Ондогер

Ондогер (англ. Ondoher) — тридцять перший король Ґондору.

Ондогер
Основні відомості
Титул	31-й король Ґондору
Народження	ТЕ 1787 р.
Роки правління	ТЕ 1936 - 1944 рр.
Смерть	ТЕ 1944 р.
Родинні зв'язки
Рід	Дім Анаріона
Батьки	Калімехтар
Діти	Артамір, Фарамір та Фіріель
Інші відмінності
Раса	Дунедайни

Життєпис

Ондогер народився у 1787 році Третьої епохи і був сином короля Калімехтара.

Він успадкував трон після смерті батька у 1936-му році Третьої епохи і вже через чотири роки його правління, він разом із Арафантом з Артедайну поновив зв’язки й уклав довгостроковий союз, бо обидва королівства, нарешті, зрозуміли, що одна зла сила контролює безкінечні напади на Ґондор і Північне королівство. На знак відновлення добрих стосунків донька Ондогера, Фіріель, одружилася з сином Арафанта Арведуї у 1940 році Третьої епохи.

Та не дивлячись на союз, королівства не могли надати одне одному допомогу, бо Анґмар поновив атаки на Артедайн, і в той самий час на кордонах Ґондору знову з’явилися численні армії колісничників.

Ватажок Еотеоду Фортвіні послав своїх людей до Ондогера і попередив давніх друзів та союзників про можливий напад східнян, адже останнім часом Візники все частіше нападали на південні регіони земель, на яких в той час мешкали еотеоди.

Згодом з'ясувалося, що багато Візників обійшли Мордор із півдня й уклали союз із людьми Ханду та Ближнього Гараду. Ґондорці зібрали військо, однак, це була невелика армія. Тож коли у ТЕ 1944 р. величезне військо східнян та гарадримів напало на Ґондор, королівство хоч і у було готовим, та сил мало набагато менше, ніж вимагала війна.

За рішенням Ондогера, армію Ґондору було поділено на дві нерівні частини: північну армію та південну. Більші сили, північну армію, очолив сам Ондогер разом із своїм старшим сином Артаміром. Меншу армію, південну, очолював член Королівського дому Еарніл (нащадок молодшого сина короля Телумехтара Аркір'яса) і вона дислокувалася у Пеларґірі.

Так було вирішено з огляду на те, щоб, у разі поразки армії Ґондору, принаймні один син Ондогера залишився живим, тож молодшого Фараміра, по суті, було усунено від командування.

У 1944 році вороги Ґондору вдарили з двох боків: спершу гарадрими вторглися з півдня, а через кілька днів надійшла звістка про вторгнення візників на сході. У той час як Еарніл виступив на південь, щоб дати відсіч гарадримам, армія на чолі з Ондогером попрямувала на північ через Ітілієн, плануючи розгорнути бій поблизу плато Даґорлад. На жаль, візники рухалися швидше і були більш згуртовані, ніж очікувалося. Вони пройшли вздовж Еред-Літуї та завдали удару перш ніж армія Ґондору змогла організувати повноцінну оборону. В ході жорстокої битви, загін візників переміг королівську гвардію і вбив Ондогера і Артаміра. Битву ту назвали Трагедією під Моранноном.

У тій війні участь брала не лише армія Ґондору. Війська Півночі теж прийшли на допомогу Південному Королівству, очолював їх Фортвіні, а разом з ними билися і воїни з правого крила північної армії Ґондору на чолі з Капітаном Мінохтаром, що був небожем короля Ондогера. Саме йому у розпал битви принесли тіло молодшого сина короля – Фараміра. З'ясувалося, що Фарамір знехтував наказом свого батька, адже був воїном мужнім і не звик ховатися від битви. Тож він перевдягнувся в одяг воїнів еотеоду і долучився до битви проти візників, де й поліг з мечем в руках.

Невдовзі і сам Мінохтар поліг на полі битви, після того як ворог прорвався на північ Ітілієну.

Однак Еарніл, Капітан Південної армії, здобув величну перемогу в Південному Ітілієні, знищивши те військо Гараду, яке перетнуло річку Порос. Поспішивши на північ, він зібрав рештки Північної армії, що відступала, й раптово атакував головний табір колісничників, котрі саме бенкетували та пиячили, вважаючи, що Ґондор переможено і що їм залишилося тільки захопити здобич.

Еарніл розгромив їхній табір, підпалив підводи та змусив недругів покинути Ітілієн, рятуючись безладною втечею. Значна частина тих утікачів загинула в Мертвих Болотах.