Роган (англ. Rohan) або Марка Вершників — королівство рогіримів. Споконвічні союзники Ґондору та Об'єднаного Королівства Арнору та Ґондору в Четвертій епосі.
Загальний опис[]
Роган розташовувався на землях Каленардону. Межами країни слугували річка Ісен (від місця злиття з Адорном) на заході, далі кордон простягався на північ до зовнішніх стін Ісенґарду, а від нього на північний схід вздовж межі лісу Фанґорн і аж до річки Лім'яра на півночі. Велика Ріка Андуїн слугувала природнім кордоном королівства на сході і межа та тягнулася до боліт у гирлах річки Ентави. На півдні кордоном слугували Білі гори та Порубіжний потік, який відокремлював Роган від Анорієну.[1]
Серед географічних особливостей Рогану можна відокремити річку Ентаву, що розділяла королівство на Західний Луг та Східний Луг. Водночас притока Ентави, річка Сніжиця, впадала у потік приблизно посередині і розділяла землі на Західний та Східний фолди. Іншими відомими регіонами були: Плато, Фольде, Східна стіна Рогану та Вигини. Також рогірими відновили низку покинутих ґондорцями або корінними народами фортець та притулків у Білих горах, зокрема Смурне Капище, Ортанк та Гонбурґ.
Столицею Марки було місто Едорас, яке лежало на схилах Білих гір. Іншим великим містом був Альдбурґ, столиця Східного фолду та перша столиця Рогану, заснована Еорлом Юним. Існували й інші міста та поселення, однак вони були досить маленькими та незначними.
В цілому ж короліство Марки описане як, здебільшого, сільська місцевість. Це був край конярів, пасовищ і пишних високих луків. Землі Рогану часто описують як "трав'янисті моря". Більшість рогіримів жили в невеличких поселеннях або окремих господарствах, деякі були кочівниками і подорожували разом зі своїми стадами, не маючи постійного дому.
Роган був відомий своїми конями. Найвідоміші коні королівства — меарас — найшвидші і найблагородніші коні Арди; кінь першого короля Рогану Еорла Юного — Фелароф, родоначальник табуну меарас — вважався найвеличнішим з них.
Історія[]
Передумови[]
У 1200-х роках Третьої Епохи між королями Ґондору та жителями Рованіону склалися дружні стосунки, адже північани походили на дунедайнів. Переважна більшість з них були нащадками тих народів, від яких походили старі едайни. У ТЕ 1636 р. Велика Чума спустошила Рованіон, убивши більше половини населення. Це зробило землі князів-північан ослабленими і у ТЕ 1851 р. плем'я Візників захопило Рованіон та поневолило більшість його мешканців. Ті, кому вдалося врятуватися емігрували далі на північ і назвали себе Еотеод. Вони оселилися в долинах Андуїну, на північний захід від Морок-лісу.
Тим часом Велика Чума спустошила не лише Рованіон, а й землі Ґондору, включаючи Каленардон. В часи Сторожкого Миру місцеві вожді смурноземців почали потроху захоплювати землі цієї провінції, а за часів намісника Ґондору Кіріона, плем'я східнян – Балхоти – захопили Каленардон повністю. У ТЕ 2509 р. Кіріон надіслав Ватажкам Еотеоду заклик про допомогу і Вершники Півночі відгукнулися.
Заснування Королівства Марки Вершників[]
Історія Королівства Роган починається у ТЕ 2510 р., після того, як на допомогу Ґондору прийшов Еорл Юний разом із своїми вершниками Еотеоду. Це була Битва на Керебрантських луках.
Відомо, що у ТЕ 2509-2510 рр. орки та східняни наводнили Каленардон. Велика орда диких людей із північного сходу промчала через Рованіон і, підійшовши до Бурих Земель, перетнула Андуїн на плотах. Водночас орки (вони в той час перед війною з ґномами були особливо сильні) напали з гір. Загарбники спустошили Каленардон, і намісник Ґондору Кіріон послав Борондира на північ, прохати про допомогу.[2] На заклик відгукнувся Еорл. Ватажок Еотеоду відразу ж собрав раду і почав приготування до великого походу. Відомо, що Еорл повів у похід близько семи тисяч вершників у повному озброєнні і кілька сотень кінних лучників. Праворуч від нього їхав Борондир, який мав служити провідником, оскільки нещодавно проїжджав цим шляхом.
Діставшись до поля битви, Вершники побачили, що ґондорців тіснять до Андуїну і остання надія на перемогу вже згасла. Тож коли з півночі несподівано налетіла кіннота, загарбників Плато охопила паніка і вони почали відступати. Військо Еотеоду переслідувало їх на рівнинах Каленардону і розбило вщент, відігнавши аж за кордони Ґондору.
Після перемоги в Битві на Келебрантських Луках, намісник Ґондору Кіріон в якості нагороди, подарував Еорлу Юному землі Каленардону і саме там було засновано Роган.
- "Відтак Кіріон, віддячуючись за допомогу, віддав Каленардон, що лежав поміж Андуїном та Ісеном, Еорлу і його народу; і вони послали гінців на північ, аби ті привезли їхніх жінок, дітей і майно, й осіли на тій землі, й дали їй нову назву – Марка Вершників, – а себе почали називати еорлінґами; проте в Ґондорі землю їхню називали Роганом, а народ її – рогіримами (себто володарями коней)."
- –Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, ІІ. Дім Еорла
Подальші роки[]
Еорл Юний разом із народом Еотеоду поселився на землях Каленардону. Вершники Півночі розбили залишки смурноземців та східнян, які намагалися загарбати вже колишні землі Ґондору собі. Через це нові власники земель, рогірими, нажили собі смертельних ворогів, адже з тих пір і смурноземці і племена східнян вважали саме їх загарбниками територій, на які вони, на їхню думку, мали споконвічне право.
Еорл Юний побудував першу столицю Марки Вершників, місто Альдбурґ. У ТЕ 2545 р. Еорл загинув в битві на Пустирі в бою проти східнян і так з'явився перший курган. Його вірний кінь Фелароф також був похований там.
Міграція людей Еотеоду тривала аж до років правління другого Короля Марки, сина Еорла — Бреґо, який, як і його батько, продовжував воювати зі східнянами, смурноземцями та орками. Бреґо вдалося вигнати всіх ворогів із Пустиря і Роган багато років не потерпав од чужинських нападів. Це дозволило зосередитися на розбудові королівства. Так у 2569 році було завершено будівництво величних королівських хоромів Медусельд.[3]
В часи Короля Альдора Старого в Рогані настав Золотий вік. Королівство закінчило війни за свої землі на схід від Ісену, а рогірими значно збільшилися у кількості і заселили, навіть, долини Білих гір і Долину Капища. Саме Альдору Старому вдалося остаточно перемогти смурноземців і вони дуже довгий час не наважувалися напасти на Королівство Повелителів коней.
Королівство продовжувало процвітати і за часи Ґольдвайна, однак кордони охоронялися вже не так, як в часи короля Альдора і це призвело до нових набігів смурноземців, які, за цей час, відновили свої сили. Ворожі племена почали потроху заселяти землі Західного фолду, Кільце Ісенґарду та південні кордони лісу Фанґорн.[4] Все це призвело до того, що смурноземці сформували потужне військо і королю Деору довелося виступити на війну. І хоча з чималої кількості роганських земель смірноземців вдалося вигнати, у 2710 році Третьої епохи вони закріпилися у пустельному Кільці Ісенґарда, і витіснити їх звідти ніяк не вдавалося.[5]
Перша династія королів Марки проіснувала 249 років, аж до дев'ятого короля Гельма Молоторукого. Наприкінці його правління Роган зазнав тяжких утрат од ворожої навали смурноземців та Довгої Зими. Сталося так, що у ТЕ 2758 р. Королівство захопили смурноземці під керівництвом Вульфа, сина Фреки, народженого від змішаної крові дунландців та рогіримів. Ґондор не зміг прийти на допомогу, адже в цей час Південне Королівство потерпало від постійних набігів корсарів. Гельма змусили відступити від Переправ на Ісені зі значними втратами, й він заховався за стінами Горнбурґа та в ущелині позад нього (її згодом назвуть Гельмовим Яром). Там супротивники взяли його в облогу. Вульф захопив Едорас і, сівши в Медусельді, нарік себе королем. Галет, Гельмів син, останній із усіх, поліг, захищаючи двері хоромів.
Незабаром настала Довга Зима, і Роган майже на п’ять місяців укрили сніги. І рогірими, і їхні вороги вельми потерпали від лютої холоднечі та від нестачі їжі, адже все це тривало довше, ніж зазвичай. У Гельмовому Яру після Різдвяна почався великий голод, і гнаний відчаєм і всупереч королівській пораді, Гама – молодший син Гельма – вивів людей із Яру на пошуки харчу, проте бідолахи загубились у снігах. Після кількох відчуйдушних вилазок у табори загарбників загинув і сам Гельм. Королем став Фреалаф, син Гельмової сестри. Лише через рік, після Довгої Зими до Гельмового Яру прибуло підкріплення з Ґондору та Смурного Капища і разом їм вдалося перемогти смурноземців.[5]
Після цього рогірими зосередили чимало військ в Західному фолді, однак через деякий час королю Фольквайну довелося знову просити Ґондор про допомогу. Об'єднавшись з Південним Королівством, Король Марки повернув собі узграниччя (між Адорном та Ісеном) і остаточно вибив звідти смурноземців. Однак звичайні люди, що залишилися жити на цих землях були, переважно, змішаної крові і рогіримів тут не надто шанували.[4]
Незабаром після цього Саруман оселився в Ісенґарді і його зустріли як сильного та потужного союзника. Рогану знадобилося, щонайменше двісті років, щоб відновити військову міць після пережитих навал і втрат. Ускладнювалося це тим, що на західних кордонах королівства продовжувалися бойові дії проти різних загарбників. До того ж, в ці роки тисячі орків почали селитися в Білих горах і також турбувати рогіримів. Війни з орками не припинялися і на момент коронації Вальди, вважалося, що всі орки на кордонах Рогану знищені, однак, згодом з'ясувалося, що твердження це було помилковим і недалекоглядним. Остаточно вибити орків з Рогану вдалося лише за часів короля Фольки, у ТЕ 2864 р.
В часи правління короля Тенґела до нього на службу вступив таємничий сіверянин, що називав себе Торонґілом і чимало добра він зробив для країни, однак пізніше, почувши заклик Ектеліона II, залишив Роган і відправився до Ґондору.[2]
Близько ТЕ 2960 року, Саруман почав плести інтриги проти королівства Марки Вершників, а в 3014 році чарівник перейшов до більш конкретних дій. Він почав використовувати свій вплив, щоб послабити короля Теодена і зруйнувати Роган зсередини. У 3019 році Саруман почав повномасштабне вторгнення в Роган і одразу здобув кілька перемог. Так, наприклад, в першій Битві за Ісенські Броди був убитий син Теодена, Теодред. Однак далі, в Битві при Горнбурзі військо Сарумана зазнало поразки, а залишки орків та племен східнян знищили гуорни, які прийшли на допомогу рогіримам.
Після перемоги військо короля Теодена рушило на допомогу Ґондору і рогірими взяли участь в Битві на Пеленнорських полях. Там, на полі битви від руки Короля-чаклуна з Анґмару загинув Теоден і трон успадкував його небіж — Еомер. Так почалась третя династія Королів Марки.
Еомер брав участь в Останній нараді і рушив разом із військами Ґондору до Чорної Брами Мордору, щоб відволікти увагу Саурона і дати Фродо та Сему шанс дібратися до Вогняної гори.
- "Друг мій, Араґорн, допоміг мені та моєму народові, тож я піду за ним туди, куди він покличе. Я йду."
- –Еомер у "Володар перснів: Повернення короля", Книга п’ята, IX. Остання нарада
Після Війни Персня[]
Правління намісників Ґондору закінчилося після Війни Персня. Король Еомер і новий король Возз'єднаного Королівства Арнору та Ґондору, Араґорн II Елессар, поновили свою обітницю про довічний союз і Араґорн підтвердив дарунок намісника Кіріона і підтвердив право власності рогіримів на землі Каленардону. Не дивлячись на те, що Саурон згинув навіки і настрашнішого ворога було переможено, Еомер часто виконував Обітницю Еорла і ходив з королем Елессаром у військові походи далеко на Схід і Південь. Він став відомий як Еомер Еадіґ, або "Благословенний", оскільки за час його правління Роган оговтався від наслідків війни і знову став багатим та могутнім королівством.
Після падіння Саурона, Ґімлі очолив групу ґномів Еребору і повів їх до Аґларонду, що у королівстві Роган, поблизу Гельмового Яру.[6] Там він заснував власне поселення і став Володарем Сяйливих печер.
Державний устрій та населення[]
Політичний устрій[]
Роган — абсолютна монархія. Королями Рогану були прямі нащадки Еорла Юного, який, в свою чергу, був нащадком королівської династії Рованіону. Його рід походив від короля Рованіону Відуґавії. Династія Королів з часом поділилася на кілька окремих ліній (через відсутність прямого спадкоємця чоловічого роду, на трон сходив старший син старшої доньки і рід продовжувався). Так, наприклад, обидва сини Гельма Молоторукого були вбиті смурноземцями під час Довгої Зими і королем став Фреалаф, син сестри Гельма. Так розпочалась Друга династія. Після смерті Теодена, королем став його небіж Еомер і почалась Третя династія.
Військовий устрій[]
Військами рогіримів командували маршали. Перший маршал Марки Вершників був найвищим військовим званням. Людина на цій посаді керувала усією Маркою Вершників, так званим Збором Рогану: кіннотою столиці Едорасу та навколишніх земель, включаючи Королівські землі та Долину Капища. У молодості король Теоден сам очолював Марку Вершників і тому посада Першого маршала довгий час пустувала. Не було Першого маршала і в часи Війни Персня, можливо, через зрадницькі поради та нашіптування Ґріми Змієзикого.
Другий і Третій маршали не мали фіксованих обов’язків і їхні ролі змінювалися відповідно до потреб часу. Другий маршал Марки Вершників базувався в Гельмовому Яру і під час Війни Персня цю посаду обіймав син Теодена, Теодред, а пізніше, після загибелі принца — Еркенбранд. Третій маршал Марки Вершників дислокувався в Альдбурзі. На час Війни Персня посаду обіймав Еомер.
Під час війни кожен здоровий чоловік був зобов'язаний прийти на Збір Рогану, але і в мирний час король і маршали Східного та Західного фолдів мали постійні дружини. У випадку загрози частина королівських дружинників могла бути послана на допомогу області під загрозою (так загін Ельфгельма прибув на допомогу кінноті Західного фолду біля Бродів Ісену). Рогірими були також були зв'язані клятвою Еорла — надати допомогу Гондору у важкі часи. Гондор у таких випадках надсилає Червону Стрілу або запалює вогні Сторожових Маяків, розташованих від Мінас-Тіріта до роганського кордону.
Після Війни за Перстень король Еомер скасував посади Другого та Третього маршалів, натомість створив нові: Маршал Східної Марки та Маршал Західної Марки. Ними стали Ельфгельм та Еркенбранд відповідно.
Вершники були поділені на сотню еоредів. За часів короля Фольквайна зазначається, що "повний еоред" налічував 120 вершників (включаючи капітана).[7] Це означало, що в Роган мав у своєму розпорядженні, щонайменше, дванадцять тисяч навчених вершників, якщо не набагато більше. Ця цифра не включала у себе кінноту, яку очолив Еркенбранд у Битві під Горнбурґом.[8]
Вершники Марки були озброєні довгими списами, мечами та круглими щитами. Одягнені у легкі шоломи та плетені кольчуги. У роганській кавалерії було багато лучників, що освоїли мистецтво стріляти на скаку. Хоча роганське військо кінне, усі вершники вміли битися у пішому строї, наприклад в кінці Пеленорської битви Еомер спішив рогіримів і побудував їх стіною щитів.
Населення[]
Народ Рогану походить від одного з трьох народів едайнів — Дому Гадора Златоглавого. Після Війни Гніву предки рогіримів залишились у Середзем'ї, оселившись у великій області Рованіон. Їхніми родичами були беорнінги та народи лісорубів з Великого Зеленолісся (згодом Морок-ліс). Коли на землях Каленардону утворилося королівство Марки, яке в Ґондорі та ніших країнах називали Роган, його мешканців — еотеодів — стали називати рогіримами, хоча самі себе вони називали еорлінґи в пам'ять про засновника Королівства — Еорла Юного. Рогірими були високими та гарними людьми зі світлою шкірою та, в більшості, зеленими очима і волоссям пшеничного кольору. За характером це були суворі, відчайдушні і безпощадні до орків та інших ворогів чоловіки та жінки, але з почуттям справедливості і честі.
Відомо, що деякі рогірими контактували з ельфами, хоча, здебільшого ставилися до них насторожено. Також жителі Рогану знали про Еру, однак, як і дунедайни не будували храмів та не поклонялись йому. Щодо валарів, то рогірими обожнювали Ороме, якого називали Бемою.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Мапи
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Намісники
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B. Літопис (Хронологія Західних земель), Третя Епоха
- ↑ 4,0 4,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, «Битва біля бродів Ізену»
- ↑ 5,0 5,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, ІІ. Дім Еорла
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, ІІІ. Народ Дуріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, "Кіріон та Еорл і дружба Ґондору і Рогану"
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Дві вежі", Книга третя, VII. Гельмів яр