Тарбад

Тарбад (англ. Tharbad) — зруйноване повінню місто на річці Сірий Потік, а також брід, який був розташований поруч з цим містом.

Географія

Тарбад був розташований на південному кордоні земель Еріадору, в кількох милях вниз за течією від місця злиття річок Мітейтель і Ґландуїн в річку Ґватло. В межиріччі Сиводжерельної та Ґландуїну були розташовані твані, що називалися Лебедянь або Нін-Ім-Ейльф. Пізніше землі навколо Тарбада осушили, щоб зміцнити береги річки. Це також дозволило побудувати дамби, міст, гавань і, власне, саме місто. Кораблі з низькою осадкою могли ходити вгору по Ґватло аж до Тарбада.

Зеленшлях перетинав річку Ґватло в Тарбаді.

Історія

Друга епоха

На початку Другої Епохи Лебедянь був частиною Ереґіону, царства Нольдорів. В історичних хроніках є згадка про те, що у ДЕ 883 році шостий король Нуменору, Тар-Альдаріон піднявся річкою Ґватло до Тарбада, і зустрівся там із Ґаладріель.

Чимало подібних подорожей здійснили в той час й інші вихідці з Нуменору, так звані дослідники. Ґватло на деякий час стала досить жвавою артерією, оскільки чимало нуменорських кораблів низької осадки ходили по річці, особливо після того, які у гирлі Ґватло було побудовано Віньялонде. До ДЕ 1695 року нуменорці вирубали ледь не весь ліс у межах Тарбаду. Масштабна вирубка проводилась і на землях Енедвайта та Мінгіріата. Нуменорцям довелося будувати низку фортів для того, щоб мати змогу у будь-який час протистояти розлюченим місцевим мешканцям, які, із зрозумілих причин, були агресивно налаштовані.

У ДЕ 1693 році спалахнула війна ельфів проти Саурона, що призвела до масштабного вторгнення в Еріадор у 1695 році. В 1697 р. загинув Келебрімбор, а Ереґіон було спустошено. Ельронд заснував Рівенділ, де до кінця війни тримав оборону проти військ Саурона. Усі інші землі Еріадору було захоплено до 1699 року Другої епохи. Незважаючи на очевидні успіхи, арміям Саурона, врешті-решт, довелося відступати до Ґватло. На заклик ельфів про допомогу відгукнулися нуменорці. Великий флот, надісланий Тар-Мінастіром, одинадцятим Королем Нуменору, прибув до Ліндона. Об’єднаними силами ельфів та людей, армія Саурона була відкинута та розбита біля Сарнського броду та відійшла до Тарбаду. Однак нуменорський адмірал Кір'ятур послав флот вгору по річці Ґватло, і у 1701 р. Другої епохи армія Саурона була вщент розгромлена.

Після Війни ельфів проти Саурона і перемоги над ним, про Тарбад у хроніках не згадувалось впродовж 1500 років. Очевидно, що після сплюндрування військами Саурона Ереґіону, ця місцина перестала бути цікавою для ельфів та нуменорців і вони покинули місто.

Згадки про Тарбад відновилися у 3320 році Другої епохи. Місто стояло на річці Ґватло і саме через Тарбад лежав головний шлях від Арнору до Ґондору, пізніше знаний як Зеленшлях. Тож після заснування Королівств у вигнанні виникла потреба "...провести великі роботи з дренажу та будівництва дамб, які створять великий порт на місці, де стояв Тарбад."

Брід було заглиблено так, щоб мати змогу приймати морські судна, а великі масиви тваней Лебедянь значно осушені. Над новим річковим портом було перекинуто великий міст, витрати на будівництво якого розділили між собою Арнор та Ґондор. Для охорони мосту на обох берегах звели дві фортеці на величезних дамбах.

Цілком ймовірно, що Тарбад був частиною королівства Арнор у ДЕ 3320 році, адже після заснування Королівств у вигнанні, землі Енедвайта не належали до жодного з них. В той же час річка Ґватло вважалася східним кордоном Арнору, кордони ж Ґондору пролягали по річці Ісен.

Третя епоха

У попередні століття, під час панування в Середзем'ї Королівств у вигнанні: Арнору та Ґондору, землі регіону Енедвайт, що були розташовані між річками Ґватло та Ісен, не належали жодному з цих королівств. До занепаду Арнора обидва королівства були зацікавлені в тому, щоб володіти землями Енедвайта, однак, головним чином, були стурбовані будівництвом і обслуговуванням дороги Північ-Південь або Зеленшлях, яка була основним транспортним маршрутом між двома королівствами (за винятком морського), а також мосту поблизу Тарбада і його гаванню. На землях Енедвайта, окрім, власне, Тарбада, в ті часи більше не існувало поселень людей нуменорського походження. В самому ж Тарбаді, згідно з історичними хроніками, був розміщений великий гарнізон солдатів, моряків, інженерів і наглядачів гавані. Крім того, були побудовані різні дренажні споруди, а також укріплені береги річок Сиводжерельна і Сірий Потік.

У 861 році Третьої епохи, Королівство Арнор було розділено на три незалежні держави. Землі Мінгіріату, що лежали між річками Брендівинна та Сірий Потік стали частиною королівства Кардолан, однієї з трьох держав-спадкоємиць Арнору. Як наслідок, Тарбад, ймовірно, став частиною Кардолана.

Приблизно з 1150-го року Третьої епохи, племена гобітів, що називали себе Впертами, переселилися на територію між Тарбадом і кордонами Смурних Земель, що носила назву Стрілка або Клин. Однак близько 1630-го року вони залишили ці краї і переселилися "по той бік Андуїну".

У ТЕ 1636-му році сталося нашестя Великої чуми. Внаслідок страшної Моровиці більшість жителів Кардолану загинули, особливо в Мінгіріаті. Гобіти й інші народи зазнали тяжких утрат, але мор, просуваючись на північ, поступово втрачав свою нищівну силу, тож північні області Артедайну постраждали мало. Саме в той час померли останні дунедайни Кардолану, й злі духи з Анґмару та Рудауру ввійшли в осиротілі кургани, оселившись там. Мінгіріат перетворився на пустку і лише деякі вцілілі родини продовжували жити у Тарбаді. В цілому ж, можна зазначити, що після Великої Чуми регіон швидко занепав і знову перетворився на дикі болота. Сталося це задовго до Війни Персня.