Ромендакіл II (англ. Rómendacil II), уроджений Міналькар — дев'ятнадцятий король Ґондору.
Життєпис[]
Міналькар народився у 1126 році Третьої епохи і був сином короля Кальмакіла та небожем короля Нармакіла I. Міналькар мав молодшого брата на ім'я Калімехтар.
Міналькар був вельми енергійною та дієвою людиною. Таланти Міналькара визнав ще його дядько Нармакіл I і, аби позбутись усіх турбот, призначив небожа регентом Ґондору. Відтоді й надалі Міналькар керував Ґондором од імені королів, аж доки відійшов услід за своїм батьком. Найбільше клопоту йому завдавали північани.
Чисельність мешканців Рованіону помітно зросла в час миру, що панував завдяки владі Ґондору. Королі виявляли до північан ласку, бо ті були найближчими родичами дунедайнів з-поміж усіх звичайних людей. Тож королі наділили їх землями в Долинах Андуїну, на південь від Великого Зеленолісся. Північани боронили свої землі і тим самим боронили кордони Ґондору від нападів племен східнян.
У дні Нармакіла І східняни поновили напади, хоча попервах їхні війська були нечисленні; але з часом Міналькар, що вже був регентом Ґондору, довідався, що північани не завжди вірні Південному Королівству та що декотрі з них долучаються до армій східнян чи то через жадобу наживи, чи задля розширення феодів своїх принців.[1]
У 1248 році Третьої епохи Міналькар повів за собою велике військо й завдав поразки чималій армії східнян між Рованіоном і Внутрішнім Морем, знищивши всі їхні табори та поселення на схід од Моря. А потому прибрав собі ймення Ромендакіл II — "Переможець Сходу".
На зворотному шляху Ромендакіл II зміцнив західний берег Андуїну аж до того місця, де в нього впадала Лім’яра, й заборонив усім чужинцям переходити Ріку по той бік Емин-Муїлу.
Саме Ромендакіл II збудував при вході до Нен-Гітоелу величні колони Арґонат.
Зважаючи на Війни зі східнянами, король потребував людей і прагнув зміцнити зв’язок між Ґондором та північанами, тож узяв до себе на службу багатьох із них, призначивши декотрих на високі армійські посади.[1]
Особливу ж ласку Ромендакіл виявив до Відуґавії, який допоміг йому під час війни. Завдяки дружбі з королем Ґондору, Відуґавія нарікся Королем Рованіону і став наймогутнішим серед північних принців, хоча його власне володіння тулилося між Зеленоліссям і рікою Кельдуїн.
Прихильність короля до Відуґавії і його народу була такою великою, що у 1250-му році Третьої епохи, він відрядив до північан свого сина Валакара, щоби той пожив певний час у Відуґавії як посол та вивчив мову, поведінку і політику північан. Та Валакар не лише зробив те, що покладав на нього батько, а ще й закохався у доньку Відуґавії та побрався з нею.
Помер Ромендакіл II у 1366 році Третьої епохи, у віці 240 років. Його наступником став син Валакар.