Фарамір, англ. Faramir (son of Ondoher) — молодший син короля Ондогера.
Життєпис[]
Точна дата народження Фараміра невідома, то напевно можна сказати, що подія ця сталася до 1896 року Третьої епохи (зазначений рік народження молодшої сестри Фіріель). Фарамір був другою дитиною короля Ондогера і старшим братом Фіріель. Також у нього був старший брат на ім'я Артамір.
Діти Ондогера народилися у важкі для Ґондору часи. Народи східного та південного Рованіону перебували у рабстві племен Візників, а кордони Ґондору тепер посунулися до Андуїну й Емин-Муїлу. Крім того, саме в ті часи до Мордору повернулися назґули.[1]
Доки Фарамір ріс зі своїм братом та сестрою, його батько Ондогер намагався бодай трохи відновити сили Ґондору. Візники, після поразки завданої їм королем Калімехтаром, теж не спішили продовжувати ескалацію і впродовж 45-ти років конфлікт перебував у замороженому стані. У 1944 р. Третьої епохи Візники уклали угоду з гарадрімами та варяґами з Ханду (з якими вони раніше ворогували) і вирішили напасти на Ґондор з обох боків.
Ватажок Еотеоду Фортвіні послав своїх людей до батька Фараміра, короля Ондогера, і попередив давніх друзів та союзників про можливий напад східнян, адже останнім часом Візники все частіше нападали на південні регіони земель, на яких в той час мешкали еотеоди. Ґондорці зібрали військо, однак, це була недостатньо невелика армія.[2]
Тож коли у ТЕ 1944 р. величезне військо східнян та гарадримів напало на Ґондор, королівство хоч і у було готовим, та сил мало набагато менше, ніж вимагала війна. Північну армію Ґондору самотужки очолив король Ондогер і разом з ним був старший син, брат Фараміра, Артамір. За рішенням Ондогера, меншу армію, Південну, очолив член Королівського дому Еарніл (нащадок молодшого сина короля Телумехтара Аркір'яса) і вона дислокувалася у Пеларґірі.
Фарамір, за наказом батька, мав чекати на завершення битви в безпечному місці, щоб у разі поразки армії Ґондору і загибелі головнокомандувачів Північної армії, у Ґондорі залишився спадкоємець трону. Фараміра було усунено від командування і від участі у війні в цілому.
Отже, у 1944-му році, король Ондогер разом із Артаміром повели Північну армію на північ через Ітілієн, плануючи розгорнути бій поблизу плато Даґорлад. На жаль, візники рухалися швидше і були більш згуртовані, ніж очікувалося. Вони пройшли вздовж Еред-Літуї та завдали удару перш ніж армія Ґондору змогла організувати повноцінну оборону. В ході жорстокої битви, загін візників переміг королівську гвардію і вбив Ондогера і Артаміра. Битву ту назвали Трагедією під Моранноном.[3]
У тій війні участь брала не лише армія Ґондору. Війська Півночі теж прийшли на допомогу Південному Королівству, очолював їх Фортвіні, а разом з ними билися і воїни з правого крила північної армії Ґондору на чолі з Капітаном Мінохтаром, що був небожем короля Ондогера.
Фарамір був мужем сміливим і не звик уникати битви. Тож він переодягнувся у лати воїнів Еотеоду і під чужим ім'ям долучився до битви проти Візників. Під час відступу до Мертвих Боліт під тиском східнян, Фарамір зазнав смертельного поранення. Фортвіні, який зі своїм загоном прийшов на допомогу, не встиг цьому зарадити і Фарамір помер на руках у Ватажка Еотеоду. Тоді тіло Фараміра винесли з поля бою і принесли його Мінохтару. Сам Мінохтар теж загинув під час битви, не пережила її і неназвана сестра короля Ондогера, мати Мінохтара. Тож трон Ґондору залишився порожнім, обидва нащадки Ондогера загинули разом з ним.
Пошуки нового Короля Ґондору[]
Після смерті Ондогера та його синів, Арведуї з Північного Королівства заявив про свої права на корону Ґондору – адже він був прямим нащадком Ісільдура і чоловіком Фіріель, єдиної вцілілої дитини Ондогера. Проте його претензії відхилили. І сталося це головно через Пелендура, Намісника Короля Ондогера.
- "Корона та королівська влада в Ґондорі належать винятково спадкоємцям Менельдила, Анаріонового сина, котрому Ісільдур залишив це володіння. У Ґондорі спадкове право переходить лише від батька до сина, і, наскільки нам відомо, в Арнорі діють такі самі закони."
- –Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
І Рада Ґондору шукала претенда на престол серед "своїх". Так, мав право на корону ще й Еарніл – звитяжний капітан із Королівського дому; тож зі згоди всіх дунедайнів Ґондору на престол посадили саме його. Він був сином Сіріонділа, онуком Каліммакіла, сина Аркір’яса, брата Нармакіла II. Арведуї не наполягав на своєму, адже не мав ані влади, ні бажання оскаржувати вибір дунедайнів Ґондору; проте нащадки не забули про його вимогу навіть тоді, коли минув час їхнього королювання. Бо в ту пору наближався занепад Північного Королівства.
Етимологія[]
Походження імені Фарамір достеменно невідомо. Так само не вказано чи то квенья чи синдарін. Оскільки всі імена королівської династії були за походженням квенійські, то можна припустити, що Фарамір також походить з мови квенья.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, "Кіріон та Еорл і дружба Ґондору і Рогану"
- ↑ Насправді, в роботах Толкіна не згадується назва тієї битви. Дослідники творчості письменника дали їй назву "Трагедія під Моранноном", щоб унормувати історичні події і уникнути можливої плутанини.