Квенья (кв. Quenya) або Квенійська – стародавня мова, спільна для всіх ельфів у тому вигляді, якого вона набула у Валінорі. Занесена в Середзем’я разом із нольдорськими вигнанцями, та вони перестали послуговуватися нею в побуті після заборонного едикту Короля Тінґола.
Відома також, як Ельдарська, Високоельдарська, Високоельфійська, мова Валінору, мова ельфів Валінору, мова нольдорів, Висока Говірка Заходу.[1]
Для запису текстів на квенійській послуговувалися тенґваром Феанора.
Мова квенья розвинулася із Загального Ельдарину.
Історія[]
Серед ельдарів, що досягли Аману, виділялися три головні клани: ваньяри, нольдори та телери. Ваньяри та нольдори розмовляли дещо різними, хоча і взаємозрозумілими діалектами квенья (валінорська квенья та ваньярська квенья).
Після вигнання нольдорів з Аману (див. Вихід нольдорів), розвинувся третій діалект мови квенья – Нольдорська квенья (так звана Квенья вигнанців). В загальній практиці позначення "квенья", зазвичай, стосується саме нольдорської квенья, або ж Квенья вигнанців, оскільки це був єдиний діалект мови квенья, яким розмовляли в Середзем’ї.
Мовою квенья також послуговувалися валари, щоправда, зробивши деякі нововведення з власної мови. Валарські запозичення, здебільшого, існували саме у ваньярській квеньї, ймовірно через тісні стосунки ваньярів з валарами.
Третій клан ельдарів в Амані – телери – розмовляли іншою, також близькою до квенья мовою – телерині. Дехто вважав телерин ще одним діалектом квенья, що було невірним припущенням з історичної точки зору, але правдоподібним з лінгвістичної: мови не мали спільної історії, але були дуже схожі.
Нольдори, що дісталися до Середзем'я після Затьмарення Валінору, між собою розмовляли мовою квенья. Однак, коли Елу Тінґол з Доріату, який був королем синдарів, дізнався про Братовбивство в Альквалонде, він заборонив розмовляти мовою квенья на території свого царства.
"Ніколи віднині вуха мої не слухатимуть мови тих, котрі нищили мій рід в Альквалонде! І ніхто не розмовлятиме нею відкрито в цілому цьому володінні, доки триватиме моє володарювання. Усі синдари почують мій наказ, що не вільно їм ані розмовляти нольдорською мовою, ні відповідати тим, хто нею до них заговорить. А кожного, хто мовою тією послуговуватиметься, вважатимуть братовбивцею та нерозкаяним зрадником роду", – Елу Тінґол.[2]
Не зважаючи на заборону, частина синдарів все-одно вивчали квенья, бо говірку ту вважали мовою премудрості, тоді як нольдори повністю оволоділи синдарином.
Ельфи в роботі Janka Lateckova
Нольдорська квенья (Квенья вигнанців) дещо відрізнялася від валінорської квенья, оскільки мова продовжувала розвиватися після Виходу нольдорів з Валінору. Були присутні і певні зміни у вимові. Квенья, яку використовували в Середзем’ї Третьої Епохи, перейшла у суто наукову площину і набула певної архаїчності. Простими словами нею, зазвичай, не послуговувалися у повсякденності. Квенья була збережена для формальностей та офіційних листів, в той час, як синдарин став розмовною мовою для всіх ельфів.
Однак, нольдори пам'ятали мову квенья, високо цінували її милозвучність та премудрість і щиро раділи, коли хтось з представників інших рас чи народів послуговувалися, бодай крихтами мови. Так, наприклад, Ґільдору та й всім іншим з загону Мандрівних ельфів було приємно почути слова Давньої мови з вуст Фродо, коли той зустрів їх з іншими гобітами на початку подорожі до Рівенділу.[3]
- "Elen síla lúmenn' omentielvo, зірка осяяла годину нашої зустрічі"
- –Фродо у "Братство персня", Троє – це вже загін
В Третю епоху Ґаладріель була, напевно, єдиною Високою ельфійкою у Середзем’ї, яка народившись у Валінорі знала мову квенья з пелюшок і могла назвати її рідною. Поема Намаріє є найдовшим уривком мовою квенья у Володарі перснів. Вірш також відомий як Плач Ґаладріель.
Прообраз[]
На фонологію та граматику квенья найбільше вплинула фінська мова, яка є аглютинативною мовою. На створення граматики квенья також вплинули латина та грецька. Фонологія квеньї також базується на фінській мові і, меншою мірою, на латині, а також на італійській та іспанській мовах.
Деякі цікаві фонологічні правила квеньї полягають у тому, що жоден кластер приголосних не може починати або закінчувати склад (за одним винятком, подвійне давальне закінчення -nt), слово не може закінчуватися на незубний приголосний, а дзвінким стопам мають передувати сонорні. Перші два з цих фонотактичних правил також існують у фінській мові.
Найбільш вражаючою особливістю квенья є те, що це мова з високим ступенем аглютинації, тобто до слів часто додають численні афікси для вираження їх граматичної функції. Одне слово квенья може мати те саме значення, що й ціле речення англійською. Наприклад вираз "Я знайшов це", мовою квенья можна виразити одним дієсловом: utúvienyes.
Толкін вважав квенья архаїчною, стародавньою та високою мовою для народів Середзем’я Третьої епохи, чимось, на кшталт, латини в Європі.
Високоельфійська була стародавньою мовою Ельдамару з-за Моря, вона перша знайшла відображення на письмі. Вона вийшла з повсякденного вжитку і стала такою собі «ельфійською латиною», і Високі ельфи, котрі повернулись у вигнання до Середзем’я, використовували її в урочистих ситуаціях і для обговорення високих питань науки та мистецтва.[4]
З цієї причини Толкін вирішив зробити квенья більш схожою на латину, зокрема, замінив K на C і Q на QU.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Покажчик власних назв
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про нольдорів Белеріанду
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, "Братство персня", Троє – це вже загін
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Додаток Е. Про ельфів