Останній Союз Ельфів та Людей — альянс, що був сформований у 3430 р. Другої Епохи у відповідь на військову міць Темного Лорда Саурона.
Історія[]
Саурон понад 1200 років боровся з ельфами за панування в Середзем’ї. Побоюючись заснування могутніх королівств у вигнанні — Арнору та Ґондору — його ненависними ворогами, Дунаданами, Саурон наніс превентивний удар і напав на Ґондор у 3429 році Другої епохи.[1]
Ісільдур залишив Мінас-Ітіл на півночі Ґондору, щоб зустрітися зі своїм батьком і Верховним Королем Дунаданів Елендилом, в той час як Анаріон, молодший син Елендила, захищав Осґіліат від військ Мордору.[1]
У відповідь на агресію Саурона, Елендил уклав союз із Ґіл-ґаладом, Верховним королем нолдорів. Трохи згодом до союзу приєдналися і ґноми з Народу Дуріна. Подейкують, що Елендил зв'язав Союз непорушною клятвою та закликав ім'я Еру, щоб засвідчити це.[2] Ім'я Еру дуже рідко згадувалося в обітницях, і серед нуменорців вважалося, що тільки король може звертатися до нього. Подібний випадок повторився лише через тисячі років, під час Обітниці Еорла.[2]
Битва Останнього Союзу by Entar0178 [3]
Хроніки стверджують, що війська Ґіл-ґалада приєдналися до Елендила на пагорбі Амон-Сул і рушили до Імладріса в 3431 р. Другої епохи, де вони таборували протягом трьох років[1], куючи обладунки та будуючи стратегії майбутньої війни.
Нарешті в 3434 р. Другої епохи, армії Союзу перетнули Імлисті гори в різних місцях; Ґіл-ґалад та Ісільдур рушили з Імладрісу та перейшли через Карадрас, і їхні війська були такими великими, що орки Мордору, послані Сауроном спинити їх, натомість поховалися чи втекли.[4] В долинах Андуїну, сили Союзу були підсилені військами ельфів з Лотлоріену та лісовими ельфами з Великого Зеленолісся під командуванням Амдіра та Орофера, а також ґномами з Кгазад-думу.
Дізнавшись про величезні сили супротивника, Саурон наказав спалити Сади Дружин ентів, щоб перешкодити Союзу чинити наступ. Після страшних пожариськ, землі ті отримали назву Бурі Землі.[5]
Та це не надто зупинило війська Союзу. Незабаром вони досягли Даґорлада, де зустрілися у найвеличнішій битві Другої епохи і перемогли армію Саурона в битві при Даґорладі після місяців запеклої різанини. Саурон відступив, і війська Союзу увірвалися у Мордор крізь Чорну браму Мораннон, після чого взяли в облогу Барад-Дур. Облога ця тривала сім років, протягом яких війська Союзу зазнали великих втрат; серед інших загинув і Анаріон. Кульмінацією ж облоги стало те, що Саурон покинув свою фортецю і особисто вступив у бій. Вчинок Саурона відкинув армію Союзу назад, до схилів гори Ородруїн.[1]
Саурон особисто бився з Ґіл-ґаладом та Елендилом і обидва пали від його руки. Хоча, варто зазначити, що і Темний Лорд був знесилений після битви, і, в кінці-кінців, зазнав поразки від Ісільдура, який уламком Нарсіла зрізав Єдиний Перстень з пальця Саурона. Тіло Темного лорда згинуло, а дух його втік. Без Єдиного Персня Саурон не міг повернутися в Середзем’я протягом наступних кілької тисяч років.
Після перемоги над Сауроном і смертю Ґіл-ґалада та Елендила, Останній Союз перестав існувати.
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B. Літопис (Хронологія Західних земель), Друга епоха
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, «Кіріон та Еорл і дружба Ґондору і Рогану»
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B. Літопис (Хронологія Західних земель), Друга епоха
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, «Катастрофа на Ірисних Полях»
- ↑ Дж.Р.Р. Толкін; Хамфрі Карпентер, Крістофер Толкін (ред.), Листи Дж.Р.Р. Толкін, лист 144 (від 25 квітня 1954 р.)