Фанґорн — глибокий і темний ліс, що ріс на південно-східних відрогах Імлистих гір біля північно-західних земель Рогану. Фанґорн здобув собі погану славу у Третю епоху через своїх мешканців — ентів. В Рогані був відомий як Ентвуд. Ліс Фанґорн був найдавнішою частиною царства Древлена, і саме сюди енти відступили після масової вирубки лісів нуменорцями, а також інших трагічних подій, що й призвели до Війни Останнього Союзу ельфів та людей наприкінці Другої Епохи.[1] Фанґорн знаходився в межах Ґондору, але протягом багатьох століть жоден ґондорець не ступав на його територію, щоб підтвердити чи спростувати моторошні легенди навколо Лісу.
Загальне уявлення[]
Ліс Фанґорн був розташований на східній стороні південного краю Імлистих гір, і простягався на кілька сотень миль. З лісу витікали притоки Андуїна, невеличка річка Світла протікала через ліс і бігла на північний захід, тоді як ширша — Ентова Купіль або Ента, текла на південь від Імлистих гір.[2] На схилах гір вздовж західного краю лісу росли берези, горобина, соснові ліси. Переґрін Тук описував ліс як "туманний і затхлий", порівнюючи його з кімнатою Старого Тука у Сміалах. А от Меріадок Брендіцап зазначив: "Цей ліс зовсім не схожий на Морок-ліс, як його описав Більбо. Там було темно і чорно, і повно всілякої темної нечисті. А тут просто дуже тінисто і страшенно… деревисто. Тут ніяка тварина довго не виживе".[3] Чорні ворони, відомі як кребаїн, мешкали лише в ліс Фанґорн та Сірому краї.[4]
Фанґорн Третьої епохи являв собою залишок великого лісу, що колись починався на місці Ширу і простягався через край Енедвайт та Імлисті гори. Більшість його дерев вирубали, а сировину пустили на кораблі нуменорців, що в Другу Епоху будували в Середзем'ї свої колонії. Вцілілі ж дерева пізніше згоріли під час війни Саурона з ельфійськими королівствами Ереґіон та Ліндон. На захід від Фанґорна була розташована фортеця Ізенґард, де мешкав Саруман.
Історія[]
Протягом Третьої епохи серед мешканців Середзем'я ліс набув лихої слави подібно до Морок-лісу. Серед людей ходили повір'я про ентів, що вбивали будь-кого, хто насмілювався увійти в ліс. В поєднанні із зловісними передчуттями, що виникали поблизу лісу — лиховісна слава ширилася далеко за межі Фанґорну. Однак, незважаючи на це, мешканці сусіднього Рогану були менш схильні до різних пліток і називали лісовий масив просто Ентвуд.
Перша і Друга епохи[]
Протягом Першої і Другої епох, до масової вирубки лісу нуменорцями і Війни Останнього Союзу, Фанґорн був набагато більший. Деякі легенди стверджують, що в стародавні часи він був пов'язаний зі Старим лісом, що в Ширі.[5] До кінця Другої Епохи всі дружини ентів пішли з Фанґорну, перейшовши через Андуїн, на схід і більше не повернулися, хоча й ходили чутки, що вони переселилися до Старого Лісу поблизу Ширу. За словами Древлена, після втрати дружин тривалий час не було й ентенят.
Третя епоха[]
Саруман часто гуляв Фанґорном і розмовляв із Древленом, якщо зустрічав його, і завжди охоче слухав усе, що старий Ент розповідав йому про ліс. Однак чарівник ніколи не відплачував Древлену тим самим, натомість, зберігаючі власні таємниці і використовуючи знання про ліс для власної вигоди.[3]
З 2953 р. Саруман почав зміцнювати Ісенґард.[6] Зрештою його орки почали турбувати ліс та ентів, вирубуючи деревину для фортифікаційних споруд, бойових машин та печей.
Війна персня[]
28 лютого 3019 р. еоред Еомера перехопив орків перед самим Фанґорном і розбив їхній загін. Це дозволило Меррі та Піпіну втекти від орків і сховатися в лісі. Там вони зустріли Древлена і розповіли йому про небезпеку, яку становив Саруман для ентів та їхнього лісу.[3] Після довгої наради енти, нарешті, погодилися виступити на Ізенґард, взявши з собою Меррі та Піпіна. Древлен був розлючений тим, що орки Сарумана вирубали значну частину Фанґорна. Це стало однією з головних причин того, що енти вирішили атакувати фортецю Ортанк і, врешті-решт, зруйнували Ізенґард.[7]
Першого березня 3019 р. Араґорн, Ґімлі та Леґолас увійшли до лісу в пошуках Меррі та Піпіна. Замість двох молодих гобітів вони зіткнулися з Білим Чарівником. Спочатку вони подумали, що це Саруман, однак потім зрозуміли, що бачать перед собою Ґандальфа, який повернувся після смерті у подобі Білого Чарівника. Тепер його звали Ґандальф Білий.[8]
Третього березня 3019 р. Ґандальф розмовляв з Древленом в Ізенґарді, і після їхньої розмови гуорнів було відправлено до Гельмового Яру, щоб допомогти рогіримам у битві.[7]
Етимологія[]
Фанґорн в перекладі з синдарину означає "Деревобород".
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Додаток В, Друга Епоха
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Мапа Середзем'я
- ↑ 3,0 3,1 3,2 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Дві вежі", IV. Древлен
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", III. Перстень вирушає на південь
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Історія Ґаладріель і Келеборна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Додаток В, Третя Епоха
- ↑ 7,0 7,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Дві вежі", IX. Тріски і бутлі
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Дві вежі", V. Білий вершник