Орки (англ. Orcs) — раса гуманоїдних істот, найбільш відомих своєю службою як піхотинці і раби Темних Лордів Середзем’я. Навіть коли вони не були в рабстві злого господаря, орки рідко, якщо взагалі мали ненасильницькі взаємодії з ельфами, людьми чи ґномами. Різні народи Середзем’я знали їх під багатьма іменами.
Походження[]
Про походження орків з творів Дж. Р.Р. Толкіна відомо небагато. Протягом багатьох років він змінював пояснення, але сумнівався через теологічні наслідки злої раси та співвідношення fëa і hröa в його космології. Оскільки Толкін помер, так і не визначившись з остаточним поясненням, канонічність походження орків є популярною дискусією серед дослідників всесвіту. Нижче перераховані різні версії походження орків, наведені в текстах Толкіна, упорядковані в хронологічному порядку.
Створення з землі[]
Перша концепція в «Книзі втрачених сказань» (1917-1920 рр.) чітко описує, як Мелькор створив орків або гоблінів прямо з землі:
...бо вся ця раса була виведена Мелко з підземного жару та слизу. Їхні серця були з граніту, а тіла деформовані.
У тексті також згадується, що полонені нольдори були покручені й закатовані Мелькором та змішані з орками. Орків, створених безпосередньо ним, називають «виводками Мелькора» або «дітьми Мелкора».
У наступному та більш серйозному перегляді своєї міфології Толкін зберіг те саме походження: у Quenta Noldorinwa (1930-ті роки) написано, що Морґот створив орків в Утумно перед Пробудженням ельфів: «орди орків він зробив з каменя, але їхні серця були зіткані з ненависті».
Однак у «Найдавніших анналах Белеріанду» це відбувається в Анґбанді після крадіжки Сильмарилів.
Насмішка з ельфів[]
Дотримуючись ідеї про те, що Морґот створив орків після Пробудження ельфів, Толкін розвинув її в "Квенті Сильмариліон" 1937 року. Там сказано, що після знищення Двох свічад, Морґот створив багато злих істот різної форми, зокрема орків.
| “ | Так, заздрячи ельфам і прагнучи поглумитися з них, Мелькор вивів мерзотну породу орків, котрі звідтоді стали заклятими ворогами ельфів. Орки жили та розмножувалися на кшталт Дітей Ілуватара; бо після свого бунту в часи Айнуліндале, ще до Початку, Мелькор не міг сотворити ні нового життя, ні навіть його подоби, — так кажуть мудрі. У глибині темних орківських сердець кипіла ненависть до Повелителя, призвідника їхніх нещасть, котрому вони служили зі страху. Це, ймовірно, найпідліший учинок Мелькора, — і найогидніший для Ілуватара. — Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про прихід ельфів і поневолення Мелькора | ” |
Далі в тексті пояснюється, що вони були зроблені з каменю, як і в попередньому варіанті. Тому це походження є розвитком попереднього, але вже вказує на велику насмішку над Дітьми Ілуватара. Те саме пояснення згадується у другій версії «Падіння Нуменора», написаній у ті ж роки.
Покручі ельфів[]
В «Анналах Амана» (1950-ті) з’являється найбільш відоме походження: у РД 1085 р., ельфи, які втекли з Ороме, були схоплені Мелькором і доставлені до Утумно:
| “ | Але про нещасних, яких спіймав Мелькор, мало що достовірно відомо. [...] Мудреці Ерессеа правдиво вважають, що всіх квендів, котрі потрапили до рук Мелкора до знищення Утумно, було ув’язнено та повільними тортурами перетворено на покручів і рабів; так, заздрячи ельфам і прагнучи поглумитися з них, Мелкор вивів мерзотну породу орків, котрі звідтоді стали заклятими ворогами ельфів. — Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про прихід ельфів і поневолення Мелькора | ” |
Як коментує Крістофер Толкін, це нове походження включає явну ідею про те, що Морґот нічого не міг зробити втілити у життя після свого повстання. Це був саме той текст, який Крістофер використовував для свого видання «Сильмариліону», хоча, переглядаючи «Аннали», його батько написав примітку на полях: «Змініть це. Орки не є ельфами».
Примітно, однак, що у самому тексті немає впевненості щодо походження орків, а версія представлена так, що це нібито припускають «Мудреці Ерессеа», що може бути неправдою.
Цей внутрішньосвітовий аспект також використовується в іншому есе, в якому Толкін писав, що, хоча Морґот і не міг нічого породити, ельдари вірили, що саме він породив орків, розбестивши ельфів і людей.
Історія[]
Перша епоха[]
Справжнє походження орків як раси розумних створінь було предметом гострих суперечок між Мудрими та майстрами знань Ерессеї. Проте всі погоджувалися з тим, що вони не з’явилися б без руйнівного впливу Морґота.
Остання битва, іл. ncorva
Перша поява орків була задокументована в РД 1330 р., коли синдари помітили різноманітність «злих створінь», які блукали Белеріандом, серед яких були орки, вовки та «інші грішні істоти тіні». Невелика кількість цих злих істот, які вважалися розвідниками, увійшли в Белеріанд через перевали в горах, а також через південні ліси. У світлі цієї нової загрози Тінґол доручив Ґномам Ноґроду та Белеґосту виготовити зброю для синдарів, яку ті використали, щоб відігнати злих істот і відновити мир. Приблизно в цей час Ґноми розповіли синдарам, що ці «занепалі звірі» прийшли з руїн Анґбанду, і що їх також можна знайти на схід від Синіх Гір, де вони непокоїли ельфів, які там жили.
Коли перший Темний Лорд повернувся до Середзем'я в у РД 1495 р., він відбудував Анґбанд із руїн і підняв потрійні вершини Танґородріму, щоб захистити його. Там на Морґота чекали свіжі війська, підготовлені Сауроном, оскільки орки продовжували розмножуватися під командуванням його відданого лейтенанта. Ворожі орди звірів, демонів і орків залишили Анґбанд у РД 1497 р. , щоб напасти на синдарів у Першій битві за Белеріанд і на нольдорів у Даґор-нуїн-Ґіліаті.
Ельфи перемогли в обох битвах, і небагато уцілілих орків повернулися до Анґбанду. Іншою великою битвою орків була Битва при Ламмоті, де вони також зазнали поразки від Фінґольфіна та його війська.
Протягом останніх шести століть Першої Епохи, будучи основною силою Морґота, сотні тисяч орків були вирощені в Анґбанді для участі в Битвах за Белеріанд і таким чином билися в Даґор-Аґлареб, Даґор-Браґоллах, Нірнаєт-Арноєдіад, Пограбуванні Нарґотронда, Падінні Ґондоліна і, нарешті, у Війні Гніву, де вони були майже знищені.
Ті, що пережили поразку Морґота, втекли на схід від Синіх гір і, ймовірно, сховалися в північних районах Гітаеґліру поблизу Анґмару або Сірих гір.
Друга епоха[]
Після Війни Гніву численні орки, які раніше служили Морґоту й уникли загибелі, тепер були без лідера, але так само озброєні та жорстокі. Вони звернули увагу на Рованіон та інші східні області і почали чинити набіги на землі, раніше зайняті ґномами та північанами. Щоб впоратися з цією небезпекою, мешканці тих земель створили вони створили Альянс ґномів і людей.
Спадщина Мелькора, іл. Jay-Carpenter
Приблизно в 1000 році нової ери Саурон відродився, призначив Мордор своїми володіннями та розпочав будівництво фортеці Барад-дур. Його слуги-орки були в той час північного походження. Лише пізніше він зібрав усю їхню нечисту расу під своїм командуванням - поки він ходив серед ельфів у прекрасному образі, східні орки були незадоволені його діями. І все ж довгий час поплічники Саурона не відігравали важливої ролі, оскільки Темний Лорд обрав більш витончений спосіб підкорити Вільні Народи під своєю владою за допомогою підступних хитрощів, головним уособленням яких були Персні Влади.
Коли Саурон вдерся в Еріадор у ДЕ 1695 р., орди орків повернулися в гори. Ґундабад було оточено та захоплено, а на Еред-Мітрін здійснено низку набігів. Варто зауважити, що в цей час Альянс ґномів і людей боровся не лише з орками, а й з дикунами, на кшталт істерлінґів.
Під час Війни ельфів і Саурона, у ДЕ 1700 р., орки були головною силою Саурона. Проте, попри незмірну кількість орків, Темний Лорд зазнав поразки від об’єднаних військ ельфів і нуменорців. Навіть після своєї поразки, Саурон залишався могутнім у землях, що лежали на схід від Імлистих гір, а орки, які населяли гори та східні землі, продовжували розмножуватися.
Коли Саурона зрештою було вигнано з Еріадору в ДЕ 1701 р., Альянс припинив своє існування. Довгобороді з Кгазад-думу та Залізних Пагорбів були відрізані на певний час одне від одного, оскільки орки тепер заполонили Сірі Гори.
Третя епоха[]
Під час Третьої Епохи орки знову становили головний кістяк армії Саурона як у Мордорі, так і в Дол-Ґульдурі. Могутні васали ворога, такі як Король-Відьмак з Анґмару та чарівник Саруман в Ісенґарді, використовували орків як головну опору своїх сил.
В Анґмарі орки билися за Короля-Відьмака під час його кампанії проти королівства Арнор. Багато років потому вони вторглися в Еріадор під дистанційним керівництвом Некроманта (Саурона).
Орки Імлистих Гір, одна з небагатьох оркських громад, які користувалися більшою автономією, попри те, що все ще віддавали шану Некроманту (Саурону). Їхній вождь Азоґ розпочав війну ґномів і орків, а після перемоги в ній орки відступили у своїх печери, зокрема, захопивши Морію.
Орки знову з'явилися в ТЕ 2941 р., коли відбулася Битва п’яти армій, в ході якої вони зазнали нищівної поразки та втратили свого лідера Азоґа, а також його породження Болґа.
Битва на Пеленнорських полях, іл. TolyanMy
За кілька десятків років по тому, як для війни Темного Лорда з Роганом, так і задля власних інтересів, чарівник Саруман почав збирати орків у власну армію в Ісенґарді. Ці війська були зібрані з різних племен орків у Імлистих горах. Крім того, серед лав Саруманового війська були й орки нової породи - виведені чарівником, зокрема через схрещення з людьми.
Орки Ісенґарду брали участь у битвах на початку та в середині Війни Персня, наприклад, у Першій і Другій битвах біля Ісенських бродів, але були розбиті в Битві біля Горнбурґа.
Водночас, орки Мордору брали участь у великих битвах під час Персня, таких як Битва на Пеленнорських полях, але більшість сил Мордору були знищені або розпорошені в Битві при Моранноні. Спорадичні бої в наступні тижні після Війни Персня призвели до того, що орків нарешті було вигнано із західного краю Мордору, хоча достеменно невідомо, скільки орків було в армії Темного Лорда, і також незрозуміло, скільки з них вижили після його поразки.
Орки в Дол-Ґульдурі залишалися у Морок-лісі до самого падіння Дол-Ґульдура. Це була одна з останніх битв Війни Персня.
Четверта епоха[]
Якщо після Війни Персня і залишалися окремі племена орків, то, ймовірно, вони втекли подалі на схід. Також відомо, що на початку Четвертої епохи ґномам вдалося відвоювати Морію і вигнати звідти всіх орків. Більша частина загинула, уціліли ж втекли у невідомому напрямку.
Культура[]
Звісно, поняття "культура" і "орки" складно навіть уявити поруч, проте певні патерни поведінки прослідковувалися й у них.
Орки були безжальними і отримували задоволення від усіх видів жорстоких і злих вчинків. Вони чинили зло навіть просто для розваги. Їх капризний і злий характер робив їх доволі ненадійними слугами – коли вони були поза межами досяжності господаря, орки часто не слухалися їхніх наказів або билися між собою, чим, власне, шкодили.
У битвах орки билися з завзятою люттю і насолоджувалися вбивствами і тортурами своїх ворогів. При цьому, більшість з них мали доволі боягузливий характер. Водночас, орки виявилися вправними в приборкуванні вовків і варґів і вельми уміло їздили на них верхи.
Розбещеність і корумпованість, притаманна оркам, зробила їх фактично безсилими проти домінації – спершу Морґота, пізніше Саурона. Перебуваючи під тотальним пануванням і контролем, орки були зведені до «мурашиного життя». Найбільш чітко це було видно під час тиранії Саурона, оскільки він діяв у меншому масштабі, ніж Морґот, а його вороги були набагато слабшими за нольдорів Стародавніх днів.
Після Війни Гніву орки були збентежені й налякані, адже залишилися без свого володаря, Морґота. Люди, ельфи та ґноми легко їх розпорошили. Після тисячоліть без правлячої руки, орки виродилися в малі, сварливі племена, які ховалися в диких місцях, таких як Імлисті гори та гори Анґмару.
У такому стані орки залишалися загрозою для мандрівників і відокремлених поселень, а коли якимось дивом об'єднувалися, могли становити загрозу регіонального масштабу. Щоправда, без злої волі, яка єднала їх, орки ніколи не змогли б стати великою загрозою.
Навіть будучи об'єднаними злою силою, орки були поглинені дрібним суперництвом і ненавистю. Кожного разу, коли Саурон піднімався як Темний Лорд, йому доводилося боротися з багатьма племенами «диких» орків, які розмовляли різними мовами та звикли до певної незалежності. Щоб об’єднати ці розрізнені групи в єдину силу і не дати їм повбивати один одного, Саурон мав зосередити їхню ненависть на зовнішньому ворогу: Людях і Ельфах Заходу.
У цьому він досяг великого успіху: орки, яких він залучав до безпосередньої служби у своїх навчених арміях, були настільки підвладні його волі, що без вагань помирали у битвах за нього лише за його наказом.
Тривалість життя[]
Життя орків тривало недовго, якщо порівнювати, до прикладу з нуменорцями. Однак про тривалість життя орків у Стародавні часи відомо мало. У Морґота було багато безсмертних слуг серед Маяр, і ті, чия справа полягала в тому, щоб керувати орками, набували подібної форми тіла, хоча й були більші та жахливіші.
Це дало початок історіям, які говорять про Великих Орків або орків-капітанів, які жили дуже довго і з'являлися у тих чи інших битвах протягом тисячоліть.
Якщо ж порівнювати тривалість життя орків зі звичайними людьми чи, наприклад, гобітами, то орки, ймовірно, жити або так само, або і довше. Наприклад, Болґ, син Азоґа був убитий в Битві п'яти армій у ТЕ 2941 році, при цьому його батька Азоґа вбили у ТЕ 2799 р.. Тобто Болґу на момент смерті було, щонайменше, 142 роки. При цьому, він був достатньо дужим і сильним, щоб брати участь у битві.