Перша битва (вест. First Battle), також відома як Перша битва за Белеріанд – перша велика битва у Війні Самоцвітів, між силами Морґота та ельфів і ґномів у Белеріанді.
Історія[]
Передумови[]
Поки Мелькор відбував своє ув'язнення в Валінорі, у Белеріанді тривав мир.
Ґноми мігрували через Сині гори і заснували в Белеріанді міста Ноґрод і Белеґост. Вони вступили в контакт із синдарами, і між двома расами запанувала дружба. Однак, Меліан, маючи певні маярські таланти до передбачення, відчула, що мир не триватиме довго і порадила Тінґолу побудувати украплене місто для себе і свого народу, на випадок повернення Темряви. Разом з ґномами вони звели величні печери Менеґрот.[1]
Пізніше ґноми розповіли Тінґолу, що бачили у Белеріанді злих створінь, що вивчали шляхи до королівства синдарів, чекаючи на повернення свого володаря Морґота. Тоді Тінґол наказав ельфам озброїтися і ґноми викували для синдарів обладунки та зброю. Об'єднавши свої сили ґноми Синіх гір разом із синдарами відігнали злих потвор і на деякий час запанував мир.[1] З часом в арсеналах Тінґола назбиралося безліч сокир, списів, мечів, високих шоломів і довгих блискучих сорочок-кольчуг, адже ґномівські обладунки було виготовлено так, що вони ніколи не іржавіли, а сяяли, мовби щойно начищені.
В той же час, на схід від Синіх гір, в Еріадорі мешкала частина нандорів, що свого часу оселилися навколо Андуїну. Їх постійно непокоїли темні почвари півночі, однак ельфи не не могли дати їм відсічі, адже були лісовим народом і з озброєння мали лише довгі луки. Відтак, коли Денетор, син Ленве почув чутки про могутність королівства Тінґола, він зібрав своїх людей і помандрував на захід, через Сині гори. Тінґол зустрів їх як давно втрачених родичів і нандори оселилися поруч з синдарами, в Оссіріанді.
Після свого звільнення, Мелькор обдурив валарів і повернувся до зла. Разом з Унґоліантою він знищив Два Дерева Валінору, вкрав Сильмарили і повернувся до Середзем'я, жадаючи підкорити собі весь світ чи, принаймні, весь материк. Морґот відбудував свою фортецю Анґбанд і відтоді про мир в Белеріанді, як і у всьому Середзем'ї лише мріяли.
Прелюдія[]
Незадовго до Повернення нольдорів у Середзем’я, Морґот розпочав свою першу атаку на Белеріанд, переконаний в тому, що йому вдасться швидко загарбати землі ґномів та ельфів. Доки Темний Володар перебував в ув'язненні, орки та інші почвари вільно розмножувалися у земній темряві і з часом стали дужими та жорстокими. Тож, після повернення у Середзем'я, Морґот одразу мав численне військо, яке за його наказом рушило на Белеріанд, вийшовши з брам Анґбанду.
Перебіг битви[]
Орки спустилися з гір обабіч від Менеґрота, і, роблячи вилазки з таборів, розташованих між Келоном та Ґеліоном на сході й на рівнинах між Сіріоном та Нароґом на заході, вони грабували довколишні землі, а король Тінґол опинився відрізаним від сил Кірдана, який мешкав у Еґларесті.
Тінґол прикликав на допомогу Денетора і об'єднавши зусилля, ельфійські війська з Реґіону і з Оссіріанду дали відсіч ворогу. У Східному Белеріанді король Тінґол пішов у наступ, очоливши військо синдарів з Менеґрота та Лісу Реґіон. Денетор, Володар ельфів Оссіріанду очолив військо нандорів. На північ від Андраму та на півдорозі між Аросом і Ґеліоном армії ельдарів затисли в лещата східне військо орків і завдали їм нищівної поразки, однак загін Денетора був оточений орками на Амон-Ереб. Перш ніж до нього прорвалося підкріплення Тінґола, Денетор загинув, адже легкоозброєні ельфи Оссіріанду не змогли протриматися проти закутих в залізо орків.
Тих орків, що кинулися тікати на північ, переслідували науґріми з Бескиду Долмед, тож небагатьом з них вдалося досягти Анґбанду.
Наслідки[]
Західне військо орків захопило Західний Белеріанд і Фалас й відтіснило Кірдана до самого краю моря, тоді як східне військо було знищене Тінґолом та Денетором.
Після кривавої битви Тінґол відвів свій народ у твердині Нельдорету і Реґіону, а Меліан використала силу Маярів, щоб оточити ті володіння невидимою стіною тіні та сум’яття, відомою як Пояс Меліан, який відтоді без дозволу її або ж Короля Тінґола не міг перетнути ніхто. Землі всередині поясу, які раніше носили назву Еґладором, нарекли Доріатом, заповідним королівством, Обперезаною Землею.[1]
Нандори, які пережили Першу битву, повернулися до Оссіріанду і розповіли про жахи війни іншим. Смерть Денетора і розповіді уцілілих, змусили нандорів втаємничитися. Вони заприсягнулися більше ніколи не обирати короля та не брати участі у війнах між Морґотом та ельфами. Нандори одягнулися в зелені та коричневі кольори і рятувалися обережністю та втаємниченням. Ті, хто прийняв нові порядки стали називатися лайквендами. Щоправда, були й ті, хто відмовився – вони вирушили до Доріату, присягнули на вірність королю Тінґолу і оселилися в Арторієні, поступово асимілювавшись з синдарами.
Гавані Фаласу перебували під облогою, доки в Середзем'я не повернулися нольдори. Їхнє повернення спровокувало початок Другої битви і через це оркам довелося відступити з гавані, щоб, натомість, битися з нольдорами під проводом Феанора.[2]
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 1,2 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про синдарів
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про повернення нольдорів