Куівієнен

Куівієнен або "Вода Пробудження" — озеро в Середзем’ї, біля якого пробудилися перші ельфи, згодом саме там застав їх Ороме.

Географія

Куівієнен
Інші назви	Вода пробудження
Тип	Озеро
Населення та історія
Мешканці	Квенди
Історичні події	Пробудження перших ельфів

Куівієнен лежав на березі затоки на східній частині внутрішнього моря Гелькар, біля підніжжя гір Орокарни поблизу Дикого лісу. Розташоване у центральних регіонах Середзем’я, озеро Куівієнен було далеко на захід від того місця, де пізніше прокинулися перші люди в Гільдорієні.

Побіля залитого зоряним світлом озера Куівієнен, Води Пробудження, прокинулися зі сну, який навіяв Ілуватар, ельфи; і коли вони, мовчазні, ще мешкали біля Куівієнену, першим, що побачили їхні очі, були зорі небесні.

Озеро було розташоване приблизно в 3200 км на схід від берегової лінії Моря, якщо провести пряму від Еґларесту і приблизно в 725-ти км на схід, або південний схід від внутрішнього моря Рун. Серед ельдарів існувала легенда, що озеро лежало на далекому сході Середзем’я, дещо на північ, і було затокою Внутрішнього Моря Гелькар.

Історія

Еру Ілуватар розбудив перших ельфів, квендів, як вони самі почали себе називати, у Куівієнені приблизно в 1050 році Років Дерев. Спершу вони поділялися на три групи: Міньяри, Татьяри і Нельяри. Спершу квенди жили в Куівієнені в мирі та злагоді під місячним сяйвом. На жаль, першим, хто дізнався про їхнє пробудження був Мелькор. Він зненавидів квендів і довгий час насилав примар та лихих духів шпигувати за ними й переслідувати їх. Часто траплялося так, що ельфи, котрі поодинці чи гуртами відходили надто далеко від озера, зникали й ніколи не поверталися. Вони називали Мелькора Мисливцем і дуже боялися його.

Про долю зниклих квендів достеменно не відомо, однак мудреці Ерессеа правдиво вважали, що всіх квендів, котрі потрапили до рук Мелькора до знищення Утумно, було ув’язнено та повільними тортурами перетворено на покручів і рабів; так, заздрячи ельфам і прагнучи поглумитися з них, Мелькор вивів мерзотну породу орків, котрі звідтоді стали заклятими ворогами ельфів.

Пройшло чимало років після пробудження перших ельфів, коли їх знайшов Ороме. Вала повідомив іншим про своє відкриття і загрозу, що йде від Мелькора.

"Ми мусимо знову будь-що запанувати над Ардою і позбавити квендів од Мелькорової тіні."

–Манве в "Сильмариліон", Про прихід ельфів і поневолення Мелькора

Валари підготувались і виступили з Аману повною бойовою потугою, щоб знищити фортецю Мелькора й покінчити з ним. Через це Мелькор до скону не забував про те, що цю війну було розв’язано заради ельфів і, що саме вони винні в його поразці. Мелькор і валари зітнулися на північному заході Середзем'я, і терени ті зазнали страшних руйнувань. Перша перемога воїнства Заходу була блискавична, прислужники Мелькора кинулися тікати до Утумно. Після першої битви валари промчали Середзем’ям і розставили охорону довкола Куівієнену. Допоки тривала Битва Сил, квенди знаходилися під охороною і гадки не мали про події, що розгорталися навколо них.

Після ув'язнення Мелькора, валари вирішили, що квендам буде безпечніше в Валінорі, під захистом Айнурів. Ороме повернувся до Куівієнену і розповів про це ельфам. В підсумку, це призвело до першого розколу. Частина ельфів, що їх згодом назвуть ельдарами, вирушили до Валінору. Тих, хто залишився, стали називати Аварами або "Несхітливими", адже вони не забажали бачити красу Валінору, а віддали перевагу зоряному світлу Куівієнену. Чимало з тих ельфів, хто вирішив рушити у Великий похід, під час важкого і сповненого небезпек шляху, змінювали свою думку і теж залишалися у Середзем'ї, таким чином розселившись на його землях.

Після Війни Гніву та Зміни світу Куівієнен було знищено.

"У мінливому світі обриси морів і суші розламались і витворилися заново; ріки переінакшили свій плин, а гори — рельєф; до Куівієнену немає вороття."

–Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Про прихід ельфів і поневолення Мелькора