Тирн-Ґортад або Курганні Пагорби (англ. Barrow-downs) – низка безлісих пагорбів, що простягнулася на схід від Ширу, одразу за Пралісом і на південний захід від селища Брі. Прадавнє захоронення королів та королев.
Загальний опис[]
Курганні Пагорби були прадавніми могилами королів та королев Першої епохи, дунедайнів, чиї імена поглинула історія. Вони тягнулися далеко на схід від Пралісу, один за одним, і губились десь удалині. Довкола не було ні дерев, ані водойм: це був край трав і низького пружного дерну, і зовсім тихий, якщо не зважати на шепіт вітру та поодинокі крики незнаних птахів.[1]
З розповіді Тома Бомбадила про Кургани:
Бекали отари овець. Зводилися зелені мури та білі мури, фортеці на підвищеннях. Королі малих королівств воювали між собою, і молоде Сонце вогнем блищало на червоному металі їхніх гострих і ненаситних мечів. Були перемоги та поразки; вежі падали, фортеці палали, і полум'я здіймалося до неба. Золото осипало гробівці королів і королев; покривали їх кургани, замуровували кам'яні двері; заростало все травою. Якийсь час вівці скубли траву, та невдовзі пагорби знову спорожніли. З темних далеких країв насунула тінь, і заворушилися кості в могилах. Привиди з Курганів блукали урвищами, брязкаючи золотими ланцюгами та перснями на холодних пальцях. У місячному сяйві кам'яні кола стирчали з землі поламаними зубами.
Коли на Середзем'я лягла тінь, Курганні Пагорби стали домівкою Могильних Духів.
Історія[]
Наприкінці Першої Епохи предки едайнів побудували багато курганів у Тирн-Ґортад, перш ніж мігрувати на захід до Белеріанду.
У Другу Епоху багато людей, які походили від едайнів, переважно з Народу Беора і частково з Народу Гадора, жили біля Озера Ненуіал, на Північних Схилах, біля Вершини Вітрів і в землях між ними. Невідомо, чи жили вони в той час на південь від Тирн-Ґортад. Протягом Темноліття люди, які були родичами смурноземців, мігрували з долин Білих гір та переселилися до південних долин Імлистих Гір; а вже звідти декотрі з них перебралися на пустельні землі аж до Курганних Пагорбів на півночі. Це і були родоначальники людей із Брі.[2]
Коли Еленділ утік до Середзем’я після падіння Нуменору та заснував Королівства у вигнанні в ДЕ 3320 р., Кургани стали частиною королівства Арнор. Дунедайни з Арнору шанували Курганні Пагорби, адже багато з них було зведено саме їхніми пращурами ще в Першу Епоху. В Тирн-Ґортад було поховано багато їхніх володарів і королів.[3]
Туман над Курганами в роботі Paul Raymond Gregory
Після поділу королівства Арнор на королівства Артедайн, Рудаур і Кардолан у ТЕ 861 р., Курганні Пагорби увійшли до складу королівства Кардолан.
У ТЕ 1409 році велика армія з королівства Анґмар вторглася в королівство Кардолан. Дунедайни з Кардолана зазнали поразки, і королівство було спустошене. Залишки вірних дунедайнів Кардолану також утримували Курганні Пагорби чи знайшли прихисток у Лісі позаду нього. Сили Анґмару зрештою були розбиті ельфами з Ліндону, Рівенділу та Лотлоріену. Мовлять, після того Анґмар на певний час опинився під владою ельфійського народу з Ліндону, а також із Рівендолу.[4]
В ТЕ 1636 році, в У дні правління Арґелеба II в Еріадор із південного сходу прийшла моровиця, й більшість мешканців Кардолану вимерла, особливо в Мінгіріаті. Гобіти й інші народи зазнали тяжких утрат, але мор, просуваючись на північ, поступово втрачав свою нищівну силу, тож північні області Артедайну постраждали мало. Саме в той час померли останні дунедайни Кардолану, а Король-Відьмак наслав злих духів з Анґмару та Рудауру, щоб ті ввійшли в осиротілі кургани, оселившись там.[3] Цілком можливо, що саме жах перед Могильними Духами завадили людям заселити Курганні Пагорби.
«Мовлять, що кургани Тирн-Ґортаду – так у давнину називали Курганні Пагорби – дуже древні, й чимало з них насипали у старосвітні часи Першої Епохи пращури едайнів – іще до того, як вони перетнули Сині Гори та вступили у Белеріанд, од якого нині залишився тільки Ліндон. А відтак, повернувшись, дунедайни вшанували ті пагорби: і багато їхніх королів та володарів поховано там. [Дехто стверджує, що курган, у якому ув’язнили Персненосця, був усипальницею останнього принца Кардолану, котрий поліг під час війни 1409 року.]»
Близько 24 вересня ТЕ 3018 р., Чорні Вершники увійшли в Кардолан.[5] Король-Відьмак відвідав урочище Андрат у Тирн-Ґортад і викликав Могильних Духів, яким наказав бути на варті та зловити Носія Персня при першій нагоді. Після чого, 27-го вересня ТЕ 3018 р. покинув Курганні Пагорби.[5]
28 вересня ТЕ 3018 р., Фродо, Сем, Піпін і Мері потрапили в пастку до Могильних Духів, можливо в тому самому кургані, де знаходилася могила останнього принца Кардолана. Ймовірно, саме його останні спогади бачив Мері у своєму видінні, адже він згадав людей з Карн-Дума.[1]
Тоді гобітів врятував Том Бомбадил. А крім того, ще й виніс із кургану чималий ладунок зі скарбом: були там ланцюги, перли, оздоби з коштовним камінням. Більшу частину він склав блискучою купкою на траві, собі взяв лише брошку з блакитними камінцями, що мінилися, наче квіточки льону чи крильця метелика.[1] Кожному ж з гобітів Том Бомбадил вручив по кинджалу майстерної роботи: довгі, у вигляді тонких листків, прикрашені червоно-золотистим зміїним візерунком.
Етимологія[]
Tyrn Gorthad - це синдаринська назва Курганних Пагорбів. Tyrn Gorthad - це сполучення множини[6] tyrn of torn ("курган") і gorthad ("привид, дух мертвих").[7] В одному з рукописів Толкін використовував ім'я Tyrn Goerthaid.[8] Goerthaid, схоже, є множиною від gorthad з ураженими голосними.
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 1,2 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, VIII. Імла над курганами
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток FІ. Мови та народи Третьої епохи
- ↑ 3,0 3,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Аннали королів і правителів, Королівства у вигнанні. Еріадор, Арнор та Ісільдурові спадкоємці
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Аннали королів і правителів, Королівства у вигнанні. Еріадор, Арнор та Ісільдурові спадкоємці, абзац про Арґелеба, сина Мальвеґіла
- ↑ 5,0 5,1 Wayne G. Hammond and Christina Scull (eds), The Lord of the Rings: A Reader's Companion, "Fog on the Barrow-downs", p. 145
- ↑ Paul Strack, "S. Tyrn Gorthad loc.", Eldamo - An Elvish Lexicon
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, "Words, Phrases and Passages in Different Languages in The Lord of the Rings", в Parma Eldalamberon XVII (під редакцією Крістофера Гілсона), с. 116
- ↑ Дж. Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), The Peoples of Middle-earth, "VII. The Heirs of Elendil", рукопис C з виправленнями та доповненнями, The Northern Line of Arnor: the Isildurioni 20. Argeleb II, с. 194