Праліс (англ. Old Forest) – невеличкий, однак дуже густий ліс на схід від Ширу, що в Еріадорі.
Географія[]
Праліс був одним із небагатьох залишків величезних первісних лісів, які вкривали більшу частину Еріадору до Другої Епохи[1] і утворював його північний край. Те, що пізніше стало відомим як Старий Ліс, було, по суті, тим, що дивом пережило тотальну вирубку лісів нуменорцями та Війни проти Саурона.[2] Праліс був частиною Арнору (і Кардолану) в часи існування Північного королівства. На сході ліс межував із Курганними Пагорбами Тирн-Ґортад, а на заході — з річкою Брендівинна.[3]
На західній околиці Пралісу гобітами було побудовано Живопліт, що відмежовував Цапокрай від лісу.
Крізь Праліс протікала річка Верболозка, що витікала біля Могильників Тирн-Ґортад і впадала у Брендівин нижче південної межі Цапокраю, біля селища Запліття.
У лісовій гущавині на березі річки ріс Старий Вербочоловік – зосередження злої волі Пралісу. Припускають, що він був гуорном або здерев'янілим ентом.
На південно-східній околиці лісу, на березі річки Верболозки, стояв будинок Тома Бомбадила. Том Бомбадил, здавалося, уособлював добру сторону лісу і мав певну владу над Старим Вербочоловіком. Дві протилежні волі, Бомбадила та Верби, створили ауру таємничості та дивацтва, якою, здавалося, дихав Старий ліс.
Загальне уявлення[]
Праліс був надзвичайно густим, темним та прадавнім. Гобіти сторонилися цього лісу, бо дерева в ньому були незвичайними: вони ворушили гілками при повній відсутності вітру, вночі перешіптувалися між собою, вистежували чужинців і заводили їх в гущавину. Всі лісові стежки були ненадійними і постійно міняли напрямки. Говорили також, що дерева могли зрушувати з місця.
- "Праліс справді дивний. Усе в ньому набагато живіше, настороженіше, так би мовити, — не те, що в Ширі. І дерева не люблять чужих. Стежать за всіма... Але вночі, кажуть, трапляються жахливі речі... Мені здалось, усі дерева перешіптувались, обмінювалися новинами та плітками якоюсь незрозумілою мовою, а гілля розгойдувалося без вітру. Кажуть, ці дерева навіть рухаються, можуть обступити чужинця, оточити..."
- –Мері у "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, VI. Праліс
Також, за словами Мері, одного разу передні ряди дерев стали насуватись на Живопліт і у деяких місцях повалили її. Тоді гобіти зрубали ці дерева, склали їх і спалили на вогнищі, зробивши випалену смугу. Після того випадку ліс став ще ворожішим.
Гобіти вірили, що Праліс несе в собі лише зло і були не так вже й неправі. Ліс був розгніваний тисячами років вирубки дерев і руйнування, що його несли люди, тож, дійсно, дерева несли загрозу мандрівникам, незалежно від того, були вони добрими чи злими.
На південній околиці лісу росли, переважно, дуби та ясені, що перемежовувалися з нижчими соснами та ялицями.
Історія[]
Коли у ТЕ 1409 р. Анґмар напав на Арнор, деякі дунедайни з Кардолану знайшли порятунок у Пралісі.
Пізніше Ґоргендад Староцап колонізував смугу землі між Брендівинною та Пралісом. Гобіти з Цапового Краю вирубали ліс, щоб звільнити місце для своїх нових домівок, а також побудували Живопліт, щоб захистити себе від будь-якого зла, яке могло пробратися крізь Праліс. Коли дерева розросталися надто близько до Живоплоту, гобіти їх вирубували, що звісно, породжувало додатковий страх перед Пралісом.[4]
В часи Війни Персня, шлях Фродо, Сема, Мері та Піпіна пролягав крізь Праліс. Вже на самому початку шляху гобіти відчули на собі лиху волю лісу, адже щойно вони перетнули межі лісу по добре втоптаній стежці, як стежка зникла. Озирнувшись, вони ледве розгледіли темну смугу Живоплоту крізь густі стовбури дерев. А попереду — знову тільки стовбури розмаїтих розмірів і форм: прямі, криві, покручені, похилі, товсті, тонкі, гладкі, вузлуваті, гіллясті, — й усі порослі зеленим або сірим лишайником і слизькими, кошлатими наростами.[4]
Всю дорогу гобіти відчували, що ліс ніби стежить за ними, і чим далі, тим вищим, темнішим і густішим ставав ліс. Не чути було жодного звуку, лише вряди-годи з незрушного листя скрапувала волога. Неприязнь лісу поступово переходила у ворожість і згодом гобіти почали поглядати вгору й озиратися, мовби очікуючи несподіваного удару.
Та не дивлячись на це, гобітам вдалося без пригод дістатися до Випаленої Галявини, звідки їм було видно глибоку ущелину, що перетинала Праліс і з якої, навіть серед ясної днини, піднімалися пасма білого туману – долину Верболозки.
- "Туди нам іти не треба! Кажуть, долина Верболозки — найнебезпечніше місце в усьому лісі, звідти й усі чари."
- –Мері у "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, VI. Праліс
Та у Пралісу була власна воля: стежки, які здавалися гобітам правильними, насправді, вели саме до Долини Верболозки. Тож, коли гобіти вирішили йти далі, а стежка, що вивела їх на пагорб, віднайшлася з північного боку, здавалося, що все йде за планом. Однак, вже скоро, гобіти помітили, що стежка вперто завертає праворуч. Невдовзі стежка різко ковзнула додолу, і гобіти здогадалися, що насправді вона прямує в долину Верболозки: зовсім не туди, куди їм треба.
І скільки б Фродо, Сем, Мері та Піпін не намагалися звернути на північ, стежка вперто вела їх до річки. Врешті-решт, після цілого дня блукань та поневірянь лісом, гобіти таки вийшли туди, куди хотів їх вивести ліс, в Долину Верболозки. Саме там Старий Вербочоловік навіяв на них сон і проковтнув Мері та Піпіна. З пастки їх визволив Том Бомбадил, що проходив поруч. Він відвів гобітів до свого будинку, де залишив їх на два дні, розпитуючи про життя Ширу та оповідаючи про Праліс та минуле.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга друга, II. Рада в Ельронда
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина друга: Друга епоха, «Алдаріон та Ерендіс: дружина моряка»
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Мапи
- ↑ 4,0 4,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга перша, VI. Праліс