Рованіон або Дикі землі — велика область на півночі Середзем'я, на схід від Імлистих гір і південь від Сірих гір Півночі. Через область протікала Велика річка Андуїн, крім того, в межах регіону лежав великий лісовий масив, в Другу і Третю епохи відомий як Морок-ліс.
Географічні особливості[]
Рованіон часто називали Дикими землями, дехто включав сюди і східні землі Еріадору. В цілому ж, кордони Рованіону були досить визначеними: на північному заході – Імлисті гори, на півночі – Сірі. На сході кордоном області слугувала річка Бистриця, на південному заході кордони зміщувалися до місця, де Світла впадала в Андуїн і до пагорбів Емін-Муїл, а на півдні кордоном були Попелясті гори.[1]
Важливими річками були Андуїн, або Велика річка, і Бистриця. Серед головних географічних об'єктів – лісовий масив в Другу епоху відомий як Морок-ліс і Довге озеро, на якому стояло місто Есґарот.[2]
Історичні події[]
Перша епоха[]
На самому початку Першої епохи через Рованіон пролягав шлях ельфів, що вирушили у Великий похід на Захід і покинули свої перші домівки на сході. Значно пізніше, цим же шляхом рухалися і атани – перші люди.
Друга епоха[]
В Другу епоху Рованіон став місцем, де утворилися два королівства ельдарів: на півночі Лісове королівство ельфів Великого Зеленолісся, а південніше – Лотлоріен.
Найвеличніша битва Другої епохи, де зустрілися війська Останнього союзу і Суарона відбулася на півдні Рованіону, на великому полі при Даґорладі, а на Ірисових луках, що в долині річки Андуїн, було вбито короля Ґондору та Арнору, Ісільдура.
Третя епоха[]
Близько ТЕ 1050 р., через все більшу Тінь, що ширилася лісом від Дол-Ґульдура, плем'я Хутроногів залишило долини Андуїну і рушило на Захід, через Рованіон. За ними, приблизно у 1150 рр. пішли Ясноголові. Частина Стурів перейшли через Ворота Багряного рогу і досягли Клину або Сірого Краю, а інша частина залишилася жити в долинах Андуїну.[3]
У ТЕ 1248 р. намісник Ґондору Міналькар очолив велике військо і, між Рованіоном і Внутрішнім морем, розбив велику армію східнян, що насувалася на королівство. Потому він прибрав собі ймення Ромендакіл і і на зворотному шляху зміцнив західний берег Андуїну.
В ті часи в землях Рованіону мешкало чимало північан. Королі, а згодом і намісники Ґондору вивляли до цих людей ласку, бо були вони найближчими до дунедайнів. Переважна більшість з них були нащадками тих народів, від яких походили старі едайни. Тож королі віддали їм незаймані землі за Андуїном на південь від Великого Зеленолісся, щоби цей народ правив їм за своєрідний захист від людей Сходу. Адже в давнину східняни нападали, переважно, з рівнини між Внутрішнім морем і Попелястими Горами.
В середині 13-го століття Третьої епохи на землях цих було чимало князів-північан і найвидатнішим з них був Відуґавія, який правив між Морок-лісом і Бистрицею і називав себе Королем Рованіону.[4] Саме він і його люди допомогли Міналькару вщент розбити східнян і знищити всі їхні табори та поселення на схід од Моря. Відуґавія став сильним союзником Ґондору, а у 1250 р. Ромендакіл послав свого сина Валакара пожити якийсь час разом із Відуґавією, вивчити мову, звичаї та прагнення північан.
Валакар перевершив задуми батька. Він усім серцем полюбив землі Рованіону та їхній народ і одружився з Відумаві, донькою Відуґавії. Повернувся він через кілька років і згодом той шлюб став причиною міжусобної війни.[4]
- "Високі люди Ґондору скоса поглядали на північан; а те, що спадкоємець корони чи син короля одружується з дівчиною меншого або іншого народу, було взагалі нечувано."
- –Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
Коли Валакар постарів у південних провінціях спалахнуло повстання. Його дружина Відумаві, хоч і була прекрасною та благородною жінкою, однак вік мала недовгий, згідно з долею простих людей, і дунедайни боялися, що вік її дітей буде такий самий, і це, згодом, позбавить їх величі Королів Людей. Вони також не захотіли визнати володарем її сина, котрий, хоч і називався Ельдакар, був народжений в іншій країні й у юності носив ім'я народу своєї матері, Вінітар'я.
Ельдакар став королем у ТЕ 1432 р, що, як вже зазначалося, призвело до міжродинної боротьби, пік якої прийшовся на 1437 рік. Ельдакар утік до свого рідного народу і Рованіон. Там до нього приєдналося чимало людей: і північани, котрі служили Ґондору і дунедайни, що жили на тих землях. Разом вони відвоювали королівство у заколотників у ТЕ 1447 році.
У ТЕ 1636 р. Велика Чума спустошила Рованіон, убивши більше половини населення. Це зробило землі князів ослабленими і у ТЕ 1851 р. плем'я Візників захопило Рованіон та поневолило більшість його мешканців.
Панування Примарних Вершників[]
У відповідь на агресію Візників, король Нармакіл II разом із вождем рованіонців Маргарі (нащадком Відуґавії) повів велику армію на рівнини Рованіону, на південь від Морок-лісу і зібрав всі розсіяні залишки жителів півночі. І сталася велика Битва на рівнинах. Однак, не дивлячись на досить велике військо, Нармакіл II був переможений і загинув у бою разом із Маргарі. Залишки його армії відступили через Даґорлад в Ітілієн. Ґондор втратив всі землі на схід від Андуїна.
Візники в роботі Stefano Baldo [5]
Що ж до північан та інших мешканців Рованіону, подейкують, що частина з них врятувалася і переправилася через Бистрицю, а там змішалася з жителями Долу біля підніжжя Еребора; частина уцілілих сховалися в Ґондорі, інших зібрав син Маргарі, Маргвіні прикриваючи відступ армії після Битви на рівнинах. Частина з них вирушила на північ, пройшовши між Морок-лісом і Андуїном, і оселилася в долинах Великої річки між островом Каррок і Ірисовими луками, де до них, згодом, приєдналися інші біженці, що пройшли через Ліс. Так виник народ Еотеод, хоча в Ґондорі про них протягом багатьох років нічого не знали і не чули.[6]
Землі Рованіону знаходилися під ярмом східнян впродовж 43 років, доки північани не повстали. Король Калімехтар, син Намаркіла II, вирішив відплатити східнянам за поразку в Битві на рівнинах та помститися за батька. В цей час до нього з'явилися гінці від Маргвіні з попередженням про те, що Примарні Вершники збираються напасти на Каленардон через Вигини. Крім того, вони повідомили також, що готується повстання поневолених жителів Рованіону, яке почнеться, якщо східняни встрягнуть у бодай якусь війну.
При першій нагоді Калімехтар вивів війська з Ітілієна, подбавши про те, щоб ворогам стало відомо про його наближення. Примарні Вершники прийшли з усіма силами, які в них були і Калімехтар відступив, заманюючи подалі від їхніх поселень. Зрештою на рівнині Даґорлад вибухнула битва, і довгий час її результат був незрозумілим. Однак приспіли Вершники Маргвіні і завдали східнянам удару з тилу.
Повстання про яке попереджали гінці теж спалахнуло. Відчайдухи підняли рабів і спільними зусиллями їм вдалося підпалити безліч будинків східнян, їхні комори та укріплені табори, складені з возів. На жаль, більшість північан при цьому загинули адже були погано озброєні, а вороги не залишили свої будинки без охорони.
Врешті-решт Маргвіні довелося відступити у свої землі в долині Андуїну, і жителі півночі приєдналися до нього і так і не повернулися до своїх колишніх осель. Король Калімехтар повернувся в Ґондор, і країна на деякий час (з ТЕ 1899 по 1944 рр.) отримала перепочинок. Північні землі було звільнено, однак край залишався дуже ослабленим і спустошеним. Рованіон почав перетворюватися на Дикі землі.
Пізніші роки[]
У 1999 р. Траїн I прийшов до Еребору і заснував ґномівське Королівство під горою. Разом з ним людьми було побудовано Королівство Діл, а на півночі від великої річки Андуїн заснували своє царство люди з Еотеоду. На півночі Морок-лісу продовжували жити Лісові ельфи, якими правив Трандуїл, а на південь від колишнього Великого Зеленолісся та через річку, в Лорінанді правили Амдір, а пізніше Амрот. На крайньому півдні, біля порогів Сарн-Гебір, були охоронні пости Ґондору, а в долинах Андуїну продовжували своє тихе життя окремі племена гобітів.
У ТЕ 2460 р. Саурон повернувся у Дол-Ґульдур на півдні Морок-лісу. У ТЕ 2770 р. на Еребор напав дракон Смоґ і Королівство під горою було знищено, а разом з ним і Діл. Дракон оселився у Самотній горі, а ґондорці відступили від порогів Сарн-Гебір. Деякі люди продовжували жити вздовж Морок-лісу, зокрема нащадки Беорна та люди з озерного королівства Есґарот. Люди з Еотеоду вирушили на південь Рованіону і на запрошення Ґондору заселили рівнини Каленардона, пізніше відомого як Роган.
Велике Зеленолісся в роботі MatejCadil [7]
Наприкінці Третьої епохи Королівства Еребор і Діл були відновлені в результаті смерті Смоґа та Битви п’яти армій, а Саурона було вигнано з Морок-лісу внаслідок нападу Білої Ради.
Четверта епоха[]
Після поразки Саурона у Війні Персня, Морок-ліс було очищено від Тіні і перейменовано на Ліс Зеленолистя. Трандуїл узяв собі північну частину лісу аж до гір; а Келеборн — південний ліс, назвавши його Східним Лорієном; великі лісові простори, які лежали між ними, віддали беорнінгам і дикунам.
Землі Рованіону поступово почали заселяти люди.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Мапи
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Гобіт, або Туди і Звідти", Мапи
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B. Літопис (Хронологія Західних земель), Третя Епоха
- ↑ 4,0 4,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
- ↑ https://www.deviantart.com/matejcadil/art/Greenwood-the-Great-666090016
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, «Кіріон та Еорл і дружба Ґондору і Рогану»
- ↑ https://www.deviantart.com/matejcadil/art/Greenwood-the-Great-666090016