Морвен Еледвен (англ. Morwen) — донька Бараґунда з Дому Беора, дружина Гуріна Таліона з Дому Гадора, мати Урвен Лалаіт, Туріна Турамбара та Нієнор Нініель.
Морвен нарекли Еледвен, що в перекладі означало "Ельфопрекрасна", через її небачену красу.
Життєпис[]
Морвен народилася у ПЕ 443 році у родина Бараґунда з Дому Беора, Володаря Ладросу. Коли Морвен було лише 12 років, Облогу Анґбанда було прорвано і мирні часи закінчилися. Розпочався черговий етап у Війні Самоцвітів, битва Даґор-Браґоллах. В ході бойових зіткнень Дортоніон було втрачено і майже всі чоловіки з Дому Беора загинули.
Морвен, Ріан та Лалаіт
Дружина Барагіра і мати Берена на ім'я Емельдір зібрала всіх жінок і дітей із Дому Беора і вивела їх з Дортоніону до Бретіла, після чого частина з них пішли до Дор-ломіна, шукати прихистку там. Серед біженців були і Морвен зі своєю двоюрідною сестрою Ріан, донькою Белаґунда, молодшого брата батька Морвен.
У ПЕ 462-му році, Морвен одружилася з Гуріном Таліоном, Володарем Дор-ломіна. Через два роки у них народився син Турін, а ще через два – донька Урвен, звана Лалаіт, що, на жаль, померла у ПЕ 469-му році від Згубного Подиху.[1]
У ПЕ 472 році, чоловік Морвен приєднався до війська свого короля Фінґона у битві Нірнаєт-Арноєдіад. На той час Морвен була вагітна їхньою третьою дитиною і залишилася вдома як Володарка Дор-ломіну. Після перемоги Морґота в п'ятій битві, загони східнян, що зрадили в битві об'єднані сили ельдарів та едайнів, вторглися в Гітлум і окупували ці землі.[2]
Певний час вони не наважувалися чіпати Володарку Дор-ломіну і її родину, адже невимовна краса Морвен змусила їх повірити у те, що вона відьма, а родину її береже могутня ельфійська магія. Морвен дійсно спілкувалася з окремими ельфами, щоправда, отримувала від них радше обривки інформації і, звісно, жодна магія не берегла її сім'ю.
Панування східнян тривало і статки Морвен дедалі меншали. Її дедалі більше огортала тривога за Туріна, спадкоємця Дор-ломіну та Ладросу. Вона розуміла, що за тодішніх обставин хлопчика спіткає злиденна доля раба східнян задовго до того, як він устигне подорослішати. Зрештою, вона вирішила відправити Туріна до Доріату, під опіку короля Тінґола та його дружини Меліан. Сама ж іти відмовилася, зазначаючи, що потрібна своїм людям. Тож Морвен залишилася у Дор-ломіні і згодом народила дівчинку, яку назвала Нієнор, в перекладі "Скорботна".[3]
Морвен в очікуванні Нієнор
Зрештою Турін, разом із своїми охоронцями Ґетроном і Ґрітніром, дістався Доріата і Тінґол радо прийняв хлопчика. Певний час обидва охоронці Туріна трималися поруч з ним, а тоді зажадали до своєї володарки в Дор-ломін. Ґрітнір був вже застарий для такої подорожі, а от Ґетрон вирушив у дорогу і прихопив разом із собою послання для Морвен від Меліан.[4] Урешті-решт, гурт подорожніх дістався дому Гуріна, і коли Морвен довідалася, що Туріна з почестями прийняли в чертогах Тінґола – горе її бодай трохи просвітліло. Крім того, ельфи принесли їй багаті дарунки та настанову від Меліан — повертатися з посланцями Тінґола в Доріат. Але Морвен не захотіла покидати рідного дому, адже серце її не змінилось і не зменшилася гординя; та й Нієнор була ще немовлям і не витримала б такої важкої подорожі.
Морвен Еледвен
Морвен відпустила ельфів Доріату з подякою та віддала їм у дарунок останній шматочок золота, щоби приховати свою бідність, а ще попросила повернути Тінґолові Драконовий Шолом Гадора в якості подяки за виховання Туріна. Однак Тінґол віддав шолома Турінові і в майбутньому, той часто надягав його у битвах проти орків.
Турін прожив у чертогах Менеґрота довгі дев'ять років. Час від часу, Тінґол відряджав посланців до Морвен, і вона переказувала синові вітання. Так Турін довідався, що материне становище трохи покращало і що сестра Нієнор зростає красунею, цвітом сірої Півночі.
Але настав день, коли гінці не повернулися з півночі, а Тінґол перестав посилати туди інших. Тоді Туріна охопив страх за матір та сестру, і юнак постав перед Королем, і попросив дати йому кольчугу та меч; а згодом одягнув він Драконовий Шолом Дор-ломіну, й пішов на війну до кордонів Доріату, і став соратником Белеґа Куталіона.
Три роки орудував Турін на кордонах Доріату, а тоді повернувся до Менеґрота. Там сталася прикра подія і Турін вирішив тікати з царства Тінґола. Пізніше він опинився у Нарґотронді і своїми звитяжними діями заслужив собі імення Мормеґіл і майже ніхто не знав, що саме Турін з Дор-ломіна ховається під цим ім'ям. Вчинки Мормеґіла призвели до того, що влада Морґота на захід від Сіріону завмерла. Завдяки цьому Морвен і Нієнор, зрештою, наважилися втекти з Дор-ломіну і здійснили довгу та ризиковану подорож до чертогів Тінґола.[5]
Там на Морвен чекала гірка звістка про те, що Турін щез, і до Доріату не надходило жодних вістей про нього. Певний час Морвен і Нієнор залишалися у Доріаті як гості Тінґола й Меліан, і до них ставилися вельми шанобливо. Та зрештою, серце матері не витримало очікувань і, дізнавшись, що Мормеґіл з Нарґотронду і є Турін, вона вирішила рушити до міста.[6]
Тінґол та Меліан не хотіли відпускати її, однак втримати її можна було хіба що силою, чого Володарі Доріату, звісно, робити не стали. Зрештою, Тінґол погодився розпочати пошуки Туріна і відправив разом з Морвен загін на чолі з Маблунґом. Таємно, вслід за загоном рушила і Нієнор, якій Морвен заборонила йти з ними, однак донька не послухалася матері.
Гурін і Морвен на могилі своїх дітей
Коли Морвен помітила доньку, то наказала їй повертатися до Доріату, однак Нієнор категорично відмовилася. По трьох днях мандрів подорожні дісталися до Амон-Етіру, Пагорба Дозорців, що знаходився на відстані ліги від Нарґотронда. Там Маблунґ залишив Морвен і її доньку в оточенні вершників, заборонивши їм рухатися далі, а сам рушив на розвідку.
Однак Ґлаурунґ, який на той час вже захопив Нарґотронд і зробив його своїм лігвом, знав про всі дії загону. Розпалений гнівом, він виступив уперед і ліг у ріку, здійнявши тим густу пару та мерзенний сморід. Вони осліпили Маблунґів загін, і він заблукав. Тоді Ґлаурунґ перебрався через Нароґ і рушив на схід.
Помітивши наступ дракона, сторожа на Амон-Етірі постановила відвести Морвен і Нієнор якнайдалі та щодуху мчати на схід; але вітер нагнав на них сліпотливого туману, й, ошалілі від ядучого драконового запаху, коні стали некерованими, понісши вершників урізнобіч, так що декотрі з них розбились об дерева, інші ж загубились удалині.[6]
Морвен зникла у тумані і довгих два роки про неї не було жодної вісточки. Маблунґ у відчаї повернувся до Менеґрота і розповів усе, про що знав. Тінґол і Меліан дуже засмутилися, а Маблунґ рушив у нетрі й довго шукав бодай якихось вістей про Морвен і Нієнор, але все було марно.
В ПЕ 499-му році, Турін та Нієнор трагічно загинули і для них насипали великий курган на березі річки Нароґ. В ПЕ 501 році до того кургану дістався Гурін, якого Морґот звільнив з полону. Там він побачив якусь стару та сиву жінку. Коли ж вона відкинула пошматований каптур і підвела обличчя, Гурін пізнав у ній свою кохану Морвен. Бо, як зазначається, хоча її очі й були нестямні та сповнені страху, в них усе ще мерехтіло світло, завдяки якому вона колись давно заслужила ймення Еледвен, найгордовитішої та найпрекраснішої зі смертних жінок давнини.[7]
Гурін обійняв знесилену та змучену дружину і так вони просиділи до заходу сонця. Щойно світило сховалося за небокраєм, Морвен зітхнула, стиснула чоловікову руку і стихла. Вбитий горем, Гурін насипав побіля кургану спочилих дітей могилу для Морвен; і витяв на камені слова: Тут спочиває також Морвен Еледвен.
Провидець і гравець на арфі на ймення Ґліруін із Бретілу склав пісню, в якій співалося, що Камінь Безталанних не осквернить Морґот і не звалять його довіку, хіба би море поглинуло суходіл. Так воно і сталося трохи згодом, однак Тол-Морвен залишився самотньо стояти у водах поза новими узбережжями, створеними в часи гніву валарів.
Етимологія[]
Ім'я Морвен походить з синдарину і складається з двох частин: мор «темний» та вен «діва».[8]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Дитинство Туріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про П'яту Битву: Нірнаєт-Арноєдіад
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Відхід Туріна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Турін у Доріаті
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Діти Гуріна, Турін у Нарґотронді
- ↑ 6,0 6,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Туріна Турамбара
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про знищення Доріату
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Складові частини квенійських і синдарських власних назв