Люди (англ. Men) — молодші діти Еру Ілуватара, Послідовники. Названі ельфами Другородними через те, що останніми з усіх рас пробудилися на світ. Щоправда, не зважаючи на це, саме людям судилося правити Середзем'ям.
“ Обираючи серед усіх пишнот Світу, величних чертогів, просторів і коловоротних світил, Ілуватар оселив їх у Глибинах Часу поміж незчисленних зірок. ”
Походження[]
Раса людей була створена Еру Ілуватаром за його особистим задумом. Сталося це наприкінці Першої епохи, за тисячоліття після пробудження ельфів. Власне тому ельфи назвали їх Другородними, Атанами.
Люди прокинулися на сході Середзем’я в Гільдорієні, коли Сонце вперше зійшло на небо. За задумом валарів вперше Сонце зійшло на заході і, як наслідок, щойно розплющившись, очі людей звернулись у тому напрямку, і ноги їхні, мандруючи Землею, несли людей головно в той бік. Зрештою, окремі роди людей досягли Белеріанду і там оселилися поруч з ельфами.
Існує чимало тверджень та доказів того, що невдовзі після пробудження людей, Морґот прийшов до них і спонукав поклонятися йому та відвернутися від Ілуватара та валарів. Враховуючи, що ніхто з валарів не прибув до Гільдорієну, щоб провадити людей після пробудження, ніхто не закликав їх жити у Валінорі, люди радше боялися валарів, ніж любили чи шанували їх. Це призвело до того, що чимала частина людей підкорилася Морґотові.
Однак відомо і про те, що в різних місцях, люди почали зустрічати Темних ельфів, Несхітливих, тих, хто відмовився від подорожі до Валінору. Тож, принаймні, якась частина людей стала учнями цього народу і не була навернута у пітьму.
Еру Ілуватар обдарував людей Смертю. Так, за задумом Еру, ельфи вважалися безсмертними в тому сенсі, що навіть у випадку вбивства чи загибелі, ельфійські души залишалися прив'язаними до Арди і чекали на звільнення або воскресіння в Чертогах Мандоса. В той же час, душі людей назавжди покидали світ, а відтак отримували відпочинок від всіх його бентег. Крім того, Ілуватар наділив людей свободою волі і здатністю самим вирішувати свою долю та майбутнє. Тобто вони були вільні від першочергового задуму Музики Айнурів.
Щоправда, руйнівний вплив Морґота на людей, призвів до того, що вони почали боятися своєї долі та стали нездатними самотужки плекати власне майбутнє, а до найбільшого дарунку – Дару Смерті почали ставитися як до прокляття.
| “ | Сини ж людські помирають насправді й полишають світ; за це їх називають Гостями або Чужоземцями. Смерть — то їхня доля, дар Ілуватара, і цьому дару в певний Час позаздрять навіть Сили. | ” |
В момент свого пробудження люди були схожі на ельфів. О тій порі вони були приблизно однакові на зріст і мали однакову тілесну силу, проте ельфи були мудріші, майстерніші і прекрасніші. За рахунок безсмертності ельфи примножували свою мудрість і ні хвороби, ні пошесті не могли їх погубити. В той же час, люди були смертні, а відтак більш кволі та частіше гинули від зброї чи нещасних випадків. Людей було важче зцілити, вони були схильні до хвороб, старіли і, зрештою, помирали.[1]
Етноси та народності[]
Як зазначалося, людям було даровано свободу волі. Це, у підсумку, призвело до того, що раса людей поділилася на безліч різних етносів. В історії Першої епохи найприкметнішим з них були Едайни. Технічно поняття "едайни" стосується всіх людей, однак, було б помилкою вважати, всіх людей едайнами. Направду, ельдари так називали тих людей, які приєдналися до них у боротьбі проти Морґота наприкінці Першої епохи.
Серед едайнів виділяють три найбільші і найшановніші роди:
- Дім Беора – перший рід едайнів, Народ Беора, що досяг кордонів Белеріанду у ПЕ 310 р. і отримав в дарунок від Фінрода Фелаґунда землі Ладрос в Дортоніоні.
- Дім Галет – другий рід едайнів, Народ Галет, Галадіни. Спершу очолюваний Галдадом, а пізніше його донькою Галет. Оселилися в Бретілському лісі.
- Дім Гадора – третій рід едайнів, Народ Гадора, що вважався найчисельнішим. Першим очільником був Марах, значно пізніше його нащадок Гадор. Дім називається за іменем Гадора через те, що саме за його часів цей рід досяг найбільшої могутності.
Інші народи не переходили через Імлисті гори і не билися проти Морґота, а радше навпаки. Так, до прикладу, східняни відкрито підтримували Ворога і билися на його боці. Пізніше, протягом Другої та Третьої епох, східняни та південці воюватимуть проти нащадків едайнів у війнах Саурона.
Едайни та Дунедайни[]
В нагороду едайнам за участь у війнах проти Морґота, на початку Другої епохи, валари підняли з глибин моря Белеґаер острів Еленна. Це була прекрасна й родюча земля, край, що знаходився між Середзем'ям та Невмирущими Землями. На острові тому постало королівство едайнів Нуменор.
Першим королем нуменорців став Ельрос Напівельф, син Еаренділа. Після Війни Гніву він, скориставшись правом обирати, обрав Долю Едайнів, тобто свідомо став смертним. Щоправда, йому і його нащадкам, валари подарували подовжене життя (Ельрос прожив п'ятсот років, з яких 410 правив у Нуменорі). Посівши трон він взяв собі нове ім'я і почав зватися Тар-Міньятур. Нащадки Ельроса вікували довго, довше за звичайних людей, та, врешті-решт, таки помирали.
Едайни стали відомі як Нуменорці. Сила та могутність їхнього королівства невпинно зростала і, зрештою, вони стали наймогутнішими серед людей на всій Арді. Синдари називали їх Дунедайни, Люди Заходу. Довгий час нуменорці залишалися вірними союзниками ельфів, Ельфодрузями. Протягом століть вони, пліч-о-пліч, боролися проти Саурона, своєрідного нащадка Морґота.
Так, дунедайни довгий час мешкали під захистом валарів, у дружбі з ельдарами. За цей час вони розвинулись і духом, і тілом, набули неабиякої вправності в різних ремеслах та понад усе любили кораблебудування та морську справу, тож згодом стали кращими мореплавцями в усьому світі.
| “ | Подорожувати неозорими морями — ось що було найбільшим подвигом і пригодою в житті тих відважних мужів у чудові дні їхньої юності. | ” |
Однак, зазначається, що валари заборонили нуменорцям заходити далеко на захід, до Невмирущих Земель. І якщо спершу, дунедайни мало зважали на цю заборону, то з часом, почали замислюватися. Могутність Нуменору невпинно зростала і едайни відчули погорду. Зрештою, нуменорці почали відвертатися від ельдарів та валарів. Так, у ДЕ 2899 р., Ар-Адунахор став першим королем Нуменору, що відмовився брати собі ельфійське ім'я, а натомість взяв адунайське.
Зневага до всього ельфійського та валарського продовжувала набирати обертів і, зрештою, переросла в те, що переважна більшість нуменорців остаточно зреклася своєї минулої дружби з ельфами. І хоча, в Нуменорі залишалися Вірні валарам та Ельфодрузі, котрі відкрито послуговувались ельфійськими мовами – їх жорстоко переслідували, а ельдари вже не припливали до Нуменору.
Влада та багатство нуменорців дедалі множилися, проте тривалість їхнього життя невпинно скорочувалася. Перший король Нуменору Ельрос, як було мовлено, прожив 500 років, в той час як 24-й король, Тар-Палантир хоч і спробував виправити скоєне зло та намагався повернути милість валарів, помер у віці 220-ти років.
Після смерті Тар-Палантира в Нуменорі спалахнули повстання і чвари. Зрештою, на престол зійшов Король Ар-Фаразон, який не просто відкинув валарів, а зажадав більшого - безсмертя. Не без втручання Саурона, Ар-Фаразон, врешті-решт, спорядив величезний флот і надумав нечуване – піти війною на Валінор.
| “ | Коли Ар-Фаразôн ступив на береги Благословенного Краю, валари зреклися своїх повноважень Охоронців і звернулися до Єдиного, і світ змінився. Нуменор запався, і його поглинуло Море, а Невмирущі Землі навіки зникли з кіл світу. Так канула в небуття слава Нуменору. | ” |
Лише невелика частина нуменорців змогла врятуватися з охопленого агонією Нуменора. Це були Вірні на чолі з Еленділом. Він разом із своїми синами Ісільдуром та Анаріоном, а також певною кількості послідовників, досягнув берегів Середзем'я, де згодом заснував Королівства у вигнанні: Ґондор та Арнор.
Так, наймогутніші серед людей, дунедайни, втратили свій Благословенний край і оселилися у Середзем'ї.
Чорні Нуменорці та південці[]
Вірні були не єдиними нуменорцями, які залишилися в Середзем’ї, коли Нуменор затонув. В часи, коли слава Нуменору невпинно зростала, дунедайни, які понад усе шанували морську справу, зважаючи на заборону валарів, подорожуючи морем, запливали щоразу далі на схід, а не на захід. Там вони заснували низку колоній і чимало нуменорців оселилися в Середзем'ї. Одні, щоб завоювати більше земель, інші – щоб врятуватися від переслідувань короля.
Так, ті Вірні, що залишили Нуменор до його повалення, оселялися, здебільшого в Пеларґірі, в той час як Люди Короля селилися в гаванях Умбару та інших колоніях, далі на південь. Коли Нуменор було знищено Людей Короля почали звати Чорними Нуменорцями. Вони залишалися ворожими щодо Вірних і, зрештою, стали ворогами Ґондору і довгий час між ними не припинялися криваві війни. В ТЕ 933 р., Південне королівство завоювало Умбар, щоправда, ненадовго.
На півдні жили й інші народи, зокрема, у Гараді. Їх загально називали гарадримами або ж південцями. Це були войовничі темношкірі племена людей, які теж вороже ставилися до ґондорців і постійно воювали, зокрема й на бойових оліфантах. Зрештою, у ТЕ 1050 р., на певний час Гарад підкорив волі Ґондору король Г'ярмендакіл I, останній з династії Корабельних Королів.
Пізніше, і Умбар і Гарад залишилися без контролю через ослаблення влади в Ґондорі. В часи Війни Персня ці країни становили серйозну загрозу з півдня. Багато гарадримів билися разом з військами Саурона проти Ґондору у тій війні.
Східняни[]
Більшість людей, які воювали в арміях Морґота та Саурона, були жителями сходу, що походили з регіонів за морем Рун. Відомо, що у давнину, деякі східняни запропонували свої послуги ельфійським королівствам у Белеріанді; серед них були Бор і його сини, а також Ульфанґ Чорний і його сини. В підсумку, це виявилося катастрофічним для ельфів у битві Нірнаєт-Арноєдіад, адже під час побоїща Ульфанґ і його клан перейшли на бік Морґота, хоча Бор і його сини залишилися вірними ельфам і загинули у бою, борючись на боці Ельдарів.[2]
Після поразки Морґота, Саурон, його наступник, поширив свій вплив на східнян, і хоча Саурон зазнав поразки від Останнього Альянсу Ельфів і Людей наприкінці Другої Епохи, Східняни стали першими ворогами Ґондору у Третій Епосі, вони напали на Південне Королівство у ТЕ 492 році і зазнали серйозної поразки від від короля Ромендакіла I, але вони повторили спробу у 541 році та помстилися, убивши короля. Син Ромендакіла, Турамбар, натомість розгромив їх і відібрав великі території.
У наступні століття Ґондор панував над східнянами і тримав їх упокореними. Коли в дванадцятому столітті Третьої Епохи могутність Ґондору почала занепадати, істерлінґи, скориставшись нагодою, захопили весь східний берег Андуїну, за винятком Ітілієну, і розгромили союзників Ґондору, північан.
Східняни Третьої Епохи були поділені на різні племена. Наприклад, Візники були дуже активними між ТЕ 1856 і ТЕ 1944 роками. Вони становили серйозну загрозу для Ґондору протягом багатьох років, але були вщент розбиті Еарнілом II у ТЕ 1944 році.
Коли Ґондор втратив свою королівську династію в ТЕ 2050 році, східняни реорганізувалися і жорстоке плем'я під назвою Бальхоти стало головним. У ТЕ 2510 році вони знову вторглися в Ґондор і завоювали більшу частину Каленардона, поки не зазнали поразки від Еотеода, який примчав на допомогу Ґондору.
У Війні за Перстень, східняни були одними з найзапекліших і найстрашніших воїнів, задіяних Сауроном у Битві на Пеленнорських полях.
Північани[]
Не всі люди, які залишилися на схід від Синіх та Імлистих Гір протягом Першої Епохи, були спокушені Морґотом чи Сауроном, і після Війни Гніву до них приєдналися ті з едайнів, які не забажали переселитися до Нуменора. Північні люди, які мешкали у Великому Зеленоліссі та інших частинах Рованіону, були дружніми до Дунедайнів і, часто, мали спільних предків. Пізніше, багато з них стали вірними підданцями Ґондору.
Люди Долу та Есґарота були північними жителями, так само як і Лісовики Морок-лісу, Беорнінґи, і Еотеод, що пізніше трансформувалися в рогіримів.
Смурноземці[]
Коли Еленділ заснував Королівство Арнор, його кордони швидко розширилися до річки Ґватло, а Ґондор простягнувся аж через Енедвайт. На той час, в Енедвайті та Мінґіріаті вже довгий час жили нащадки Дому Галет, що пізніше стали відомі як смурноземці.
Вони жили, здебільшого, у великих лісах, що вкривали більшу частину Еріадору, і коли нуменорці почали рубати ці ліси, щоб будувати свої кораблі у Другу Епоху, вони стикнулися з обумовленою ворожістю корінного населення. Вирубка лісів і свавільна поведінка нуменорців призвели до того, що більшості місцевих жителів мігрували в інші куточки Середзем'я.
Доки горяни зі Смурного Капища виживали в ізольованих місцях, інші (переборюючи віковічний страх перед ельфами) втекли з Мінґіріата в Ерін-Ворн; тих, що втекли з Енедвайту і знайшли притулок у східних горах, з часом почали називати смурноземцями або сірянами. Деякі з лісових мешканців рушили ще далі на північ, доки не досягли місцини, що з часом стала Краєм Брі, який був, пізніше, поглинений Арнором.
Пізніше смурноземці стали запеклими ворогами Рогана, оскільки вони вважали, що рогірими вкрали їхні землі. Через свою ворожнечу з рогіримами, смурноземці служили Саруману у Війні за Перстень і билися проти Володарів Марки у Битві біля Горнбурґа.[3]
Друедайни[]
Друедайнів інколи називали Дикунами. Вони були, здебільшого, малі й сутулі, і їхня кількість завжди залишалася малою. Їхнє життя було досить коротким, якщо порівнювати з іншими расами Середзем'я.
Дикуни не брали участі у війнах проти Морґота та Саурона, вони жили відлюдькувато у хащі лісів, полювали на дичину і берегли свої традиції та вірування, намагаючись ніколи не втручатися у справи інших людей.
Однак, вони ненавидили орків, яких називали ґорґунами. Ненависть до них, могла змусити дикунів піти на контакт з іншими людьми, як це сталося, наприклад, під час Війни Персня.
Гобіти[]
Гобіти були суто людською расою і не належали до окремого виду. Щоправда, достовірних даних про походження гобітів не має. Перші згадки про них в історичних джерелах людей з'явилися лише в середині Третьої Епохи.
Інші назви[]
Ельфи називали расу людей більш поетично. Назви вказували на їх пізніший прихід і смертність. Мовою квенья людей, здебільшого, називали Атани, що буквально означало "Другі", адже Ельфи були першими. Серед інших назв людей були: Гільдори, тобто "Послідовники", Апанонари "Народжені" або "Другородні", Енґвари "Хворобливі", Фірімари "Смертні", Молодші діти Ілуватара.
Крім того Ельдари звали людей Загарбниками, Чужоземцями, Незбагненними, Самоклятими, Деспотичними, Тими, що бояться ночі, Дітьми Сонця.[4]
Назва Атани є спорідненою і синдарською Едайни, однак останній термін пізніше застосовувався не до раси, в цілому, а лише до народів Белеріанду, які допомагали ельфам у їхній війні з Морґотом у Першу Епоху.
Назви Фірімари "Смертні", Енґвари "Хворобливі", а також Самокляті та Гості були дані людям, оскільки їхня доля лежалаа за межами Арди.
Інші назви ельфів, вочевидь, стосуються відмінностей людей від Первородних: Незбагненні, Важкорукі, Ті, що бояться ночі, Діти Сонця (оскільки люди з'явилися з першим сходом Сонця).
Гобіти називали людей Великим Людом або Великим Народом, особливо в Брі.[5]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про людей
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про П'яту Битву: Нірнаєт-Арноєдіад
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Гельмів яр
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про людей
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Про гобітів і про інші цікавинки