Ородрет – другий і останній король Нарґотронду. Батьки: нольдор Фінарфін, а мати з телерів - Еарвен. Брат Фінрода Фелаґунда, Анґрода, Аеґнора та Ґаладріель.
В ранніх версіях Ородрет мав єдину дитину, дочку Фіндуілас. Пізніше, Дж. Р.Р. Толкін зробив його батьком Ґіл-ґалада в опублікованому "Сильмариліоні" батько Ґіл-ґалада - Фінґон
В Середзем'ї, став наглядачем вежі Мінас-Тіріт на Тол-Сіріоні, під керівництвом свого брата Фінрода Фелаґунда, допоки фортеця не була захоплена Сауроном. Після смерті Фінрода, Ородрет був проголошений королем Нарґотронду, але загинув під час падіння міста, в битві при Тумґаладі.
Життєпис[]
Ородрет народився у Валінорі, в місті Тіріон, в Дні Блаженства (точна дата невідома). На квенья його ім'я - Артаресто.[1] Він був сином Фінарфіна, онуком Фінве, Короля Нольдорів в Амані.
Під час виголошення обітниці Феанором, його синами і послідовниками, Ородрет разом зі своїм батьком Фінарфіном, намагався їх заспокоїти та даремно. Після виходу нольдорів із Валінору і приходу до Середзем'я, старший брат Ородрета - Фінрод, спорудив на острові Тол-Сіріон, посеред ріки, могутню сторожову вежу – Мінас-Тіріт, а після побудови Нарґотронда передав фортецю під нагляд Ородрету. І так він став наглядачем цієї вежі.
Ородрет утримував фортецю Мінас-Тіріт і впродовж двох років після Даґор-Браґоллаху.
"Але невдовзі після загибелі Фінґольфіна Саурон, найвеличніший і найжахливіший із поплічників Морґота, котрого синдарською мовою називали Ґортауром, виступив проти Ородрета, сторожа вежі на Тол-Сіріоні. Саурон, ставши на ту пору чаклуном жахливої сили, повелителем тіней і примар, підступно-мудрим і жорстоко-дужим, руйнував усе, до чого торкався, спотворював усе, чим правував, був володарем вовкулаків; правління його – мука. Він приступом захопив Мінас-Тіріт, бо на його захисників найшла темна хмара страху, а Ородрет полишив твердиню й утік до Нарґотронда".[2]
Тоді Саурон перетворив Мінас-Тіріт на сторожову вежу Морґота, оплот зла й небезпеки, а прекрасний острів Тол-Сіріон став проклятим і отримав назву Тол-ін-Ґаурот – Острів Вовкулаків. Був це ПЕ 457 р.
Прибуття Берена[]
Коли Берен, син Барагіра, прибув до Нарґотронду в 465 році Першої епохи, Фінрод Фелаґунд, король Нарґотронду, вирушив із ним на пошуки Сильмарилу, виконавши, таким чином, свою клятву. Однак Келеґорм і Куруфін, сини Феанора, також були в Нарґотронді. В серцях їхніх поселилася зла думка, адже на братів зійшло прокляття Мандоса, й у головах їхніх зародилися лиховісні думки, наприклад, послати самотнього Фелаґунда на смерть і зайняти, якщо вдасться, престол Нарґотронда; вони-бо походили з найстаршого роду нолдорських принців.
Так, Келеґорм і Куруфін наполягли на тому, щоб з Береном і Фінродом відправився лише маленький загін, а саме десять супутників і їхній ватажок на ймення Едрагіл. Він же і попросив Фінрода Фелаґунда передати свою корону намісникові, щоб він від його імені правив Нарґотрондом, доки вони не повернуться зі своєї подорожі.
Фінрод віддав корону своєму молодшому брату Ородрету, і так він став намісником короля. Після гіркої звістки про те, що Фінрод загинув, а Тол-ін-Ґаурот знищено, синів Феанора було присоромлено і усунено від влади, оскільки всі ельфи пригадали їм їхню трусість і докорили тим, що діва Лютіен вчинила те, на що сини Феанора не наважилися. Ородрет же став королем Нарґотронду і вигнав зі своїх володінь Келеґорма та Куруфіна.[3]
Прибуття Туріна[]
Портрет Ородрета by Sempern0x
У 490 р. Першої епохи, Ґвіндор, принц Нарґотронду втік з полону Морґота, в Анґбанді, привів із собою Туріна, сина Гуріна, Володаря Дор-ломіну, до Нарґотронду. Там Турін приховав своє ім’я, назвавшись Аґарваеном, сином Умарта. Згодом Турін здобув неабияку прихильність Ородрета і чи й не всі серця Нарґотронда звернулися до нього. Не встояла і донька Ородрета, усупереч власній волі, вона закохалась у Туріна; він, одначе, того не помітив. Насправді ж, Турін уникав Фіндуілас через те, що знав - раніше вона була коханою його друга Ґвіндора.
Коли Ородрет довідався, що Турін – це насправді син Гуріна Таліона, він ушанував його великими почестями і юнак здобув владу над народом Нарґотронда. Однак розкриття особи Туріна принесло з собою і прокляття Морґота.[4]
У той час ельфи з Нарґотронда, під орудою Туріна перестали критись, і вступали у відкриті бої, нагромадивши величезні запаси зброї; а ще, за порадою Туріна, нолдори збудували величний міст од Дверей Фелаґунда через річку Нароґ для якомога швидшого доправлення зброї. Отак Нарґотронд розкрився перед гнівом і ненавистю Морґота.
І ось навесні, 495 р. Першої епохи до короля Ородрета прийшли двоє ельфів, котрих звали Ґелмір і Армінас. Вони попередили короля про великий збір орків та лихих створінь попід покровом Еред-Ветріну й у Сіріоновому Проході; а ще розповіли, що до Кірдана Корабельника приходив уві сні сам Улмо і попередив про небезпеку, яка насувається на Нарґотронд. Посланці порадили королю зачинити брами Нарґотронду та зруйнувати кам'яний міст, що його побудував Турін. Лиховісні слова посланців схвилювали Ородрета, однак Турін і чути не хотів жодних порад, а зруйнування величного мосту не стерпів би й поготів; він-бо став гордим і суворим, порядкуючи всім на власний розсуд.[4]
Це стало фатальною помилкою. Морґот, як і говорилося, розв'язав війну. Лицарство Нарґотронда виступило вперед, і поруч з Ородретом на чолі війська виступав і Турин. Проте військо Морґота виявилося стократ чисельнішим, аніж про те доповідали розвідники, й ніхто, крім Туріна, якого захищала гномівська маска, не міг вистояти при наближенні Ґлаурунґа. Тож ельфи відступили, орки відтіснили їх на луки Тумґаладу поміж Ґінґлітом і Нароґом, загнавши у глухий кут. Того дня сконали і гордість, і лицарство Нарґотронда.
Ородрет поліг на передовій лінії битви, а Нарґотронд був приречений. Кам'яний міст, що його збудував та, пізніше, відмовився зруйнувати Турін, привів Морґота, дракона його Ґлаурунґа і тисячі орків в місто. Нарґотронд пав, був спустошений, а мешканці його вбиті або поневолені. Серед них і дочка Ородрета - Фіндуілас.[5]
Етимологія[]
Ім'я Ородрет походить з синдарину і тлумачиться як "горянин". Складається зі слів orod ("гора") і reth ("підйом").
Версії щодо походження[]
У попередніх версіях легендаріуму Ородрет був більш важливим персонажем і першим королем Нарґотронду. Однак з часом його значення зменшилося. У цих ранніх версіях у нього було два сини, чиї імена були перекладені як Ордхельм і Ордлаф.[6]
В опублікованому «Сильмариліоні» за редакцією Крістофера Толкіна, Ородрет є сином Фінарфіна, а не онуком. Також, саме в пізніших версіях Ґіл-ґалад, Верховний король нолдорів, був сином Ородрета, але в опублікованому «Сильмариліоні» Ґіл-ґалад є сином Фінґона. Оскілька пізня редакція не була включена в жодну з розповідей його батька, Крістофер Толкін не включив її в опублікований текст. Однак, на відміну від ситуації навколо Ґіл-ґалада, Крістофер Толкін вважав, що рішення зробити Ородрета сином Анґрода було остаточним.
У своїх останніх творах Толкін змінив ім’я Ородрета на Артахер (Квенья)/Аротір (Синдарин), обидва означають "Благородний пан". Однак воно ніколи не згадувалося в жодних оповіданнях, тому Крістофер Толкін залишив назву Ородрет без змін.[1]
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Peoples of Middle-earth, "XI. The Shibboleth of Fëanor", The names of Finwë's descendants
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), "Сильмариліон", Розділ XVIII. Про сплюндрування Белеріанду та загибель Фінґолфіна
- ↑ Дж.Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), "Сильмариліон", Розділ XIX. Про Берена і Лутіен
- ↑ 4,0 4,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ XXI. Про Туріна Турамбара
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Children of Húrin, "The Fall of Nargothrond"
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Shaping of Middle-earth, "III. The Quenta: Appendix 1