Сині гори або Еред-Луїн (також відомий як Еред-Ліндон) — гірський хребет на заході Еріадору, що до Війни Гніву (Перша епоха) розмежовував землі Белеріанда та Еріадора. Після знищення Белеріанда, Еред-Луін утворив північно-західне берегове пасмо Середзем’я і розмежовував Ліндон та Еріадор.
Історія[]
Ранні роки[]
У перші дні Арди після падіння Двох Свічад, Сині гори утворилися, коли Валари розширили Велике море та посунули Середзем’я подалі на схід, щоб захистити Валінор.
Вервечка Синіх гір разом із Сірими горами півдня, утворювали таку собі західну стіну Середзем'я.[1] Ці гірські пасма лежали паралельно Червоним горам на північному сході та Жовтим горам на південному сході відповідно, які утворювали східну стіну. На північному кінці хребтів вузька щілина відокремлювала Сині гори від Залізних гір, які простягалися через всю північ Середзем'я.[1]
У Роки Дерев двоє з Семи Отців Ґномів прокинулися під вершиною Бескиду Долмед і заснували два найзахідніші роди Ґномів (Дім Вогнянобородих та Дім Широкозадих). Згодом вони побудували два великих міста-держави, Ноґрод і Белеґост.[2]
У Першу Епоху Сині гори були безперервною лінією, що відокремлювала Еріадор від Белеріанду. З його західного боку текло сім річок, і земля, через яку текли ці річки, була відома як Оссіріанд, Земля Семиріччя. Пізніше, коли там оселилися Зелені ельфи, землю назвали Ліндон, а гори іноді називали Еред-Ліндон. Відомо також, про мандрівних мисливців у Синіх Горах по той бік ріки Ґеліон, що визнали Елве своїм володарем.[2]
Сині гори були зруйновані під час Війни Гніву наприкінці Першої Епохи, а на півдні центрального краю хребта "пробилося" море. Річка Лун тепер текла через гори до затоки Лун. На західній стороні залишилася невелика частина Ліндону, де ельфи, що змогли врятуватися від катаклізму побудували однойменне королівство Ліндон, яким правив Ґіл-ґалад, останній Верховний Король Нолдорів.[3]
Міста ґномів Ноґрод і Белеґост також були зруйновані під час катаклізму, що змусило більшість з них мігрувати на схід до Кгазад-думу. Проте кілька ґномів залишалися на східній стороні Синіх гір.[4]
Третя епоха[]
До Третьої Епохи деякі ґноми залишались жити на східному боці Синіх Гір, особливо густо — на південь від затоки Лун, де вони мали копальні, які діяли аж до Четвертої епохи і далі. Через те Ґномам було звично ходити на схід Великою Дорогою, що і робили вони ще задовго до того, як до Ширу прийшли гобіти.[5]
У 1974 р. Третьої епохи, рятуючись від падіння Північного Королівства, Арведуї ненадовго сховався в старих ґномських копальнях на крайній півночі Синіх гір.[5]
Сині гори також стали домівкою для багатьох ґномів з народу Дуріна, які були вигнані зі своїх залів в Ереборі Драконом Смоґом, який вигнав їх звідти. Після ґномсько-оркської війни, у 2802 р. Т.Е. король Траїн II заснував своє королівство на півдні Еред-Луїну, за Широм, яким пізніше правив його син Торін II Дубощит. Під час правління Торіна багато мандрівних ґномів з роду Довгобородих приєдналися до нього в його чертогах, і досягли певного процвітання. Проте Еребор і його скарби "кликали" серця ґномів і одного дня Торін разом із Компанією ґномів, а також гобітом Більбо, рушили до Самотньої гори, відвойовувати свій дім у дракона Смоґа.
Після перемоги над драконом і Битви П'яти армій у 2941 р., можна припустити, що більшість ґномів з Синіх гір повернулися додому, в Еребор.
Етимологія[]
Еред-Луїн (синд. Ered Luin) — Сині гори, назва, що походить із синдарину і складається з ered ("гори") та luin ("синій").
Інші назви[]
Іншими назвами гірського пасма були Еред-Ліндон ("гори Ліндон") і Гори Луна – на вестроні.
У староанглійських перекладах Сині гори називаються Hǽwengebeorg.[6]
У Другу Епоху люди Середзем'я називали Еред-Луїн просто Західними Горами.[7]
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 Дж.Р. Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Формування Середзем’я, "V. The Ambarkanta: Of the Fashion of the World", pp. 238-239
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ Х. Про синдарів
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Про Перстені Влади і Третю епоху
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Історія Ґаладріель і Келеборна
- ↑ 5,0 5,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток А
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Shaping of Middle-earth, "VII. The Earliest Annals of Beleriand: Appendix: Old English version of the Annals of Beleriand made by Ælfwine or Eriol. Notes", p. 341
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Алдаріон та Ерендіс