"Цю дорогу закрито. Її проклали ті, кого ви називаєте Мерцями, і Мерці охороняють її, доки настане певний час. Дорогу цю закрито."
― Дж. Р.Р. Толкін, Повернення короля, "Роган йде на війну"
Стежки Мерців (англ. Paths of the Dead) — підземний прохід печерами Двімоберґу через Білі гори.
Географічні особливості[]
Північний вхід до Стежин Мерців починався в горі Двімоберґ, за Темними Дверима. Шлях до них лежав через Тьмаву Діброву, до якої тягнувся подвійний ряд безформних вертикальних каменів, що починався від Лук Фірієну.
В западині, що відкривалася біля основи гори, просто посеред шляху стояв єдиний могутній камінь – як перст судьби. Ніхто не міг пройти повз той камінь, не відчувши страх та приреченність. Коні теж відмовлялися йти, тож відчайдухам, що наважилися ступити на Стежку Мертвих доводилося тягнути їх силоміць. Заглибившись у вузьку долину, подорожні бачили стрімку скелясту стіну, а в тій стіні зяяли, немов паща ночі, Темні Двері. Над їхньою широкою аркою було викарбувано розмаїті знаки та постаті, однак вони були надто затерті, щоби їх можна було відчитати, проте страх струменів од них, наче сіра пара.[1]
Стежка Мерців, насправді, була досить широкою дорогою, що вела крізь Білі гори. На шляху траплялися широкі брами з високими арками. Остання з таких брам вела до виходу, а разом з ним з гори вибігав дзюркотливий струмочок річки Мортонд, що люди називають її Чорнокорень. Поодаль, різко зриваючись донизу, дорога тяглася між стрімчаків, гострих, як вістря ножів, що стриміли на тлі неба.
Далі шлях вів до верховини розлогої долини, що мала назву Мортодонська або Долина Чорнокореню і далі, крізь гірські луки до мосту, понад бурхливим потоком, що вів до пониззя. Зрештою, дорога приводила до Ерехського Пагорба, де на вершині стояв чорний камінь, круглий, неначе велика сфера, заввишки з людину, хоч уже наполовину вгрузлий у землю.[1]
Історія[]
У ДЕ 3320 р. було засновано Королівства у вигнанні: Арнор і Ґондор.[2] В цей же час Ісільдур, син Елендила встановив на пагорбі Ерех чорний камінь, який, подейкували, він привіз із собою з самого Нуменору. В останні роки Другої Епохи, Король горян присягнув на вірність Ісільдуру біля Каменя Ерех на однойменному пагорбі. Коли Саурон повернувся і повернув собі могутність, Ісільдур закликав горян виконати свою клятву і битися поруч з його військом проти військ Темного Лорда. Однак горяни порушили обітницю і відмовилися приєднатися до Останнього Союзу. У відповідь на це Ісілдур прокляв їхні душі, щоб не знали вони спокою, доки їхня обітниця не буде виконана.[1]
Горяни втекли від гніву Ісільдура й сховалися в Білих горах, де згодом вимерли однак не спочили з миром, а перетворилися на Неприкаяних Привидів. В часи заснування Рогану, а саме у ТЕ 2510 р. дорогою через Білі гори вже ніхто не користувався. Рогірими відчували, що там оселилося зло і звичайні люди вже не наважувалися ступити на цей шлях.
- "Дорога, якою ми сюди піднімалися, наближається до Дверей, ген у Тьмавій Діброві. Проте що там далі – того не знає ніхто."
- –Теоден у "Володар перснів: Повернення короля", Книга п’ята, III. Роган йде на війну
У ТЕ 2569 р., Король Марки Бреґо завершив будівництво величних хоромів Медусельд.[2] На бенкеті його син Бальдор дав необачну клятву здійснити похід Стежкою Мерців і дізнатися куди вони ведуть.
У ТЕ 2570 р. Бальдор дістався Смурного Капища, пройшов через Тьмаву Діброву, увійшов у Заборонені Двері... і вже ніколи не піднявся на високий трон, який мав успадкувати. Бальдор згинув і ніхто достеменно не знав, що саме трапилося зі спадкоємцем Бреґо.
У дні панування Арведуї, останнього короля Форноста, жив Мальбет-Провидець, який передрік наступне:
Тінь довжелезна на землю лягає,
на захід простерлися крила пітьми.
Трясеться вежа, й до могил королівських
судьба підступає. І мертві встають.
То клятвопорушників час настає:
Ерех-камінь їх знову збирає,
й від рогу гірського здригнуться вони.
Та хто в ріг той засурмить? І хто гукне
з туманів мрячних людей тих забутих? –
Нащадок мужа, що йому ті клялись.
З Півночі ждіть його у часи скрути:
І крізь Двері пройде він Стежками Мерців.
У ТЕ 3019 р. спадкоємець Ісільдура, Араґорн прийшов до гірської ущелини Двімоберґу і наказав привидам пропустити його загін Стежками Мерців і прийти до Ерех-каменя. Мерці послідували за ним аж до пагорба Ерех. Там Араґорн наказав Клятвопорушникам йти за ним до Пеларґіру і пообіцяв зняти прокляття:
- "Нарешті настав ваш час. Я йду до Пеларґіра на Андуїні, й ви підете за мною. І коли вся ця земля очиститься від слуг Саурона, я вважатиму, що клятву виконано, ви відійдете назавжди і спочинете в мирі. Бо я Елессар, спадкоємець Ісілдура з Ґондору."
- –Араґорн у "Володар перснів: Повернення короля", Книга п’ята, II. Сірий загін вирушає в дорогу