Турін Турамбар (англ. Túrin) — трагічний герой Першої Епохи, син Володарів Дор-ломіну Гуріна Таліона і його дружини Морвен, брат Нієнор.
Життєпис Туріна[]
Дитинство в Дор-ломіні[]
Турін народився у ПЕ 464 році, у Дор-ломіні. Він був єдиним сином Володарів Дор-ломіну Гуріна Таліона та Морвен Елезвен. У нього була молодша сестра Урвен, яку всі називали Лалаіт, але вона померла в дитинстві від Згубного Подиху. Це стало першою трагедією у житті Туріна.
В дитинстві Турін добре потоваришував із слугою їхнього дому Садором. Садор навчив його багатьом речам, певній мудрості та роботі по дереву.[1]
Після того, як Гурін був схоплений в полон у битві Нірнаєт-Арноєдіад, Турін залишився зі своєю матір’ю Морвен, яка сховала його від племен східнян, яких Морґот послав до Гітлуму. Морвен боялася, що вони вб'ють Туріна або, що ще гірше, поневолять його та катуватимуть.
Турін в Доріаті[]
Після страшної поразки ельфів та людей у битві Нірнаєт-Арноєдіад, безліч східнян заполонили землі Морвен і жорстоко поводилися з народом Гадора, розкрадаючи нажите добро та заганяючи людей у рабство. Щоб вберегти сина, Морвен відправила Туріна у Доріат. Хлопцю на той момент було лише дев'ять років. Сама ж Морвен була вагітною і, віддавшись мовчазній журбі, зосталась у Гітлумі.
Турін в Доріаті, іл. Anke Eißmann
Морвен відправила з Туріном вірних слуг, Ґетрона і Ґрітніра, і мандрівники рушили у дорогу. Невдовзі після їхнього відходу у Морвен народилася дівчинка, молодша сестра Туріна, яку назвали Нієнор.[2]
Дорога до Доріату була довгою й важкою, і троє мандрівників ледь не померли від голоду й холоду вже на підступах до Королівства Тінґола, але їх врятував Белеґ. У Доріаті король Тінґол поставився до Туріна як до власного сину, оскільки його батько Гурін був вельми шанованим у тих краях. Тінґол і Меліан послали гінців із запрошенням до матері Туріна приїхати жити в Доріат, але вона відмовилася, адже не могла залишити свій народ. Відірваний від матері та свого найкращого друга, юний Турін вкотре пережив трагедію.
Певний час Турін зростав у Доріаті. Тут він навчився багатьом речам: полювати, обробляти деревину, стріляти з лука та орудувати мечем, а також вивчив тутешню мову ельфів — синдарин. Однак, зростаючи в мирі, в душі Туріна ріс неспокій. Подорослішавши, Турін почав більше розпитувати ельфів про події на Півночі та про долю його людей.
Так, Турін, зрештою, дізнався, що в нього є сестра Нієнор, яку він жодного разу в своєму житті не бачив. Також до Туріна дійшли чутки про те, що влада Морґота на півночі, зокрема і в його рідному краї, невпинно зростає. Поступово новини з Гітлуму ставали все більш рідкими, тож в певний момент Турін захотів відправитися додому, щоб приєднатися до боротьби проти Темного Володаря і побачитися із своїми родичами.
Зрештою, Турін попросив у Тінґола дозвіл відправитися разом із Белеґом боронити північні кордони Доріату проти орків, щоб набратися військового досвіду та певних навичок. Він одягнув на себе Драконовий Шолом Дор-ломіну — спадкову реліквію Дому Гадора і скоро орки почали боятися його більше, ніж будь-кого іншого.[3]
Драконовий шолом, іл. Elena Kukanova
Повернувшись з північних кордонів, Турін випадково спричинив смерть Саероса, одного з радників Тінґола, який спровокував Туріна, а потім ще й напав на нього. Перш ніж Туріна встигли покарати чи пробачити, він утік з Доріату. Зрештою, Турін зустрівся із загоном розбійників, ґаурваїтами, або ж вовколюдьми, які жили на південь від Бретілського Лісу.
Розбійникам Турін представився під псевдо Нейтан, Скривджений, бажаючи залишити своє справжнє ім'я, а відтак і походження, в таємниці. Пізніше Турін убив їхнього вождя Форвеґа і став лідером ватаги замість нього. Скоро розбійники стали знаменитими, адже за час свого правління Турін не дозволяв їм здійснювати набіги на поселення людей і полював лише на орків.[4]
Дор-Куартол[]
Тим часом Белеґ отримав від Тінґола дозвіл на пошуки свого друга. Зрештою, він знайшов засідку ґаурваїтів і був дуже радий побачити Туріна. Однак, він не зміг переконати свого друга покинути їх і, врешті-решт, пішов, щоб повернутися до Доріату. Белеґ повернувся до Менеґрота, і постав перед Тінґолом та Меліан, і розповів усе, що сталося.
Після відходу Белеґа (а було це другого літа по втечі Туріна з Доріату) справи у розбійників ішли — гірше нікуди. Дощило не до ладу, й орки, чисельніші, ніж раніше, надходили з Півночі вздовж старої Південної Дороги через Тейґлін, спричиняючи заворушення в усіх лісах на західних кордонах Доріату. Не знали розбійники ні спокою, ні спочинку, і їхній загін значно частіше був переслідуваним, аніж переслідувачем.
Так, одного разу вартові загону натрапили на якесь дивне створіння. То був дрібноґном, якого звали Мім. Розбійники полонили Міма, а тоді змусили його провести їх до своєї оселі і, зрештою, там і оселилися, в надрах пагорба Амон-Руз.[5]
Турін з Дому Гадора, іл. SpartanK42
В той же час, в Доріаті, Белеґ попросив Тінґола відпустити його, щоб він знову відшукав Туріна і приєднався до нього. Щоб показати свої добрі наміри та любов до Туріна, Тінґол погодився, а Меліан на знак доброї волі дала йому вдосталь лембасу, дорожнього харчу ельфів, загорнутого в листочки зі срібла. Цей дарунок, як ніщо інше, показав велику прихильність Меліан до Туріна; адже ельдари ніколи раніше не дозволяли людям зуживати цього харчу, та й не часто робили це опісля.
Земля лука і шолома[]
Белеґ повернувся до Туріна і зробив чимало для його ватаги. Також Белеґ приніс другові Шолом Гадора, сподіваючись, що він викличе у Туріна прагнення чогось піднесенішого за життя ватажка невеликого загону в нетрях. Однак, він так і не зміг переконати Туріна повернутися до Доріату.
Так загін пережив важку зиму, а навесні Турін надягнув Шолом Гадора і небавом слава про його ватагу поширилася навколишніми землями. Орки та поплічники Морґота страшно боялися їх, а люди, навпаки, отримали промінь надії. Тоді чимало людей і ельфів, котрих східняни чи орки позбавили проводиря чи власності, котрі вижили після битви, поразки та спустошення своїх земель, зібралися з духом і рушили на пошуки Двох Капітанів. Турін радо приймав всіх, хто зміг його знайти і так чисельність їхня росла.[6]
Згодом землі навколо Лисого Пагорба Турін нарік Дор-Куартолом, Землею Лука і Шолома (Белеґ був вправним лучником, а Турін носив Драконовий Шолом), а себе назвав — Ґортол, Шолом Жаху. Турін загордився, якщо не сказати «став пихатим», адже чимала територія Західного Белеріанду була очищена від зла.
Смерть Белеґа, іл. Frerin Hagsolb
Небавом про з'яву Драконового Шолома в землях на захід від Сіріону доповіли Морґотові, й він вельми потішився, адже тепер знову викрив Туріна, який довгий час був прихований від нього силою Меліан. Зрештою, це призвело до того, що дрібноґном Мім зрадив Туріна і його ватагу. Ґаурваїтів перебили, а Туріна схопили у полон.
Белеґу вдалося вижити і він врятував Туріна від орків у Таур-ну-Фуіні, перед цим заручившись підтримкою Ґвіндора, раба-втікача Морґота, якого випадково зустрів у лісі. Вночі Белеґ і Ґвіндор винесли непритомного Туріна із табору орків подалі і Белеґ узяв меч Анґлахел, щоб з його допомогою звільнити Туріна від кайданів. Він випадково проштрикнув Турінові стопу і той, прийшовши до тями, подумав, що Белеґ — один із орків, який знову прийшов його катувати. Тоді Турін зірвався на ноги і, зчепившись у темряві з невідомим, вихопив у нього Анґлахел і порішив Белеґа Куталіона, сприйнявши його за недруга.
Зрозумівши, що накоїв, Турін мовби скам'янів і втратив дар мови. Ґвіндор умовив Туріна допомогти поховати Белеґа, а тоді повів ошелешеного чоловіка до озера Іврін, де він, зрештою, повернувся до тями.[7]
Турін у Нарґотронді[]
Ґвіндор повів Туріна у Нарґотронд, де сам колись жив до полону. Там Турін, щоб приховати своє походження, назвався лісовий мисливцем і сказав, що звати його Аґарваен. Там він попросив перекувати Анґлахел і нарік його Ґуртанґом, Залізом Смерті.
У Нарґотронді Турін швидко здобув прихильність місцевих мешканців, а крім того і Володаря Нарґотронда — Ородрета. Добрі стосунки між ними лише покращувалися і згодом Турін став головним радником Короля, і той почав дослухатися до його порад.
В Нарґотронді Турін досяг розквіту зрілості, був молодим і гідним називатися сином Морвен Елезвен: високий, темноволосий і білошкірий, із сірими очима та обличчям, прекраснішим за лице будь-кого зі смертних людей Прадавніх Часів. Вимова та манера триматися у Туріна були такими, що при першій зустрічі його можна було прийняти за одного з представників славетних нольдорських домів.
Мормеґіл, Чорний Меч
Турін виявляв себе звитяжним і неймовірно майстерним у володінні зброєю, особливо мечем і щитом. Його уміння зросли настільки, що ельфи вважали, ніби його неможливо вбити, хіба би трапився нещасний випадок чи випадково поцілила би згубна стріла. Тому вони дали йому для захисту ґномівську броню, а пізніше Турін знайшов в арсеналах Нарґотронду і ґномівську маску, й відтоді, щойно він надягав її перед битвою, вороги тікали, заледве побачивши його обличчя.
Турін уславився в Нарґотронді як Мормеґіл, Чорний Меч, бо всюди ширилися чутки про подвиги, здійснені тією зброєю.
Донька Ородрета, Фіндуілас закохалася у Туріна, але він намагався уникати її і душив у собі почуття, через те, що вона була коханою його друга Ґвіндора, який і привів Туріна до Нарґотронда.[8]
Минав час і зрештою, Турін став керувати всіма збройними силами нольдорів і в тому, що стосувалося воєнних питань сам-один приймав рішення. Турін став гордим і суворим, і часто чинив так, як вважав за потрібне, при цьому, ні з ким не радячись.
Коли минуло п'ять років від появи Туріна у Нарґотронді, до міста прибули двоє ельфів, котрі назвалися Ґельмір і Армінас із народу Фінарфіна. Вони переказали Турінові послання Ульмо, в якому вала закликав Володаря Нарґотронда «замкнути двері фортеці й не виступати поза її межі. Нехай скине каміння погорди в гомінку ріку, щоби повзуче зло не відшукало брами».
Однак Турін лише висміяв посланців, а натомість, переконав Ородрета змінити тактику втаємничення та секретності і, за першої ж нагоди, виступити у відкритий бій з арміями Морґота. Для цього він наказав побудувати кам'яний міст від брами Нарґотронда і таким чином розкрив місцезнаходження міста.
Невдовзі по відбутті посланців, Морґот вислав супроти народу Нароґу величезне військо, яке довго вишколював: дракони, тролі, полчища орків та іншої нечисті. В той же час, лицарство Нарґотронда виступило вперед, на чолі з Туріном. Однак, військо Морґота виявилося стократ чисельнішим, аніж про те доповідали розвідники, й ніхто, крім Туріна, якого захищала ґномівська маска, не міг вистояти при наближенні Ґлаурунґа.
Зрештою, ельфи відступили і зазнали поразки на луках Тумгаладу; там сконали і гордість, і лицарство Нарґотронда. Король Ородрет поліг на передовій лінії битви, а Ґвіндора, сина Ґуїліна, було смертельно поранено. Турін, хоч і прийшов на допомогу ельфові, то нічого вдіяти не міг. Тоді Турін поспішив у Нарґотронд, збираючи на шляху рештки війська, однак було запізно... Того дня величний і твердокам'яний міст через Нароґ, збудований за наказом Туріна, послужив злу — адже в поспіху зруйнувати міст не вдалось, і ворог без зусиль перебрався через глибоку ріку, і Ґлаурунґ видихнув огненний шал на Двері Фелаґунда, і вони піддались, і впустили його досередини. Нарґотронд було сплюндровано та знищено, безліч мешканців вбито, а вцілілих забрали у полон орки.[9]
Турін зачарований Ґлаурунґом, іл. DonatoArts
Біля Дверей Фелаґунда до Туріна вийшов дракон Ґлаурунґ. Турін хотів покінчити зі змієм, однак у того були інші плани та накази.
“ — Хоч куди ти рушав, сину Гуріна, лихо невідступно йшло за тобою, — сказав він. — Невдячний годованцю, розбійнику, вбивце друга, викрадачу кохання, загарбнику Нарґотронда, зухвалий полководцю, зраднику роду. Твої мати і сестра живуть у Дор-ломіні рабським життям, бідують і злидарюють. Ти зодягнутий, неначе вельможа, а вони ходять у лахмітті. Вони тужать за тобою — тобі ж до того байдуже. Ото втішиться твій батько, дізнавшись, якого має сина; а він таки дізнається. — Ґлаурунґ”
Турін, під владою чарів Ґлаурунґ , побачив себе у кривому дзеркалі злоби, і зненавидів те, що побачив. Доки очі Ґлаурунґа тримали його знерухомленим у духовних муках, орки провели повз Туріна всіх бранців і була серед них Фіндуілас, що простягала руки до коханого і кликала його на ім'я, однак він її не помічав. Ґлаурунґ тримав Туріна доти, доки голосіння та крики бранців не стихли на шляху до Півночі.
Відтак, Турін не знав, що сталося, а тоді, відпущений драконом поспішив у Дор-ломін, адже Ґлаурунґ обдурив його, сказавши, що якщо той, бодай трохи забариться, то більше ніколи не побачить мати та сестру, Морвен та Нієнор. Турін покинув напризволяще Фіндуілас і кинувся у Дор-ломін, не відаючи про те, що мати з сестрою були в безпеці у Доріаті.
Повернення у Дор-ломін[]
Опинившись у Дор-ломіні, Турін знайшов свій старий дім порожнім. Тоді він пішов до місцевого правителя, яким нині був один із східнян на ім'я Бродда, котрий силоміць узяв за дружину Аерін, близьку родичку Туріна і забрав землі та всі володіння Гуріна. Від Аерін Турін дізнався, що Морвен давно пішла з Дор-ломіну і наразі мала б бути у безпеці в Доріаті.
В гніві Турін вбив Бродду і запропонував Аерін піти з ним до Доріату, однак вона відмовилася, а після відходу Туріна спалила себе живцем разом із будинком в якому натерпілася страшного лиха від свого чоловіка. Після цього, решту Дому Гадора східняни переслідували ще лютіше і, вкотре, спершу, здавалося б, героїчний вчинок Туріна спричинив лихо.[10]
Турін поспішає у Дор-ломін
Дізнавшись, що мати та сестра у безпеці, Турін спробував відшукати Фіндуілас. Дикий і обережний, мов звір, він обшукав всі дороги, що вели на північ до Сіріонового Проходу і, зрештою, натрапив на людей із Народу Галет — із Бретілського Лісу. Вони розповіли йому, що улаштували на орків засідку, сподіваючись порятувати бодай кількох полонених, однак щойно вони напали на загін, як орки найпершими повбивали бранок; а доньку Ородрета пришпилили списом до дерева.[11]
Тоді бретілці відвели Туріна до кургану, де поховали Фіндуілас і там він знепритомнів від горя, а люди з Народу Галет спершу подумали, що він помер. Побачивши меч Туріна, бретілці зрозуміли, що перед ними сам Мормеґіл (так звали Туріна у Нарґотронді). Вони поклали його на ноші і понесли до Ефель-Брандіра. Брандір одразу впізнав Туріна, сина Гуріна і, з важким серцем, турботливо доглядав за ним, адже був переконаний, що Турін принесе остаточну загибель його народові.
Турін у Бретілі[]
Коли Турін нарешті виборсався з полону темряви, в ньому пробудилася мужність, притаманна людям із Дому Гадора. Він прибрав собі нове ім'я і назвався Турамбаром, що говіркою Високих ельфів означало Владар Судьби.
Турін залишився жити серед лісовиків і ті полюбили його. Щоправда, Брандір залишався настороженим, адже знав про лиху вдачу Туріна, а крім того, сподівався вберегти власний народ за допомогою тиші й утаємниченості. Натомість Турін із кількома однодумцями часом вистежував орків, що вельми засмучувало Брандіра.
Зустріч з Нініель[]
Турін знаходить Нініель, іл. Steamey
Одного разу, повертаючись після наскоку на орків, загін Турамбара проїжджав повз Гауд-ен-Еллет і Турін побачив, що на вершечку кургану лежить тіло оголеної дівчини. Він прихистив незнайомку та коли спробував дізнатися щось від неї, з'ясувалося, що дівчина нічого не пам'ятає. Турін назвав її Нініель.
Стосунки між Туріном і Нініель розвивалися і, зрештою, молоді люди одружилися і лісовики подарували їм гарний будинок, зведений на Амон-Обелі і молоде подружжя там оселилося.[12]
Прихід Ґлаурунґа[]
На третій рік життя Турамбара серед лісовиків, Морґот вирішив закінчити те, що почав раніше. Темний Володар мав на меті підкорити весь Белеріанд, обшукати кожен куточок, кожну нору та схованку, щоби ніде не залишилося нікого, крім його рабів. Турінові довелося вирішувати: бездіяльно чекати, доки його знайдуть і викурять, як щура, або виступити на битву і викрити себе.
Коли вперше орки підійшли до Ефель-Брандіра, він, піддавшись благанням Нініель, утримався від бою. Але бретілці зазнали поразки, а орки переправилися через Тейґлін і забрели далеко вглиб лісів. Тоді Турамбар, на прохання лісовиків, а зокрема і Дорласа, знову взяв до рук Ґуртанґ та вийшов на битву.
Лісовики на чолі з Туріном розтрощили та повбивали велику кількість орків, але кілька вцілілих повернулося до Нарґотронда з вістями. Вони розповіли Ґлаурунґові про повернення Туріна. Тоді дракона охопила справжня лють, але певний час він лежав непорушно, розмірковуючи про те, що почув.
В той же час і Турін розумів, що викрив себе, тож це було лише питання часу, коли Ґлаурунґ вирушить на його пошуки.
Невдовзі Нініель завагітніла, однак у молодого подружжя не було часу порадіти цій новині. Ґлаурунґ, зрештою, вирішив особисто відшукати Туріна і вирушив у Бретіл. Турамбар дізнався про це завчасно, завдяки розвідникам. Він вирішив заманити дракона в засідку, коли той рухатиметься через Кабед-ен-Арас і завдати йому удару у найуразливіше місце — черево.
Турін вбиває Ґлаурунґа
Турін проголосив звитяжну промову перед лісовиками, щоб заручитися їхньою підтримкою, однак це виявилося марним — люди були налякані, тож у виправу з Туріном зголосилися піти лише Дорлас та Гунтор, родич Брандіра. Нініель, передчуваючи лихе, благала Туріна залишитися, однак той не погодився, адже розумів, що має поставити крапку і жадав покінчити з драконом.[13]
Смерть Ґлаурунґа та Нініель[]
Турін, Дорлас та Гунтор вирушили на зустріч з драконом, однак на підходах до Кабед-ен-Арасу, Дорлас завагався і зрештою, покинув товариство, злякавшись небезпеки. Турін та Гунтор рушили далі, однак лиха доля наступала на п'яти і, зрештою, Гунтор загинув від нещасного випадку: великий камінь зірвався згори і влучив Гунторові в голову. Чоловік впав у воду і так знайшов смерть один із найбільших звитяжців Дому Галет.
Турамбар рушив далі і таки дістався до місця засідки. Дочекавшись появи дракона, він проштрикнув його черево своїм мечем, коли змій переповзав ущелину Кабед-ен-Арас. Ґлаурунґ забився в агонії і впав у розколину, однак меч залишився стирчати в його череві.
Турін спустився донизу і глузуючи над поваленим ворогом висмикнув свого меча, однак тієї ж секунди струмінь чорної крові вдарив із рани, потрапивши Туріну на руку, й отрута обпекла плоть. Від болю Турамбар втратив свідомість і скидався на мертвого.
Коли рев переможеного Ґлаурунґа долинув до людей біля Нен-Ґіріту, їх охопив жах. Нініель, однак, вирішила піти на пошуки Туріна і, ігноруючи благання Брандіра не робити цього, рушила до Кабед-ен-Арасу. Брандір пішов за нею, тримаючись звіддаля. Діставшись до межі руїни, яку вчинив Ґлаурунґ, Нініель угледіла тіло дракона, а поруч з ним і тіло свого коханого.[14]
Дівчина кинулася до Туріна, перев'язала його рану і поцілунками намагалася привести його до тями, однак, зрештою, вирішила, що він помер, адже тіло Турамбара й справді нагадувало мерця. У відчаї Нініель скрикнула і тим розворушила смертельно пораненого Ґлаурунґа. Дракон ворухнувся востаннє і затинаючись, промовив:
“ — Вітаю тебе, Ні'нор, донько Гуріна. Перед смертю ми зустрілися знову. Радій же, бо ти нарешті знайшла твого брата. Аж тепер упізнаєш його — того, хто завдає удару потемки, хто віроломний із недругами, хто зраджує друзів, хто накликає прокляття на цілий його рід — Туріна, сина Гуріна! Та найгірше з його діянь ти відчуєш у собі. ”
Тоді дракон знав закляття безпам'яття з дівчини і вона згадала ким була насправді. Брандір, який чув геть усе, приголомшений, зіперся на дерево і не наважувався підійти до дівчини.
Жахнувшись того, що відбулося між нею та рідним братом, розуміючи, що носить його дитину і переконана в тому, що Турін загинув, Нієнор, нетямлячись од горя, що охопив її, кинулася тікати. Брандір намагався зупинити її та було марно. Зрештою, дівчина досягла вершини ущелини і кинулася у ревище ріки Тейґлін.
Смерть Брандіра[]
Кабед-ен-Арасу не стало: Кабед-Наерамартом, Стрибком Жахливої Судьби, нарекли його відтоді люди. Останнім, хто подивився у провалля був Брандір, який, хоч і ненавидив тепер своє життя, здобути там бажаної смерті не спромігся. Він повернувся до лісовиків і розповів їм про перемогу над драконом та про смерть Туріна і Нініель, щоправда не став уточнювати деталі.
Смерть Ґвіндора
Зрештою, лісовики вирішили надранком піти до місця битви та поховати з почестями Туріна. Однак, Турін вже прийшов до тями і, як раз, повертався додому, у сірому світлі зародження дня Турін дістався до Нен-Ґіріту, чим шокував всіх присутніх, а найбільше Брандіра, який був упевнений в його смерті.
Турін подумав, що то Брандір обробив його руку від отрути і подякував йому за це, а тоді зібрався додому, до коханої Нініель, однак Брандір сказав йому, що вона мертва. Тоді одна з жінок — дружина Дорласа, котра недолюблювала Брандіра, скрикнула, щоб Турін не звертав уваги не слова Брандіра, адже той, сповіщаючи про смерть Туріна, назвав це доброю новиною.
Турамбар знав, що Брандір завжди кохав Нініель, тому сприйняв слова за гидкі ревнощі, однак Брандір, у якого лють витіснила жалість, крикнув, що дівчина мертва і шукати її слід не вдома, а у водах Тейґліна. Між двома чоловіками заточилася страшна сварка, в ході якої Брандір, мов плюнув у Туріна правдою, переповівши все, що почув від Ґлаурунґа, перед тим, як той помер.
Однак Турін не повірив Брандіру і, у нападі шаленої люті, заніс Ґуртанґа, рубонув Брандіра й убив його.
Смерть Туріна Турамбара[]
Турін, мов безумець побрів крізь лісові хащі і, зрештою, вирішив, що має йти до Доріату, аби впевнитися в тому, що мати і сестра його у безпеці. Тому він підвівся, і подався до Переправ через Тейґлін, а там випадково зустрів дванадцятьох ельфів, серед яких був Маблунґ, головний лісничий Тінґола. Він розповів Туріну, що сестра його і мати подалися у нетрі, щоб розшукати його, а тоді, всупереч усіляким порадам, рушили до Нарґотронда.
Тоді Ґлаурунґ виступив до них: Морвен відтоді й не бачили, а Нієнор зачаклована німотою помчала на північ і пропала. Тоді Маблунґ описав Нієнор і Турін жахнувся, адже впізнав й тому описі Нініель. Проклявши все на світі, включно з Менеґротом, Турін кинувся навтьоки і помчав до Кабед-ен-Арасу.
Розуміючи, що Турін веде себе мов причинний, ельфи вирішили рушити за ним, адже не розуміли, що саме відбувається та хотіли допомогти йому.
— Не оскверню я вод твоїх, купелі Нініель
Діставшись до Кабед-ен-Арасу, Турін дістав меча і промовив:
“ — Вітаю тебе, Ґуртанґу, залізо смерті, ти зостаєшся одинаком! Але хіба ти знаєш якесь інше панування чи вірність, окрім як бути вірним руці, що тримає тебе? Жодною кров'ю ти не захлинешся. Здолаєш Туріна Турамбара? Уб'єш мене швидко? ”
На що меч йому відповів:
“ — Так, я вип'ю кров твою, щоби забути кров Белеґа, мого повелителя, і кров Брандіра, вбитого несправедливо. Я вб'ю тебе швидко. ”
Тоді Турін обпер руків'я на землю і кинувся на вістря Ґуртанґа, і чорне лезо забрало його життя. Скоро туди прийшли ельфи, а тоді і люди спустилися з Нен-Ґіріту, щоб подивитися на дракона. Вони підняли Туріна і побачили, що меч його розламався навпіл. Так перестало існувати останнє, чим він володів.
Зрештою, там де загинув Турін, насипали високий курган, і уламки Ґуртанґа поклали поруч із ним у могилу. Тоді принесли великий сірий камінь і встановили на кургані. А на ньому ельфи рунами Доріату викарбували: ТУРІН ТУРАМБАР ДАҐНІР ҐЛАУРУНҐА, а нижче НІЄНОР НІНІЕЛЬ.
Щоправда, тіло Нієнор ніколи так і не знайшли і воно не спочило в кургані. Ніхто ніколи не дізнався, куди віднесли її холодні води Тейґліну.[15]
Після смерті Туріна[]
Гуріна було звільнено з Анґбанду і через два роки після смерті Туріна, Морвен і Гурін зустрілися на його могилі. Тієї ж ночі Морвен померла біля могильного каменя, на якому були викарбувані імена її дітей. Гурін поховав її біля тіла сина і вписав її ім'я на тому самому камені.
Курган Туріна пережив Війну Гніву та затоплення Белеріанду, і перетворився на Тол-Морвен, найзахідніший острів біля узбережжя Ліндона в Другу та Третю Епоху.[16]
Турін був двоюрідним братом Туора, батька Еаренділа. Існує багато паралелей між обставинами їхнього життя (обидва втратили своїх батьків у битві Нірнаєт-Арноєдіад, були частково виховані ельфами, певний час були розбійниками, а також ув'язненими, та воєначальниками у найбільших нольдорських фортець), але життя братів було геть різним. До того ж, вони ніколи не зустрічалися, щоправда Туор одного разу побачив свого двоюрідного брата по дорозі до Ґондоліна (вельми дивний збіг обставин в нетрях Белеріанду).
Було кілька пророцтв про те, що Турін повернеться після смерті. Мудра жінка Андрет пророкувала, що Турін «в Останній Битві має повернутися з Мертвих, і перш ніж він назавжди залишить Кола Світу, кине виклик Великому Дракону Морґота, Анкалаґону Чорному, і завдасть йому смертельного удару.
Відповідно до Другого пророцтва Мандоса, наприкінці часів Морґот повернеться до Валінору, щоб розпочати останню битву проти Валарів, а Турін повернеться, щоб «принести Морґоту його смерть і остаточний кінець».
Чи були трагедії в житті Туріна наслідком прокляття Морґота, його власної зарозумілості чи певної комбінації того й іншого, залишається питанням відкритим. Турін — один із небагатьох героїв Прадавніх Часів, який покінчив життя самогубством, а кілька інших вчинили так само, після того як стали частиною його історії.
Імена Туріна[]
Упродовж свого життя Турін, з тих чи інших причин, отримав багато імен. Тут вони перераховані у хронологічному порядку:
- Лісовий Дикун — був вперше названий Саеросом в якості образи. Пізніше, Турін використав його, коли вперше потрапив до людей із Бретілу.
- Нейтан, (синд. Скривджений) — ім'я, що прибрав Турін, коли перебував серед розбійників.
- Ґортол, (синд. Шолом Жаху) — так іменувався Турін, коли правив у землі Дор-Куартол.
- Аґарваен, син Умарта (синд. Заплямований Кров'ю) — ім'я, яке прибрав Турін, прибувши до Нарґотронда.
- Аданезел (синд. Ельфолюдина) — ім'я, яким нарекли Туріна в Нарґотронді.
- Тгурін (синд. Потайний) — так Фіндуілас іменувала Туріна.
- Мормеґіл (синд. Чорний меч) — ім'я, яке Турін отримав у Нарґотронді.
- Турамбар (кв. Владар Судьби) — так іменувався Турін, коли жив серед людей Бретілу.
- Даґнір Ґлаурунґа (синд. Прокляття Ґлаурунґа) — посмертне ім'я Туріна, після вбивства ним Ґлаурунґа. Ім'я було висічене рунами Доріату на Камені Нещасних.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Дитинство Туріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Відхід Туріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Турін у Доріаті
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Турін серед розбійників
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Про ґнома на ймення Мîм
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Земля лука та шолома
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Смерть Белеґа
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Турін у Нарґотронді
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Загибель Нарґотронда
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Повернення Туріна в Дор-ломін
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Прихід Туріна до Бретілу
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Нієнор у Бретілі
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Прихід Ґлаурунґа
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Смерть Ґлаурунґа
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Смерть Туріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про знищення Доріату