Пеларґір (англ. Pelargir) — велике місто на річці Андуїн, головний порт Ґондору.
Історія[]
Пеларґір було побудовано у 2350 році Другої епохи в якості гавані для Вірних.[1] Зазначається, що ельфодрузі пробиралися щоразу далі на північ і до землі Ґіл-ґалада, підтримуючи дружбу з ельфами та допомагаючи їм у борні з Сауроном. Гаванню їхньою був Пеларґір, що знаходився вище від гирла Андуіну Величного. В той же час, люди Короля (мається на увазі король Нуменора) запливали далеко на південь, і їхні маєтності та твердині, які вони спорудили, зоставили багато чуток у легендах людей.[2]
На початку свого існування Пеларґір був невеличким містом за кілька миль від узбережжя, однак після Повалення Нуменору і низки природних катастроф спричинених Валарами, частина суші вздовж Белфаласької Затоки піднялася і узбрежжя віддалилося далеко від міста.[3]
Після заснування Королівств у вигнанні, Пеларґір став головним портом Ґондору.
За часів королів-мореплавців Ґондору Пеларґір набув більшої вагомості. Таранон Фаластур побудував у місті великий будинок, фундамент якого занурювався в воду, яку він так любив. Однак його дружина Берутіель ненавидила море і вважала за краще залишатися жити в Осґіліаті разом зі своїми котами. Очевидно, це була одна із причин того, чому у Фаластура не було дітей.
Племінник і наступник Фаластура, Еарніл І, відбудував стародавню гавань Пеларґір і зібрав чималий флот для завоювання Умбару.[4]
У ТЕ 1432 р. королем Ґондору став Ельдакар, що призвело до міжродинної боротьби, пік якої прийшовся на 1437 рік. Ельдакар утік до свого рідного народу в Рованіон. Там до нього приєдналося чимало людей: і північани, котрі служили Ґондору і дунедайни, що жили на тих землях. В той же час узурпатора влади, Кастамира, онука Калімехтара підтримував народ узбережжя та великих портів — Пеларґіра й Умбара.
Кастамир зійшов на престол у 1437 році Третьої епохи і став зверхнім і скупим володарем. А ще – жорстоким. Кастамира незлюбили ще сильніше, коли довідалися, що він не дбає про землю й опікується лише флотом, а до того ж має намір перенести королівський престол до Пеларґіра. Саме тому у ТЕ 1447 році, коли Ельдакар відвоював королівство, Кастамир намагався втекти до портового міста, однак на переправі через Еруї Ельдакар нагнав заколотників і вбив Узурпатора. Однак сини Кастамира разом із іншими родичами та багатьма моряками змогли дістатися до міста і довго протримались у Пеларґірі. Зрештою, вони відплили на кораблях батька та закріпилися в далекому Умбарі.[4]
Правнуки Кастамира Анґамайте і Санґаг’яндо у 1634 році Третьої епохи напали на Пеларґір і вбили Короля Мінардила.
Як і його тезка, переможний генерал Еарніл, нащадок Телумехтара Умбардакіла оселився в Пеларґірі. На той час його південна армія також була розміщена в Пеларґірі. Звістка про загибель короля Ондогера та його синів у битві на північ од Мораннону дійшла до Еарніла дев'ятого липня 1944 року Третьої епохи і він зі своїм військом вирушив у бій проти колісничників з якого повернувся переможцем. У 1945 році Третьої епохи генерал був коронований як Еарніл II.[5]
Під час Війни за Перстень Пеларґір знову був захоплений корсарами Умбару. Їхній флот, що складався із п’ятдесяти великих кораблів і ще багатьох менших суден стояв у доках, готовий щохвилини відплисти до Гарлонду. Та цього не сталося. 12-го березня 3019 року Третьої епохи Араґорн із друзями та Армією Мерців налетіли на піратів і звільнили Пеларґір, змусивши ворогів тікати від жаху.[6]
Культура та мова[]
На початку заснування Пеларґіру, в місті розмовляли адунайською, і, змішавшись із безліччю слів із мов нижчих людських родів, вона перетворилася на спільну мову, яка звідтіля поширилась уздовж узбереж серед усіх, хто мав хоч якісь зв’язки з Вестернесом.[7]
Етимологія[]
Пеларґір — назва з синдарину, що означає "Пристань Королівських Кораблів".[8]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B. Літопис (Хронологія Західних земель), Друга Епоха
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Акаллабет, Повалення Нуменору
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Peoples of Middle-earth, "VI. The Tale of Years of the Second Age"
- ↑ 4,0 4,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і нащадки Анаріона
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, «Кіріон та Еорл і дружба Ґондору і Рогану»
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Книга п’ята, IX. Остання нарада
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток FІ. Мови та народи Третьої епохи: Про людей
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Покажчик власних назв