Лотлорієн (синд. Lothlorien) – ліс в межиріччі Андуїна і Келебрант, на схід від Імлистих гір, на території Середзем'я. У Другу і Третю Епоху – королівство змішаного народу ельфів-ґаладримів.
Географічні особливості[]
Лотлоріен був розташований на схід від Імлистих гір на правому березі Андуїна. Через ліс протікала притока Великої Ріки – Срібна, в яку на східній околиці вливалася річечка Білогривка, що ельфійською називалась Німродель названа на честь принцеси Лісових ельфів. У центрі лісу був розташований пагорб Керін-Амрот — Курган Вічного Смутку, де навіть посеред зими цвіли квіти еланору та ніфреділу і шелестіла під ногами зелена трава. Південніше пагорба на узвищі розташовувалася столиця королівства — місто Карас-Ґаладон, оточене глибоким ровом та стінами; оселі ґаладримів — талан, або по-ельфійському флет, — розташовані на велетенських деревах — меллорн, що росли тільки в цій частині Середзем'я, до того часу як володарка лісу Ґаладріель не подарувала Сему Груничу землю й насіння меллорна. На вершині пагорба, на чи не найбільшому меллорні були розташовані палати володарів краю – Ґаладріель та Келеборна, на південний схід від оселі володарів лісу був розташований сад, де знаходилось дзеркало Ґаладріель.
Історія[]
Перші поселення[]
Першими мешканцями лісистої місцевості, пізніше відомої як Лоріен, була група нандорів, які відмовилися перетнути Імлисті гори в часи Великого Походу ельфів.[1] У ґаладримів довгий час не було ні єдиного короля, ні єдиного королівства. Вони жили в лісах по обидва береги Великої ріки.
Лорієн, ймовірно, був одним із багатьох поселень, що були розкидані у цій місцевості. Однак пізніше, коли зросли сила і вплив роду Довгобородих з королівства Кгазад-дум, лісові ельфи переселилися на західну сторону Андуїну, перейшовшовши через Німродель.
Земля, на якій вони оселилися (ліс на схід від Імлистих гір, над Фанґорном і нижче Морок-лісу), стала відомою як Лорінанд або Лауреліндоренан.
Прихід синдарів[]
Після знищення Белеріанду та Війни гніву більшість нолдорів- вигнанців і залишки синдарів відступили до Ліндону, багато хто відмовився від запрошення Валарів і не схотів повертатися у Валінор. Одним із них був Амдір.[2] Він разом зі своїм сином Амротом влаштувався на землях Лорінанда, де, незабаром, очолив лісових ельфів і став першим ельфом-ґаладримом, Володарем Лорінанду.[3]
В той же час інший синдар, Орофер, став королем Великого Зеленолісся. Вплив синдарів на лісових ельфів був настільки великим, що поступово вони витіснили навіть їхню мову і з тих пір, в цих краях почали говорити на синдарині.[4]
Друга епоха[]
Між 1350 і 1400 рр. Другої Епохи підбурювані Сауроном ельфи з Ереґіону повстали проти Ґаладріель та Келеборна. Тоді Ґаладріель з і своєю дочкою Келебріан вирішили покинути Ереґіон і крізь підземелля ґномів, королівство Кгазад-Дум прийшли у Ліндорінанд. Разом із ними в лісовому королівстві оселилися багато нолдорів і синдарів, що розповсюдили серед місцевого населення культуру Белеріанду, котра натомість витіснила місцеву. Вже тоді Келебрімбор передав Ґаладріель одни з ельфійських Перснів Влади - Ненью, і це посприяло розвитку краю.
Нічний Карас-Ґаладон, Володар перснів: Хранителі персня
Саме Ґаладріель посадила у лісі перші меллорни, що до того росли тільки на Самотньому острові – Тол-Ерессеа та в Нуменорі. В ті роки ліс отримав назву Лауреліндоренан — Ліс Золотого Співу, а згодом — Лотлорієн — квітучий Лорієн. Саме у Лотлорієні Ґаладріель очолила боротьбу проти Саурона і фактично стала правити краєм. Завдяки її діям Сауронові засланці були вигнані з королівства. У 3434 р. Другої епохи, під час Війни Останнього Союзу король Амдір разом з військом виступив на допомогу Еленділу та Ґіл-ґаладу, перед цим об'єднавшись з королем ельфів Зеленолісся - Орофером.
Золотий ліс, Володар перснів: Хранителі персня
У Битві при Даґорладі їхні війська були оточені і загнані у болота, більшість ельфів загинули, а разом з ними і їхні королі. Потому в тій місцині виникли Мертві болота. Після Орофера у Великому Зеленоліссі став правити Трандуїл, а в Лоріені королем став Амрот, син Амдіра.
Після перемоги над Сауроном, Ґаладріель з дочкою Келебріан залишили Лорієн і тривалий час жили у Ельронда в Імладрісі, воз'єднавшись з Келеборном.
Третя епоха[]
Після падіння Саурона у війні Останнього союзу, народ Амрота тривалий час жив у мирі та безпеці, адже Саурон на тисячоліття зник із Західного Середзем'я. Сам Король Амрот оселився у поселенні розташованому на деревах, що росли на пагорбі, згодом названому Керін-Амрот.
— Дивіться! Перед вами Керін-Амрот, — сказав Галдір. — Це - серце стародавнього королівства, яким воно було колись, і тут є курган Амрота, де у щасливіші дні стояв його дім. Тут, у нев'янучій траві, вічно цвітуть зимові квіти: жовтий еланор і білий ніфредил. Тут ми трохи відпочинемо й у сутінках доберемося до міста ґаладримів.[5]
Братство в лісах Лорієну, Володар перснів: Хранителі персня
У 1981 р. Третьої епохи, коли в Королівстві Кгазад-дум пробудився Бальроґ і ґноми покинули його, їхні оселі захопили орки, Кохана короля Амрота, Німродель рушила подалі від загрози на південь. Він поспішив за нею і, трохи згодом, вони вирішили відплисти за Море.
Розуміючи, що без Володаря ліси Лоріену залишилися під загрозою, туди прийшли Ґаладріель і Келеборн і їх обрали новими владиками краю. Проте вони не прийняли титул Короля та Королеви, а залишилися хранителями королівства.[6]
Війна Персня[]
Один з Братства дивиться на ліс Лотлорієн, Володар перснів: Хранителі персня
Подібно до Доріату Першої епохи, Лорієн тривалий час залишався осторонь від війн із Сауроном. Навколо лісів майже відчутно витав шлейф таємничості і він довгий час залишався справжньою загадкою для мешканців сусідніх земель.
В січні ТЕ 3019 р. члени Братства Персня прибули до королівства і деякий час перебували в ньому. Протягом Війни орки тричі атакували ліс, однак безуспішно.
Після падіння Саурона, у квітні ТЕ 3019 р. ельфи Лорієна разом з ельфами Морок-лісу напали та відтіснили орків і, перейшовши у наступ, штурмували і зруйнували чорний замок у Дол-Ґульдурі.
Четверта епоха[]
Після перемоги над Сауроном ґаладрими оселились на півдні Морок-лісу, що був перейменований на Ерін-Ласґален, Ліс Зеленого Листя. Трандуїл узяв собі північну частину лісу аж до гір; а Келеборн — південний ліс, назвавши його Східним Лорієном; великі лісові простори, які лежали між ними, віддали беорнінгам і дикунам.
Через кілька років після відплиття Ґаладріель за Море, Келеборн відчув утому від свого правління й пішов до Імладрісу, де мешкав разом із синами Ельронда. У цей час, в Зеленому Лісі ельфи спокійно жили собі далі, однак в Лорієні, на жаль, залишалося небагато його колишніх мешканців, і в Карас-Ґаладоні вже не горіли вогні та ніколи не звучали пісні.
Восени 120 р. Четвертої епохи, після смерті короля Елессара, його дружина Арвен прийшла до Лорієну і, прилігши на Керін-Амрот, спочила там вічним сном.
Назви[]
В різні часи ліс носив різні назви: Ліндорінанд, Лорінанд, Лауреліндоренан, остання з них, що поширилася в роки Третьої епохи – Лотлоріен або просто Лоріен.
- Ліндорінанд (Lindórinand) - "Долина Землі Співаючих". Початкова назва на мові телерів, перших жителів цієї землі, що відрізнялися найбільшим даром до співу серед ельфійських племен.
- Лóрінанд (Lórinand) - "Долина Золота". Прижилася також назва "Золотий Ліс". Назва, отримана після насадження Ґаладріель меллорна - величезних дерев, які по весні сяяли як золото.
- Лауреліндоренан (Laurelindórenan) - одна з назв лісу, як його називали Древлен і Фарамір.
- Лотлоріен (Lothlórien) - Квітучий Лоріен. Назва на честь садів Лоріена в Валінорі, місця проживання вала Ірмо. Під назвою "Лоріена" ліси відомі найбільше.
- Двіморден - Долина Привидів (від «двімор» - «привид») - назва на рохірріке, мовою рогіримів, які з тривогою і страхом ставилися до Лоріена.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ ІІІ. Про прихід ельфів і поневолення Мелкора
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn", "Appendix B: The Sindarin Princes of the Silvan Elves"
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn", "Amroth and Nimrodel"
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn", "Appendix B: The Sindarin Princes of the Silvan Elves"
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", VI. Лотлорієн
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), Unfinished Tales, "The History of Galadriel and Celeborn", "Amroth and Nimrodel"