Саурон

Саурон
Основні відомості
Інші імена	• Майрон • Ґортаур • Аннатар • Зіґур та інші
Титул	• Темний володар • Володар перснів • Король людей • Володар світу
Народження	• Часи до Часів, Створення Айнурів
Роки правління	ДЕ 1600 — ТЕ 3019
Смерть	25 березня, ТЕ 3019
Інші відмінності
Раса	Маяри
Стать	Чоловік
Артефакти	• Єдиний Перстень • Сім Перснів • Дев'ять Перснів

Саурон (англ. Sauron) — найвеличніший зі слуг Мелькора, за походженням — мая Ауле.

Саурон у перекладі з мови квенья – Ненависний. Грішний мая, творець Єдиного Персня, обдарований учень Ауле і наступник Морґота. В ті часи називався Майроном. Після поразки свого Володаря у Війні Гніву, став другим Темним Володарем, надумав завоювати все Середзем'я і ледь не покінчив зі світом.

Саурон одним із перших приєднався до Мелькора. Через це отримав нове прізвисько — Ґортаур. Саурон став найбільш довіреним слугою Мелькора, його вірним поплічником, правою рукою, відданим лейтенантом у Війнах за Белеріанд. Саме Саурон був безпосередньо відповідальним за смерть Барагіра, а згодом і короля нольдорів Фінрода Фелаґунда. Відомо, що Саурон мав здатність набувати подоби вовка, змії та вампіра. Після падіння Морґота, Саурон не залишав спроб завоювати Середзем’я. Війни тривали протягом Другої та Третьої епохи.

У Другу Епоху під виглядом Аннатара він прибув до ельфів Ереґіону, втерся їм у довіру і ввів в оману. Саме під його керівництвом були створені могутні артефакти: Персні Влади. Також саме Саурон викував в жерлі Ородруїну наймогутніший із існуючих перснів: Єдиний Перстень. Так Саурон став "Володарем перснів". Не все вийшло так, як він задумав, ельфи розкусили його задуми, тож Саурон напав на Середзем'я у відкритій війні і так на цих землях настала епоха Чорноліття. В цей період він став відомим як Темний Володар. Раніше цей титул носив Морґот.

Вплив Саурона поширився не лише на землі Середзем'я, а і на острів Нуменор. Це, зрештою, призвело знищення королівства дунедайнів, падіння острова і, на превеликий жаль для Саурона, заснування Королівств у вигнанні: Арнору та Ґондору. Війни не припинялися. Агресія Саурона, врешті-решт, призвела до того, що ельфи і люди уклали Останній союз і виступили проти Темного Володаря. У найвеличнішій битві Другої епохи загинули Верховний Король людей Еленділ та Верховний Король нольдорів Ґіл-ґалад, але і Саурона було повалено.

В Третю епоху Саурон повернувся до Середзем'я в іншій подобі. Певний час він був відомий як Некромант і ніхто не знав, що під подобою цією ховається грішний мая. Він оселився на пагорбі Амон-Ланк і збудував там фортецю Дол-Ґульдур. В той же час, один із його найбільш відданих слуг — Король-Відьмак, створив королівство Анґмар на півночі Еріадору. Після нападу членів Білої Ради ТЕ 2941 р., Саурон таємно повернувся до своєї фортеці Барад-дур у Мордорі і почав збирати велику армію.

В цей час на його сторону перебіг Саруман, який вважав, що немає навіть сенсу протистояти такій могутній силі, як Саурон. В ТЕ 3018 р., Фродо Торбин, за примхою долі, став Хранителем Персня. Було створено братство, що було назване Братством Персня і загін на чолі з чарівником Ґандальфом Сірим рушив у надзвичайно небезпечну подорож, в Мордор. Метою походу було знищити Єдиний Перстень і єдиному місці, де це було можливо зробити — в жерлі вулкану Ородруїн, там, де Перстень було створено.

Долаючи купу перешкод, переживши втрату друзів і низку небезпек Фродо Торбин за допомогою Семвайза Грунича таки дістався Мордору і Єдиний Перстень було знищено. Саурон зник навіки.

В Середзем'ї настала Четверта Епоха, епоха Панування Людей.

Життєпис

Походження

Як один із наймогутніших маярів, Саурон був створений Ілуватаром ще до Музики Айнурів. На початку часів він був серед айнурів та маярів, які увійшли в Еа. Тут він став одним із маярів Ауле і зостався могутнім у переказах того народу. В Часи до Часів він був відомий як Майрон.

Серед чеснот Майрона були такі як любов до порядку, планування та координації і нелюбов до плутанини та хаосу. Але така одержимість порядком поступово затьмарила його любов до інших розумних істот Арди, які, насправді, мали б чимало користі від його схильності до організованості та ладу.

Згодом одержимість порядком стала єдиним предметом його волі, руйнівною самоціллю. Майрон почав захоплюватися Мелькором, в якому також бачив жагу до упорядкування і контролю і який, на відміну від інших валарів швидко і майстерно втілював усі свої задуми не витрачаючи час на зайве обдумування.

Рано він потрапив у пастку Мелькора, ставши його найбільшим і найнадійнішим слугою. Після цього він став відомий серед синдарів Белеріанду як Ґортаур, а серед інших народів як Саурон. Спершу Саурон не був настільки злим і підступним як Морґот, оскільки, зазначається, тривалий час слугував іншому, а не самому собі.

На відміну від Мелькора, який, в цілому, хотів знищити світ, Саурон хотів ним правити і робити з усіма народами, що йому заманеться.

Перша Епоха

Після того, як Морґот збудував фортецю Анґбанд на північному заході Середзем’я, він призначив Саурона її командиром. Коли валари захопили Мелькора в Битві Сил, вони обшукали Утумно й Анґбанд; проте їм не вдалося знайти Саурона. Доки Мелькор перебував у неволі, Саурон продовжував чинити лихо у Середзем'ї. Зазначається, що під час Великого походу він сплюндрував землі ельфів у долинах Андуїну, змусивши їх відновити свою подорож і рухатися далі, на Захід.

Після звільнення Морґота і знищення ним та Унґоліантою Дерев Валінору, над Середзем'ям вперше зійшло Сонце, що стало початком пробудження людей. Залишивши Саурона керувати своїми військами, Морґот таємно залишив Анґбанд, щоб знайти молодших Дітей Ілуватара та підкорити їх своїй волі.

Після гибелі Фінґольфіна, Саурон розпочав атаку на Тол-Сіріон.

“

Саурон, ставши на ту пору чаклуном жахливої сили, повелителем тіней і примар, підступно-мудрим і жорстоко-дужим, руйнував усе, до чого торкався, спотворював усе, чим правував, був володарем вовкулаків; правління його — мука. Він приступом захопив Мінас-Тіріт, бо на його захисників найшла темна хмара страху, а Ородрет полишив твердиню й утік до Нарґотронда. Тоді Саурон перетворив Мінас-Тіріт на сторожову вежу Морґота, оплот зла й небезпеки, а прекрасний острів Тол-Сіріон став проклятим і отримав назву Тол-ін-Ґаурот — Острів Вовкулаків. Жодна жива істота не могла прошмигнути тією долиною, щоби Саурон не вистежив її зі своєї вежі.

”

Почувши про діяння Барагіра та його супутників, Морґот наказав Саурону знайти та вбити їх. Ґорлім, один із супутників Барагіра, був схоплений і приведений до Саурона. Поплічник Морґота пообіцяв полоненому свободу і возз’єднання з дружиною Ейлінель в обмін на інформацію про місцезнаходження Барагіра і його ватаги.

Змучений страшними тортурами і тугою за дружиною, Ґорлім утратив мужність і видав ворогу схованку Барагіра. Саурон розсміявся і заявив, що Ейлінель давно мертва однак він виконає свою обіцянку і воз'єднає подружжя, після чого вбив Ґорліма.

Берен, син Барагіра, пообіцяв помститися за смерть батька. Він мандрував Дортоніоном як розбійник і чинив великі діяння, про які чули далеко. Морґот призначив високу ціну за його голову, і Саурон, командуючи великою армією перевертнів і звірів, шукав Берена.

Пізніше, Фінрод Фелаґунд, Берен і десять їхніх супутників покинули Нарґотронд у пошуках Сильмарилів. Не дивлячись на те, що вони були замасковані під орків, їх було викрито в долині між Еред-Ветрін і Таур-ну-Фуін. Загін схопили і доправили до Саурона. Однак поплічник Морґота не знав, хто саме знаходиться перед ним, тож він запроторив полонених до глибокої ями, темної та німої, і погрожував жорстоко вбити кожного, хто не викаже йому правди. Час од часу полонені бачили, як у темряві спалахували два ока, і вовкулака зжирав одного з побратимів; але жоден не зрадив свого володаря.

Трохи згодом живими залишилися лише Фінрод та Берен. Коли до місця їхнього ув'язнення в черговий раз прийшов перевертень, Фінрод використав останні сили, щоб перемогти його і врятувати Берена, бо вовкулака націлився саме на нього. Однак в ході сутички Фінрод був важко поранений і невдовзі помер.

У ту темну мить до мосту Тол-ін-Ґаурхоту підійшла Лутієн разом зі своїм супутником Гуаном. Саурон прибрав подобу вовкулаки і виступив уперед, аби захопити перехід через міст. Між Гуаном і Вовком-Сауроном зчинилася битва. Та ні чаклунство, ні закляття, ні ікла, ні отрута, ні диявольські чари, ні сила звіра не годні були здолати Гуана з Валінору; він схопив свого супротивника за горлянку і притис його до землі. Тоді Саурон змінив подобу: з вовка перекинувся велетенським отруйним змієм, а з того чудовиська — собою самим у звичній формі; та не міг вирватися з Гуанових зубів, не полишивши тіла остаточно. І раніше, ніж мерзотний дух вилинув із темної оселі своєї, підійшла Лутіен і сказала, що його позбавлять плотської одежі й тремтливим привидом відішлють назад до Морґота. Саурон поступився, і Лутіен заволоділа островом і всім, що було на ньому; і Гуан відпустив його. І відразу ж Саурон перетворився на упиря, велетенського, наче чорна хмара на тлі місяця, й утік, розбризкуючи по деревах кров із горла, і прибився до Таур-ну-Фуіну, й оселився там, і оповив те місце жахіттям.

Після Війни Гніву і падіння Морґота, Саурон прийняв свою справжню подобу мая і покаявся у своїх злих вчинках, боячись гніву Валар. Та не було в тому каятті жодної правди. Еонве наказав Саурону повернутися до Валінору, щоб заслухати вирок Манве., однак чаклун не бажав терпіти таке приниження, натомість утік і сховався в Середзем’ї.

Друга епоха

Минуло цілих 500 років Другої Епохи, перж ніж Саурон заворушився у Середзем'ї. Він вирішив, що валари забули про Середзем'я, і знову почав чинити лихо. Чимало корінних народів на Сході та Півдні, вже зіпсованих Мелькором, потрапили під його Тінь. У 882 р. Другої епохи Ґіл-ґалад відчув, що на сході піднімається Темрява і надіслав попередження про це у Нуменор.

Вежа Барад-дур

Приблизно в 1000 р. Другої епохи, Саурон розпочав будівництво вежі Барад-дур.

Не дивлячись на те, що Саурон чудово розумів, що людей звабити або підкорити набагато простіше, він намагався заручитися підтримкою ельфів, оскільки вони були набагато могутнішими. Саурон прибрав подоби Аннатара, прекрасно ельфа, посланця Валарів і намагався втертися у довіру ельдарам. В Ліндоні у нього це не вийшло, оскільки Ґіл-ґалад і Ельронд відчули в ньому якусь темряву і відмовилися вітати його у своєму королівстві, хоча і не розуміли, хто насправді стоїть перед ними. Однак Аннатара радо прийняли в інших Королівства, особливо в Ереґіоні. Лише Ґаладріель не довіряла йому, відчуваючи тінь.

Ковалі Ереґіону багато чому навчилися у Саурона, бо він дійсно був великим майстром і чимало знав такого про що ельфи і не відали. Саурон бо в минулому був учнем Ауле. Під опікою Аннатара та керівництвом Келебрімбора, майстри з Ґваіт-і-Мірдайн — Дому Ковалів-Ювелірів, перевершили всіх майстрів і умільців, окрім хіба що самого Феанора.

Приблизно у 1500 р. Другої епохи, під уважним керівництвом Саурона та за його інструкціями ельфи Ереґіону на чолі з Келебрімбором почали роботу над першими вищими Перснями Влади, які давали своїм власникам певні сили. Легенди говорять, що одне з них (мова йде про Сім Ґномівських Перстенів) Келебрімбор самотужки подарував королю Дуріну III, який в той час царював у Кгазад-Думі.

Після того як були викувані Дев'ять Людських Перстенів і Сім Ґномівських Перстенів, а також інші, менші персні, Саурон залишив Ереґіон, щоб в жерлі вулкану Ородруїн створити Єдиний Перстень, який правуватиме над усіма іншими. Потужний артефакт було створено у 1600 р. Другої епохи. Саурон вклав у Перстень надзвичайно велику частину своєї сили та волі, перетворивши його на потужну зброю. За допомогою Персня він завершив будівництво вежі Барад-дур.

Щойно Саурон надягнув Єдиний Перстень, ельфи одразу зрозуміли, що їх було обдурено. Носії Трьої Ельфійських Перстенів одразу зняли свою каблучки і приховали їх. Зрозумівши, що його викрито, Саурон схотів заволодіти Перснями, щоб роздати їх представникам інших народів. У 1695 р. Другої епохи сауронові полчища орків та іншої нечисті вдерлися в Еріадор, піддаючи вогню та мечу все що траплялось на їхньому шляху. У 1697 р. впав Ост-ін-Езіл, більшість мешканців його втекли через Кгазад-Дум до незатінених війною країв. Ельфи билися відважно, та це не врятувало більшість мешканців Ереґіону від загибелі. Королівство було знищено.

Епоха Чорноліття

В епоху Чорноліття Саурон домінував ледь не над всім Сердзем'ям. У цей період він побудував Чорні ворота Мордору, Мораннон, щоб запобігти будь-якому вторгненню і зібрав величезні армії орків, тролів і людей, головним чином східнян і південців, над якими він панував. Він наказав їм побудувати чимало укріплених міст, веж та фортець, а також добре озброїв.

Війна між ельфами та Сауроном почалася в 1693 р. і була кривавим конфліктом, який знищив Ереґіон і спустошив більшу частину Еріадору. Келебрімбора було вбито, а його тіло пронизане стрілами, було підвішене на жердині і використовувалося Сауроном для залякування противників у боях проти ельфів. Ельфів було відкинуто майже до Синіх гір, а їхні союзники ґноми відступили за стіни Морії, де Саурон їм не загрожував.

В роки Чорноліття Саурон володарював ледь не над всім Середзем'ям. На заклик ельфів про допомогу відгукнулися нуменорці. Великий флот, надісланий Тар-Мінастіром, одинадцятим Королем Нуменору, прибув до Ліндона. Об’єднаними силами ельфів та людей, армія Саурона була відкинута та розбита біля Сарнського броду та відійшла до Тарбаду. Однак нуменорський адмірал Кір'ятур послав флот вгору по річці Ґватло, і у 1701 р. Другої епохи армія Саурона була вщент розгромлена. Сам Саурон втік до Мордора і сидів там тишком-нишком лише зі жменькою орків та охоронців. Незважаючи на те, що в подальшому могутність Саурона вже ніколи не досягала тієї, що була під час війн з ельфами, землі багатьох його наймогутніших ворогів були спустошені та сплюндровані. Коли нуменорці почали зміцнювати своє панування над узбережжями Західних земель Середзем'я (близько 1800 р. Другої епохи), імперія Саурона продовжувала розширюватися на схід і південь, де до нього приєднувалося все більше представників корінних народів.

Оскільки ельфи, здебільшого не піддалися на його хитрощі, Саурон вирішив роздати Персні Влади людям. Три він дав володарям із нуменорської раси, один королю східнян, останні п'ять — іншим володарям серед людей. Сім перстенів дісталися ґномам (подейкують, що Дурін III отримав свій перстень ще від Келебрімбора). Ґноми виявилися стійкими до впливу перснів, вони використовували їх тільки для здобуття багатства. Магічні коштовності хоч і зародили у ґномів всеохопну жадобу золота, однак не перетворили їх на примар, на відміну від людей, які, і кінці-кінців перетворилися на Примар Персня у 2251 р. Другої епохи.

Саурон був впевнений, що пануватиме над усім Середзем’ям. Він наділив себе купою славетних титулів, серед яких були: Король Королів, Король Людей, Володар Землі і, навіть, Володар Світу

Перебування в Нуменорі

Нуменорці не могли стерпіти панування Саурона над Середзем'ям, адже і самі планували розширити свою владу на цих землях. Горді нуменорці прийшли до Середзем'я з великою силою і могутнім флотом. Розуміючи, що він не зможе перемогти їх, Саурон дозволив королю Ар-Фаразону взяти себе в полон. Сталося це у 3262 р. Другої епохи.

Коли Ар-Фаразон, знаний серед ельфів як Тар-Каліон, захопив Саурона й відвіз його до Нуменора, Західні землі знайшли мир. Натомість, Нуменор ще більше наблизився до свого падіння. Справа в тому, що Тінь над Нуменором згустилася вже давно. Серцем нуменорці дедалі більше були проти валарів. Двадцятий король узяв скіпетр отців і зійшов на трон під ім’ям Адунахора, Володаря Заходу, зрікшись ельфійських мов і заборонивши вживати їх у його присутності. Проте ймення Герунумен таки було вписано на Королівських Скрижалях високоельфійською говіркою завдяки стародавньому звичаю, позаяк королі боялися остаточно порушити його, щоби не накликати лиха. Та цей титул здався Вірним аж надто зарозумілим, бо належав валарам; і серця їхні тяжко краялися, розриваючись між відданістю Дому Елроса і шанобою до повноважних Сил. Але попереду їх чекало ще гірше. Двадцять третій король, Ар-Ґімілзор, виявився найзапеклішим ворогом Вірних. У час його правління Біле Дерево залишили без догляду і воно почало в’янути; він остаточно заборонив уживати ельфійські мови і карав тих, хто радо вітав прибулі з Ерессеа човни, які все ще потайки плавали до західних узбереж тієї землі.

Саурон в храмі Мелькора, Нуменор by EKukanova

Тож коли Ар-Фаразон захопив владу і став королем Нуменору, кінець острівного короліства був лише питанням часу. Опинившись на острові, Саурон, шляхом оманливих слів та хитрощів, швидко змінив свій статус із полоненого до радника Короля і був відомий як Зіґур, Чарівник. Не минуло і трьох років, як хитрий розум, язик і сила прихованої волі призвели до того, що Саурона вже допускали на таємні наради Короля, бо солодкі, наче мед, лестощі повсякчас злітали з його уст, й він знав чимало речей, про які люди в той час не відали.

— З неї було створено світ. І єдина тільки Темрява варта поклоніння, і Володар її зможе ще сотворити інші світи й подарувати їх тим, котрі служать йому, так що примноженню їхньої влади не буде кінця.

I Ар-Фаразон сказав:

— Хто є Володарем Темряви?

Тоді Саурон бесідував із Королем за замкненими дверима і збрехав, мовивши:

— Це той, чийого ймення нині не згадують, адже валари обдурили тебе щодо нього, запропонувавши натомість ім’я Еру — примари, вигаданої за примхою їхніх сердець, — прагнучи, щоби люди служили тільки їм. Валари — оракули цього Еру, який говорить лише те, що вони захочуть. Але їхній справжній повелитель іще переможе і позбавить тебе від цієї примари, а ім’я йому — Мелькор, Володар Усього, Даритель Свободи; він зробить тебе сильнішим, аніж вони.

Перебуваючи в Нуменорі, Саурон розбестив людей. Дійшло до того, що нуменорці почали приносити жертви Мелькору, а про валарів не просто забули, а зненавиділи їх. Врешті-решт, Чарівник переконав короля повстати проти валарів і напасти на сам Валінор, стверджуючи, що вони отримають безсмертя. Це призвело до того, що у події втрутився сам Еру. Як наслідок, Нуменор пішов під воду, великий флот було знищено, а в живих залишилися лише Вірні: Елендил, його сини Ісільдур та Анаріон і їхні люди.

Саурон також зміг врятуватися і втекти назад до Середзем’я.

Війна Останнього Союзу

Див. докладніше Останній Союзу Ельфів та Людей

Дух Саурона повернувся до Мордору в 3320 р. Другої епохи. Там він повільно відновлював свою силу і більше не міг прийняти будь-яку подобу від своєї справжньої — темної і жахливої.

Війна Останнього Союзу by Entar0178

В цей же час Вірні на чолі з Елендилом висадилися у Середзем'ї. Вони заснували Королівства у вигнанні: Ґондор і Арнор. Саурон продовжував вважати їх своїми найбільш ненависними ворогами, тож достатньо зміцнівши, він наніс превентивний удар і атакував Ґондор у 3429 р. Другої епохи.

У відповідь на це нуменорці уклали Останній союз із королем ельфів Ґіл-ґаладом. В 3434 р. Другої епохи, армії Союзу перетнули Імлисті гори в різних місцях; Ґіл-ґалад та Ісільдур рушили з Імладрісу та перейшли через Карадрас, і їхні війська були такими великими, що орки Мордору, послані Сауроном спинити їх, натомість поховалися чи втекли. Тоді Саурон наказав спалити Сади Дружин ентів, щоб перешкодити Союзу чинити наступ. Після страшних пожариськ, землі ті отримали назву Бурі Землі. Однак, союзники досягли Мордору та перемогли сили Саурона в Битві при Дагорладі в 3434 р. Другої епохи і взяли в облогу вежу Барад-дур. Облога та тривала сім років, до 3441 р. аж поки Саурон не покинув свою фортецю. Він вступив в бій. Проти нього билися Елендил і Ґіл-ґалад. Вони майже перемогли Саурона, добряче знесиливши його, однак обидва загинули. Тоді Ісільдур, син Елендила, схопив уламок Нарсіла і зрізав Єдиний Перстень з пальця Саурона. Тіло Темного лорда згинуло, а дух його знову втік. Після поразки у Війні Останнього Союзу, Саурон надовго втратив здатність формувати фізичне тіло.

Третя епоха

Поразка Саурона звільнила його підданих від тиранії, але, натомість, вони впали в хаос. Корінні народи почали воювати одне проти одного, а деякі відійшли на ненависний захід. Ослаблений поразкою та втратою Єдиного Персня, Сайрон утік на далекий схід, щоб відновити сили перед поверненням. Подейкують, що лище близько 1000 р. Третьої епохи, Темний володар відновив здатність формувати фізичне тіло. Стурбовані цим, валари, хоч як і відмовлялися втручатися у життя Середзем'я, відправили на континент п'ятьох майарів з Заходу, щоб допомогти в протистоянні Саурону.

З часом сил Саурона стало достатньо, щоб він знову почав кидати Тінь на частину Середзем’я. Очевидно, йому вдалося повернути вплив на східнян, які, зрештою, вторглися в Рованіон і дійшли до долин Андуїну.

Некромант

На самому початку другого тисячоліття Третьої епохи, Тінь впала на Велике Зеленолісся. Мудрі не відали, що це сигналізує про повернення Саурона. Вважалось, що це один із Назґулів, який оселився у південній частині лісу. Насправді ж, близько 1050 р. Саурон розпочав будівництво фортеці Дол-Ґулдур на пагорбі Амон-Ланк. 1300 р. ознаменувався збільшенням влади Саурона, про що свідчили "злі істоти", які розмножилися та стали сміливішими, як-от орки з Імлистих гір і деякі з драконів, які почали нападати на ґномів. Крім того, було помічено, що в Анґмар повернулися Назґули. Наступні століття піддані Саурона в Анґмарі, на Сході та Півдні зосередили свої сили проти своїх давніх ворогів. Королі Арнору і Ґондору зрозуміли, що якась певна сила координує напади на обидва їхні королівства і що їм потрібно об'єднатися, щоб боротися з цим злом. Однак Анґмару вдалося знищити Арнор, і незабаром після цього Назґули завоювали Мінас-Ітіль, щоб підготуватися до повернення Саурона. Їхнім остаточним успіхом став, як вони думали, кінець королівської лінії Ґондору.

Ледве побільшала тінь і міць Саурона, у Кгазад-Дум прокинувся останній балроґ, що призвело до знищення Королівства ґномів. З того часу копальні стали називати Морією.

У 2060 р. Третьої епохи міць Дол-Ґулдура зросла настільки, що Мудрі почали здогадуватися про повернення Темного Володаря. Ґандальф відвідав фортецю в 2063 році, однак Саурон утік та сховався на Сході. Він зосередився на поверненні своєї влади над корінними народами і почав створювати міцні союзи між племена, які за його відсутності воювали одне з одним. В цей період у Середзем'ї розпочався Сторожкий Мир. Тінь над Морок-лісом трохи зменшилась, а Назґули причаїлися в Мінас-Морґулі, чекаючи на повернення свого Володаря.

Повернення у Дол-Ґулдур

Некромант повернувся у Дол-Ґулдур у 2460 році. Він став набагато могутнішим і мав на своєму боці чимало союзників серед людських племен. Сторожкому Миру настав кінець. Його повернення збіглося з іншою дуже важливою подією: у 2463 р. Деаґол знайшов Единий Перстень і був вбитий Смеаґорлом, який зажадав собі коштовну знахідку. Відчуваючи небезпеку, Мудрі створили Білу Раду.

Ґандальф відвідує Дол-Ґулдур by AndrewRyanArt

Серед головних цілей Саурона, знаного тоді як Некромант, були: зібрати Персні Влади, знайти Єдиний Перстень і знищити спадкоємців Ісільдура, якщо такі залишалися у Середзем'ї. У 2475 р. уруки залишили Мордор і ненадовго завоювали Ітіліен, остаточно зруйнувавши Осґіліат і його кам’яний міст. Через кілька років (у 2480-х рр.) орки Імлистих гір почали будувати таємні укріплення серед гірських пасм, аби перерізати всі шляхи до Еріадору. Морія на той час вже як століття була знелюднена і Саурон почав заселяти її орками та тролями, так само як і Мордор. Під владою Саурона знаходилося і плем'я східнян, що було відоме як балхоти. В той час вони мешкали на розлогих землях Рованіону, між Морок-лісом і рікою Бистрицею. Вони часто здійснювали набіги через ліс, аж поки геть спустошили долину Андуїну на південь від Ірисної. Чисельність їх постійно зростала за рахунок подібних племен, які приходили зі сходу, тоді як народ Каленардону зменшувався. У 2510 р. орки і балхоти напали на Каленардон за вказівкою Саурона, однак були розбиті рогіримами.

У 2841 р. слуги Саурона полонили короля ґномів Траїна II. З тих пір він був ув’язнений у Дол-Ґулдурі. Саме у Траїна II Саурон відібрав останній із Сімох ґномівських перснів.

Щоб упевнитися в тому, що під маскою Некроманта ховається Саурон, Ґандальф знову відвідав Дол-Ґулдур у 2850 р. Він зустрів там вмираючого і напівбожевільного короля ґномів, Траїна II і дізнався, що побоювання Мудрих не були марними – Саурон повернувся. У 2851 р. зібралася Біла Рада і Ґандальф повідомив про повернення Ворога та закликав негайно атакувати фортецю, однак Саруман Білий був проти такого кроку і, по суті, завадив Ґандальфу вчинити напад. Пізніше з’ясувалося, що Саруман уже тоді прагнув володіти Єдиним Перснем і сподівався, що Перстень сам себе виявить, шукаючи свого господаря, якщо Саурона залишити у спокої. І дісйно, того ж року Саурман почав пошуки персня там, де про нього чули востаннє – біля Ірисових Полів.

Сила Саурона продовжувала зростати. У 2885 р. спровоковані Сауроном, гарадрими переправилися через Пороз і напали на Ґондор, в той час як уруки збільшили кількість набігів на Ітіліен і змусили більшість жителів залишити цей регіон.

В той же час Саурон продовжував пошуки Єдиного Персня. Він дізнався про Катастрофу на Ірисових Полях, де його давнього ворога Ісільдура було вбито невдовзі після його власної фізичної смерті майже три тисячоліття тому, тож він відправив купу своїх послідовників в долини Андуїну, щоб ті розшукали перстень. Саурон не відав про те, що ткий важливий для нього артефакт схований в Імлистих Горах і володіє ним потворне створіння на ім'я Ґолум.

Напад на Дол-Ґулдур

Враховуючи поточну ситуацію в Середзем'ї, а також напад дракона Смоґа на Еребор, Ґандальф почав серйозно хвилюватися про те, що чергова війна з Сауроном лише питання часу. Крім того, чарівник боявся, що Темний Володар використає Смоґа в своїх цілях, а це, в свою чергу, катастрофічно знизить шанси людей на перемогу у майбутній війні. Ґандальф почав розглядати варіант одночасної атаки на Дол-Ґулдур і на Еребор, в якому засів Смоґ.

У 2939 р. Саруман дізнався, що слуги Саурона обшукують Андуїн біля Ірисових Полів і що Саурон, очевидно, дізнався про продробиці загибелі Ісільдура. Білий чарівник почав хвилюватися, що Саурон знайде Єдиний Перстень швидше за нього. Тож у 2941 р. під час засідання Білої ради, Саруман пристав на пропозицію Ґандальфа атакувати Дол-Ґулдур, в першу чергу, щоб завадити Саурону розшукати Перстень.

Того ж року, під час походу до Еребору, в якому взяли участь Торін II Дубощит і Кампанія, а також Більбо Торбин і, частково, сам Ґандальф, Смоґа вдалося знищити. Люди Долу та Королівство під горою повернули собі можливість нормального життя і з часом досягли процвітання.

Знищення дракона, послабило потенційні сили Саурона на півночі. Здогадуючись про напад на Дол-Ґулдур, Саурон не чинив серйозного опору Білій раді і втік з фортеці.

Повернення в Мордор

Відбудована вежа Барад-дур у Мордорі by Entar0178

Впродовж багатьої років Назґули готували Барад-дур до повернення Саурона, тому Темний Володар повернувся в свою найбільшу фортецю, після нападу Білої ради на Дол-Ґулдур без будь-яких труднощів. Саурон відкрито заявив про себе через якихось десять років, у 2951 р. Темний Володар відправив трьох назгулів назад у Дол-Ґулдур, щоб відвоювати фортецю і почав перебудовувати Темну вежу. Коли роботи було завершено, Ородруїн вибухнув і почалося велике виверження вулкану.

Відтоді Саурон залишався в Мордорі, в фортеці Барад-дур і вів звідти війну проти вільних народів Заходу. Тінь, що насувалася з Мордору привела ґондорців у відчай. Королівство людей вже давно втратило свою силу і було знекровлене постійними війнами з корсарами та племенами східнян. У відчаї намісник Ґондору Денетор II, використав палантир, що зберігався в Мінас-Тіріті, щоб спробувати дізнатися про плани Ворога. Анор-камінь був безпосередньо пов'язаний із палантиром з колишнього Мінас-Ітіля, який нині був захоплений Назґулами і перетворений на Мінас-Морґул. Тож коли у палантир подивився Денетор II, Саурон дізнався про це і спробував зломити волю намісника однак зазнав невдачі. Денетор II мав сильну волю, а окрім цього і право користуватися палантиром від народження, тож зміг встояти проти впливу Саурона, однак такий собі ментальний двобій виснажив намісника і він втратив будь-яку надію.

До 3000 р. Третьої епохи Тінь Саурона поширилася ще більше. Саруман, який на той час закрився у вежі Ортанк, що в Ізенґарді, знайшов ще один палантир і вирішив ним скористуватися. Так само як і у випадку з Денетором II, Саурон одразу дізнався про цю спробу. Він поневолив розум Сарумана і підкорив собі його волю. Так один із наймудріших став одним із його найвідданіших слуг.

Близько 3009 р. Ґолум, який раніше був Носієм персня, наважився вилізти з Імлистих гір і спробувати віднайти коштовність, такою була його жага володіти Скарбом. Однак, дуже скоро Ґолум був схоплений слугами Саурона. Наступні роки він перебував у полоні, в Мордорі. Там його катували та допитували, доки він, врешті-решт, не зізнався, що Єдиний Перстень слід шукати в Ширі, у декого на прізвище Торбин.

В цей період Саурон прийняв подобу величезного Вогняного Ока, без вій та повік. Око теє розташовувалося на самій верхівці вежі Барад-дур і погляд його сягав далеко за межі Мордору.

Війна Персня

Саурон стривожився, коли дізнався, що Ґолум, після того як його відпустили, опинився у ельфів Морок-лісу, тому в червні 3018 р. він відправив Назґулів у Шир, щоб спробувати відшукати Єдиний Перстень, перш ніж про нього стане відомо ще комусь. Щоб приховати подорож Примар Персня, Темний Володар здійснив велику атаку на Осґіліат. Цей крок мав послужити двом цілям: прикрити виліт Назґулів до Ширу військовою кампанією і перевірити силу та готовність військ Денетора. У підсумку, виявилося, що сили Ґондору були більш могутніми, ніж очікував Саурон, тож оркам вдалося захопити лише східну частину міста. Однак, військова кампанія дозволила Назґулам непоміченими перетнути Андуїн і розпочати полювання на Перстень. В той же час, знаючи на що здатні ґондорці, Саурон продовжив накопичувати сили в Мінас-Морґулі і Мордорі та готуватися до широмасштабної війни проти Ґондору та інших вільних народів Заходу.

До вересня назґулам не вдалося відшукати Шир, тож гнів і страх Саурона зростали. Через посланця Саурон наказав Примарам Персня відмовитися від секретності, щоб якнайшвидше відшукати Перстень. Також Саурон наказав їм відправитися в Ізенґард і дізнатися будь-яку корисну інформацію від Сарумана. Зрештою Дев'ятеро зазнали невдачі у своїй місії і навіть втратили свої фізичні форми після того, як потік Шумної зніс їх. Король-Чаклун повернувся у Мордор в грудні 3018 року ні з чим і Саурон, чи не вперше за дуже і дуже довгий час відчув, що вдача не на його боці.

Наступного разу, Саурон наблизився до місцязнаходження Персня лише п'ятого березня 3019 р. Принаймні, йому так здалося. Саме в цей день Піпін подивився у палантир Ортанка. Саурон, не знаючи про поразку Сарумана від рук ентів, припустив, що Піпін був полоненим Чарівника, і той змусив його подивитися у палантир, під час катувань. Замість того, щоб негайно допитати Піпіна, Саурон вирішив помучити його та зрештою наказав передати Саруману, що він негайно відправить Вершників за в'язнем. Темний Володар був впевнений, що Єдиний Перстень майже у нього в руках.

Кілька годин потому, вранці шостого березня, Саурон "зустрівся" з одним із своїх найбільших ворогів. В палантир зазирнув Араґорн, син Араторна. Він явився Саурону як спадкоємець Ісільдура, володар Андуріла, Перекованого Нарсіла. Араґорн жодним словом не обмовився Саурону і великим зусиллям волі вирвав у нього контроль над Каменем. Як і передбачав Араґорн, його вчинок сповнив Саурона ще більшими сумнівами та страхом, адже Темний Володар подумав, що Араґорн переміг Сарумана, а отже міг заволодіти Єдиним Перстнем.

Враховуючи все, що трапилося, Саурон наказав Королю-Чаклуну негайно розпочати наступ на Ґондор, не чекаючи доки будуть закінчені всі підготовчі роботи. Темний Володар сподівався знищити своїх ворогів до того, як вони отримають змогу використати повну силу Персня.

Смерть Короля-Чаклуна та поразка армії Саурона в битві на Пеленнорських полях хоч і стали серйозним провалом, однак не вирішували результат війни. Темний Володар мав незліченні сили, що продовжували знаходитися у Мордорі. Військової міці Саурона було більш ніж просто достатньо, щоб перемогти у Війні Персня. Після того як Араґорн заглянув у палантир, Саурон вважав, що один із його ворогів у Мінас-Тіріті тримає у своїх руках Єдиний Перстень і незабаром спробує його використати. Про це знали і його вороги. Ґандальф вирішив використати хибні переконання Саурона і придумав зухвалий план. Він полягав у тому, щоб вирушити з залишками війська до Чорної Брами і відволікти увагу Ока. Це б дало гобітам Фродо Торбину та Семвайзу Груничу ще трохи часу і, по суті, було останнім шансом врятувати Середзем'я.

Протягом наступних дев’яти днів план Ґандальфа спрацьовував — коли Воїнство Заходу просувалося на схід і північ, Саурон зосередився на ньому й спрямував всю силу Мордору до Чорної Брами, щоб зустріти їх. Навіть коли Шаґрат приніс новини про "ельфійського" зловмисника в Кіріт-Унґол, віра Саурона в те, що Перстень був в одного із головнокомандувачів Армії Заходу, залишалася непохитною, і він навіть не подумав про те, щоб провести якесь розслідування. Саурон і уявити не міг, що його вороги намагаються непомітно пронести Перстень у Мордор. Завдяки плану Ґандальфа, Фродо та Сем непоміченими дісталися Саммат-Наура, Згубної Щілини. Саурон не знав про них аж до того моменту, поки Фродо не надягнув Перстень, скорившись його волі.

Лише тоді Саурон, нарешті, побачив Хранителя персня і, усвідомивши, як його обдурили, оскаженів. Тієї ж миті Темний Володар втратив будь-яку цікавість до Битви на Моранноні і відправив Назґулів до Ородруїну. Та було занадто пізно. Ґолум відкусив палець Фродо на якому був Перстень і разом із артефактом впав у Згубну Щілину, згинувши в лаві Ородруїну разом зі своїм Скарбом. В момент знищення Єдиного Персня у вогні Судної гори, Барад-дур і інші фортеці Саурона розлетілися на друзки. Дух Саурона зринув над Мордором і рука його простяглася до військ Вільних народів Заходу, однак тієї ж миті налетів сильний вітер і розсіяв чорну хмару. Темний Володар загинув.

Особливості Саурона

Саурон був істотою виняткової могутності. Надзвичайно потужними були як його сила волі, так і його здібності в чаклунстві. Та найбільшою його перевагою були неперевершені хитрість, інтелет та харизма. За допомогою вміння переконувати, вводити в оману та примушувати він досяг чималих успіхів у втіленні своїх планів навіть не вдаючись до відкритих військових конфліктів. За час свого панування Саурону кілька разів вдавалося занурити Середзем'я у майже цілковиту Темряву.

Як і у Мелькора, єдиними вадами Саурона були пихатість та гординя. Така зарозумілість у поєднанні з недооцінкою ворогів зрештою прирекла його на загибель.

Фізична форма

Спершу Саурон з'являвся у справді королівській подобі. Його тіло було міцним і довершеним, а постать високою та гордовитою. Він також міг приховувати свою силу і змінювати свою форму і подобу. Пізніше, однак, він міг приймати лише страшну або, навіть, жахливу подобу, більшу за людську, однак не гігантську, як, до прикладу, робив його господар Мелькор.

Після поразки Саурона в Битві при Даґорладі, Ісільдур розповідав, що рука Саурона була чорна, однак горіла вогнем Ґолум також називав Саурона "Чорна рука" і зауважував, що у нього було лише чотири пальці.

Око Саурона

Око Саурона, яке називають різними іменами, було символом Саурона після втрати Єдиного Персня. Цей символ з'явився для того, щоб показати невпинну пильність і проникливе сприйняття Темного Володаря. Око було зображене на зброї його слуг, на їхніх щитах та стягах.

Око Саурона, яким його побачив Фродо в Дзеркалі Ґаладріель, є єдиним детальним описом символа Саурона:

Око, облямоване вогнем, а саме оскляніле, жовте, мов котяче, насторожене та пильне, і чорний проріз його зіниці відкривався у безодню, вікно в ніщо.

Відомо, що Око Саурона, а точніше його погляд, навіть опосередковано, виснажував і послаблював його ворогів, а Денетор II, Араґорн і Ґандальф були дуже втомленими після жахливого протистояння з ним. Крім того, Саурон буквально випромінював зло і було воно настільки сильним, що Лутіен ледь не знепритомніла.

Спадщина

Панування Саурона в Середзем’ї закінчилося у 3019 р. Третьої епохи. За словами Ґандальфа, після своєї поразки Саурон був "скалічений навіки, став тільки злим духом, що гризе себе в пітьмі, нездатний утілитись". Фізичне тіло Саурона, яке знаходилося в Темній вежі, було знищене, і без Персня його дух більше не мав сили створити нове. Незважаючи на те, що його сутність продовжувала існувати, а дух його був навіки прив'язаний до Еа, бо він-бо був мая, Саурон втратив силу впливати на світ Арди і ніколи не зміг би її відновити.

У Валаквенті ж про Саурона йдеться так: Саурон брав участь у всіх діяннях Мелькора-Морґота на Арді, в численних підступах, хитрих обманах і в цьому хіба трохи поступався своєму повелителеві, бо тривалий час слугував іншому, а не самому собі. Та у прийдешні роки він піднісся, наче тінь Морґота і привид його злоби, й тією самою руйнівною стеж­кою зійшов услід за ним у Порожнечу.

Інші імена

• Ґортаур – ім'я, яким користувалися синдари під час Першої Епохи. Перекладалось як "Жорстокий" або "Ненависний жах". Ім'я складається з елементів ґор- ("жах") і -таур ("огидний, ненависний"). Еквівалентом було квенійське ім'я Норсус.
• Майрон – у деяких нотатках Толкіна з 1950-х років сказано, що оригінальне ім'я Саурона було Майрон (в перекладі з квенья "Чудовий"). Однак, його перестали так називати після того, як він став служити Мелькору. Не дивлячись на це, сам Саурон продовжував називати себе Майрон Прекрасний або ж Тар-Майрон ("Прекрасний Король") аж до падіння Нуменора. Хоча, привселюдно він не міг користуватися цим іменем, адже префікс Тар- використовували лише у квенійському варіанті імен нуменорських Королів.
• Зіґур – ім'я, яким називали Саурона у Нуменорі. В перекладі з адунайської – "Чарівник".
• Аннатар – ім'я, під яким Саурона знали нолдори, коли Темний Володар перебував в Ереґіоні. Складається з двох елементів: -анна "дар" і тар- "високий". Перекладається як "Володар Дарів". Варто зазначити, що Морґот використовував подібне ім’я, коли спокушав перших Людей: "Дарувальник".

В окремих нотатках Толкін називає інші імена, які використовував Саурон, коли спокушав ельфів у Другу Епоху: Артано ("Верховний коваль") і Ауленділ ("Відданий Ауле").

Титули

Саурон мав безліч титулів та епітетів. Деякими він наділяв себе сам, деякими його наділяли слуги або ж вороги.

• Великий Майстер Підступу – так назвав Саурона Ґандальф
• Чорний – епітет, використаний Ґолумом один раз
• Чорна рука – так Саурона Ґолум назвав двічі
• Чорний Пан – титул, що його використав Ісільдур, коли проклинав колишніх слуг Саурона, Клятвопорушників
• Темний Лорд – титул даний Вільними Народами після того, як Саурон повстав у Другу Епоху.
• Темна сила – кілька разів використовувався Ґандальфом, коли Чарівник достеменно не знав, що мова йде про Саурона.
• Ворог – титул та прізвисько дане Вільними Народами після того, як Саурон повстав у Другу Епоху.
• Єдиний ворог – так одного разу назвав Саурона Фродо Торбин.
• Око – в цілому, стосувалося його ментальної форми та символа, однак кілька разів так називали і самого Саурона.
• Король Королів – титул, яким Саурон нагородив себе сам.
• Король Людей – титул, яким Саурон нагородив себе сам.
• Володар Землі – титул, яким Саурон нагородив себе сам.
• Володар Світу – титул, яким Саурон нагородив себе сам.
• Некромант – так називали Саурона під час його правління в Дол-Ґулдурі, коли його особистість була невідома.
• Володар перснів або Володар Персня
• Чаклун – так називали Саурона під час його правління в Дол-Ґулдурі, коли його особистість була невідома.

Прихильники і союзники

• Тгурінґветіль – посланниця з Тол-ін-Ґауроту у вигляді великого кажана-вампіра, вісниця вампірів.
• Драуґлуін – перший з перевертнів, володар та повелитель вовкулаків Анґбанда, убитий Гуаном.
• Король-чаклун з Анґмару – володар Мінас-Морґула, очільник Назґулів і найвідданіший слуга; переможений Еовін і Мері.
• Хамул – лейтенант Дол-Ґулдура, другий після Короля-чаклуна серед Назґулів; зник після знищення Єдиного Персня.
• Сімка Назґулів – найвідданіші та найстрашніші слуги Саурона. Загинули одразу після знищення Єдиного Персня.
• Король Мерців – король Клятвопорушників, колишній слуга спадкоємця Ісільдура.
• Ар-Фаразон – останній король Нуменора, спершу був ворогом та потім перетворився на маріонетку, змушену поклонятися Темряві.
• Герумор – могутній та лихий володар гарадримів.
• Фуінур – могутній та лихий володар гарадримів.
• Капітан Гавані – командир корсарів Умбару, убитий Араґорном.
• Речник Саурона – лейтенант вежі Барад-дур, особистий посол Саурона, походив із раси так званих Чорних нуменорців.
• Ґрішнах – капітан орків вежі Барад-дур, вбитий Вершниками Рогану.
• Саруман – лорд Ізенґарду, колишній Білий Чарівник, що став на службу до Саурона. Здібний та могутній, однак невірний слуга. Вбитий Ґрімою.
• Ґріма – головний радник короля Теодена в Рогані, слуга і нишпорка Сарумана при дворі; застрелений гобітами.
• Косоокий південець – шпигун сірян у корчмі "Брикливий поні".
• Біл Папорот – злодій і розбійник із великої дороги, спершу мешкав у Брі, потім був серед тих, хто захопив Шир.
• Гарі Готліф – воротар Західних воріт Брі, інформатор Назґулів.
• Ґотмог – лейтенант вежі Мінас-Морґул, другий після Короля-чаклуна серед морґульського війська.
• Ґорбаґ – капітан орків вежі Мінас-Морґул, які захопили у полон Фродо Торбина. Убитий Шаґратом.
• Шаґрат — капітан орків вежі Кіріт-Унґол; страчений за свої невдачі.
• Музґаш – охоронець орків у вежі Кіріт-Унґол; розстріляний віроломними товаришами.
• Лаґдуф – вартовий орків у вежі Кіріт-Унґол; розстріляний віроломними товаришами.
• Лузґаш – орк з вежі Кіріт-Унґол; розстріляний віроломними товаришами.
• Снаґа – орк, мучитель та кат з вежі Кіріт-Унґол; загинув у бою з Семом.
• Радбуґ – орк-вартовий з вежі Кіріт-Унґол; Шаґрат видавив йому очі.
• Уфтак – орк з вежі Кіріт-Унґол; пійманий Шелоб, став її сніданком.
• Шелоб – нащадок Унґоліанти, страшна і велика павучиха, охоронниця проходу через Кіріт-Унґол.
• Два Вартові – статуї вежі Кіріт-Унґол, населені злими духами.

Адаптації

Фільми:

1978: "Володар перснів":

Саурон коротко показаний у пролозі фільму як темна фігура в рогатому шоломі.

2001-03: Трилогія П. Джексона "Володар перснів":

В трилогії Саурона зобразив новозеландський актор Сала Бейкер, а озвучив покійний актор Алан Говард. В серії фільмів Саурон зображений як дуже високий воєначальник, весь у броні і з величезною булавою (образ навіяний сумішшю досить розпливчастих описів Толкіна щодо Саурона і більш детальними щодо Морґота). В першому фільмі Саурон з'являється на самому початку, в пролозі. Показано як він виходить на битву проти Ґіл-ґалада та Елендила і розкидує своєю булавою людей та ельфів, що трапляються на шляху. Саурон вбиває Елендила (перед цим він вбиває Ґіл-ґалада, (ця сцена фігурує в концепт-арті, створеному для прологу), а потім Ісільдур уламком Нарсіла зрізає з його пальця Єдиний Перстень. При цьому глядач бачить на руці Саурона інші Персні Влади. Після того як обрубок пальця з перснем падає долі, дух Саурона вибухає, створюючи ударну хвилю, яка збиває всіх на полі бою.

Пізніше Саруман натякає Ґандальфу, що Саурон не зміг зберегти свою фізичну форму після поразки у Війні Останнього Союзу і що Око є його астральною формою. Це принципова відмінність між фільмами і книгами, однак, невідомо, чи були твердження Сарумана правдивими адже на той момент він вже служив Саурону.

2012-14: Трилогія П. Джексона "Гобіт":

Фігура Саурона в першому епізоді серіалу "Володар перснів: Персні Влади"

В трилогії "Гобіт" Саурона грає та озвучує Бенедикт Камбербетч. Тут Саурон відомий під псевдонімом Некромант. У фільмах стверджується, що Біла Рада дізнається про те, що Некромант це і є Саурон досить пізно. Спершу Мудрі вважали некроманта людиною, яка володіє потужними магічними здібностями. В трилогії Саурон спершу з'являється як фігура з Тіні, а потім прибирає подоби велетня у броні, як і в попередній трилогії "Володар перснів". Далі Саурон проєктує навколо себе полум'я і його фігура перетворюється на зіницю величезного Ока.

Телебачення:

2022: Серіал "Володар перснів: Персні Влади":

В першому епізоді серіалу "Тінь минулого" фігура Саурона ненадовго з'являється на самому початку, після знищення Двох Дерев Валінору і великої битви. Однак на той момент, жоден актор не був зарахований на роль Саурона.

В останньому епізоді з'ясувалося, що Саурон весь час ховався під маскою Галбранда. Після того, як Адар, нібито, четвертував Саурона, Темний Володар прибрав подоби смертної людини й взяв собі ім’я Галбранд. У якийсь момент він натрапив на тіло останнього короля Південних земель. Саурон взяв собі його герб, бо вважав, що він йому пасує.