Мім

Мім – останній з Дрібноґномів. Впустив Туріна та Ґаурвеїтів у свою схованку на вершині Амон-Руз, в обмін на своє життя.

Мім
Основні відомості
Країна, королівство	Нарґотронд
Народження	Близько 302 р. Першої епохи
Смерть	502 р. Першої епохи, Нарґотронд
Родинні зв'язки
Рід	Дрібногноми
Діти	Кгім та Ібун
Інші відмінності
Раса	Гном
Стать	Чоловік

Життєпис

Мім походив із роду ґномів, котрих у стародавні часи вигнали з великих ґномівських міст сходу, і ще задовго до повернення Морґота вони подалися на захід, до Белеріанду. Тоді потроху призвичаїлися жити потайки, і дещо поменшали на зріст порівняно з їхніми східними родичами. До того, як ґноми з Ноґрода та Белеґоста перейшли через гори, ельфи Белеріанду не відали, що то за дивні створіння, а тому переслідували їх і вбивали; та згодом дали їм спокій і почали називати ноеґит-нібін — дрібноґномами — синдарською мовою. Дрібноґноми не любили нікого, крім себе; ненавидячи та боячись орків, вони також ненавиділи й елдарів, а найбільше — Вигнанців; адже нолдори, за твердженням дрібноґномів, загарбали їхні землі та домівки.

Мім благає Туріна пощадити його. Малюнок Теда Несміта

Саме ґноми, задовго до того як Король Фінрод Фелаґунд приплив із-за Моря, відкрили печери Нарґотронда і почали їх розкопувати; а попід вершиною Амон-Руза, Лисого Пагорба, повільні руки дрібноґномів розточували та поглиблювали печери впродовж багатьох років їхнього спокійного життя тут, на безпечній відстані від Сірих ельфів із лісів. Але, зрештою, на ту пору вони вже виродились і вимерли в Середзем’ї — всі, крім Міма та двох його синів – Кгіма та Ібуна, і був той Мім старий навіть за мірками ґномів, старий і забутий. І кузні в його чертогах стояли без діла, а сокири іржавіли, і їхні назви жили хіба що у старовинних легендах Доріату і Нарґотронда.

Зутріч з Туріном

Одного вечора сталося так, що Турін і його ватага розбійників перетнулися з трьома ґномами, котрі, забачивши їх, почали тікати; проте одного, котрий відстав, розбійники таки схопили і повалили долі, а хтось із них узяв лука і випустив стрілу навздогін тим двом, котрі вже розчинялись у сутінках. І виявилося, що спійманого ґнома звали Мім; і він благав Туріна подарувати йому життя, пропонуючи натомість провести їх до потаємних чертогів Амон-Руза, що тоді були невідомі нікому. Турін пожалів Міма і змилостивився над ним, а коли з'ясувалося, що від випущеної стріли загинув син Міма - Кгім, Турін розкаявся та запропонував Міму свою дружбу та службу.

"Я би спинив ту стрілу, якби міг. Тепер і справді ця оселя називатиметься Бар-ен-Данвез; і якщо я коли-небудь розбагатію, то на знак скорботи виплачу викуп за твого сина золотом, навіть якщо воно вже не тішитиме твого серця. – Я чую тебе, — сказав Мім. — І ти мовиш, як давній володар ґномів; і це полонить мене. Тепер моє серце заспокоїлося, хоч і не радіє. Тож я сплачу власний викуп: можете жити тут, якщо бажаєте."

–Турін Турамбар

Так Мім поступово потоваришував з Туріном і його розбійниками, які стали жити в печерах Амон-Руза. Коли ж до криївки розбійників прибув Белеґ Куталіон, Мім розлютився: він ненавидів ельфів, особливо синдарів. Однак, через Туріна та власну обіцянку йому довелося терпіти ельфа в своїх чертогах.

"У Бар-ен-Данвез прокралася ненависть: ельф ставав дедалі осоружніший Мімові, який разом із Ібуном сидів у найглибших закапелках свого дому й ні з ким не розмовляв. Але Турін тоді вже мало зважав на ґнома, бо зима проминула, настала весна, і розбійники мусили взятися до суворішої роботи."

–Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ XXI. Про Туріна Турамбара

Турін Турамбар і Мім by Nequarilj

Узимку того ж року Мім і син його Ібун вийшли з Бар-ен-Данвезу на пошуки корінців у нетрях, аби поповнити запаси на зиму, і потрапили в полон до орків. Тоді Мім удруге пообіцяв ворогам провести їх таємними стежками до свого дому на Амон-Рузі; та, прагнучи відтермінувати виконання обіцяного, він висунув умову: зберегти життя Туріну. Так було викрито Бар-ен-Данвез, і поночі орки, котрих провадив Мім, безперешкодно дісталися вершини. Багато Турінових соратників загинуло, на самого ж Туріна накинули сіті, він заплутався, і його здолали та повели геть.

Коли все довкола стихло, Мім вибрався з мороку свого дому. Побачив він, що стоїть серед купи загиблих, а потім помітив якесь ворушіння. І збагнув Мім, що не всі були мертві, й зиркнув на одного з полеглих, і зустрівся поглядом із ельфом Белеґом. Тоді довго стримувана ненависть закипіла в ньому, й він підступив до Белеґа, й витяг меч Анґлахел, що лежав поблизу, під тілом одного із загиблих; але Белеґ, важко підвівшись, вихопив у нього меча і замахнувся ним на ґнома — нажаханий Мім, волаючи, втік із вершини.

Смерть

У 499 р. Першої епохи, після відходу Ґлаурунґа, Мім-дрібноґном відшукав шлях до Нарґотронда, і пробрався у зруйновані чертоги, і привласнив їх, і сидів там, обмацуючи золото й самоцвіти, перепускаючи їх звільна крізь пальці, позаяк жахнющий дух Ґлаурунґа і сам спогад про нього тримав на відстані тих, хто міг би пограбувати ґнома. Трохи згодом на порозі виникла фігуря старця і запитала у Міма, хто він такий є, на що останній з Дрібноґномів відповів, що звати його "Мім; і задовго до того, як ті гордії прийшли з-за Моря, ґноми вирили чертоги Нулуккіздіна. Я повернувся для того, щоби забрати належне мені; я-бо останній зі свого народу".

Та, як з'ясувалося, старець цей був Гуріном, що повернувся з Анґбанда, батьком Туріна Турамбара.

"Тож тобі не доведеться надалі розкошувати спадком, — мовив Гурін, — я-бо Гурін, син Ґалдора, — повернувся з Анґбанда, а сином моїм був Турін Турамбар, якого ти не забув; саме він убив дракона Ґлаурунґа, а той спустошив оці чертоги, де нині сидиш ти; й від мене не приховано, хто зрадив Драконів Шолом Дор-ломіну."

–Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ XXII. Про знищення Доріату

Мім умовляв Гуріна взяти, що той схоче, лише зберегти йому життя; проте Гурін не зважив на його благання і порішив ґнома на місці, перед дверима Нарґотронда.

Ранні версії легендаріуму

У попередніх версіях легендаріуму Мім був набагато більш злим персонажем, який постійно зраджував Туріна. Але через те, що Толкін поступово змінював саму суть ґномів, перетворюючи їх зі злих істот, чимось схожих на орків, на ґномів, яких ми, в підсумку, й побачили у творах, характер Міма також зазнав серйозних змін. В останніх текстах і нотатках він вже не лиходій, а майже трагічний персонаж.

Толкін написав вірш і коротку розповідь під назвою "Нарікання ґнома Міма", але вони не були датовані, тому невідомо, де їх слід розмістити в легендаріумі. В розповіді йде мова про те, що багато років Мім жив біля Тарн-Аелуіну, у Дортоніоні, доки не прийшли люди й не вигнали його, вкравши при цьому всі його речі. Таким чином, старіючий і сповнений страждань Мім (як кажуть, йому щонайменше 200 років) живе в печері в горах, далеко від будь-якої цивілізації. Він втратив всю свою колишню майстерність і більше не здатний створювати витончені речі. Впродовж років він безуспішно бореться з нездатністю пробачити; акт прощення здається йому неможливим, хоча це, напевно, дозволило б йому відновити, хоча б, частину втрачених навичок.