Леґолас (синд. Legolas) – ельф з синдарів, син короля Трандуїла, онук Орофера. Один з членів Братства Персня. Брав безпосередню участь в Поході Персня та Війні Персня. Його ельфійські здібності, такі як гострий зір та слух, легка хода та влучна стрільба з лука не один раз виручали інших членів братства під час важкої та сповненої небезпек подорожі. Дуже дивною вважалася дружба Леґоласа з ґномом Ґімлі, сином Ґлоїна.
Біографія[]
Мало що відомо про життя Леґоласа до або під час Третьої епохи, за винятком тих небагатьох речей, які він сам про себе розповідав. Так, залишається невідомим рік народження ельфа, ім'я його матері і будь-що з його юності чи дитинства. Достеменно відомо лише те, що він був сином Трандуїла, Короля ельфів із Північного Морок-лісу.
Трандуїл з маленьким Леґоласом, Harmonia3784
До початку Великої війни, коли Араґорн схопив Ґолума, він привів його до ельфів Морок-лісу. Там його певний час розпитував Ґандальф. Після того як чарівник дізнався, що Ґолум розповів Саурону про Шир і декого на прізвище Торбин, Сірий пілігрим поспішив у Шир, а істота залишилася у полоні ельфів. Однак, через надмірну доброту ельфів, Ґолуму, згодом, вдалося втекти. Власне, з цією новиною і прибув Леґолас у Рівенділ в жовтні ТЕ 3018 р.[1]
Леґолас взяв участь у Раді Ельронда. Фродо одразу звернув увагу на дивного ельфа, одягнутого у зелено-брунатне. Леґолас розповів усім присутнім про втечу Ґолума і висловив занепокоєння з приводу того, що відшукати істоту не вдалося.
Загалом, під ради Леґолас більше слухав, ніж говорив. Не дивлячись на те, що ельф залишався доволі непримітним, Ельронд обрав його одним з Дев'яти членів Братства персня.
Братство Персня[]
Див. статтю: Братство Персня
25-го грудня ТЕ 3018 р., Братство Персня вирушило у Похід Персня. На початку походу, члени братства рухалися, здебільшого, вервечкою і, якщо Ґандальф завжди йшов попереду, то Леґолас, здебільшого, рухався в ар'єргарді. У Леґоласа були лук і сагайдак зі стрілами, а на поясі — довгий білий кинджал.[2]
| “ | Перші дні їхньої подорожі були важкі та безрадісні, і Фродо запам'ятав мало що, хіба лише вітер. Упродовж багатьох похмурих днів крижаний вітер дув із Гір на сході, й ніякий одяг не захищав од його пронизливих поривів. Хоч усі були добре вдягнуті, ні рухаючись, ні відпочиваючи, не могли зігрітися. | ” |
Коли загін дістався Ереґіону, Леґолас був дуже зворушений: за його словами навіть повітря у Краю Гостролиста було цілющим, адже багато лиха має скоїтися, щоби землі, де колись мешкали ельфи, геть забули про них.[2]
| “ | — Ельфи цього краю були зовсім інші, ніж ми, лісові ельфи, і дерева, і трава нині їх не пам'ятають. Лише чую, як плачуть за ними камені: глибоко тесали нас, красно різьбили нас, високо зводили нас, а потім покинули. Вони пішли. Давним-давно пішли до Гаваней. — Леґолас | ” |
Коли загін рухався через Імлисті гори, до Брами Червонорогу, Леґолас єдиний з усіх міг йти по снігу, що вельми дратувало інших, адже вони були змушені, буквально, прорубуватися крізь снігові замети.
Леґолас йде по снігу, Володар перснів: Хранителі персня
Легка вдача ельфа підтримувала в ньому добрий дух і він не піддавався тузі чи розпачу навіть в найскладніші моменти. Хурделиці на Карадрасі мало турбували ельфа і він єдиний з усього загону залишався усміхненим. Власне, через здатність ходити по снігу, ельф самотужки відправлявся на розвідку, доки інші члени братства ховалися від хурделиць в розколинах гори. Зрештою, після однієї з ночівель на гірському уступі, членам братства довелося повернути назад. І хоча, здавалося б, зворотний шлях мав би бути легшим, направду він був вельми складним, якщо не неможливим. Дорогу за ніч замело і ходу не було ні вперед, ні назад.
Дедалі яснішаючи, світло відкрило мовчазний засніжений світ. Нижче від їхнього прихистку громадилися білі кучугури, замети, безформні нарости, приховуючи протоптану стежину; а височини вгорі ховались у великих хмарах, які все ще загрожували снігопадом.
Розвідати дорогу визвався Леґолас разом із Араґорном та Боромиром. Ельф біг по снігу, розвідуючи обстановку, в той час як Араґорн та Боромир розкидали сніг. Зрештою саме Леґолас приніс новину про те, що снігові замети скоро мають закінчитися і навіть дрібнолюдики зможуть йти самотужки. Тож, невдовзі, всі знову стояли на тому самому уступі, де попередньої ночі їх застали перші сніжинки.
Біля Дверей Дуріна, Володар перснів: Хранителі персня
Страшні хурделиці та заметілі не дали членам загону жодного шансу пройти Карадрасом і їм довелося змінити свій маршрут. Братство рушило у копальні Морії і Леґолас був одним з тих, хто чесно зізнався: спускатися під землю він не хоче, однак піде туди, куди б не вирішили очільники гурту.
13-го січня ТЕ 3019 р., перед самим світанком на загін напали великі вовки, звані варґи. Під час цієї атаки, ельф зробив, напевно, більше за всіх, щоб відбити її. Тятива його лука аж співала, він виступив всі стріли зі свого колчану і кожна з них влучила в ціль.
Біля воріт Морії Леґолас та Ґімлі трохи посперечалися про події давнини, що розсварили обидва їх народи, та на прохання Ґандальфа сварку було відкладено на невизначений час, адже чарівникові потрібна була їхня допомога, щоб відкрити Браму Дуріна.
Після того, як загін нарешті, увійшов в копалень, пітьма була настільки сильною, що навіть гострий зір Леґоласа не допомагав щось розгледіти.
Ґандальф проти бальроґа Морії, Володар перснів: Хранителі персня
В Палаті Мазарбул загін потрапив у пастку. Щонайменше двом оркам Леґолас одразу простромив горлянки, Ґімлі перебив ноги третьому, котрий скочив на могилу Баліна. Коли полягло тринадцятеро, решта з вереском відступила, залишивши захисників неушкодженими.
Відступаючи з палати, Леґоласові довелося відтягати Ґімлі, бо, незважаючи на небезпеку, він сидів біля могили Баліна, похиливши голову.[3]
Коли на Братство напало Прокляття Дуріна, Леґолас дійсно злякався. Він єдиний, одразу усвідомив, хто це і, напевно, за весь час подорожі ельфу не було так страшно. Вочевидь, це пов'язано з тим, що Леґолас як ніхто з загону, знав, хто такі бальроґи, скільки лиха вони наробили ельфам і кому служили.
Після падіння Ґандальфа у безодню, Араґорн повів Братство на схід, до кордонів лісу Лорієн. На кордонах ельфійського королівства Леґоласа охопило глибоке хвилювання, адже ніхто з його родичів не був у цьому лісі багато років, а сам він чув про нього лише з казок.
Леґолас в лісах Лотлорієну, Володар перснів: Хранителі персня
В той же час, ельф був засмучений тим, що шляхи привели їх до Лотлорієну взимку і він не побачить істинну красу меллорнів.
Перейшовши Німродель, члени братства відчули як втома кудись зникла. Ідучи лісом, Леґолас розповідав супутникам казки про Лотлорієн, які й досі пам'ятали ельфи Морок-лісу, а крім того заспівав їм уривок з Пісні про Німродель.
Коли члени гурту зупинилися на ніч, Леґолас хотів полізти на один з меллорнів, щоб розвідати обстановку та його зупинив загін ґаладримів, що нібито взялися нізвідки.[4]
З'ясувалося, що саме через Леґоласа, ґаладрими дозволили членам братства без перешкод перетнути Німродель. Вони почули голос Леґоласа ще на протилежному березі річки і впізнали в ньому ельфа із Півночі.
Також ельфи Лотлорієну чули спів Леґоласа і тому запросили його і Фродо на верхівку дерева, щоб переговорити. Леґолас легко видерся нагору, а слідом повільно піднявся Фродо; за ним поліз Сем, бо не хотів залишати свого друга ні на хвилину.
Коли Фродо нарешті добрався до помосту, Леґолас уже сидів у товаристві трьох інших ельфів. Це були Гальдір і його брати Руміл та Орофін. Леґолас та гобіти розповіли ґаладримам про себе і були охоче прийняті ельфами Лотлорієну, адже ті вже отримали звістку про їхнє прибуття від Ельронда. Щоправда, з Ґімлі виникли певні проблеми, адже ґнома ґаладрими вітали не надто привітно. Та саме Леґолас першим вступився за ґнома і пообіцяв за ним наглядати.
Братство персня в Кара-Ґаладоні, Володар перснів: Хранителі персня
На шляху до Карас-Ґаладону, в межах лорієнського Наїту, ґаладрими зазначили, що мають зав'язати очі Ґімлі, щоб він не дізнався про шлях до столиці королівства. Ґнома така перспектива, звісно обурила і він зазначив, що погодиться лише у випадку, якщо очі так само зав'яжуть і Леґоласу. Тут вже обурився Леґолас і, щоб припинити сварку, Араґорн запропонував зав'язати очі всім членам Братства Персня. Зрештою Леґоласу не залишалося нічого іншого, як погодитися.
| “ | — Яке ж це безглуздя! — вигукнув Леґолас. — Ми тут усі вороги єдиного Ворога, а я мушу йти наосліп лісом, де сонце грається золотим листям! — Леґолас | ” |
У Лотлорієні багато ельфів співали прекрасні пісні в пам'ять про Ґандальфа, і слова цих пісень розумів лише Леґолас. Однак, він відмовився перекладати решті, зазначивши, що не має хисту і що горе для нього ще надто свіже — привід для сліз, а не для пісень. Гостюючи в Лотлорієні, Леґолас постійно пропадав у ґаладримів і після першої ночі навіть не ночував із товаришами, хоча завжди повертався пообідати і поговорити. Дивним було те, що на прогулянки лісом ельф часто брав з собою Ґімлі і всі дивувалися з такої переміни. Саме в лісах Лотлорієна, ельф і ґном стали друзями, та такими, що навік.[5]
Залишаючи Лотлорієн, Леґолас, як один з тих, хто вмів кермувати човном, був приставлений до одного з них і поруч з ним був Ґімлі. В подарунок від Ґаладріель, Леґолас, як і всі інші, отримав ельфійський плащ і брошку, а крім того ще й лук, такий, як у ґаладримів, довший і міцніший, аніж луки Морок-лісу, з тятивою, сплетеною з ельфійського волосся. До нього додали ще й сагайдак зі стрілами.[6]
Спускаючись Андуїном, загін потрапив в засідку орків-лучників. В цю мить, Леґолас швидко зіскочив на берег та швидко вибіг на крутизну. Припасувавши стрілу та натягнувши тятиву, він повернувся до Ріки, вдивляючись у темряву. Коли Фродо в цей момент подивився на ельфа, йому здалося ніби голову Леґоласа коронували яскраві білі зорі, що виблискували в чорних небесних озерах. В цю ж мить мандрівників охопив суцільний жах – на них насувалася величезна крилата істота, чорніша, ніж безодня вночі.
Вигукнувши "Ельберет Ґільтоніель!", Леґолас вистрілив з лорієнського лука і зі свистом злетіла в небо ельфійська стріла. Ельф поцілив у потвору, яка з хрипким карканням смикнулась і зникла в пітьмі над східним берегом. Ймовірно, це був один із Назґулів.[7] Це був один із наймайстерніших вчинків Леґоласа і друзі потім неодноразово йому це згадували, особливо Ґімлі.
Три Мисливці[]
Біля Амон-Гену Братство Персня знову попало в засідку орків. Леґолас витратив всі свої стріли, так багато було ворогів. Після того, як стріли закінчилися, ельф почав орудувати своїм кинджалом. Після розпаду Братства, коли стало відомо про смерть Боромира, Леґолас приєднався до Араґорна під час поховального співу і виконав партію Південного вітру.[8]
Троє друзів, названі згодом Три Мисливці, Араґорн, Леґолас та Ґімлі вирушили навздогін за уруками, які взяли у полон Мері та Піпіна. Під час погоні, навички Леґоласа не раз ставали Трьом Мисливцям у нагоді. Він допомагав Араґорну вистежувати орків по слідам, а його гострий зір бачив на багато кілометрів вперед.[9]
Леґолас верхи на Ароді, Володар перснів: Дві вежі
Під час сутички з Вершниками Рогану, Леґолас заявив одному з рогіримів, що вб'є його, якщо той, бодай, спробує завдати шкоди Ґімлі. Пізніше, коли ситуація прояснилася і всі зрозуміли, хто є хто, рогірими подарували Трьом Мисливцям двох коней.
Газуфел дістався Араґорну, а Леґоласу підвели норовливого Арода. Ельф одразу попрохав зняти з нього збрую і сідло, заявивши, що вони йому не потрібні. Прудкий Леґолас легко скочив на коня і той одразу став слухняним і рухався туди-сюди за одним лише словом вершника: так ельфи поводилися з усіма добрими звірями. Щодо Ґімлі, то самотужки ґном не зміг би правити конем, тому їхав позаду Леґоласа і почувався не краще, аніж Сем Грунич у човні.[9]
Розпрощавшись з рогіримами, Три Мисливці вирушили далі. Їхні пошуки Мері та Піпіна тривали, адже вони не хотіли вірити у те, що гобіти могли випадково загинути під час атаки Вершників Рогану на загін урук-гаїв, які їх полонили. Діставшись до поля бою, Три Мисливці не змогли відшукати жодних слідів гобітів і вирішили зачекати до ранку. Вони розбили табір попід крислатим деревом і Леґолас почав розпитувати Араґорна про ліс Фанґорн, що немов скеля нависав над ними.
Пізніше, коли Араґорн та Леґолас поснули, а Ґімлі залишився на чатах, ґном побачив фігуру похиленого старця. Від несподіванки Ґімлі зірвався на ноги, і від цього звуку прокинулися Араґорн та Леґолас. Тоді Араґорн хотів запросити чоловіка погрітися коло вогню, однак він, раптом десь зник, а разом з ним зникли й коні Газуфел і Арод. Першим їхнє зникнення помітив гостроокий ельф.
Три Мисливці в лісі Фанґорн, Laura Tolton
Наступного дня Три Мисливці розшукали сліди гобітів і зрозуміли, що вони подалися до лісу Фанґорн. Друзі пішли за ними, сподіваючись знайти дрібнолюдиків.
| “ | — Він давні, дуже давній, — сказав ельф. — Такий давній, що навіть я почуваюся молодим, — так я не почував себе, відколи подорожую з вами, діти. Він давній і переповнений спогадами. Я міг би бути тут щасливим, якби прийшов сюди в мирні часи. — Леґолас про Фанґорн | ” |
Блукаючи лісом, Три Мисливці знов побачили дивного старця, який наближувався до них минулої ночі. Коли дивна стареча постать почала до них наближатися, Ґімлі крикнув Леґоласу, щоб той швидше стріляв і ельф, хоч і дістав стрілу та не накладав її на тятиву – йому наче протистояв чийсь дух. Трохи згодом, саме Леґолас першим пізнав у дивному чоловікові Ґандальфа, якого Леґолас на ельфійський манер назвав Мітрандіром.[10]
Дорогою до Едорасу[]
Леґолас був першим, хто запитав Ґандальфа про Мері та Піпіна, а також про дивовижне повернення чарівника з позасвіття. Після розповіді Ґандальф передав послання Ґаладріель кожному з Трьох Мисливців, зокрема і Леґоласу.
Ти, Леґоласе, довго колись,
Жив між дерев. Але Моря страшись!
Як почуєш чаїний на березі крик –
То серця у лісі не стишиш повік.
Дорогою до Едорасу ельф багато розпитував Ґандальфа про його мандри і розповідав чарівнику про все, що довелося пережити Братству Персня після того, як Ґандальф провалився у безодню разом з бальроґом. Пізніше, коли четверо мандрівників мчали луками та заплавами до Рогану, Леґолас своїм гострим зором побачив густий дим над Ісенґардом. Він спитав у чарівника, що це і той відповів йому: Битва та війна.[10]
Дорогою до Едораса, Володар перснів: Дві вежі
Багато годин провели в дорозі мандрівники, перш ніж дістатися Рогану. І знову, завдяки своєму гострому зору, саме Леґолас першим побачив Едорас і Золотий Палац Теодена, Медусельд.
Коли мандрівники дісталися міста, їх спинили біля брами і спершу не хотіли пропускати, згідно з наказом Ґріми. Зрештою, їм дозволили пройти, однак наказали залишити зброю на порозі Медусельда. Там, Леґолас подав прибрамному вартовому Гамі, свій кинджал зі срібним руків'ям, лук і сагайдак з проханням берегти їх, адже був це подарунок Володарки Ґаладріель із Золотого Лісу.
Після зцілення Теодена, Леґолас разом з іншими готувався до битви проти Сарумана. Йому принесли військове спорядження з королівських запасів і одягли в сяйливі кольчуги, подали йому також шолом та круглий щит, оздоблений в центрі золотом і самоцвітами, зеленими, червоними та білими.[11]
Перед виїздом з Едорасу, Еомер підійшов до Леґоласа та Ґімлі і попросив відкласти їхню суперечку, на що ґном охоче погодився. Тоді Еомер запропонував Ґімлі поїхати разом з ним в сідлі і ґном погодився за умови, що поруч їхатиме його друг Леґолас.
| “ | — Леґолас ліворуч, Араґорн праворуч, і ніхто не встоїть перед нами! — Еомер | ” |
Битва при Горнбурзі[]
Перед Битвою при Горнбурзі, Леґолас зізнався Ґімлі, що Гельмів Яр йому не до вподоби. Ґном же навпаки зазначив, що тут гарна гірська порода і що ближче до гір, то легше йому на серці. Леґолас потішився словам друга і пожалкував про те, що не має з собою бодай сотні вправних лучників з Морок-лісу. За словами ельфа, серед рогіримів також були вправні лучники, але їх було дуже і дуже мало.
Леґолас та Ґімлі в Гельмовому Ярі, Володар перснів: Дві вежі
На самому початку битви Леґолас застрелив, щонайменше, дванадцять ворогів і мусив шукати загублені стріли, адже вистріляв всі свої. Ґімлі від такої цифри був у захваті і пообіцяв наздогнати ельфа, адже у самого на рахунку були лише двоє. Коли ґном та ельф зустрілися вдруге, Ґімлі похизувався новою цифрою – 21, але Леґолас йому відповів, що поклав вже дві дюжини та зазначив – в кінці довелося попрацювати ножем.
Коли таємний загін ворогів за допомогою вогню Ортанка підірвав стіну фортеці і Яровий Потік, сичачи та пінячись розлився, а натовп противників увірвався до внутрішнього двору у Леґоласа залишалася лише одна наготовлена стріла. Від Яру до Скелі та до задньої брами Горнбурґа вели широкі сходи і саме на них розташувалися Араґорн з Андурілом напоготові та Леґолас, готовий влучити в першого-ліпшого орка, котрий наважиться підійти до сходів. Тоді ельф сказав другові, що всі, хто міг до них дістатися вже в безпеці і попросив відступити, адже орки напосідали.
Араґорн прислухався до Леґоласа, але коли відступав то від утоми спіткнувся і одразу недруги кинулися вперед. Найперший з них упав, пронизаний стрілою Леґоласа і так ельф врятував життя свого друга. В ту саму мить величезний валун впав згори і зламав сходи та Араґорн встигнув дістатися брами.
Леґолас був засмучений, коли дізнався від друга, що той востаннє бачив Ґімлі на землі за стіною. Та Араґорн запевнив його, що з ґномом все буде добре, адже він ще не бачив, щоб хтось так вправно орудував сокирою. Тоді Леґолас пожалкував, що не має змоги розказати Ґімлі про свій новий рекорд – тридцять дев'ять убитих, на що Араґорн йому відповів, що доки Ґімлі прориватиметься до печер на його рахунку буде більше вбитих.[12] На це Леґолас промовив:
| “ | — Піду-но пошукаю стріли, аби, коли вже нарешті закінчиться ця ніч, я міг якнайвлучніше стріляти за доброго освітлення. | ” |
В підсумку, наприкінці Битви при Горнбурзі, Леґолас вбив 41-го ворога, в той час як Ґімлі порубав 42-х.[13] Однак, почувши, що ґном переміг у їхній дружній суперечці, Леґолас жодним чином не засмутився, натомість, зазначив:
| “ | — Я такий радий бачити тебе живим-живісіньким, що не заздрю твоєму виграшу в нашій забаві! | ” |
На шляху до Ісенґарда Леґолас проявив неабияку цікавість щодо гуорнів. Тоді ж він пообіцяв Ґімлі після війни відправитися з ним в Сяйливі Печери, якщо Ґімлі, натомість, пообіцяє відвідати з ним Фанґорн.[14]
Повернення короля[]
Дорога до Тьмавої Діброви, Володар перснів: Повернення короля
Коли Араґорн зібрався йти Стежинами Мертвих, Леґолас та Ґімлі вирушили разом з ним. Коли мандрівники проїхали поміж рядами стародавнього каміння й дісталися до Тьмавої Діброви, їх охопив жах.
Морок, що лежав серед чорних дерев, важко витримував навіть Леґолас. Біля Темних Дверей кінь Леґоласа та Ґімлі Арод почав брикатися і заспокоївся лише після того, як ельф поклав долоні йому на очі та проспівав кілька слів.
Там же відбулася досить комічна ситуація, адже Леґолас перед Ґімлі пройшов крізь Двері у темний прохід, в той час, як ґному було настільки моторошно, що він не міг змусити себе зробити ані кроку.
Коли ж Ґімлі побачив, що Леґолас пішов у прохід і ґном залишився перед дверима сам-самісінький, він розсердився сам на себе:
| “ | — Це нечувано! – сказав. — Щоб ельф наважився спуститися під землю, а ґном — ні?! — Ґімлі | ” |
Впродовж всього шляху лише Леґолас, а також сини Ельронда Елладан та Ельрогір не відчували страху перед Клятвопорушниками. Пізніше, після заклику Араґорна до Клятвопорушників, Леґолас бачив як за загоном рушили Мерці і разом з мандрівниками вони йшли аж до самого Каменя Ереху.
| “ | — Мерці рушили за нами, – сказав Леґолас. — Я бачу постаті людей і коней, тьмяні стяги, схожі на клапті хмар, списи, схожі на зимові хащі в імлистій ночі. Мерці рушили за нами. | ” |
Закликавши Мерців виконати свою клятву, Араґорн рушив до Пеларґіра і разом з ним відправилися Ґімлі та Леґолас. Як зазначається, була то важка подорож, під час якої всі так поспішали і так утомлювалися, що лише воля Араґорна, звичного і до поспіху, і до втоми, тримала їх на ногах. Ніхто зі смертних людей не зміг би витримати таких мандрів, окрім дунедайнів із Півночі, а також ґнома Ґімлі й ельфа Леґоласа.[15]
Битва на Пеленнорських полях[]
Під час Битви на Пеленнорських полях Араґорн прибув туди на кораблях і причалив біля Гарлонда. Був з ним і Леґолас разом з Ґімлі. Мов буревій помчали вони в саме серце битви.[16]
| “ | Усі вони летіли-бігли: Леґолас і зі сокирою ґном Ґімлі, й Гальбард, який тримав у руках штандарт, і Елладан і Ельрогір зі зорями на шоломах, і несхибні дунедайни, охоронці Півночі, котрі вели за собою чисельний народ із Лебенніну та з Ламедону, з південних феодів. А першим, випередивши всіх на ходу, мчав Араґорн із Полум’ям Заходу – Андурілом, у якому запалали вже нові вогні, з перекованим Нарсілом, що повернув собі давню силу, – а на шоломі в Араґорна сяяла ясна Зоря Елендила. | ” |
В Оселях Зцілення[]
На ранок після Битви на Пеленнорських полях, Леґолас разом з Ґімлі прокинулися вдосвіта й попрохали дозволу піднятися до Цитаделі, бо дуже хотіли зустрітися з Мері та з Піпіном. Коли ельф і ґном разом увійшли до Мінас-Тіріта, то всі дивувалися таким незвичайним супутникам: Леґолас був із лиця вродливіший за будь-кого із Другородних та ще й співав дзвінким голосом ельфійську пісню, крокуючи в сяйві ранку, а поряд із ним чимчикував Ґімлі, погладжуючи бороду та роззираючись навсібіч.[17]
Леґолас та Ґімлі у Мінас-Тіріті, Peter Xavier Price
Дорогою до Осель Зцілення друзі обговорювали Мінас-Тіріт і Ґімлі зазначив, що після того, як Араґорн зійде на трон, він запропонує йому скористатися послугами каменярів із Гори, і вони зроблять так, аби цим містом можна було пишатися. Леґолас в свою чергу заначив, що Місто потребує якнайбільше садів і коли Араґорн посяде своє законне місце, народ із Лісу подарує йому співочих пташок і невмирущі дерева.
В Оселях Зцілення Леґолас зізнався, що коли почув у Пеларґірі крик чайок, то серце його затужило за Морем:
| “ | — Там я, їдучи на битву кораблів, почув, як вони кричать. І завмер, забувши про війну в Середзем’ї, бо їхнє ячання розповіло мені про Море. Море! На жаль, я ще ніколи не бачив його. Але туга за ним живе глибоко в серці цілого мого народу і її небезпечно розбурхувати. Шкода, що я побачив цих чайок, бо тепер не буде мені спокою ні під буком, ні під в’язом. | ” |
Таким чином пророцтво Ґаладріель, що його передав Леґоласу Ґандальф здійснилося. Однак, почувши слова друга, Ґімлі скрикнув, щоб той не казав подібного і зазначив, що в Середзем'ї на них двох чекає ще багато подвигів.
Коли Ґімлі зізнався, що на Стежині Мерців він рухався вперед лише завдяки Араґорновій волі, Леґолас додав, що було це ще завдяки любові, а тоді розповім Мері та Піпіну все про їхню подорож Стежиною Мерців, а від неї до самого Пеларґіра.
Так, сидячи з друзями, Леґолас, крім всього, ще й зазначив, що вже у Пеларґірі, де стояв головний умбарський флот, коли Араґорн віддав наказ Клятвопорушникам виконати свою обітницю, зчинилася страшна битва і тоді Леґолас поглянув на Араґорна й подумав, яким величним і жахливим Володарем він міг би стати, маючи таку силу волі, якби вирішив забрати Перстень собі. Мордор недарма боїться його. Проте шляхетність Араґорнового духа годі осягнути Сауронові, бо Араґорн – один із нащадків Лутієн. І рід його ніколи не перерветься, хоч би скільки довгих років минуло.[17]
Битва при Моранноні[]
На шляху до Мораннону, Володар Перснів: Повернення короля
На Останню битву, Битву при Моранноні, Леґолас і Ґімлі знову їхали разом. Вони рухалися у загоні Ґандальфа й Араґорна, які перебували в авангарді з дунедайнами та з Ельрондовими синами.
На третій день після від’їзду з Мінас-Тіріта, армія почала марш дорогою на північ. Попри те, що військо просувалось уперед без зайвих турбот, серця всіх воїнів – од найвищого до найнижчого – були пригнічені, і з кожною верстою руху на північ передчуття біди дедалі важче тиснуло на них.
Наприкінці другого дня маршу після від’їзду від Роздоріжжя з'явилися назґули й пильно стежили за кожним рухом армії. Вони літали високо, й, окрім Леґоласа, їх ніхто не бачив, але їхня присутність давалася взнаки.[18]
Перед битвою, Володар перснів: Повернення короля
Біля Мораннону, коли військо Заходу вишикувалося до бою, Леґолас був серед тих, хто поїхав до стулок дверей Чорної Брами. Метою загону було зробити все, щоб відволікти Саурона від Ородруїна і затримати увагу на собі. Тоді ж Глашатай Саурона показав Ґандальфу мітрилову кольчугу Фродо і кинджал Сема. В цю мить обличчя ельфа, як і обличчя всіх учасників загону посіріло від страху, а очі сповнилися жахом.
Посланець запропонував союзникам здатися, однак Ґандальф, вихопивши речі Фродо і Сема, відхилив пропозицію Саурона. Так почалася Битва при Моранноні.[18]
Леґолас разом з друзями мужньо бився і, врешті-решт, став свідком падіння вежі Барад-дур та поразки Саурона. Він залишився на полі битви поруч з Араґорном та іншими Володарями Заходу, коли Ґандальф втретє сів на Ґвайґіра, щоб полетіти до Судної гори і відшукати Фродо та Сема.[19]
Після Війни Персня[]
Після коронації Араґорна ІІ Елессара, Леґолас разом з Ґімлі та гобітами затримались у Мінас-Тіріті, бо король не бажав, аби їхнє братство так швидко розпалося. У переддень Середліття з Амон-Діну до Міста прибули посланці й повідомили, що бачили кавалькаду світлого народу, що рухається з Півночі, наближаючись до стін Пеленнору.
Так, першого літня у Мінас-Тіріт прибула Арвен Ундоміель, а в День Середріччя відбулося весілля Елессара й Арвен. Звісно, серед присутніх гостей був і Леґолас. Коли минули дні святкувань, Побратими нарешті згадали про власні домівки.
Коли настав день від’їзду з Мінас-Тіріту, Леґолас і Ґімлі, як завжди, їхали разом на Ароді. Вони разом з іншими членами Братства рушили до Рогану, супроводжуючи тіло Теодена, якого мали перепоховати в одному з курганів поблизу Едорасу.
Через кілька днів після похорону короля Теодена, члени братства вирушили до Гельмового Яру, де Леґолас виконав обіцянку, яку він дав Ґімлі, й навідав разом із ним Сяйливі Печери. Коли вони повернулися, ельф тільки й мовив, що Ґімлі єдиний здатен підібрати слова, щоб описати те диво і нагадав другові про те, що той обіцяв, натомість, завітати разом з ним до лісу Фанґорн.
З Ярового Падолу кавалькада поїхала до Ісенґарда, де всі побачили, як потрудились енти. Там же, Леґолас отримав дозвіл від Деревоборода залишитися на певний час в лісі та відвідати найдальші закутки Фанґорну. Так, за словами ельфа, Ґімлі дотримався б свого слова, а крім того, вони разом би дісталися своїх домівок, що були у Морок-лісі та поза ним відповідно. Ґімлі пристав на це, хоча, здавалося, не вельми охоче.[20]
Близько ЧЕ 20 р., Леґолас привів з собою частину ельфів з південного Лісу Зеленолистя і вони оселилися в Ітілієні, який, хоч і не надовго, однак знову став найкрасивішим краєм всіх західних земель. Так, ельфи прожили в Ітілієні близько сотні років, як і обіцяв Леґолас.
| “ | – У майбутньому, якщо дозволять мої ельфійські володарі, дехто з мого народу переселиться сюди, і коли ми прийдемо, то край цей на якийсь час буде благословенний. Ненадовго: на місяць, на життя, на сотню людських літ. | ” |
Крім того, як і обіцялося, Леґолас і Лісові ельфи довгий час працювали разом з Ґімлі та ґномами Еребору над відновленням Мінас-Тіріту.[21] Коли Король Елессар попрощався з життям, Леґолас нарешті прислухався до поклику серця і поплив за Море. Сталося це у ЧЕ 120 р. Подейкують, що він взяв з собою свого вірного друга Ґімлі, якому була дарована така честь, через глибоку шану, яку цей ґном виявив до Володарки Ґаладріель.
| “ | Мовлять іще, що Ґімлі поплив за Море через бажання знову побачити вроду Ґаладріель; і, можливо, саме вона, могутня серед ельдарів, здобула для нього цю неймовірну ласку. Щось іще до цього додати годі. | ” |
Відтак, коли корабель зник за обрієм у Середзем’ї вже не залишилося нікого із Братства Персня. Леґолас та Ґімлі були останніми.
Характеристика героя[]
Леґолас з луком, Julia Alekseeva
Крістофер Толкін зазначав, що його батько Дж. Р.Р. Толкін, в одному із своїм листів залишив гнівний коментар, щодо "милого" чи "жіночного" зображення Леґоласа:
| “ | Він був високим, як молоде дерево, гнучким, надзвичайно сильним, здатним швидко натягнути великий бойовий лук і поцілити у назґулів, наділеним надзвичайною життєвою силою ельфів, настільки міцним і стійким до травм, що ходив лише в легкому взутті. через скелі або й по снігу, найневтомніший з усіх членів Братства. — Дж. Р.Р. Толкін в одному із листів | ” |
У Рівендолі Леґолас був одягнений у зелено-брунатні шати і, ймовірно, так він і виглядав впродовж усієї подорожі. Із зброї у Леґоласа спершу був міцний лук з Морок-лісу, пізніше в подарунок від Ґаладріель він отримав ще міцніший лук ґаладримів і повний сагайдак стріл до нього. Крім того, в ельфа був довгий ельфійський клинок, яким він також майстерно орудував.
Леґолас був наймайстернішим із стрільців. Його неперевершені навички не один раз ставали в нагоді членам Братства Персня. Так, він був здатен поцілити у ледь видимого ворога, а крім того, міг однією стрілою вразити одразу двох ворогів, що стояли один за одним, як це було у Морії. В кінотрилогії "Володар перснів" Леґолас вмів випускати одразу кілька стріл, щоб одним пострілом влучити в кількох ворогів. Гострий зір ельфа та його надзвичайна майстерність у володінні луком робили з нього грізного воїна.
В Битві при Горнбурзі, коли в ельфа закінчилися стріли, він продемонстрував і неперевершену майстерні у володінні холодною зброєю в ближньому бою.[12]
Особисті якості[]
Впродовж всієї подорожі та пригод, Леґолас демонстрував надзвичайну бадьорість та нестримність духу. В найскладніших випробуваннях, як от сходження схилами Карадрасу чи мандрівка Стежинами Мерців, здавалося, не здатні похитнути в ньому віру у краще. Крім того, Леґолас неодноразово демонстрував дещо нестримну юнацьку натуру, що зайвий раз підкреслювало – за мірками ельфів він був ще досить юним.
Певно, як і всі ельфи, Леґолас помічав красу в усьому, що його оточувало. Так, він був невимовно вражений красою лісів Лотлорієну та Фанґорну. Чув шепіт каміння та перемовляння дерев.
Не можна оминути увагою дивну дружбу Леґоласа та Ґімлі, завдяки якій, вдалося зайвий раз підкреслити вірність ельфа, його рішучість та відвагу.
Суперечки щодо постаті Леґоласа[]
Суперечки щодо віку[]
Незважаючи на те, що Леґолас є другорядним персонажем Братства Персня, він викликає чи не найбільше суперечок. Так, наприклад, достеменно невідомий вік ельфа. В працях Толкіна не згадується вік Леґоласа, однак деякі толкіністи вважають, що на час Війни Персня ельфу було щонайбільше 800–900 років, чи, принаймні 500. Хоча є й такі, хто з цим не згоден. Точно можна стверджувати лише те, що ельфу однозначно більше, ніж 139 років, адже він був старший за Ґімлі.
Цифра 500 років була взяти виходячи з кількох моментів в романі Дві вежі. Так, говорячи про Медусельд, Араґорн зазначає, що минуло багато поколінь, відколи поставлений золотий палац. Однак Леґолас відповів йому, що в його рідному Морок-лісі тільки п'ятсот разів опало багряне листя, а це зовсім мало для ельфів.[11] В той же час, коли мова зайшла за ентів, Леґолас зазначив, що якби зустрів у цьому світі живого ента, то знову почувся би молодим.[10] Крім того, не можна ігнорувати того факту, що перебуваючи у Фанґорні, Леґолас назва Араґорна та Ґімлі дітьми, в той час як на момент оповіді Араґорну було вже 88 років, а Ґімлі 139. З цього можна зробити висновок, що Леґолас значно старший.
Крім того, на значний вік Леґоласа вказує й те, що рік його народження не зазначений у Додатку А роману "Повернення короля", в той час як дати народження інших персонажів, куди більш другорядних наведені. З огляду на те, що в Додатку наведені дати, що стосуються тільки Другої та Третьої епох, це дає можливість окремим толкіністам припускати, що Леґолас народився в Першу епоху Середзем'я.
Суперечки щодо спадкоємства[]
Деякі толкіністи вважають, що Леґолас був єдиною дитиною Трандуїла. Однак, він міг бути одним з кількох. В Четверту епоху, після Війни Персня Трандуїл дозволив Леґоласові оселитися з частиною Лісових ельфів у Ітілієні. Через це частина толкіністів припускає, що він не був нащадком трону і тому батько його відпустив. З іншого боку, після поразки Саурона в Середзем'ї настав мир і Трандуїл, напевно, розумів, що ні йому, ні його синові більше нічого не загрожує, а відтак, враховуючи ельфійське безсмертя, ймовірно, він продовжив правити Лісовим Королівством скільки завгодно або доки не відчув поклик Моря.
Етимологія[]
Ім'я Леґолас походить з мови Лісових ельфів, що з часом розвинулася як діалект синдарину. Перекладається як "Зелений лист".
Зображення в адаптаціях[]
Від появи друкованих романів Володар перснів, в світі вийшло чимало фільмів, мультфільмів серіалів та ігор заснованих на подіях трилогії. В переліку наведені лише деякі з них:
1978: Володар перснів (м/ф)
В мультфільмі Леґоласа озвучив британський актор Ентоні Деніелс. В даній адаптації саме Леґолас відніс Фродо до Рівенділу замість Ґлорфінделя.
2001-03: Володар перснів (кінотрилогія)
Роль Леґоласа зіграв актор Орландо Блум. В офіційному ілюстрованому посібнику "Володар перснів" датою народження Леґоласа встановлено 87 рік Третьої епохи. Тобто, за версією сценаристів на момент Війни Персня ельфу був 2931 рік. Примітно, що ТЕ 2931 – рік народження Араґорна згідно з Додатком А роману "Повернення короля".
В кінотрилогії Леґолас представлений як умілий боєць, що часто виконує просто карколомні трюки. Так, в Битві при Горнбурзі ельф з'їхав зі сходів на щиті ніби на дошці для серфінгу, при цьому часто і влучно стріляючи з лука. А у фільмі Володар Перснів: Повернення короля Леґолас самотужки вбив величезного оліфанта. За словами сценаристів, сцену з вбивством оліфанта було відзнято через кілька місяців після закінчення основних зйомок. Зробили це для того аби підкреслити здібності Леґоласа та відвести йому окремий час, адже розробники фільму зрозуміли, що в третій частині ельф був досить опосередкованим героєм, який би нічим не запам'ятався глядачеві.
На відміну від книжної версії, герой Орланда Блума мав два довгий меча, замість одного. Крім того, була змінена кількість орків, яких вони з Ґімлі вбили під час Битви при Горнбурзі – 42 і 43 відповідно.
В цілому ж, в кінотрилогії і Леґоласу і Ґімлі відведено помітно більше часу, ніж в книгах і відчувається, що їхня роль в історії підкреслена, в той час як у книзі вони є, здебільшого, просто послідовниками.
2013-14: Гобіт (кінотрилогія)
В кінотрилогії Гобіт, Орландо Блум повернувся до ролі Леґоласа. Варто зазначити, що в оригінальному творі цей персонаж взагалі не представлений, але режисер фільму Пітер Джексон вирішив повернути на екрани улюбленця публіки. Події в Гобіті розгортаються за 77 років до подій Володаря перснів, в той час як трилогії були зняті з розривом в 13 років. Через це Орланда Блума довелося омолодити за допомогою цифрових технологій. На відміну від Володаря перснів, в Гобіті Леґолас здається досить пихатим та зарозумілим. Крім того, очевидно, що він ненавидить ґномів. Так, наприклад, в сцені, де він захоплює в полон Торіна і Компанію, ельф під час огляду Ґлоїна знаходить у нього медальйон з зображенням його сина Ґімлі. Подивившись на картинку, Леґолас зазначає, що син Ґлоїна вельми потворний.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Рада в Ельронда
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Перстень вирушає на Південь
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Міст Кгазад-Думу
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Лотлорієн
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Люстерко Ґаладріель
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Прощання з Лорієном
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Велика Ріка
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Загибель Боромира
- ↑ 9,0 9,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Вершники Рогану
- ↑ 10,0 10,1 10,2 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Білий вершник
- ↑ 11,0 11,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Король зі Золотих хоромів
- ↑ 12,0 12,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Гельмів яр
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Дорога на Ісенґард
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Дві вежі, Дорога на Ісенґард
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Сірий загін вирушає в дорогу
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Битва на Пеленнорських полях
- ↑ 17,0 17,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Остання нарада
- ↑ 18,0 18,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Чорна брама відчиняється
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Кормалленська Лука
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Повернення короля, Багато прощань
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток А. Народ Дуріна