Обітниця Еорла

Обітниця Еорла (англ. Oath of Eorl) також відома як Обітниця Кіріона — клятва, що її дали один одному Еорл Юний та Намісник-Правитель Кіріон.

Обітниця Еорла
Обітниця Еорла в роботі Ted Nasmith
Інші назви	Обітниця Кіріона, Клятва Еорла
Дата промови	ТЕ 2510 р.
Місце промови	Галіфірієнський пагорб, Могила Елендила
Сторони	Намісник Ґондору Кіріон та Ватажок Еотеоду Еорл Юний
Учасники	Принц Галас, Володар Дол-Амрота та інші
Дата оновлення	ТЕ 3019 р.
Місце оновлення	Мінас-Тіріт, Ґондор
Ким оновлено	Араґорн II Елессар і Еомер
Особливості
Наслідки	Віковічна дружба між Ґондором та Роганом

Історія

Передумови

У ТЕ 2510 р. орки та східняни наводнили Каленардон. Велика орда диких людей із північного сходу промчала через Рованіон і, підійшовши до Бурих Земель, перетнула Андуїн на плотах. Водночас орки (вони в той час перед війною з ґномами були особливо сильні) напали з гір. Загарбники спустошили Каленардон, і намісник Ґондору Кіріон послав Борондира на північ, прохати про допомогу — адже люди з Долини Андуїну віддавна приятелювали з мешканцями Ґондору. Однак у долині залишалися тільки розрізнені купки північан, і повільно збирали там допомогу. Нарешті новини про скруту Ґондору дійшли до Ватажка Еотеоду Еорла Юного.

В цей час бальхоти, збудувавши багато великих човнів і плотів на східних берегах Андуїну, зібралися на Ріці й розбили захисників Ґондору. А ту армію, що надходила з півдня на чолі з Кіріоном, відрізали від решти сил і змусили відступити на північ через Лім’яру, де на неї зненацька наскочила зграя орків із Імлистих гір і притисла її до берегів Андуїну.

Ґондорців тіснили до Андуїна і остання надія вже згасла, коли з Півночі несподівано налетіли Вершники. На поле битви вчасно прибув Еорл Юний зі своїм багатотисячним військом. Це докорінно змінило хід битви, і ворогів було вщент розбито і відкинуто аж за Лім'яру. Еорл зі своїми воїнами переслідував їх, і такий страх наганяла кіннота Півночі на ворога, що загарбників Плато охопила паніка, і вершники переслідували їх на рівнинах Каленардону.

Приготування

Після перемоги в Битві на Келебрантських Луках люди гадали, яким чином Кіріон винагородить Еорла Юного. Однак намісник зазначив, що про нагороду поговорить з Еорлом через три місяці і вони розпрощалися.

Повернувшись до Мінас-Тіріту, Кіріон покликав до себе найвідданіших слуг. Він наказав їм відправитися до Фірієнського лісу і там в заростях віднайти старовинну стежку до вершини Галафірієнського пагорба та розчистити її. Кіріон наказав слугам тримати все у таємниці і коли його завдання було виконано він разом із своїм сином Галасом, Володарем Дол-Амрота та кількома вірними членами ради відправився на місце зустрічі з Ватажком Еотеоду.

Проголошення обітниці

В умовленому місці Кіріон та його супутники зустрілися з Еорлом. Звідти вони рушили старою стежкою крізь Фірієнський ліс, що ріс довкола Галафірієнського пагорба. Так дісталися вони до верхніх схилів гори, пройшли кільце білих беріз і побачили кам'яні сходи, що вели на самісіньку вершину Галіфірієну. Біля підніжжя сходів розташовувався невеликий майданчик або просто уступ, вирубаний у схилі гори, з низькими дерновими лавами. Там пришлі трохи відпочили, а тоді Кіріон взяв у свого зброєносця білий скіпетр – знак влади – і білу мантію намісників Ґондору. Зійшовши на першу сходинку, він порушив мовчання, промовивши тихо, але чітко:

"Нині я оголошую, яку нагороду я вирішив запропонувати, по праву королівського намісника, Еорлу сину Леода, вождю народу Еотеод, вдячність за доблесть його народу і за допомогу понад всі надії, які він надав Ґондору в час крайньої потреби. Я віддам Еорлові, як вільний дар, усі землі Каленардону від Андуїна і до Ісену. І буде він, якщо того забажає, королем тієї землі, і його нащадки після нього, і його народ будуть вільно жити там, доки триває правління намісників і доки не повернеться великий король. Не буде на них накладено жодних зобов'язань, крім їхніх власних законів і волі, крім одного: вони житимуть у вічній дружбі з Ґондором, і вороги його будуть їхніми ворогами, доки стоять обидві держави. Але таке саме зобов'язання буде накладено і на народ Ґондору."

–Кіріон, Намісник-Правитель Ґондору

Еорл Юний був збентежений і не повірив власним вухам, такою щедрою була винагорода Кіріона. Він радо погодився і обидва піднялися на Галіфірієнський пагорб. Там перед їхніми очима постав широкий і рівний овальний майданчик, порослий травою. Він не був обгороджений, а зі східного його боку піднімався невисокий горбок, на якому росли квіти алфірину. То була Могила Елендила.

Еорл ступив уперед, і, взявши у свого зброєносця спис, застромив його в землю стіймя. Потім, оголивши свій меч, він підкинув його, і клинок блиснув на сонці. І, спіймавши його, Еорл ступив уперед і поклав меч на курган, не відпустивши, проте, рукояті і виголосив Обітницю Еорла.

"Почуйте тепер, усі народи, що не схилилися перед Тінню зі Сходу: ми приймемо дар владики Мундбурґа і прийдемо жити в землі, яку він називає Каленардон. І тому я присягаюсь від свого власного імені та від імені народу Еотеод з Півночі, що між нами та Великим Народом Заходу буде дружба навіки. Їхні вороги будуть нашими ворогами, їхні потреби будуть нашими потребами, і яке б зло, чи небезпека, чи напад не загрожував їм, ми прийдемо їм на допомогу і будемо з ними, доки наші сили не вичерпаються. Клятва ця перейде до моїх нащадків, до всіх, хто походить від мене на наших нових землях. І нехай вони зберігають її у вірності непорушній, інакше впаде на них Тінь і будуть прокляті."

–Еорл Юний, син Леода

Почувши обітницю Еорла, Кіріон, випроставшись на весь зріст поклав ліву долоню на камінь Елендила, а правою рукою підняв білий скіпетр Намісників, і вимовив слова, почувши які всі сповнилися благоговіння.

"Vanda sina termaruva Elenna-noreo alcar enyalien ar Elendil Vorondo voronwe. Nai tiruvantes i harar mahal-massen mi Numen ar i Eru i or ilye mahalmar ea tennoio"

Що в перекладі на загальну мову, означало наступне:

"Обітниця ця непорушною буде в пам'ять величі Землі під Зіркою і вірності Еленділа Вірного. Нехай зберігають її ті, що сидять на тронах Заходу, і Єдиний, хто понад усіх тронів на віки віків."

–Кіріон, Намісник-Правитель Ґондору

Такої клятви не чули у Середзем'ї з того часу, як сам Елендил укладав союз із Ґіл-ґаладом, Верховним королем Нолдорів.

Коли все було закінчено і вже згущалися вечірні сутінки, Кіріон та Еорл разом зі своїми супутниками спустилися з гори, мовчки пройшли через темні ліси Фірієну і повернулися на стоянку біля Порубіжного потоку, де для них були приготовлені намети. Після вечірньої трапези Кіріон та Еорл, а також Володар Дол-Амрота та Еомунд, головний воєначальник військ Еотеоду, зібралися разом та визначили нові межі володінь північан з Еотеоду та Ґондору.

Подальша історія

Після проголошення Обітниці було засновано Королівство Роган. І з тих пір рогірими стали вірними союзниками ґондорців.

У 2710 році Третьої епохи, король Деор, згадавши про Обітницю Еорла, попросив допомоги у Намісника Ґондору Еґальмота, щоб вигнати смурноземців з окупованого Ісенґарду. Щоправда, намісник не зміг прийти на допомогу через відновлення війн проти орків Мордору.

В часи правління Берена обидві країни були знесилені постійними війнами з різними ворогами та ледь не вщент розгромлені; Ґондор потерпав від набігів корсарів Умбару, Роган – від постійних кровопролитних сутичок зі смурноземцями. Жодна з держав не могла прийти на допомогу іншій. Однак після Довгої зими, коли рогірими вже втратили ледь не весь Роган, а Медусельд захопив Вульф, Ґондор, нарешті, зміг надіслати військо і смурноземців було переможено.

Ґондор також допоміг королю Фольквайну відвоювати і повернути у володіння Рогану західне узграниччя (між Адорном та Ісеном) і остаточно вибити звідти смурноземців. Пам'ятаючи про цю допомогу, Король Марки, заледве почувши, що велике військо гарадримів наступає на Південне Королівство, послав чимало людей на допомогу Намісникові. Він хотів сам очолити їх, але його переконали не робити цього. Тож замість батька вирушили брати-близнюки Фолькред і Фастред. Вони загинули пліч-о-пліч під час битви в Ітілієні у 2885 р. Третьої епохи. Завдяки цій допомозі Ґондор здобув перемогу в битві при переправі через Пороc. Турін II Ґондорський послав Фольквайнові багату виру золотом як компенсацію за смерть синів і дяку за їхню звитягу.

Під час Війни за Перстень посланець Ґондору приніс Червону Стрілу королю рогіримів Теодену з проханням допомогти у війні проти Саурона. В цей час Мінас-Тіріт вже знаходився в облозі. Отримавши послання Король Марки Теоден зібрав військо і вирушив на величну битву – Битву на Пеленнорських полях.

Клятва була поновлена Араґорном і Еомером після їх коронації та вступу на престол Ґондору і Рогану відповідно. Попри те, що після Війни Персня Саурон загинув, ненависть і зло, які він породив, не зникли, й Король Заходу мав підкорити ще багатьох ворогів, перш ніж Біле Дерево змогло рости в мирі. Тож завжди, коли Король Елессар виступав у похід, Король Еомер ішов пліч-о-пліч із ним: і по той бік Моря Руну, і на далеких луках Півдня відлунював грім од ходи кавалерії Марки. І Білий Кінь на зеленому тлі майорів на багатьох вітрах, аж доки Еомер постарів.