воно то голоснішало, то стихало і обірвалося на високій пронизливій ноті. Не встигли вони, мов заморожені, поворухнутися, яку відповідь на виття пролунав другий крик, дещо тихіший і віддаленіший, але кров від нього теж холола. Далі запала тиша, яку порушував тільки шелест вітру в листі.[5]
Фродо одразу зрозумів, що то був якийсь сигнал і навіть зміг розрізнити у тому зойку слова, хоча й не зрозумів, що вони означали. Незабаром вони дісталися Бобового Лану, земель Старого Чударя. Тут Фродо згадав про "гостинність" фермера і розповів друзям про те, як у дитинстві прокрадався на землі фермера, щоб назбирати грибів і як той одного разу спустив на нього своїх трьох собак. Та цього разу все обійшлося. Піпін добре знав Старого Чударя, а фермер одразу упізнав Піпіна. Чудар розповів гобітам про Чорного Вершника, який нещодавно зупинявся біля його будинку і розпитував про Торбинів.
Фродо, Сем та Піпін погодилися на запрошення Чударя повечеряти з ним і його дружиною, а потім старий фермер підвіз їх до Переправи на своєму возику. Там вони зустрілися з Мері і загін гобітів побільшав. На прощання Старий Чудар передав Фродо корзинку від своєї дружини. В ній лежали гриби.
Від Струмкової балки до Брі[]
Коли гобіти дійшли до будинку Фродо в Струмковій улоговині – змову було викрито і з'ясувалося, що не лише Сем знає про Єдиний перстень, а й Мері та Піпін. Вони пообіцяли тримати мету походу Фродо у таємниці і схотіли супроводжувати його до Рівендолу. Наступного ранку, залишивши Феті доглядати за будинком, гобіти попрямували в Брі, їх шлях проходив через Праліс.
Гобіти рушили дорогою, що вела до Випаленої Галявини, а далі — на північний схід, приблизно туди, куди їм треба було дістатися, а саме до Брі. Фродо, Сем, Мері та Піпін перетнули широку галявину і рушили стежкою, що бігла вгору до Пралісу, за сто з лишком ярдів од Живоплоту; але щойно вони опинилися під деревами, стежка зникла, адже Праліс був місцем незвичайним.[6]
Прибуття до дому Бомбадила by Ruanaidh [7]
Гобітам довелося дертися через дерева, відчуваючи, що за ними постійно стежать і неприязнь лісу поступово переходить у ворожість. Вони вийшли до Випаленої Галявини і рушили далі. Та зовсім скоро зрозуміли, що стежка вперто завертає праворуч і прямує в долину Верболозки – найнебезпечніше місце в усьому лісі. Там вони потрапили у пастку до Старого Вербочоловіка[6] і ледь не загинули, та їх врятував Том Бомбадил. Гобіти гостювали в нього протягом двох днів.
В оселі Тома гобіти познайомилися з дружиною Бомбадила – Золотинкою, і Фродо більше від інших був зворушений її красою. Фродо кілька разів намагався з'ясувати у пані Золотинки, хто такий Том Бомбадил та вона не давала чіткої відповіді. Тієї ночі Хранителю персня наснився дивний сон, в якому біловолоса постать стояла на самій вершині величезної вежі, аж раптом її підхопив орел і відніс у темне небо.[8]
Наступного вечора Фродо довго спілкувався з Томом Бомбадилом і в якийсь момент із здивуванням зрозумів, що розповідає господарю дому свою історію, пригоди Більбо і те як було знайдено Єдиний Перстень. Том попросив показати йому коштовність, і Фродо, на власний подив, віддав йому Перстень. З'ясувалося, що сила Персня не діяла на Тома Бомбадила, крім того, виявилося, що він міг бачити Фродо тоді, коли той надягнув Єдиний Перстень. Тієї ночі Фродо наснився сон, який він запам'ятав на все життя.
Фродо — чи то вві сні, чи наяву — почув милозвучний спів: пісня розливалася, мов бліде світло за сірою завісою дощу, повільно голоснішала, і запона ставала сріблясто-скляною, аж поки зовсім розступилась, і перед ним відкрилася зелена далина, осяяна сходом сонця. Видіння розтануло, і Фродо прокинувся...[9]
Попрощавшись з Томом і Золотинкою, гобіти пішли далі й помандрували крізь кургани Тирн-Ґортад. Загубившись у тумані, вони були захоплені Могильними Духами. З усіх гобітів Фродо виявився найстійкішим.
Він повернув голову й у холодному сяйві побачив поруч біля себе Сема, Піпіна та Мері. Вони лежали навзнак, із мертвотно-блідими обличчями, вбрані у біле. Біля них було багато скарбів, можливо, золотих, але в цьому світлі позбавлених тепла та привабливості. На головах у гобітів були вінці, на поясах — золоті ланцюги, а на пальцях — багато перснів. У кожного при боці лежав меч, а в ногах — щит. До горлянок усіх трьох був прикладений один довгий оголений меч.
Фродо побачив як Могильний дух тягне свої довгі руки до Сема... Схопивши короткого меча, який лежав поряд, Фродо підвівся навколішки, перехилився через тіла своїх друзів і щосили рубонув по зап'ясті руки, що повзла. Меч перерубав руку, але і сам тієї ж миті розколовся до руків'я. Пролунав вереск, і світло згасло. У темряві почулося погрозливе гарчання. Фродо почав співати пісню, якої його навчив Том Бомбадил і таким чином викликав Господаря лісу, який з'явився ніби нізвідки і врятував чотирьох гобітів.
Залишок шляху вони пройшли разом з Томом, який сам запропонував їх провести, зауваживши, що вони такі мастаки губитися та потрапляти у різні халепи, що він не заспокоїться, поки не переведе їх через кордони своєї землі.
Тож гобіти продовжили шлях до Брі.
Зустріч з Блукачем[]
Загін гобітів дібрався до Брі вже поночі і вони одразу попрямували до заїзду "Брикливий поні". Там вони познайомилися з хазяїном корчми – Барліманом Кремена. Фродо назвався паном Підгорбиним. В Брі гобіти з'ясували, що Ґандальфа тут немає. Доки Сем та Піпін насолоджувалися випивкою, а Мері дихав на вулиці свіжим повітрям, Фродо познайомився зі слідопитом Півночі, який назвався Блукачем. Він попередив гобіта про те, щоб його друзі не надто багато пашталакали.
В цей час, атмосфера в корчмі ставала дедалі більш гомінкою. Піпін розслабився і почав розповідати широкому загалу історію про вечірку з нагоди дня народження Більбо і вже підходив до частини про таємниче зникнення. Фродо зрозумів, що Піпін занадто розійшовся і чого доброго змельне щось заве про Перстень. Тож він підскочив і застрибнув на стіл, щоб привернути увагу до себе. Він заспівав пісню і почав витанцьовувати з кухлем елю. Це призвело до неочікуваних подій... Фродо підстрибнув занадто високо, послизнувся і впав на стіл. В цей момент на його палець, якимось дивом, ковзнув Перстень і гобіт на очах всього люду просто розчинився у повітрі.
Після зникнення Фродо в корчмі здійнявся ґвалт. Люди, здебільшого, перелякалися, але були і такі, які нібито з розумінням поставилися до того, що щойно відбулося і покинули головну залу. Це були підозрілий косоокий південець, Біл Папорот та Гарі Козолист. Фродо ж відповз у куток, зняв Перстень, перекинувся парою слів з Бурлакою, який теж був свідком зникнення гобіта і спробував заспокоїти присутніх, виправдовуючись тим, що коли впав, нібито, швиденько проповз під столами. Та налякані брійці йому не надто повірили. Тож скоро гобіти покинули головну залу і відправилися у кімнату, де на них вже чекав слідопит.
Гобіти вислухали Блукача і вирішили довіритися йому. Аж тут в кімнату зайшов Барліман Кремена і віддав Фродо листа від Ґандальфа в якому, зокрема, йшлося і про слідопита. Ознайомившись із написаним, гобіти переконалися в тому, що чоловіку можна довіряти і почали планувати свою подорож до Рівенділу.
Араґорн наполіг на тому, щоб вони спали не у своїх спальнях, а залишилися разом із слідопитом, адже розумів, що Чорним Вершникам, яких на той час вже помітили у Брі, було чудово відомо, де знаходяться покої гобітів.
Фродо, Сем, Мері та Піпін залишилися, тоді як Араґорн разом з Нобом перенесли з їхньої спальні клунки, а на ліжках спорудили оманливі фігури з соломи, щоб здавалося, ніби гобіти сплять у своїй кімнаті. Минула ніч і вранці гобіти разом з Араґорном виявили, що ліжка у спальні гобітів були порубані, а їхні поні зникли.
Від Брі до Грозової[]
Гобіти придбали одного старенького поні у Біла Папорота і разом із слідопитом вирушили в Дикі землі. Спершу вони минули Чет-ліс, а потім рушили до Комариних Мочарів. На п'ятий день подорожі вони залишили позаду останні порозкидувані баюри та зарості очерету. Попереду земля знову почала підніматися. На сході виднілася смуга гір, а найвища вершина була ліворуч і дещо віддалік од решти. Шпиль її був конічний, трішки зрізаний на вершечку. Це була Вершина Вітрів. На вершині гори були розкидані залишки древньої фортеці, назва якої Амон-Сул.
Вночі, на табір подорожніх напали Чорні Вершники. В розпачі Фродо надягнув Єдиний Перстень і завдяки його силі побачив справжні подоби Назґулів. В битві Хранителя Персня було смертельно поранено. Король-чаклун з Анґмару поцілив у плече Фродо морґульським клинком, перш ніж його відігнав Араґорн.[10]
Від Грозової до Рівенділу[]
Через поранення морґульським клинком, Фродо, буквально, знаходився між життям та смертю. Араґорну вдалося витягти його з потойбіччя, завдяки певним цілительським знанням та ателасу, однак це була лише тимчасова міра, гобіт потребував суттєвішого лікування, тож товариші спішили віднести його до дому Ельронда. На 12-й день подорожі, на загін натрапив Ґлорфіндель, один із Вищих Ельфів, якого Ельронд послав допомогти Фродо після того, як почув про нього від Ґільдора.
Ґлорфіндель, побачивши, що Фродо починає згасати, посадив його на свого коня, Асфалота, і наказав тому щодуху мчати до Броду, адже до загону знов наближалися Чорні Вершники.
— Скачи! Скачи! — кричав Ґлорфіндель, а тоді голосно й чітко гукнув ельфійською до коня: — Норо лім, норо лім, Асфалот! Умить білий кінь рвонув і вітром помчав останнім відрізком Дороги. Чорні коні тут же скочили з пагорба в погоню, Вершники жахливо закричали, і Фродо впізнав цей крик, який колись уже чув у лісі Східної Чверті. На крик відповіли; і, нажахавши Фродо та його друзів, із-за дерев і скель зліва вискочили ще четверо Вершників.[11]
Асфалот випередив Назґулів і переніс Фродо через Бруїненський Брід, але Фродо, який після поранення був на межі того, щоб стати привидом, кинув виклик Дев’ятьом і Вершники увійшли в річку, наважившись на те, щоб її перетнути. Цієї миті "заревіла та зашуміла ріка: бурхливі води котили безліч валунів. Крізь імлу Фродо бачив, як ріка внизу збурунилась, і донизу помчала білогрива кіннота хвиль. Біле полум'я мерехтіло на гребенях, і у воді Фродо привиділися білі вершники на білих конях із пінистими гривами. Трьох Вершників, котрі були все ще посередині Броду, відразу перекинуло: вони зникли, раптово поховані під розлюченими валами. Ті, що позаду, з жахом відступили..."[11]
До Рівенділу Фродо дістався вже без свідомості. Ельронд вийняв уламок морґульського клинка з плеча гобіта і, через два дні, Фродо прийшов до тями, з радістю з'ясувавши, що Ґандальф теж добрався до Останнього Прихистку. Одужання Фродо відсвяткували великим бенкетом, на якому, зокрема, були присутні і ґноми. Там Фродо зустрівся з Ґлоїном, давнім компаньоном Більбо і розпитав у нього про ґномів Еребору. Також Фродо зустрівся в Рівенділі і з власним дядечком Більбо, якого не бачив довгі 17 років. Більбо попросив Фродо показати йому Перстень і дуже засмутився, коли Фродо відмовив йому.
Братство Персня[]
Див. докладніше Братство Персня
В Рівенділі було скликано Раду Ельронда. Під час засідання було вирішено, що Перстень має бути знищено і єдиний спосіб це зробити – кинути його у Провалля Фатуму в надрах Вогняної Гори Ородруїн. Фродо зголосився стати Носієм Персня, і для того, щоб допомогти йому розшукати Судну гору і захистити у разі потреби було створено Братство. Товариство очолював Ґандальф, а серед членів були: Араґорн, Боромир з Ґондору, Леґолас з Лісового королівства, Ґімлі з Еребору та друзі Фродо – Сем, Мері та Піпін. Перед виходом Братства на пошуки Судної гори, Більбо віддав Фродо свій меч Жало та мітрілову кольчугу, щоб захистити його під час небезпечної подорожі до Рокової гори.
25 грудня товариство залишило Рівендsл і попрямувало на південь уздовж західного боку Імлистих гір. Вони спробували перетнути їх через Багряний Ріг, але їм завадила люта хуртовина і вони були змушені повернутися. Ґандальф переконав загін пройти через покинуте королівство гномів Морія. Перед входом в копальні, на Фродо напав Сторож Глибин, і він ледве врятувався. Під час подорожі Морією Фродо почав підозрювати, що за ними щось стежить. Пізніше, всередині Палати Мазарбула, Братство зазнало нападу орків, і Фродо був уражений списом, але його врятувала мітрілова кольчуга, яку він носив. Загіну вдалося відбитися і рушити далі, аж тут з'явився Бальроґ, відомий як Прокляття Дуріна і переслідував їх до мосту Кгазад-думу. Ґандальф затримав його, щоб решта Братства змогла втекти. Зламавши міст, маг і Бальроґ зникли у прірві внизу, після чого Араґорну довелося очолити Братство.[12]
Подальші події[]
Боромір, на якого чари Персня діяли сильніше, наполегливо переконував Фродо віднести Перстень до Мінас-Тіріту, щоб не знищити, а використати його силу проти Ворога. Фродо почав побоюватися Бороміра, і той в безумстві спробував відібрати у нього Перстень. Спостерігаючи за змінами у поведінці його друзів через чари Персня, гобіт зважився добиратися до Ородруїна сам. Сем ув'язався за господарем, незважаючи на його заперечення.
На підході до Мордору на Фродо і Сема напав Ґолум, щоб відібрати Перстень. Фродо "приручив" Ґолума і примусив стати їх провідником до Чорних Воріт. Однак гобіти лише біля Воріт зрозуміли, що зробили помилку: цей шлях виявився для них закритий. Тоді Ґолум добровільно зголосився проводити їх до Ородруїну іншою стежкою і згодом зрадив їх.
У Ітілієні трійця подорожніх потрапила до рук ватажка слідопитів Ґондора Фараміра, брата Бороміра. Спочатку вони приховували від нього мету їх походу до Мордору, однак, коли Фарамір дізнався справжню місію гобітів, він відпустив їх.
За час мандрівки Фродо вкрай ослаб під дією злої магії Персня. Він весь час боровся з бажанням піддатися волі Персня та надягнути його. Фродо почав із співчуттям ставитися до Ґолума, розуміючи його муки і жаліючи його, і навіть захищав його від нападок Сема. Це викликало боротьбу і роздвоєння у душі Ґолума, він майже розкаявся. Але, несправедливо ображений Семом, і так само перебуваючи під владою Персня, він вирішив слідувати своїм планом до кінця і завів гобітів у пастку — до печери гігантської павучихи Шелоб. Фродо був отруєний її отрутою і знепритомнів паралізований. Сем поранив павучиху жалом, змусивши її повернутися назад у барліг, і вирішивши, що його друг і господар помер, забрав Перстень і продовжив шлях до гори.
Однак Фродо був ще живий. Його, нерухомого, оповитого павутиною захопили у полон орки Саурона. Між тюремниками спалахнула сварка під час розподілу здобичі, а саме кольчуги. Ця сварка допомогла Сему звільнити господаря. Удвох вони дісталися до жерла Ородруїна, де знесилений Фродо потрапив під чари Персня і несподівано відмовився знищувати його. Але в цей момент на нього напав Ґолум і відкусив Фродо палець з Перснем. Після чого потвора впала у жерло вулкана, знищивши таким чином Перстень і себе. Після знищення Персня, Ородруїн почав вивергатися, а Фродо і Сем були врятовані гігантськими орлами.
Пізніші роки[]
Фродо і його друзі були оголошені героями та удостоєні великих почестей у Ґондорі. Після повернення у Шир, Фродо взяв участь у повстанні гобітів проти захоплення країни розбійниками під проводом Сарумана. Після відновлення розореного Саруманом і його поплічниками Шира, він оселився у знову викупленому Торбиному Куті та дописав червону Книгу — хроніку Війни Персня, розпочату Більбо.
У наступні роки Фродо мучили рани від кинджала Назґулів, жала Шелоб, а також думки про Перстень. Через це він часто хворів і в підсумку вирішив скористатися наданим йому правом піти за Море, у Валінор, разом з Більбо.
Джерела[]
- ↑ Дж.Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Розділ 3. Втрьох веселіше
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, II. Тінь минулого
- ↑ https://www.deviantart.com/dalecomte/art/Once-Upon-A-Time-In-Hobbiton-215685574
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, III. Троє — вже загін
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, IV. По гриби навпрошки
- ↑ 6,0 6,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, VI. Праліс
- ↑ https://www.deviantart.com/ruanaidh/art/Arriving-to-Bombadil-s-house-151637572
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, VII. У домі Бомбадила
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, VIII. Імла над курганами
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, XI. Ніж у пітьмі
- ↑ 11,0 11,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, XII. Втеча до броду
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга друга, V. Міст Кгазад-Думу