Нієнор (англ. Nienor), також відома як Нініель — донька Гуріна та Морвен, сестра Туріна Турамбара.
Її батько був великим ворогом Морґота і був проклятий Темним Лордом. Це прокляття також поширилося на його сім’ю, що призвело до одних з найбільших трагедій Першої Епохи.
Життєпис[]
Ранні роки[]
Нієнор народилася в Дор-ломіні, регіоні Гітлуму, у той рік, коли точилася Нірнаєт-Арноєдіад. Після великої битви її батько Гурін, який брав участь у війні, був схоплений ворогами, а віроломні істерлінги оселилися в землях Дор-ломіну, пригнічуючи Народ Гадора. Побоюючись за життя свого сина, Морвен відіслала Туріна до королівства Доріат для безпеки. У результаті Нієнор так ніколи і не дізналася, як виглядає її брат.[1]
Коли Турін благополучно дістався Доріату, Тінґол наказав відправити гінців у Дор-ломін, щоб Морвен і Нієнор привезли до Доріату. Проте Морвен була гордою і не хотіла залишати свій дім, тож зосталася жити у Дор-ломіні. Нієнор виросла високою, прекрасною і сильною, із золотим волоссям і блакитними очима. Її називали "Квіткою Півночі".
Тінґол намагався переконати Морвен оселитися у Доріаті протягом дев'яти років, аж доки подорожі до Гітлуму та назад не стали настільки небезпечними, що Володар Доріату перестав надсилати гінців. ситуація у регіоні ставала все більш нестабільною через навалу східнян і, зрештою, Турін почав переживати, Морвен і Нієнор спіткає якась біда.[2]
Пошуки Туріна[]
Багато років потому, завдяки діям таємничого Мормеґіла в Нарґотронді, контроль Морґота над Гітлумом був послаблений, що дозволило Морвен і Нієнор зрештою втекти з Дор-ломіну та шукати Туріна в Доріаті. Попри те, що на той момент Турін вже пішов з Доріату і не залишив жодних натяків на те, куди він прямує, Морвен і Нієнор зустріли в Доріаті з пошаною, як гостей Меліан і Тінґола.
Після падіння Нарґотронду багато тих, хто вижив, втекли до Доріату і принесли з собою багато чуток, які дійшли до Нієнор та її мати. Усі вони стверджували, що Мормеґіл насправді був Туріном. Морвен вирішила рушити на пошуки Туріна та хотіла залишити Нієнор у Доріаті, поки вона шукатиме правду про сина.
Нієнор хотіла зупинити свою матір, але Морвен пішла, перш ніж та встигла навіть спробувати. Загін ельфів на чолі з Маблунґом вирушив разом з Морвен за наказом Тінґола, щоб захистити її. Але ніхто з них не очікував, що Нієнор пробереться до їхнього загону. Нієнор спочатку сподівалася, що вона зможе переконати Морвен повернутися, але Морвен відмовилася і спробувала наказати їй повернутися до Доріату. Проте донька дорікнула їй, сказавши, що в неї є власна воля. Зрештою Морвен поступилася, і, зрештою, Маблунґ привів їх обох до Амон-Етіру.
Дракон Ґлаурунґ, який нещодавно закінчив грабувати ельфійське місто Нарґотронд, відчув наближення загону і спричинив хмару огидної пари, що піднялася з річки Нароґ. Охоронці та коні Нієнор і Морвен у паніці понесли, а Нієнор не втрималася у сідлі і впала з коня. Проте дівчина була міцною характером, тож не стала впадати у відчай і піднялася на Амон-Етір, щоб спробувати розшукати своїх супутників та оцінити ситуацію.
Прокляття Ґлаурунґа[]
Досягнувши вершини пагорба, Нієнор побачила Ґлаурунґа, який перетинав пагорб. Побачивши Нієнор, Ґлаурунґ чарами змусив її розповісти про себе все. Так дракон дізнався, що перед ним донька Гуріна, заклятого ворога Темного Володаря Мелькора. Ґлаурунґ навіяв на дівчину морок та темряву і вона втратила пам'ять про себе і про своїх рідних, забула навіть власне ім'я.
Нієнор у роботі Elena Kukanova
Зрештою, Маблунґ повернувся до Амон-Етіру і знайшов там розгублену Нієнор, розум якої залишався порожнім. Він не став мучати дівчину питаннями чи розповідями про те, хто вона така, а вирішив натомість, якнайшвидше повернути її до Доріату, де, як був упевнений, Тінґол та Меліан знали, що треба робити, аби допомогти їй.
На шляху до Доріату на них напали орки, і Нієнор, що трохи оговталася в розпал бою, з криком кинулася в ліс Бретіл. Оркам не вдалося її наздогнати, але й Маблунґ також не зміг знайти дівчину. Нієнор бігла крізь хащі, вбрання її подерлось, і, скидаючи під час бігу одежину по одежині, дівчина зосталася зовсім голою. Цілий день вона безперервно мчала, не наважуючись зупинитися чи перевести подих. Та надвечір шал відступив від неї і вона зімліла від непереборної втоми.
Прокинувшись, Нієнор, мов мала дитина нічого не знала і не розуміла, боялася і дивувалася всьому, що бачила. Зрештою, блукаючи лісом, вона повернулася до того місця, звідки бігла та напившись із річки Тейґлін, зомліла від виснаження та голоду. Такою її і знайшов Турін, який часто приходив на могилу Фіндуїлас.
Турін зміг заспокоїти дівчину та відвів її до будинку лісових мисливців. Нієнор так само нічого не пам'ятала, проте поряд з Туріном почувалася спокійніше. Турін намагався дізнатися хто вона, проте Нієнор нічого не пам'ятала і лише плакала. Тоді Турамбар вирішив назвати її Нініель, Дівою Сліз.
Турін знаходить Нініель
Турін відвіз її до Етель-Брандіру. Завдяки турботі галадинів, зрештою, Нієнор, яка тепер звалася Нініель, почала говорити, опанувала різні навички та відновила свої вміння, проте так само нічого не пам'ятала зі свого попереднього життя. У місті в неї закохався Брандір, який після смерті свого батька став володарем галадинів. Проте Нініель ставилася до нього як до брата, а натомість покохала Туріна, адже не знала, що він її брат.
Турін відповів на її почуття і, попри спроби Брандіра перешкодити союзу, Турін та Нініель одружилися. Скоро Нініель завагітніла проте радісними ці дні не були. Ґлаурунґ почав загрожувати кордонам Бретіла і Турін був змушений виступити проти дракона, попри благання Нініель не робити цього.
Смерть Ґлаурунґа[]
Проте Турін не послухав її і разом із супутниками рушив на бій з драконом. У Тарамбара був певний хитрий план як перемогти дракона. Ґлаурунґ розпочав наступ на Бретіл; і все відбувалося майже так, як і сподівався Турамбар. Дакон поволі підповзав до краю ущелини, не звертаючи вбік, а готуючись перестрибнути через провалля передніми лапами, а потім підтягнути основну частину тулуба.
В цей час на дні ущелини Кабед-ен-Арас причаївся Турін і коли черево дракона нависло над ним, він проштрикнув його своїм мечем. Ґлаурунґ забився в агонії і впав у розколину, однак меч залишився стирчати в його череві.
Смерть Ґлаурунґа в роботі Elena Kukanova
Турін спустився донизу і глузуючи над поваленим ворогом висмикнув свого меча, однак тієї ж секунди струмінь чорної крові вдарив із рани, потрапивши Туріну на руку, й отрута обпекла плоть. Від болю Турамбар втратив свідомість і скидався на мертвого.
Коли рев переможеного Ґлаурунґа долинув до людей біля Нен-Ґіріту, їх охопив жах. Нініель, однак, вирішила піти на пошуки Туріна і, ігноруючи благання Брандіра не робити цього, рушила до Кабед-ен-Арасу. Брандір пішов за нею, тримаючись звіддаля. Діставшись до межі руїни, яку вчинив Ґлаурунґ, Нініель угледіла тіло дракона, а поруч з ним і тіло свого коханого.[3]
Дівчина кинулася до Туріна, перев'язала його рану і поцілунками намагалася привести його до тями, однак, зрештою, вирішила, що він помер, адже тіло Турамбара й справді нагадувало мерця. У відчаї Нініель скрикнула і тим розворушила смертельно пораненого Ґлаурунґа. Дракон ворухнувся востаннє і затинаючись, промовив:
| “ | — Вітаю тебе, Нієнор, донько Гуріна. Перед смертю ми зустрілися знову. Радій же, бо ти нарешті знайшла свого брата. Аж тепер упізнаєш його — того, хто завдає удару потемки, хто віроломний із недругами, хто зраджує друзів, хто накликає прокляття на цілий його рід — Туріна, сина Гуріна! Та найгірше з його діянь ти відчуєш у собі. | ” |
Тоді дракон знав закляття безпам'яття з дівчини і вона згадала ким була насправді. Брандір, який чув геть усе, приголомшений, зіперся на дерево і не наважувався підійти до дівчини.
Жахнувшись того, що відбулося між нею та рідним братом, розуміючи, що носить його дитину і переконана в тому, що Турін загинув, Нієнор, нетямлячись од горя, що охопив її, кинулася тікати. Брандір намагався зупинити її та було марно. Зрештою, дівчина досягла вершини ущелини і кинулася у ревище ріки Тейґлін.
| “ | — Водо, водо! Прийми Нініель-Нієнор, доньку Гуріна; Скорботну, Скорботну доньку Морвен! Прийми мене й віднеси до Моря! | ” |
Так загинула Нієнор — "білий спалах, заковтнутий темним проваллям; крик, загублений у ревищі ріки".
Незабаром Турін прийшов до тями і Брандір розповів йому про смерть Нієнор і про те, що вона була його сестрою. Однак Турін не повірив йому і у гніві вбив. Тоді він подався до Переправ через Тейґлін, і, минаючи Гауз-ен-Еллет зустрів Маблунґа, який всі ці роки продовжував шукати Нієнор. Він розповів Туріну всю правду і у відчаї той наклав на себе руки, проштрикнувши мечем.
Турін Турамбар був похований на краю ущелини Кабед-ен-Арас, і на надгробному камені його кургану, крім його імені, приписали ім'я Нієнор, хоча її в тій могилі не було.[4]
Через кілька років могилу своїх дітей відшукала Морвен, а тоді, волею долі чи фатуму, надійшов туди і Гурін, звільнений Морґотом. Так на його руках Морвен залишила цей світ і Гурін поховав її у тому ж кургані. І того пагорба, де їх було поховано, не торкнулася ні Війна Гніву, ні затоплення Белеріанду. У Другій та Третій епосі курган, що став островом, знаходився на захід від Ліндона і був відомий як Тол-Морвен.
Багато років потому поет Діргавал склав Narn i Chîn Húrin, епос про трагедію Дітей Гуріна.[5]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Відхід Туріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Турін у Доріаті
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Смерть Ґлаурунґа
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Смерть Туріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Незавершені оповіді, Повість про дітей Гуріна