Також відомий, як Піпін – гобіт, син Паладіна Тука, один із кращих друзів Фродо, наймолодший член Братства Персня. На момент початку Пошуків Судної гори Піпін, за мірками гобітів, вважався підлітком. Однак, переживши чимало складнощів, додому Піпін повернувся змужнілим хлопцем, лицарем Ґондору. Після Війни Персня Піпін став Ватагом і успадкував титул Тана Ширу після смерті свого батька.
Життєпис[]
Він народився у 1390-му році за Літочисленням Ширу (ТЕ 2990) у сім’ї Паладіна Тука та Еглантерії Крутосхил і був праправнуком Старого Тука. У Піпіна було три старші сестри: Перла, Очицвітка та Барвінка.[1] Піпін був двоюрідним братом Мері та далеким родичем Фродо (прадід Піпіна Гільдіґрім Тук був рідним братом прабабусі Фродо, Мірабель Тук, а крім того Гільдіґрім був одружений з Ружею Торбин).[1]
Піпін був серед гостей, запрошених на славнозвісну Прощальну вечірку Більбо. Оскільки його дядько, Тан Ширу Ферумбрас Тук був бездітним, батько Піпіна Паладін, після смерті свого двоюрідного брата став Таном. Найближчими друзями Піпіна були його родичі Мері та Фродо.[2] Однак найбільше часу Піпін проводив з Мері, вони були, як-то кажуть, нерозлийвода. Гобіти любили шукати пригод в Мокві, на околицях Гобітова, Цапокраю та в інших місцинах. Серед друзів Піпіна був і Старий Чудар.[3]
Піпін був одним із змовників, який знав правду про таємничу поведінку Фродо та причини його мандрівки з Ширу. Разом з Мері, Феті та Фолько він допоміг Фродо спакувати свої речі і відправити їх до Струмкової Балки. Після святкування дня народження Фродо, Піпін разом із Семом залишився в Торбиному Куті, в той час як інші поїхали до Цапокраю. Наступного дня Піпін разом з Фродо та Семом вирушили до Струмкової балки.
Подорож з Фродо[]
У перші дні подорожі Піпін постійно скаржився на втому, сонливість чи голод і взагалі поводився досить вередливо. Наступного дня від початку мандрівки гобіти зіткнулися з Чорними Вершниками, однак їм пощастило: Назґулів відлякнув гурт Мандрівних ельфів на чолі з Ґільдором. Тоді саме Піпін нетерпляче поцікавився у ельфів про Чорних Вершників і розповів, що трьох вони зустріли особисто. Коли ельфи запропонували гобітам заночувати одним табором, Піпін, здавався, найщасливішим і не приховував цього:
- "— О Прекрасний Народе! Я не міг сподіватися, що нам так пощастить"
- –Піпін у "Братство персня", Троє – це вже загін
В присутності ельфів Піпін почував себе мов уві сні, зачарований їхніми освітленими обличчями і їхніми голосами. Пізніше він зміг пригадати, що був хліб, смачніший для голодного за білу булку; і фрукти, солодші за лісові ягоди та соковитіші за садові плоди; що він пив чашу духмяного напою, прохолодного, як чистий фонтан, і золотистого, як літній полудень.[4] Прокинувшись зранку, саме Піпін першим помітив, що ельфи гостинно залишили їм сніданок: фрукти, напої та хліб. Піпін хотів все вмолотити самотужки, але Сем його вчасно зупинив і наполіг на тому, що варто б було поділитися з друзями. І під час сніданку і після, між Фродо та Піпіном виникло кілька суперечок. Перша стосувалася того, що Піпін ліз до Фродо з купою питань, а Фродо волів не патякати, а подумати над тим, що дізнався від ельфів. Друга – друзі почали сперечатися як краще мандрувати далі: чи йти до Струмкової балки навпростець, через Мокву чи триматися головної дороги. Врешті-решт, Піпін погодився йти за Фродо, одна дуже вже жалкував, що їм довелося відмовитися від можливості заскочити у корчму "Золоте сідало", де, за словами Піпіна, було найліпше пиво у Східній Чверті.
В Цапокраї гобіти приєдналися до Мері та Феті. Саме там Фродо дізнався про "змову" своїх друзів і про те, що вони не мають наміру дозволити йому залишити Шир без них. 26-го вересня ТЕ 3018 гобіти покинули Шир, щоб зустрітися з Ґандальфом у Брі. Той ентузіазм з яким Піпін підійшов до ідеї супроводжувати Фродо в його мандрівці можна приписати частці "туковської" крові у його венах, а також, звісно, відданості та дружбі.
Блукаючи Пралісом та Курганними Пагорбами[]
Задуха і моторошність Пралісу викликали у Піпіна чи не найстрашніші відчуття серед всіх чотирьох гобітів. Саме Піпін дедалі більше підозріло ставився до намірів Лісу і не плекав надій на те, що це все йому лише здається.
- "Місцевість поступово підвищувалась, і чим далі, тим вищим, темнішим і густішим ставав ліс. Не чути було жодного звуку, лише вряди-годи з незрушного листя скрапувала волога. Гілля не ворушилось, але у гобітів виникло неприємне відчуття, що за ними постійно стежать і неприязнь лісу поступово переходить у ворожість. Таке відчуття наростало, аж вони почали поглядати вгору й озиратися, мовби очікуючи несподіваного удару.
Жодних ознак стежки не було, і дерева, здавалося, постійно заступали їм шлях. Нарешті Піпін відчув, що вже не витримує, і раптом закричав.
— Ой! Ой! Я нічого поганого не робитиму. Тільки пропустіть мене!" - –Піпін у "Братство персня", Праліс
Як наслідок Піпін був правий. Адже саме його та Мері захопив у свої тенета Старий Вербочоловік, перш ніж їх врятував Том Бомбадил. В домі у лісового господаря Піпін не схотів слухати на ніч історію про Старого Вербочоловіка і разом з Мері попросив перенести розповідь на наступний день. І хоч тоді гобіту солодко спалося, все ж вночі він прокинувся чи подумав, що прокинувся, від якихось дивних звуків, що порушили його сон. Його охопило жахливе відчуття, що він зараз зовсім не в будинку, а всередині верби, і знову те жахливе дерево сміється над ним сухим скрипучим голосом. Та потім рука його потонула у м'якій подушці, і він знов улігся, заспокоєний.[5]
Біллі Бойд в ролі Переґріна Тука
В Курганних Пагорбах Піпін разом з Мері знову вскочили у халепу, їх знову врятував Том Бомбадил. Після оказії, Том вручив кожному з гобітів по Кинджалу Вестернеса, які він дістав з Кургану і порадив друзям уникати халеп, а на ночівлю зупинитися у таверні "Брикливий поні", що в Брі.[6]
Загін "Брикливий поні"[]
У "Брикливому поні" Піпін швидко забув про жахи Пралісу та Курганних Пагорбів і весело теревенив про події в Ширі. Гобіт зібрав навколо себе чимало люду, розповідаючи як завалилася стеля Міської Нори у Великому Ритові: Віла Білостопа, мера та найтлустішого гобіта в Західній Чверті, засипало вапном, і він вискочив звідти, мов печене яблуко в цукровій пудрі. Піпін так захопився розповідями, що зовсім забув про небезпеку. Він весело змальовував прощальну вечірку Більбо і вже підходив до вражаючого Зникнення, коли Фродо почув це і зрозумів, що має втрутитися, аби Піпін не бовкнув чогось зайвого.
Щоб відволікти слухачів від Піпіна, Фродо вискочив на стіл і подякував місцевим за гостинність, ті, в свою чергу почали просити гобіта заспівати пісню. Знервований такою увагою, Фродо став перебирати вміст кишені, а тоді заспівав кумедну пісню, яку дуже любив Більбо. Побачивши, що слухачі в захваті, Фродо так запишався собою, що перестарався. Він вистрибував на столі і коли підстрибнув вдруге, не втримався на ногах, приземлився, гримнувшись, у тацю з кухлями і випадково надягнув перстень. Того ж вечора на загін здійснили напад Чорні Вершники, але гобітам вдалося врятуватися завдяки таємничому Бурлаці.
Коли Фродо поранили на Вершині Вітрів, Бурлака наказав Піпіну та Мері гріти в казанку воду та постійно промивати рану, а також підтримувати великий вогонь і зігрівати Фродо. Коли вони продовжили подорож південним схилом кряжу, саме Піпін помітив зручну стежку, по які і рушив загін. Стежка ця, у підсумку, привела їх за скелястий виступ пагорба. Підійшовши до виступу, вони побачили, що стежка вибігала на рівний майданчик під невисокою скелею, оточеною деревами. У кам'яній стіні були двері, що криво висіли на одній великій завісі. Трохи поодаль загін натикнувся на скам'янілих тролів. Це були ті самі тролі, котрих зачарував Ґандальф, коли вони сперечалися, як зварити тринадцятьох ґномів і одного гобіта (мова про події в творі "Гобіт").
Братство Персня[]
Коли Піпін нарешті прибув до Рівенділу, то був стурбований тим, що він і Мері можуть повернутися додому, тоді як Фродо і Сем продовжать свою мандрівку.
- "— Це нечесно, — сказав Піпін. — Замість того, щоби викинути його і закувати в кайдани, Ельронд бере і винагороджує його за зухвальство!"
- –Піпін у "Братство персня", Перстень вирушає на Південь
Гобіти зазначили, що покинути їх, навіть у такому чудовому місці, як Рівенділ було б покаранням.
- "– Гобіти повинні триматись один одного, і так ми і зробимо. Я піду, якщо тільки мене не прикують. Адже має бути в загоні хтось із головою."
- –Піпін у "Братство персня", Перстень вирушає на Південь
Врешті-решт, було вирішено, що Піпін та Мері приєднаються до Походу Персня, адже Ґандальф вірив, дружба між Піпіном та іншими гобітами буде корисною для завдання. Однак, вже в Морії, Піпін накликав на себе гнів Ґандальфа і сталося це з двох причин: спершу Піпін роздратував Ґандальфа дурними питаннями, коли той намагався зосередитися, щоб відчинити Ворота Дуріна, а потім коли жбурнув камінчик у старий колодязь копальні і цим самим розворушив гоблінів. "Дурень Тук! – буркнув чарівник" у відповідь на дурість гобіта.[7]
В Лотлорієні і далі[]
Лотлорієн і його Володарі, Келеборн та Ґаладріель, вразили Піпіна так само як і інших, хоча перспектива спати на деревах Піпіна не надто втішила. Прощаючись з гобітами, Галадріель подарувала Піпіну та Мері срібні пояски з пряжками у вигляді золотих квіток. Також гобітам, як і іншим дісталися чудові ельфійські плащі.
З Лорієну загін рушив човнами по Великій Ріці. Піпін опинився в другому човні разом з Мері та Боромиром. Під час подорожі Рікою, Піпін помічав, що з Боромиром діється щось дивне: він бурмотів щось до себе, інколи покусував нігті, немовби його з'їдав якийсь неспокій чи сумніви, а інколи хапав весло й підгрібав до човна Араґорна. Тоді Піпін, який сидів на носі, обличчям до Боромира, помічав дивний блиск у його очах, коли той, нахилившись уперед, дивився на Фродо.[8]
Під час нападу орків поблизу Парт-Ґален, Мері та Піпін натрапили прямо на загін орків, які шукали Фродо. Боромир спробував їх врятувати, але загинув. Потрапивши в полон разом з Мері, саме Піпін наважився на відчайдушний крок: він на мить відбіг від орків і, зірвавши з себе брошку, кинув її на землю, щоб залишити слід для друзів, які, він був впевнений, шукатимуть їх. Крім того, Піпін вигадав як врятувати їхні життя, принаймні, тимчасово: гобіт дав зрозуміти одному з орків, а саме Ґрішнаку, що він з Мері знає про Єдиний Перстень і, натякнув, що володіє ним. Він переконав Ґрішнака розв'язати їх і відокремити від інших орків.[9] Коли рогірими напали на Урук-гаїв, Ґрішнак був убитий списом, а Мері та Піпін втекли до Лісу Фанґорн, де зустріли Деревобородого та інших ентів.
В Джерельних покоях гобіти дізналися про чимало цікавого про ентів, спробували Ентівський трунок та підбурили ентів на війну проти Сарумана. Після перемоги ентів над Саруманом і затоплення Ісенґарду, Піпін та Мері возз'єдналися з частиною членів Братства, які прибули до Ортанка після Битви при Горнбурзі.
Після протистояння Ґандальфа з Саруманом, Ґріма викинув палантир Ісенґарда з вікна Ортанка, який підібрав Піпін. Палантир зачарував Піпіна і, буквально, тягнув до себе. Пізніше, Піпін зізнався Мері, що хотів би ще раз на нього поглянути. Нарешті, гобіта здолала цікавість і він взяв до рук палантир, поки Ґандальф не бачив. Зазирнувши в камінь, розум Піпіна стикнувся зі злою волею Саурона, який зробив висновок, що Єдиний Перстень знаходиться в Ісенґарді, у Сарумана. На зворотному шляху до Гельмового Яру над загоном пролетів Назґул і Ґандальф зрозумів, що насувається битва. Він негайно виїхав до Мінас-Тіріту і взяв Піпіна з собою, переконаний, що тільки так гобіт буде у безпеці.
На службі у Денетора ІІ[]
Піпін знаходить Мері після битви, робота Peter Xavier Price
Дев'ятого березня ТЕ 3019 Ґандальф разом з Піпіном досягли Мінас-Тіріту. Вони одразу вирушили до Цитаделі, де Піпін, не дивлячись на пересторогу Ґандальфа стежити за своїм язиком, не стримався і заговорив з Намісником Денетором. Піпін зізнався в тому, що Боромир загинув, боронячи його і Мері. Після цього, гобіт витяг свого маленького меча і поклав його до ніг Денетора, пропонуючи Намісникові свою службу. Денетор погодився і першим наказом було розповісти всю правду про смерть Боромира, від початку і до кінця. Піпін до кінця свого життя запам’ятав ту годину в чудовій залі під пронизливим поглядом Володаря Ґондору, коли той раз у раз поціляв у нього гострими запитаннями, а Ґандальф тим часом сидів поруч, спостерігаючи та прислухаючись. Після розмови з Намісником Піпін почувався вкрай виснаженим.[10]
Того ж дня, Піпін потоваришував з Береґондом. Вартовий навчив гобіта паролів, які йому варто було знати і розповів "кілька речей, про які Піпін, без сумніву, захотів би дізнатись". Крім того, Піпін познайомився і став добрим другом для сина Береґонда, Берґіла.
Денетора потішили манери гобіти, особливо те, як він розмовляв з ним дуже неформальною, як із близьким другом чи рівним товаришем. Направду ж, гобітському діалекту просто бракувало формальності. Слуги Денетора були вражені цим і, ймовірно, саме вони розпустили чутки про те, що в своїй країні Піпін мав надзвичайно високий соціальний статус, а крім того, ще й пообіцяв п’ять тисяч мечів. І Хоча Піпін мусив із прикрістю розвінчати цю обнадійливу байку, відкараскатися від титулу "принц" він так і не спромігся: ґондорці були переконані, що лише принц міг бути другом Боромира і достойником, котрого вшанував увагою сам Володар Денетор. Вони дякували гобітові за те, що він прийшов до них, уважно слухали кожне його слово й усі розповіді про чужинські краї, а також давали йому стільки їжі та елю, скільки він бажав. Відтак єдиною турботою Піпіна було поводитись "обережно", як радив Ґандальф, і не розпускати язика, що часто траплялося з гобітом в колі друзів.
Під час облоги Ґондору, Піпін допоміг врятувати життя Фарамира. Після того, як Фарамир повернувся з бою, він був важко поранений і непритомний внаслідок ураження Чорним Подихом. Дізнавшись про важке поранення сина, Денетор зазирнув у палантир Мінас-Тіріту й побачив могутність Мордору. Вважаючи, що сили Саурона однозначно переможуть у битві, Денетор наказав своїм слугам розпалити вогнище, щоб і він, і Фарамир могли згоріти живцем і не дістатися ворогу. Однак, Піпін зміг вчасно попередити про це Ґандальфа і Береґонда, які й врятували молодшого сина від спалення живцем.
Після Битви на Пеленнорських полях Піпін знайшов Мері в заціпенінні (через протистояння Мері Королю-Відьмаку з Анґмару) і відвів його до Осель зцілення, де його вилікував Араґорн. Піпін супроводжував війська Рогану та Ґондору до Чорних воріт, де взяв участь у Битві при Моранноні та врятував життя Береґонда, убивши троля. Щоправда, троль ледь не розчавив Піпіна.[11]
- "В цю мить Піпін штрикнув мечем угору, й оздоблене письменами лезо Вестернесу пробило шкуру і глибоко ввійшло в нутрощі троля, і чорна його кров потоком хлинула назовні. Троль повалився вперед, важко гепнувшись долі, мовби камінна брила, поховавши під собою тих, хто був унизу. Чорнота, сморід і нестерпний біль охопили гобіта, і його дух провалився в непроникну пітьму."
- –Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Чорна брама відчиняється
Непритомного Піпіна з-під троля витягнув Ґімлі, який впізнав його ноги.
Після Війни Персня[]
Коли Піпін та інші гобіти повернулися до Ширу, вони були розлючені, побачивши, що сталося з їхнім мирним куточком світу. Піпін одразу рушив до Туківців, щоб підняти Туків на повстання, і коли він повернувся, то привів з собою сотню сильних гобітів із Туківців та Зелених Пагорбів, що взяли участь в Битві біля Поріччя. Піпін та Мері спільно керували битвою і їхні імена, як і імена інших бійців, ширські історики записали до спеціального Сувою та вивчили напам’ять. Першими – і вельми справедливо – у тому Сувої фігурували імена капітанів Меріадока та Переґріна.[12] Крім того, саме Мері та Піпіну було доручено виловити останніх розбійників, що ще ховалися на теренах Ширу і, як зазначається, гобіти швидко впоралися з цим завданням. Південні банди, почувши про Порічнянську Битву, втекли зі ширської землі й майже не чинили опору Ватагові. А ще до кінця року групку уцілілих розбійників оточили в лісах і тих, хто здався, витурили за кордони краю.
Мері та Піпін певний час жили разом у Струмковій Улоговині, тому між Цапокраєм і Торбиним Кутом почався жвавий рух. Двоє молодих Мандрівників добряче розворушили Шир своїми піснями, легендами, пишним одягом і вечірками. Їх називали "величавими", бо серця всіх зігрівалися, коли гобіти бачили, як ці двоє їдуть кудись у своїх блискучих кольчугах, із чудовими щитами, сміючись і співаючи пісень про далекі краї. Хоча Мері та Піпін були великі й могутні, ні в чому іншому друзі не змінилися, хіба що й справді говорили піднесеною мовою та були такі радісні й веселі, як ніколи до того.[13]
29-го вересня 1421 року за Літочисленням Ширу (ТЕ 3021) Сем, Мері та Піпін разом з почетом прибули до Сірих Гаваней, де провели Фродо, Більбо та Трьох Хранителів за Море.
У 1427 році за Літочисленням Ширу (ЧЕ 6), у віці 37 років, Піпін одружився з Діамантою з Великих Урвищ і через три роки у них народився син Фарамир, названий на честь Фарамира, Володаря Ітілієну.[14]
Тан Ширу[]
У ЛШ 1434 (у віці 44 років) Піпін став наступником свого батька Паладіна, успадкувавши його титул Тан Ширу, таким чином Переґрін став 32-м Таном. А крім того, того ж року, Піпін разом з Семом та Мері був призначений на посаду Радника Північного Королівства. У ЛШ 1436 Король Елессар особисто приїхав на північ і на певний час оселився біля Озера Вечірніх Сутінків. На Мосту (щоб не порушувати власний Едикт) він зустрівся із своїми старими друзями Мері, Піпіном та Семом. У ЛШ 1452 році, Король, у якості подарунку, приєднав до Ширу Західне Узграниччя – від Далеких Схилів до Вежових Пагорбів (Емин-Берайду), а в ЛШ 1462-му, на прохання Сема, Піпін призначив Фастреда Наглядачем Західного Узграниччя. Після цього, Фастред і Еланор оселилися в Підвежжі біля підніжжя Вежових Пагорбів, де їхні нащадки, Світлочади з Веж, жили упродовж багатьох поколінь.
Перебуваючи на посаді Тана, Піпін зібрав величезну бібліотеку у Великих Сміалах. Справу Переґріна продовжили його нащадки і до кінця першого століття Четвертої Епохи у Великих Сміалах містилася одна з найбільших книгозбірень в Ширі. Туки зібрали багато рукописів, написаних писарями Ґондору. І хоча, оригінал "Червоної книги" не зберігся, однак було зроблено багато копій, особливо з першого тому, для нащадків пана Семвайза.
У ЛШ 1484 Мері отримав звістку про те, що король Еомер знову хоче побачити його. Мері порадився з Піпіном і вони вирішили, що настав час залишити Шир та приєднатися до своїх одвічних друзів. Передавши майно та службу синам, два друга переправилися через Сарн-Брід, після чого в Ширі їх уже не бачили. Відомо, що у ЛШ 1485, вже після смерті короля Еомера, Мері та Піпін приїхали в Ґондор, куди Піпін привіз із собою "Книгу Тана", що була, по суті, черговою копією "Червоної книги". "Книга тана" була першою копією "Червоної книги" й містила те, що згодом було пропущено чи втрачено.[15]
В Ґондорі Мері та Піпін провели решту вділених їм коротких літ, а коли померли, то поховали їх у Рат-Дінені побіч великих ґондорців. Мовлять, що могили Меріадока та Переґріна розташовані поруч із ложем великого короля Елессара.[14]
Генеалогічне дерево Туків[]
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток В. Туки з Великих Сміалів
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Тінь минулого
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Навпростець по гриби
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Троє – це вже загін
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", У домі Тома Бомбадила
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Туман понад Курганними Пагорбами
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Мандри у темряві
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Велика Ріка
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Дві вежі", Урук-гаї
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Мінас-Тіріт
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Чорна брама відчиняється
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Звільнення Ширу
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Повернення короля", Сірі гавані
- ↑ 14,0 14,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток Б. Літописання, Пізніші події, які стосуються членів Братства Персня
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Зауваги щодо Ширських Літописів