Східний Белеріанд (вест. East Beleriand) – землі Белеріанду на схід від річки Сіріон і на захід від річки Ґеліон. В найширшому місці землі простягалися приблизно на 550 км. Регіон перебував під владою Тінґола з Доріату, а на схід від Аросу правили Сини Феанора.
Географічні особливості[]
Потоки Сіріону бігли з півночі на південь. Між Сіріоном і Міндебом під шпилями Кріссаеґріму, на півночі Східного Белеріанду, лежала пустка Дімбару, пристанище орлів. Поміж річкою Міндеб і верхніми водами Есґальдуїну лежала земля Нан-Дунґортеб і край той нікому не належав, бо віддавна був у полоні страху.
З одного боку Нан-Дунґортеб сила Меліан заступала північне узграниччя Доріату, а з іншого, з висоти Дортоніону стрімкими урвищами зривались Еред-Ґорґорот, Гори Жаху. Відомо, що там мешкала деякий час Унґоліанта.
Нечисленні водні потоки, які стікали з Еред-Ґорґороту, було забруднено і вони були небезпечними для пиття. Усі живі істоти уникали Нан-Дунґортеб, а нольдори проходили через ці землі лише в разі крайньої необхідності. Шлях лежав на схід від Есґальдуїну, де у дні Облоги знаходився кам'яний міст Іант-Іаур. Потім проходив Дор-Діненом, Мовчазною Землею, і, перетнувши Броди Аросу, досягав північних кордонів Белеріанду, де мешкали сини Феанора.
На південь від Нан-Дунґортеб і Дор-Дінен лежали ліси Доріату, Королівство Тінґола, в чиї володіння можна було потрапити лише з його волі. Північну — меншу — частину його володінь, Ліс Нельдорет, зі сходу та півдня обмежувала темна ріка Есґальдуїн, яка в центрі краю завертала на захід. Поміж Аросом і Есґальдуїном росли густі й пишні ліси Реґіону. На південному березі Есґальдуїну, де ріка повертала у бік Сіріону, знаходилися Печери Менеґрота. Здебільшого, Доріат лежав на схід від Сіріону, крім вузької околиці — лісистої місцини між злиттям Тейґліну та Сіріону й Сутінковими Озерами Аелін-уіал. Народ Доріату називав цей ліс Ніврім, Західне Узграниччя; там росли велетенські дуби, і його також оточував Пояс Меліан, так що певна частина Сіріону, який вона любила з пошани до Ульмо, була цілковито під владою Тінґола.[1]
Східний Белеріанд на мапі
Відокремлено від Доріату, поряд зі східним берегом річки Келон розташовувався невеликий ліс Нан-Ельмот, на південь від нього лежали землі, що носили назву Естолад, на північ, по той бік Келону лежали землі Гімлад. Широкі землі Естоладу тягнулися далеко на південь Східного Белеріанду, аж до хребта Андрам, що закінчувався Амон-Ереб.
У східній частині Східного Белеріанду головною річкою вважався Ґеліон, який відокремлював землі від Тарґеліону та Оссіріанду. Ще далі на схід, Сині гори відокремлювали весь Белеріанд від Еріадору.[1]
На півдні Східного Белеріанду, між річками Сіріон та Ґеліон розташовувався великий і темний ліс, Таур-ім-Дуїнат.[2]
Королівства Східного Белеріанду[]
- Рубіж Маедроса
- Аґлонів Прохід
- Гімлад
- Тарґеліон
- Оссіріанд
- Маґлорова Пустка
- Естолад
- Амон-Ереб
Протягом Першої епохи Східним Белеріандом володіли сини Феанора на чолі з Маедросом. Щоправда, в той час їхній народ жив переважно на півночі регіону, а на південь вони вирушали, хіба що, на полювання. Однак, на півдні, свого часу оселилися Амрод і Амрас, які, доки тривала Облога, рідко бували на півночі. Також на південь Східного Белеріанду, час від часу, навідувалися й інші ельфійські володарі. Земля та була хоч і дика, зате надзвичайно прекрасна. Серед тих, хто найчастіше навідувався в ці землі був Фінрод Фелаґунд, адже він дуже любив мандрувати, й діставався аж до Оссіріанду, де здружився із Зеленими ельфами. Проте ніхто з нольдорів ніколи не перетинав Еред-Ліндону.
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Белеріанд і його землі
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Мапа Белеріанду і північних земель