Німродель – ельфійська діва, що жила у печерах, неподалік однойменної річки, названої на її честь, в Лотлоріені. Кохана Амрота.
Життєпис[]
Німродель жила у Лотлоріені задовго до приходу синдарів і нолдорів. Вона була незадоволена їхнім прибуттям у ліси Лоріену, бо була впевнена в тому, що вони принесли сум’яття Середзем’я і Золотий ліс. Вона жила окремо, в печерах біля річки, яка пізніше носитиме її ім’я, і розмовляла лише рідною мовою.
Синдар Амрот, король лісу покохав Німродель, і вона, згідно з легендами, відповідала йому взаємністю, однак, через власні принципи, відмовлялась вийти за нього заміж. Після того як у 1980 р. Третьої епохи в ґномському королівстві прокинувся Балроґ, Німродель стало ще більше неспокійно в Лорієні. Вона пішла на південь, подалі від небезпеки. Амрот, довідавшись про це, рушив за нею і знайшов її на околицях Фанґорну, що був тоді значно ближчим до Лоріена. Вони довго сперечались, і, врешті-решт, Німродель погодилася стати його дружиною, якщо Амрот знайде край вільний від війн і приведе її туди.[1]
Амрот і Німродель довго сперечалися, але врешті-решт вона пообіцяла стати його дружиною.
- Я буду вірна своєму слову, - сказала вона, - ми одружимося, коли ти приведеш мене до країни, де панує світло.
Амрот присягнув, що заради неї залишить свій народ, незважаючи на те, що для нього настали важкі часи, і разом із коханою відправиться шукати таку країну.
- Але в Середзем'ї нам її не знайти, - сказав він, - для ельфів її тут немає і не буде. Нам доведеться піти за Велике море на давній Захід.[1]
Король погодився покинути Лоріен заради Німродель. Однак на той час у Середзем'ї ніде не можна було знайти землі, на яку б не впала тінь зла, і вони вирішили відплисти за Море. За легендами, спершу все йшло добре, однак поблизу Білих гір загін з якихось причин розділився і Німродель заблукала. Це було за днів Еарніла ІІ, передостаннього короля Південного королівства, й у землях тих було неспокійно.[1] Амрот довго шукав її та безуспішно. Він прибув на південь, на берег затоки Белфалас, де колись існувало поселення ельфів Елделонд і виявив, що майже всі кораблі вже відійшли на Захід. Рік хилився до осені, наставав час сильних вітрів, які поблизу Середзем'я були небезпечними навіть для ельфійських суден. Амрот вмовив команду останнього пришвартованого в затоці ельфійського корабля почекати Німродель і вони погодилися, відклавши відплиття на кілька тижнів.
Однієї ночі в затоці почався страшний шторм. Він потопив чимало людських суден у Белфаласі, а легкий ельфійський корабель, на якому був і Амрот, зірвав із кріплень причалу і поніс в Море, в бік берегів Умбару. Побачивши, що ураган швидко відносить корабель від берегів, Король Лоріену з відчайдушним зойком "Німродель!" кинувся в море, намагаючись дістатись суходолу. Пильному оку ельфійських моряків було видно, як він бореться з хвилями, і сонце, що на кілька секунд майнуло крізь хмари, блиснуло у його світлому волоссі, як золота іскра у темних хвилях.[1] Ні ельфи, ні люди більше його не бачили. Пагорб, біля якого загинув Король лісових ельфів, назвали Дол-Амрот, на ньому люди Ґондору згодом збудували місто та замок і мешканці цього краю знали легенду про Амрота і Німродель.
Тим часом, Німродель, блукаючи Білими горами, вийшла до ріки Ґілраїн, яка нагадала їй річечку, біля якої вона прожила так багато років. Стомлена вона сіла біля освітленого зірками струмка і заснула довгим, глибоким сном. Прокинувшись, Німродель рушила далі і, нарешті, дісталася Елделонда, але не знайшла там ні корабля, ні Амрота. Подальша доля Німродель невідома.