Синдар (англ. Sindar) або Сірі Ельфи — представники клану Телері, які вже на шляху до Валінору відмовилися від Походу і залишилися у Белеріанді. Вони об’єдналися під владою Елу Тінґола, короля Доріату, а згодом його онука Діора.
Синдар належали до Телері, які прийняли запрошення Валар і вирушили у Велику Подорож до Валмару. Синдар вважалися Ельдарами, проте їх також вважали й Моріквенді, адже вони ніколи не ступали на землі Валмару до знищення Двох Дерев, як це зробили Калаквенді, оселившись у землях Белеріанду.
Під правлінням Тінґола та Меліан у Доріаті Синдар стали наймудрішими та найвправнішими серед ельфів Середзем’я, тому їх іноді називали «Ельфами сутінків».
Історія[]
Телері були найбільшим із трьох рушень Ельдарів. Через це вони мали одразу двох вождів під час Великого Походу з Куівієнену — братів Ельве (пізніше відомого як Елу Тінґол мовою Синдар) та Олве. У них також був молодший брат Ельмо. Коли Телері досягли Белеріанду, Ельве, як бувало, пішов блукати лісами. У лісі Нан-Ельмот він випадково зустрів Меліан, одну з Мая. Вони покохали одне одного і, зачаровані почуттям, залишилися в Нан-Ельмоті на кілька років.
Тим часом Олве та більшість Телері не могли більше зволікати і були змушені вирушити до Аману без Ельве та його послідовників, які залишилися в Белеріанді, щоб відшукати свого короля. Їх пізніше назвали Еґлат («Покинуті»).
Полювання на Дрібноґномів
Зрештою, Ельве та Меліан прокинулися від чар і Ельве повернувся до свого народу. Він заснував велике королівство в центрі Белеріанду — Еґладор («Земля покинутих» або «Земля ельфів»).
У ті ж часи в Белеріанді з'явилися Дрібноґноми, але Синдар приймали їх за звірів, полювали на них і винищували.
Коли в Белеріанді з'явилися ґноми із Синіх Гір, за порадою Меліан Тінґол уклав союз із ґномами Белеґосту. Саме ґноми побудували для Тінгола великий палац-фортецю Менеґрот, за що Меліан навчила ґномів багатьом премудростям, а Тінґол нагородив їх довершеними перлами. За допомогою порад Меліан, Синдар змогли відтворити у Менеґроті пишноти Валінора, зокрема у різьбі на стінах і колонах нового палацу.
Після будівництва Менеґроту у Середзем'ї настали довгі роки миру, під час яких між Синдарами та ґномами Белеґосту та Ноґрода велася активна торгівля.
Спокій був порушений, коли в Доріат прийшли люті тварюки, серед яких і орки; тоді Тінґол задумався про зброю. Король знову звернувся за допомогою до ґномів, і тоді майстри з Ноґрода викували йому безліч сокир (це була основна зброя Синдар), копій, високих шоломів, мечів, обладунків та кольчуг. Озброївшись, Синдар вигнали злих почвар зі своїх земель і знову настав мир.
Незабаром у Белеріанд прийшли Нандор під проводом короля Денетора, які не мали металевої зброї. На сході Середзем'я злі почвари Мелькора становили для них велику загрозу, вони були беззахисні перед ними. Тінґол і Синдар радісно зустріли родичів, і новоприбулі оселилися в Оссіріанді; через зелений одяг їх стали звати Лайквенді (Зелені ельфи).
Війна Синдарів з Морґотом[]
Мир і благоденство в Белеріанді добігли кінця, коли Морґот повернувся в Анґбанд і почав Війну з ельфами. Синдар селилися розрізнено й доволі далеко один від одного. Лише поряд з Менеґротом і в гаванях Фаласа народ був більш згуртований і набагато чисельніший. Армія Анґбанда взяла в облогу гавані Фаласа, але Синдарам короля Тінґола вдалося знищити східну армію орків.
Після цього Тінґол закликав до королівства Еґладор всіх, кого тільки зміг, а Меліан огородила цю територію магічною завісою, відомою як Пояс Меліан. Відтоді це місце стало відомим як Доріат («Обперезана Земля»), а Синдар, які жили в його межах, називалися Ятрим («Народ огорожі»).
Відносини Синдар та Нолдор[]
Тінґол залишався верховним королем Синдар і номінальним правителем Белеріанду, хоча Нолдор, особливо послідовники синів Феанора, зазвичай ігнорували його накази.
Річ у тім, що облогу Синдар у гаванях Фаласа було знято лише тоді, коли у справу включилися Нолдори Дому Феанора. Проте Тінґола не втішив прихід могутніх владик з Валінора, які шукали нові землі для заселення. Коли до нього прибув послом Нолдор Анґрод (онук його брата Олве), Тінгол передав у посланні владикам Нолдор, щоб вони не сміли тиснути на його підданих і селилися лише там, де він, король Белеріанда, дозволяє, бо він тут закон.
Такий зарозумілий і холодний прийом не сподобався Нолдорам, а лордів Дому Феанора взагалі розлютив. Попри це між ельфами Нолдор і Синдар швидко виникла дружба. Синдар важко було вчити мову Нолдор (ті говорили на Квенья), але ті легко прийняли Синдарин і вільно говорили на ньому.
Синдари-фалатрими та Нолдори Дому Фінарфіна взагалі дуже близько здружилися; Нолдори допомогли їм відновити та зміцнити гавані Фаласа. Фінґолфін, Верховний король Нолдорів-вигнанців після загибелі Феанора, поважав Тінґола і визнавав його володарювання в Белеріанді.
Нолдор Дому Фінґолфіна поступово змішалися з Синдарами, особливо з Мітрим, але найшвидше це сталося в Неврасті; ці Синдари визнали своїм королем Турґона і стали частиною народу Ґондоліна.
Коли Тінґолу стало відомо, що Нолдори убили його родичів в Алквалонде, він у гніві заборонив говорити всім Синдарам на Квенья, мовою вбивць їхніх родичів. Також після цього Тінґол зберігав ворожі почуття до Дому Феанора, хоча зберіг дружбу з Домами Фінґолфіна та Фінарфіна.
Війна Самоцвітів[]
Ятрим не брали участі у Великій Війні з Морґотом, проте Мітрим та Фалатрим брали у ній безпосередню участь.
Коли Морґот атакував Фінґона в Гітлумі і на його полях закипіла битва, Кірдан і численні Фалатрими, піднявшись вгору по затоці Дренґіст, атакували орків із заходу. Тоді орки були розбиті та змушені відступити. Ельдари здобули перемогу, а їхні кінні лучники гнали ворогів до Залізних Гір.
У ПЕ 469 р., Фалатрими приєдналися до Союзу Маедроса в числі армії Фінґона, і в ПЕ 472 році брали участь у Нірнаєт-Арноєдіад, проте битва була програна і всі Фалатрими, швидше за все, загинули. У ПЕ 473 р. Гітлум був зруйнований, і його мешканці, у тому числі залишки Мітримів, бігли до гаваней Фаласа.
Фалатрими ж ходили на легких човнах вздовж берегів і несподіваними висадками чинили ворогові чималу шкоду. Зрештою, Морґот вирішив напасти на Кірдана; вороги розорили весь Фалас і обложили королівство, а потім обрушили стіни гаваней Брітомбар та Еґларест. Гавані було зруйновано, а більшість Фалатримів або загинули або потрапили у рабство. Врятувалася лише купка тих, хто встигнув зійти на кораблі та вийти у Море.
Вони відпливли з Кірданом на південь, до острова Балар, і там заснували притулок для всіх, хто міг туди дістатися. Фалатрими зміцнилися також у гирлах Сиріону: там у бухтах і невеликих затоках, де очерет ріс густо, немов ліс, приховані були легкі, швидкохідні човни.
Розорення Доріату гномами[]
У ПЕ 502 р., Тінґол вирішив вправити Сильмарил, вкрадений Береном і Лутієн, у намисто Науґламір. Він доручив цю роботу ґномам Ноґрода, але ті, бажаючи заволодіти скарбом, убили Тінґола і втекли. Ятрими, кинувшись у погоню, перебили всіх ґномів крім двох, яким вдалося втекти. Ці двоє дісталися Ноґрода і оббрехали ельфійського короля, мовивши, ніби Тінґол відмовився платити і убив їхнії родичів. Незабаром з Ноґрода вийшло велике військо ґномів, що рушило на Доріат. Короліство пало, Доріат було зруйновано, а Тінґола було вбито.
Меліан залишила Середзем'я після смерті Тінґола, і її Завіса зникла. Воєначальники Доріату були збентежені й розгублені, тому гноми, не зустрівши опору, увірвалися до Менеґрота, де й сталася кровопролитна битва. Опір ельфів був зламаний, хоча ґноми й зазнали великих втрат. Вони розорили і пограбували Менеґрот, забравши з собою безліч скарбів, у тому числі й Науґламір.
Однак під час переправи через Ґеліон на них із засідки напали Лайквенді під проводом Берена та його сина Діора. У цій Битві ґноми були розбиті і згодом остаточно знищені Ентами, а Науґламір із Сильмарилом опинився на зберіганні у Лутієн.
Сплюндрування Доріату ельфами[]
Незабаром до Доріату прийшов спадкоємець Тінґола, син Лутієн, Діор. Він зібрав розсіяних підданих Тінґола і став відновлювати велич королівства; але Доріат так і не віднайшов такої сили і слави, як у давні часи.
Діор на шляху до Менеґрота
Так як Діор відкрито носив Сильмарил (після смерті Берена і Лутієн він дістався йому у спадок) в намисті Науґламір, про це дізналися Сини Феанора, що свого часу дали Обітницю воювати з будь-яким, якщо той заволодіє Сильмарилами і не віддасть їх. Вони пред'явили Діору ультиматум: камінь чи війна. Діор їх проігнорував, і у ПЕ 506 р., величезне військо Дому Феанора напало на Доріат. Вони знищили королівство та вбили Діора. Однак дочка Діора, Ельвінґ змогла врятуватися і втекла разом із Сильмарилем у Гавані Сиріону.
Поділ на групи[]
Окрім Еґлат та Ятрим, інші Телері також залишилися в Белеріанді і вважалися Синдар: це були друзі Оссе, Мая, який закохався в узбережжя Середзем’я і не бажав покидати його. Їхнім вождем був Кірдан, і вони заснували міста в Еґларесті та Брітомбарі. Їх називали Фалатрим, або «Ельфами Фаласу». Вони не входили до королівства Еґладор, але визнавали Тінґола своїм верховним королем.
Інші розпорошені групи Синдар оселилися в Гітлумі та Неврасті на північ від Еґладору, хоча вони не утворювали окремих королівств. Це були ельфи Мітриму. Крім того, Синдар із Неврасту пізніше переселилися з Турґоном до Ґондоліну.
Останньою групою Телері в Белеріанді були Лайквенді, або «Зелені ельфи» проте їх не вважали Синдар. Лайквенді походили від Нандор, групи Телері, що відокремилася від Великої Подорожі перед Імлистими Горами і пішла на південь уздовж Великої Річки. Частина з них, під проводом Денетора, сина Ленве, зрештою перетнула Сині Гори і оселилася в Оссіріанді, або, як його пізніше назвали, Ліндон («Земля співаків»). Вони довго залишалися окремим народом, хоча багато хто з них переселився до королівства Тінґола після загибелі Денетора.
Телері Еґладору, північних земель і Фаласу в пізніші часи разом називали Синдар, адже вони розвинули власну цивілізацію, яка майже дорівнювала цивілізації Калаквенді, або Світлих ельфів Валмару.
На початку Другої Епохи, після Війни Гніву, багато Ельдар, які не бажали покидати Середзем’я, відступили до Ліндону. Синдар переважно зосередилися в Гарліндоні під проводом Келеборна. Деякі з них, що не хотіли змішуватися з іншими Синдар, де домінували Нолдор, залишили Ліндон. Частина Синдар (разом із Нолдор і Зеленими Ельфами) пішла за Келеборном і Ґаладріель до Еріадору і деякий час жила в землях навколо Ненуїалу.
Інші прийшли до Лісового Королівства на схід від Імлистих Гір. Вони стали правителями Лісових Ельфів, що там жили, і заснували Лісові Королівства Великого Зеленлісу (сінд. «Ерін Ґален») та Лорінанду (або Лавреліндоренан). Лісові Ельфи або Сильван мали спільне походження з Синдар, адже і Лісові Ельфи (спочатку відомі як Нандор), і Синдар належали до клану Телері. Синдар незабаром злилися з Лісовими Ельфами, перейнявши їхню культуру та бажаючи відчути більш «сільське» і «природне» життя, як це було після їхнього пробудження в Куівієнені.
Інші Синдар заснували гавань Еделлонд на півдні, куди також переселилися Лісові Ельфи.
Мова Синдар[]
Гол. стаття: Синдарин
Мова Синдар еволюціонувала від спільної телерійської протягом довгих віків, коли вони були відокремлені від своїх родичів. Між собою їхня мова не мала назви, адже це була єдина мова, яку вони чули, тож вона і не потребувала назви, але на Квенья її називали Синдарин. У Першу Епоху існувало кілька діалектів Синдарину: доріатрин, мітримін і фалатрин. До часу прибуття Нолдор до Белеріанду мови двох континентів стали взаємно незрозумілими, але Нолдор швидко вивчили Синдарин. Зрештою Синдарин замінив Квенья як мову, що використовувалася Нолдорами у Белеріанді, навіть у переважно нолдорських поселеннях, таких як Ґондолін, хоча Квенья збереглася як мова знань.
У пізніші епохи Синдарин був ельфійською мовою, що використовувалася в повсякденному спілкуванні по всьому Середзем’ю. Її також прийняли для щоденного вжитку люди з Дому Беора, а пізніше й нуменорці, і вона частково використовувалася у Ґондорі та Арнорі.
Коли Синдар прийшли на схід, щоб правити Лісовими Ельфами, їхня мова була прийнята ними, хоча ті розмовляли мовою нандорського походження. Синдарин незабаром зазнав впливу лісової мови, і цей новий діалект став відомим як лісовий ельфійський (або «лісова мова»). Назви та імена, такі як Лотлорієн, Карас-Ґаладон, Амрот, Німродель, ймовірно, мають лісове походження, адаптоване до Синдарину.
Етимологія[]
Термін «Синдар» — це назва мовою Квенья. Вона означає «Сірі ельфи» або «Сірі». В однині - Синда. Назву вигадали вигнанці-Нолдор, похідне від первісного thindi. Менш поширена назва на Квенья для цього народу була сіндельді (одн. сіндель).
Чому Синдар називали «сірими», викликало дискусії серед знавців. Одна теорія припускала, що це стосувалося сріблястого волосся Елу Тінґола та тих, хто був близьким до нього (хоча більшість Синдар мали темне волосся). Інша теорія стверджувала, що назва походить від значення імені Тінґол (кв. Сіндіколло), «Сірий плащ» (північні Синдар також, як кажуть, часто носили сірий одяг).
Назва, яку Синдар використовували для себе, була просто еділь («Ельфи», одн. едель). Синдар вважали себе Кельбін, особами Світла. Нолдор, однак, за власним визначенням «Світлих ельфів», не вважали Синдар Калаквенді, що є квеньяським відповідником кельбін.
Інші назви[]
У переказах дунаданів Синдар (а іноді й Лісові Ельфи) також називалися Середніми Ельфами, відрізняючи їх від Високих Ельфів (їхніх родичів) та Темних Ельфів, хоча останній термін іноді включав Синдар через їхнє "незнання Світла Валмару".
Оскільки вони відмовилися йти до Аману вже наприкінці завершення Походу, їх називали аваманьяр, хоча самі вони завжди наполягали, що їх слід називати Уманьяр. Їх також називали Лембі.
Історична назва для уманьяр, яка з часом вийшла з повсякденного вжитку під час вигнання нолдор, була гекельді (одн. гекель) або, в мові телері, гецеллой (одн. гецелло). Звідси назви Гекельмар і Гекельдамар, або Гекульбар і Гецеллубар у телерійській мові, для Белеріанду.