Торін ІІ Дубощит (англ. Thorin II) — король Народу Дуріна, син Траїна II, онук Трора та старший брат Фреріна та Діс.
Торін очолив Народ Дуріна з Синіх гір під час їхнього вигнання. У ТЕ 2941 р., він став на чолі загону ґномів і вирушив у Похід до Еребора, згодом до них приєдналися Більбо Торбин та Ґандальф Сірий.
Життєпис[]
Молоді роки та Вигнання[]
Торін народився в ТЕ 2746 р., ймовірно в Королівстві під Горою, в часи коли там правив його дід Трор. За мірками ґномів Торін був ще зовсім юним, коли на гору напав дракон Смоґ і Народу Дуріна довелося тікати зі своїх домівок.
Невдовзі ціле королівство було знищено вогнем, а місто в Долі поблизу — зруйновано і сплюндровано. Смоґ увійшов до Величного Чертогу Траїна і вклався там на ложі з золота.
Трор і його син Траїн змогли втекти від вогню через Потайні Двері, разом з ними врятувалися і чимало інших ґномів. Торін на момент нападу Смоґа знаходився далеко від Королівства і не постраждав. Ґноми Еребору відправилися у вигнання, був серед них і Торін, разом із своїми молодшими братом та сестрою — Фреріном та Діс.
Торін Дубощит, Greg
Ґноми рушили на південь разом із своїми родинами, і довго мандрували, не знаходячи домівки, аж доки не осіли десь у Смурних Землях.
Війна ґномів та орків[]
Через багато років, вже постарілий Трор віддав один з Семи Перснів своєму синові Траїну і, взявши з собою лише одного супутника Нара, вирушив до Морії. Складно сказати, що рухало старим ґномом, адже на ті часи Морія, вже кишіла орками та гоблінами. Однак, незважаючи на це, Трор і Нар вийшли із Смурних Земель і пішли на північ, подолали Перехід через Карадрас і спустилися до Азанульбізару, Долини Затінених Струмків.
Коли Трор дістався до Морії, Браму було відчинено. Незважаючи на благання Нара поводитися обережно, Трор увійшов у копальні як хазяїн, що повернувся після довгої подорожі і більше звідти живим не вийшов. Нар чекав на нього кілька днів біля Брами, аж доки не почув рев сурми. Потому сходами скотилося тіло Трора, його відрубана голова долілиць лежала поруч.
Коли Нар перевернув відрубану голову свого володаря, то побачив, що на чолі Трора вирізані ґномівські руни. Там були написано Азоґ. Це було ім'я орка, який вбив Трора і керував всіма орками Морії. Азоґ відпустив Нара, щоб той приніс новину іншим ґномам. Так почалася кривава війна ґномів та орків.
Війна точилася довго та, зрештою, ґноми здобули остаточно перемогу у Битві при Азанульбізарі в ТЕ 2799 році. І Траїн, і Торін були поранені під час цієї битви, а Фрерін загинув. Саме під час Битви при Азанульбізарі, Торін отримав своє прізвисько.
Сталося так, що під час бою щит ґнома розколовся і він відкинув його, а натомість вирубав сокирою гілку дуба і тримав її в лівиці, щоби відбивати удари ворогів чи битися нею як палицею. Відтоді за ним міцно закріпилося прізвисько Дубощит.[1] Незважаючи на перемогу, хоч би якою страшною ціною вона не далася ґномам, ніхто з них не наважився піти далі, у копальні Морії. Всі знали, що Прокляття Дуріна досі мешкає десь у глибинах колишнього Королівства Кгазад-дум.
| “ | — Ти батько нашого народу, ми задля тебе стікали кров’ю і стікатимемо ще, коли доведеться. Та до Кгазад-дŷму не ввійдемо. І ти не ввійдеш до Кгазад-дŷму. Лише я зазирнув крізь тінь у Браму. За тінню на тебе все ще чигає Убивця Дуріна. Світ мусить змінитись, і прийде в нього сила, відмінна від нашої, перш ніж Дурінів народ знову вступить до Морії. — Даїн Сталестоп | ” |
Повернення у Вигнання[]
Після Битви при Азанульбізарі, ґноми знову розпорошилися. Торін разом із своїм батьком Траїном повернулися у Смурні Землі, однак трохи згодом знялися з місця і мандрували Еріадором, доки нарешті оселилися на сході Еред-Луїну по той бік Люну.
Річард Армітедж в ролі Торіна Дубощита
Там ґноми заробляли собі на життя звичною справою — кували різні речі. Щоправда, речі ті були з заліза, тоді як золота й інших дорогоцінних металів, у ґномів було мало чи навіть не було зовсім. Та незважаючи на це, ґноми Еребору поступово ставали заможніші і кількість їхня зростала. Проте всі вони мріяли одного дня повернутися до Самотньої гори.
Протягом всього часу Траїн продовжував володіти одним з Перснів Влади. Цілком можливо, що зі зростанням влади Саурона зростав і вплив Персня на Траїна. З часом його шалене бажання повернути собі золото та всі багатства Самотньої гори перемогло — Траїн, таємно від Торіна, вирушив у мандрівку до Самотньої гори у ТЕ 2841 році і з тих пір, його більше ніхто не бачив. Пізніше стало відомо, що його схопив і ув'язнив у Дол-Ґульдурі Саурон.
Після зникнення батька, Торін став Королем Народу Дуріна, хоч і у вигнанні. Довгий час він і його люди були задоволені життям у Синіх горах, однак поступово бажання повернутися додому росло і, врешті-решт, Торін задумав Похід до Еребора.
Похід до Еребора[]
15-го березня ТЕ 2941 року Торін випадково зустрівся з Ґандальфом. Сталося це у Брі, коли чарівник їхав до Ширу, а Торін повертався на захід після мандрівки. І ґном і чарівник були раді знайомству, адже як з'ясувалося трохи пізніше, кожен з них шукав цієї зустрічі.
Ґандальфа турбувала зростаюча міць Саурона і він розумів, що під час майбутньої війни, Ворог спробує використати дракона Смоґа на своєму боці. В той же час, Торін серйозно обдумував Похід до Еребора і розглядав будь-яку можливість повернути собі Королівство під Горою.
Відтак, Ґандальф і Торін вирушили до Чертогів Торіна у Синіх горах, де детально обговорили план майбутньої подорожі. Трохи згодом саме Ґандальф наполіг на тому, що до Торіна і Компанії долучився гобіт Більбо Торбин. Щось підказувало чарівникові, що тільки з Більбо в команді Похід до Еребора закінчиться успішно.
Торін з Оркристом
Так Торін і Компанія опинилися у Ширі, де познайомилися з Більбо Торбиним і насолодилися гостинністю гобіта. Доки Ґандальф не показав товариству старовинну мапу і ключ Трора, Торін ще мав певні сумніви щодо виправи. Однак, побачивши речі свого батька та вислухавши чарівника, жодних сумнівів не залишилося.[2]
Восени ТЕ 2941 року, Торін вирушив до Самотньої гори разом з Ґандальфом, Більбо Торбиним і ватагою ґномів: Філі, Кілі, Баліном, Дваліном, Дорі, Норі, Орі, Оїном, Ґлоїном, Біфуром, Бофуром і Бомбуром. Невдовзі після початку подорожі, мандрівники натрапили на тролів. Впоравшись з ними, вони дослідили печеру, що була їхнім лігвом і там знайшли ельфійські мечі, виготовлені в стародавньому Ґондоліні.
Так Торін отримав свій Оркрист, Ґандальф — Ґламдрінґ, а Більбо — всім відоме Жало.[3]
Під час перебування в Рівендолі, Ельронд розповів Торіну про історію створення його меча, а також зміг прочитати місячні руни на старовинній мапі. Відтак Торін дізнався про існування Потаємних Дверей, що вели до Королівства і їхнє точне місцерозташування, а також як відкрити цей Бічний Вхід.[4]
| “ | — «Стань при сірому камені в Дурінів день, щойно заклацає дрізд, — прочитав Ельронд, — і призахідне сонце промінням останнім осяє шпарину замка». — Володар ельфів Ельронд | ” |
Повернення Короля під Горою[]
Переживши кілька карколомних пригод, Торін і Компанія, врешті-решт, досягли міста Есґарот, звідки вирушили до Самотньої гори. В останній Дурінів день ґноми, не без допомоги Більбо, знайшли замкову щілину і відчинили Потаємні Двері.
Король під Горою, Evanjarvi
Більбо Торбин відправився виконати свою головну місію — викрасти у Смоґа Дорог-камінь, однак в процесі розбудив дракона і той, страшенно розлючений, вилетів із свого гнізда та полетів до Есґарота, щоб знищити залишки Озерного міста (дракон був переконаний в тому, що саме Озеряни допомогли ґномам дістатися гори). Зрештою, Смоґа убив Чорною Стрілою Бард, щоправда, змій встиг накоїти чимало лиха.
На час відсутності змія, Торін з рештою ґномів дістався до скарбниці, де все намагався відшукати Дорог-камінь. Серед скарбів знайшлася і легендарна мітрилова кольчуга, яку ґноми подарували Більбо. Щодо Серця Гори, то на час виправи до Смоґа, Більбо таки вдалося відшукати його, але дивлячись на те, як почав змінюватися Торін (шалена жага володіти скарбами почала з'їдати й його), гобіт вирішив притримати знахідку в таємниці.
Дізнавшись про загибель Смоґа, Торін наказав укріпити Браму Королівства під Горою, адже здогадувався, що чутки про ґномівське золото на якому весь цей час лежав дракон, не дадуть спокою навколишнім народам. Також він послав вістку своїм родичам у Залізних Пагорбах.
Зрештою, Торін виявився правим, принаймні, частково. Скоро до Брами підійшли Лісові Ельфи на чолі з Трандуїлом та Озеряни на чолі з Бардом. Вони вимагали у Торіна поділитися часткою скарбу і допомогти людям відбудувати Есґарот, адже саме через ґномів дракон прокинувся і налетів на місто. Однак, Король під Горою відмовив їм.
| “ | — Ніхто з людей не має права зазіхати на скарби мого народу, бо Смоґ, який їх привласнив, позбавив нас даху над головою, а декого — й життя. Скарби йому не належали, тож не випадає загладжувати їхнім коштом його лиходійства. — Торін Дубощит | ” |
Більбо вразили переміни в Торіні і він спробував покласти край цьому. Таємно від ґномів, він передав Дорог-камінь Барду та Трандуїлу. Дізнавшись про це, Торін був сильно розлюченим, почував себе зрадженим та ледь не вбив гобіта, однак погодився на угоду з Бардом, хоча і не виконав умови одразу, чекаючи на прихід Даїна з Зелених Пагорбів.
Смерть Короля Під Горою[]
Смерть Короля під Горою, Гобіт: Битва п'яти воїнств
Наступного дня надійшов Даїн Сталестоп і ледь не зчинилася Битва, однак тієї ж миті на всіх насунулася Темрява. Щойно дізнавшись про повернення ґномів до Еребору орки та ґобліни на чолі з Больґом, сином Азоґа виступили до Самотньої гори. Так, в Долі зчинилася страшна битва, що увійшла в історію як Битва П'яти Армій. Люди, ельфи та ґноми об'єдналися, щоб дати відсіч ґоблінам та варґам.
Велика Битва, що розгорнулася, по суті, перед Брамою Королівства під Горою, привела Торіна до тями. Побачивши, що Вільні народи Заходу об'єдналися проти ворогів, ґном не став відсиджуватися за дверима.[5]
| “ | Згори на них полетіли уламки скель, які жбурляли ґобліни, але ґноми не відступили, а спустилися до підніжжя водоспаду, перестрибуючи з каменя на камінь, і кинулись у бій. Вовки та ґобліни-вершники трупом падали їм до ніг замертво або розбігалися перед ними. Торін завдавав потужних ударів своєю сокирою, а сам, здавалося, був невразливий. — Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Грянула гроза | ” |
Однак Торін не був невразливим. Короля під Горою смертельно поранили, а його племінники Кілі та Філі загинули, борючись поруч з ним. Непритомного Торіна з поля битви витягнув Беорн. У ведмежій подобі він напав на ґоблінів та вовків із тилу і підхопив Торіна, який упав, протятий списами, і виніс його з бойовища.
На смертному ложі Торін вибачився за свої слова перед Більбо.
| “ | — Прощавай, добрий злодію, — промовив ґном. — Я відходжу до чертогів чекання, де сидітиму поруч зі своїми пращурами, аж доки оновиться світ. Оскільки я залишаю тепер усе золото і срібло, йдучи туди, де воно мало цінується, то бажав би попрощатися з тобою по-дружньому і забрати назад лихі слова, сказані при брамі, та загладити свої вчинки. | ” |
З цими словами Торін II Дубощит, Король під Горою відійшов у небуття. Його було поховано глибоко під Горою, а Бард поклав йому на груди Дорог-камінь.[6]
Торін Дубощит з ключем, Rodrigo Machado
Характеристика[]
Зовнішній вигляд[]
Торін мав білу бороду і носив небесно-блакитний каптур з довгою срібною китицею. На шиї у нього був золотий ланцюжок, на якому він носив ключ свого дідуся. Також у Торіна був золотий пояс, розшитий самоцвітами та жовті панчохи. Подейкували, що зростом він був дещо вищим за інших ґномів.
Особистість[]
Перше враження Більбо Торбина щодо Торіна можна було охарактеризувати одним словом "набундюченість". У Торіна був складний і неоднозначний характер. Він був відданим своєму слову, сміливим та рішучим. Торін був однозначним лідером і викликав повагу геть у всіх, навіть у ворогів. В той же час, він був впертим, гордим та, інколи, зарозумілим. Та найгіршим було те, що у Торіна, так само як і у його батька, а перед цим у його діда, сиділа і, час від часу, прокидалася пожадливість до золота.
Від самого початку подорожі, Торін не надто приязно ставився до Більбо. Лише після кількох випадків, коли Більбо доказав свою корисність, ставлення ґнома до гобіта почало змінюватися на краще.
Окремою рисою Торіна була схильність до просторікування. Те, що можна було вкласти в одне-два речення, Торін розтягував на цілу промову. Це був його стиль, адже він був поважним ґномом. Інколи, здавалося, що якби його не зупинити, він би, мабуть, продовжував у тому самому дусі, доки б аж знемігся, та при цьому так і не сказав би нічого нового.[2]
Старовинна мапа Торіна
Зброя та особисті речі[]
Торін був грізним фехтувальником та стрільцем з лука. Він однаково вправно орудував сокирою та мечем. Після зустрічі з тролями, у ґнома з'явився меч Оркрист, легендарна зброя з самого Ґондоліна, який, як стверджували, убив сотні ґоблінів.
Пізніше клинок відібрали ельфи з Морок-лісу, однак після смерті Торіна, Трандуїл, на знак поваги до Короля під Горою, поклав меч на його могилу. Як зазначалося, для того, аби жоден ворог не захопив твердині ґномів зненацька, адже коли наближалися злі сили, меч починав світитися.
У Торіна була люлька, адже ґноми були поціновувачами тютюну, а також золота арфа, на якій він вправно грав.
| “ | То була чудова золота арфа, і ледве Торін ударив по струнах — усі заграли і залунала музика, така незвичайна та солодка, що Більбо забув про все на світі і його понесло кудись на темні терени, де світять чужі місяці, далеко за Річку і дуже далеко від його гобітської нори під Пагорбом. | ” |
Після того як Ґандальф віддав Торіну старовинну мапу і ключ від Потаємних Дверей, ґном з ними не розлучався. Ключ він одразу повісив на свій золотий ланцюжок, а мапу носив біля серця.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток А. ІІІ. Народ Дуріна
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Неочікувана гостина
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Смажена баранина
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Короткий перепочинок
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Грянула гроза
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Дорога назад