|
Володарем Вод став Улмо. Він одинокий. Ніде довго не затримується, а плине, куди йому заманеться, глибокими водами, надземними та підземними. Могутність його майже дорівнює могутності Манве, і до сотворения Валінору вони були щирими друзями; та опісля Улмо рідко бував на радах валарів, хіба коли там обговорювали питання надзвичайної ваги. Він-бо тримає в думках цілісіньку Арду й не потребує місця для спочинку. До того ж, Улмо не любить походжати сушею і, на відміну від рівних йому, нечасто набуває тілесної форми. Якщо Дітям Еру траплялось угледіти цього валу, то їх охоплював незмірний страх. Поява Короля Моря була жахливою: в темнім шоломі з пінистим гребенем, одягнутий у кольчугу, що переливалася різними барвами, від срібної до тінисто-зеленої, він уподібнювався до хвилі, яка горою летить на суходіл. Сурми Манве мають гучні голоси, та голос Улмо такий глибокий, як океанічні безодні, що їх лише він один і бачив.
Утім, Улмо любить і ельфів, і людей і ніколи не покидає їх, навіть тоді, коли вони гнівлять валарів. Іноді він, невидимий, підпливатиме до узбереж Середзем'я чи проникатиме морськими затоками далеко вглиб суші й там музикуватиме на великих рогах – Улумурах, – зроблених із білих мушель; і ті, хто почує музику, довіку носитимуть її в серцях, і потяг до моря ніколи не полишить їх.
Однак найчастіше Улмо розмовляє з мешканцями Середзем'я гомінкими голосами води. Адже всі моря, озера, річки, водограї та джерела підпорядковані йому, й ельфи кажуть, ніби дух Улмо струмує в судинах цілого світу. У такий спосіб до нього, навіть у глибочінь, доходять новини про всілякі потреби та печалі Арди, про які б інакше не довідався і сам Манве. ... Улмо ж був одиноким і не жив у Валінорі, навіть рідко приходив туди – хіба що коли потребували його присутності на раді; від самого початку Арди жив він у Зовнішньому Океані, й досі там мешкає. Звідти керує припливами та відпливами вод, і плином усіх рік, і наповненням джерел, і випаданням роси та дощу в усіх землях попід небесами. У глибинних місцинах він обдумує музику, величну і страшну; відлуння тієї музики в печалі та радості лине усіми судинами світу; бо джерела веселого водограю, що б'є при світлі сонця, сягають бездонних криниць печалі біля основ Землі. Телери багато навчилися від Улмо, тому їхня музика така сумна і чарівлива. Салмар прийшов разом із ним на Арду – той Салмар, який виготовив для Улмо роги, чий звук, почувши один раз, забути вже неможливо; а ще з ним прийшли Оссе й Уінен, яким Улмо довірив правувати хвилями та рухом Внутрішніх Морів, і багато інших духів. І тому навіть у темряві Мелкора багатьма потаємними жилами струменіло життя, і Земля не загинула саме завдяки владі Улмо; і він дослухався до тих, котрі заблукали в темряві чи забрели надто далеко від світла валарів; і ніколи не полишав Середзем'я, і – хоч би що трапилося згодом: знищення чи зміни, – не припиняв дбати про нього і не припинить до закінчення днів.