Мінас-Морґул (англ. Minas Morgul) — місто-близнюк Мінас-Тіріта. Спочатку називалось Мінас-Ітіл.
Загальне уявлення[]
Від початку свого заснування Мінас-Ітіл був добре укріпленим, гордим та прекрасним місцем. Мури міста були розташовані в глибині зеленої долини, де сходилися два хребти, високо у скелястому гнізді на схилах Ефель-Дуату. Місячне сяйво струменіло крізь мармурові стіни Вежі Місяця, чисте і променисте в долині серед гір, відбивалося від мармурових стін, так що, здавалося, сяяло і будинки сяяли білим разом з ним. Місто мало високу вежу з багатьма вікнами, що були розташовані по спіралі. До Мінас-Ітіла вела дорога, яка, як кажуть, сяяла, так само як і білі мармурові стіни міста і вела через міст, що перетинав Морґульську долину.
Після того як Назґули захопили місто і оселилися там, вони занапастили Мінас-Ітіл й усю долину навколо нього: місто здавалося порожнім, але насправді серед зруйнованих мурів оселився безтілесний жах. Було там Дев'ять Правителів, котрі зміцніли після повернення їхнього Пана, яке вони таємно готували.
Від тих пір навіть місячне сяйво опинилося в пастці. Лилося воно тьмяніше, ніж світло хворобливого місяця, що поволі звільняється від затемнення, коливалось і сочилося, мов огидні випари розпаду, трупне світіння, світло, яке нічого не освітлює. У мурах і вежі незчисленними чорними дірами зяяли вікна, вдивляючись у порожнечу; а сама верхівка вежі поволі оберталася, спочатку в один бік, потім — у другий, величезна примарна голова, що зирила в ніч.[1]
До воріт Мінас-Морґула вів білий міст. Тут дорога, ледве освітлена, перетинала потік, що збігав ущелиною, і, хитро звиваючись, вела до міських воріт — чорного отвору в зовнішньому колі північних мурів. Широкі низини лежали по обидва береги потоку, тінисті луки, порослі блідими білими квітами. Квіти ці також світилися, красиві, та водночас жахливі, ніби почвари з кошмарного сну. Від квітів тих розходився млосний, цвинтарних дух, а в повітрі висів запах тліні. Від луки до луки перестрибував міст, який перетинав Морґульську долину. На його початку стояли фігури — вміло вирізьблені образи людей і тварин, — але всі потворні й огидні. Вода під мостом пливла тихо і парувала, та випари, які здіймались і клубочилися довкола мосту, були жахливо холодні.[1]
Історія[]
Друга епоха[]
Після знищення Нуменора, Ісільдур і Анаріон, сини Еленділа, висадилися в Ґондорі. Ісільдур побудував Мінас-Ітіл біля гірського кордону Мордору, звідки він правив землями Ітілієну. В той же час, Анаріон побудував Мінас-Анор, щоб правити феодом Анорієн. У вежі Мінас-Ітіла було розміщено один з палантирів, Камінь Ітіла. Коли Саурон повернувся у Середзем'я, він напав Ґондор і його війська взяли штурмом Мінас-Ітіл. Після Війни Останнього Союзу, Мінас-Ітіл було відбудовано і перетворено на сторожову фортецю.
Третя епоха[]
Після поразки Короля-Відьмака на півночі він повернувся до Мордору в ТЕ 1980 р. і прикликав до себе інших Назґулів. Вони мали підготувати Мордор до повернення свого Володаря. Кілька років по тому, у ТЕ 2000 році, вони взяли в облогу Мінас-Ітіл, а через два роки їм вдалося взяти місто. Камінь Ітіла також було захоплено, і пізніше, використано для згубного впливу на Сарумана та Денетора II.
Мінас-Ітіл перетворився на огидне і зле місце. Примари Персня мешкали там, доки тривала Третя епоха, тож Мінас-Ітіл перетворився на страхітливе місце, яке перейменували на Мінас-Морґул. Немало мешканців Ітілієну полишило його в ту пору.[2]
Саме з Мінас-Морґулу Король-Відьмак двічі кидав виклик своєму давньому ворогу, королю Еарнуру. В перший раз, Намісник Короля Марділ зумів стримати гнів Еарнура і відмовив його прийняти виклик. Та через сім років Володар Мінас-Морґула повторив свій виклик, під’юджуючи короля тим, що до боязкого юнацького серця він тепер додав іще і слабкість похилого віку.[2] Еарнур відповів. Король у супроводі кількох лицарів під’їхав до брами Мінас-Морґула і відтоді, про жодного з тих сміливців вже ніхто нічого не чув. У Ґондорі вважали, що зрадливий ворог заманив короля в пастку і той помер у муках у Мінас-Морґулі.
На цьому лінія королів Ґондору обірвалася, адже Еарнур не залишив по собі спадкоємця.
Під час Сторожкого Миру, Володарі Морґулу таємно розводили урук-гаїв, а в ТЕ 2475 році ці істоти напали на Ітілієн і захопили його.[3]
Війна Персня[]
Під час Війни за Перстень військо орків та союзників Саурона, вирушило з Мінас-Морґулу до Мінас-Тіріту. Свідками цього стали Фродо, Сем і Ґолум. Захопивши Осґіліат військо Мінас-Морґула рушило до Пеленнорських полів і взяло в облогу Мінас-Тіріт. Однак під час Битви на Пеленнорських полях, армія Морґулу була вщент розбита людьми Ґондору та рогіримами.
Після тієї битви, міст, що лежав через Морґульську долину було знищено, а луки із отруйними білими квітами спалено. Армія Заходу не зустріла жодного спротиву, оскільки гарнізон Мінас-Морґула було розбито під Мінас-Тірітом, а Король-Відьмак загинув від руки Еовін.
Після падіння Саурона король Елессар оголосив Ітілієн вотчиною Фараміра і наказав йому оселитися на пагорбах Емин-Арнену – так, аби видно було Місто. Мінас-Морґул було зруйновано і відтоді жодна жива душа там не селилася.[4]
Джерела[]
- ↑ 1,0 1,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Дві вежі", Книга четверта, VIII. Сходи Кіріт-Унґолу
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B. Літопис (Хронологія Західних земель), Третя Епоха, запис про 2475 рік
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Книга шоста, V. Намісник і король