FANDOM


Tom Cross Ельф-Водолій живе в орхідеї

Я почав писати цю статтю, проте мене терміново викликали на Білу Раду!
Коли повернуся то продовжу...


Меліан – так звалася мая, котра служила і Вані, й Есте; довгий час перед приходом у Середзем'я жила вона в Лоріені, доглядаючи дерева, які цвітуть у садах Ірмо. Хоч куди би вона пішла, довкруж неї співали соловейки.

Меліан була мая з роду валарів. Мешкала вона в садах Лоріена і з цілого його народу була найпрекраснішою, наймудрішою та наймайстернішою в складанні чародійських пісень. Розповідають, що коли в час змішання світла Меліан співала, валари покидали роботу, валінорські птахи припиняли веселощі, змовкали дзвони Валмару і завмирали водограї. Меліан завжди супроводжували соловейки – вона навчала їх пісень; а ще вона любила густу тінь величних дерев. До створення Світу ця мая була схожа на саму Яванну; а в ту пору, коли понад водами Куівіенену пробудилися квенди, Меліан покинула Валінор і подалася до Поближніх Земель, і досвітня тиша Середзем'я забриніла від її голосу та від голосів її птахів.

І от, як уже було сказано, коли їхня подорож наближалася до завершення, народ телерів надовго затримався у Східному Белеріанді, по той бік Ріки Ґеліон; а чимало нолдорів усе ще прямувало на захід тими лісами, які пізніше називатимуться Нелдорет і Реґіон. Елве, володар телерів, часто крізь величні ліси добувався до помешкань нолдорів, розшукуючи Фінве, свого друга; й одного разу сталося так, що він одинцем забрів у залитий зоряним світлом ліс Нан-Елмот і раптом почув там солов'їний спів. Тоді Елве, піддавшись чарам, спинився; і звіддалік розчув поміж голосами ломеліндів спів Меліан, і серце його переповнилося подивом і жаданням. І от ельф, геть-чисто забувши про свій народ і про всі поривання свого духу, вступив слідом за пташками в тінь дерев, забрів углиб Нан-Елмоту і заблукав. Але, врешті-решт, вибрався на галявину, над якою мерехтіли зорі, а там стояла Меліан; він поглянув на неї з темряви й угледів у її обличчі світло Аману.

Меліан мовчала; та залюблений Елве підійшов до неї, взяв її за руку, й одразу ж чари скували його, так що вони стояли непорушно, а зорі вгорі, обертаючись, вели лік довгим рокам; і дерева Нан-Елмоту виросли гінкими й темними, перш ніж вони промовили бодай слово.

Тож народ Елве шукав свого володаря, та не знайшов, і Олве став правувати телерами, і, як розповідали потому, повів їх далі. Елве Сінґолло так і не довелося ще бодай раз потрапити на інший бік моря, до Валінору, а Меліан не поверталася туди, доки тривало їхнє спільне царювання; завдяки їй до ельфів і до людей перейшла дещиця духу айнурів, котрі були з Ілуватаром іще до Еа. Опісля Елве став славетним королем і панував над усіма елдарами Белеріанду; і звався народ той синдарами, Сірими ельфами, Ельфами Сутінків, а його самого величали Король Сіра Мантія – Елу Тінґол мовою тієї землі. А Меліан була при нім Королевою, мудрішою за будь-яке дитя Середзем'я, і жили вони в таємничих чертогах Менеґрота – Тисячі Печер – у Доріаті. Могутню силу дала Меліан Тінґолові, який і сам був величним елдаром; він-бо єдиний із-поміж синдарів на власні очі бачив Дерева у час їхнього цвітіння, і, хоч був королем уманьярів, його залічували не до моріквендів, а до Ельфів Світла, могутніх у Середзем'ї.

А з любові Тінґола та Меліан народилася на світ найпрекрасніша серед усіх Дітей Ілуватара, і колишніх, і прийдешніх.

Community content is available under CC-BY-SA unless otherwise noted.