Еріадор (синд. Eriador) — велика область на північному заході Середзем'я, розташована між Ліндоном та Синіми Горами на заході та Рованіоном й Імлистими Горами на сході. Еріадор був домом для усіх без винятку Вільних народів Середзем'я, а також місцем багатьох важливих подій Другої та Третьої Епох. Наприкінці Третьої Епохи переважну більшість його населення складали гобіти з Ширу та Краю Брі.
Географічні особливості[]
Загальне уявлення[]
Еріадором у давнину називались усі землі між Імлистими та Синіми Горами; на півдні кордони проходили по річках Сірий Потік і Ґландуїн, які зливалися біля Тарбада. Це була велика, переважно низовинна область. У своєму найширшому місці Еріадор простягався на близько 675 миль зі сходу на захід, близько 690 миль з півночі на південь, на 740 миль з північного сходу на південний захід та на 750 миль з північного заходу на південний схід. Пагорби та кряжі знаходилися переважно у землях Арнору та Ширу та на східному узграниччі поблизу відрогів Імлистих Гір. На півдні та південному сході землі були, переважно, рівнинні з багатьма заплавами. На високогір'ї розташовувалися Рівенділ та Тролівські кряжі. Загалом, на півночі та північному сході територію Еріадору вкривали переліски та густі чагарники. Решта території була, переважно, рівнинна й поросла травою.
У Другу, Третю та на початку Четвертої Епохи кордонами Еріадору були, відповідно:
- на півночі: Льодова затока Форохель;
- на північному сході та сході: Імлисті Гори;
- на південному сході: річка Ґландуїн;
- на півдні: річка Сірий Потік;
- на південному заході: Велике Море Белеґаер;
- на заході та північному заході: Сині Гори.
| Кордони Еріадору | ||
|---|---|---|
| Сині гори | Льодова затока Форохель, Фородвайт | Імлисті гори, Фородвайт |
| Сині гори, Затока Лун, Ліндон | Еріадор | Імлисті гори, Рованіон |
| Море Белеґаер | р. Сірий Потік, Енедвайт | р. Ґландуїн, Дунланд |
Клімат Еріадору загалом був досить вологим, з теплим літом та досить м'якими зимами, які, втім, інколи могли бути й дуже суворими та сніжними. Вітри дули з Моря, приносячи до області вологу та опади. Однак у північній частині крижаний вітер, переважно, дув з півночі, що також мало певний вплив на темтешній клімат.
Природні об'єкти[]
Найважливішими річками Еріадору були: Лун, яка текла через Сині Гори та у місці свого впадіння утворювала Затоку Лун, Брендівинна, яка починалася з озера Вечорового та протікала східним та південним узграниччям Ширу, та Сірий Потік, який у Другу та Третю Епоху був південною межею області. Територією Еріадору протікали також інші річки: Ґландуїн, що починалась у Ереґіоні та впадала у Сірий Потік вище Тарбада, утворюючи заболочені твані Лебедянь, Бруїнен, яка протікала поблизу Рівендолу, Сиводжерельна, що брала свій початок у Тролівських кряжах, і на якій знаходився Останній міст, Верболозка у Пралісі, Водь, Будяковий струмок та інші дрібні річки й струмки Ширу, які впадали у Брендівинну.
У центральній частині Еріадору знаходилося багато пагорбів та пагористих гряд, таких, як, наприклад, Емін-Берайд, Вечорові пагорби, Грозогори, а також Далекі схили, Білі Схили, Південні та Північні Схили та Великі Кургани Тирн-Ґортад. Карен Вінн Фонстад у своєму атласі зазначає, що "довгі пасма пагорбів утворювали концентричні кола".[1] Не зважаючи на інтенсивну вирубку нуменорців у Другу Епоху, у Еріадорі наприкінці Третьої Епохи усе ще залишалися окремі терени, укриті лісом, як-от: Праліс на східному кордоні Ширу, Лісовий Кут, Чет-ліс біля Брійського пагорба, Тролівські чагарі, а також Ерін-Ворн у Мінгіріаті.
Ереґіон отримав свою другу назву "Край Гостролиста" через те, що на його території росла велика кількість цих дерев. Серед інших природних об'єктів у Еріадорі варто виділити Комарині Мочарі, а також Очеретяну твань та Межеві болота у Ширі.
Дороги та шляхи[]
Східно-Західна дорога перетинала Еріадор з заходу на схід, з'єднуючи Рівенділ з Сірими Гаванями. Північна дорога (Зелений Шлях) починалась у Форності та йшла на південь, зв'язуючи Арнор з Ґондором. Обидва ці шляхи перетиналися у Брі.
Поселення[]
Головними поселеннями ельфів у Еріадорі були Сірі Гавані, Ост-ін-Езіл у Ереґіоні та Рівенділ. Дунадани жили у Аннумінасі, Форності та на Грозогорах. Також існували невеличкі поселення людей у Брі та стародавні нуменорські порти і Тарбад.
Історія[]
Перша епоха[]
Три роди елдаліе пройшли через Еріадор на шляху до Белеріанду, щоб здійснити подорож до Валінору. Першими йшли ваньяри, за ними нолдори. Третій рід, телери, затримувалися на своєму шляху, бо не були вони певні того, чи хочуть потрапити до Валінору.[2] Під час Великого Походу ельфів, дехто з них, що пізніше зватимуться нандорами, вирішили залишитися у Середзем'ї і, зрештою, оселилися в Еріадорі і довгий час вони жили в цій місцині, перш ніж Денетор, син Ленве не зібрав якомога більше ельфів, і не рушили вони до Оссіріанду, щоб стати Зеленими ельфами.[2]
У 310 р. Першої епохи, племена едайнів (предків Дому Беора та Дому Гадора), перетнули Еріадор. Чимало з них рушили далі в Белеріанд, але було й багато тих, хто вирішив залишитися в Еріадорі.[3] З нащадками Дому Беора зустрівся свого часу Фінрод Фелаґунд. Вони потоваришували і люди стали на службу до ельфів. Хоча Береґ, правнук Беора, був незадоволений цим і зі своїми однодумцями рушив далі Еріадором.[4]
В цілому ж, протягом першої епохи, едайнів як і елдарів більше тягнуло до Белеріанду. Середзем'я, зокрема Еріадор, довгі роки залишався малозаселенним.
Друга епоха[]
Ельфи та нуменорці[]
Після Війни Гніву та знищення Белеріанду багато ельфів переселилися до Аману, у той час, як уцілілим едайнам було подаровано нову батьківщину на створеному для цього острові Нуменор. Близько 600 р. перші нуменорські кораблі з'явилися поблизу берегів Середзем'я. Коли звістка про це досягла людей Еріадору, вони були збентежені та налякані. На Емін-Берайд нуменорців зустріло лише двадцятеро місцевих мешканців, у яких прибульці з-за Моря упізнали свою далеку рідню. Нуменорці дізналися, що ці люди жили в пагорбах на схід від Барандуїна та, ймовірно, були нащадками народам Беора та Ґадора, що ніколи не бували за Синіми Горами.
У 725 р. Алдаріон уперше побував у Ліндоні та Еріадорі та заприятелював з Ґіл-ґаладом. Він багато разів плавав до Середзем'я та заснував на берегах Ґватіра гавань Віньялонде, знану пізніше під іменем Лонд-Даер. Пізніше, це дуже сильно допомогло у війні проти Саурона. Як мореплавець, Алдаріон мав велике бажання будувати кораблі, і задля цього розпочав масштабні вирубки лісів у Енедвайті та Мінгіріаті. Це неабияк розлютило місцеве населення, яке змушене було тікати з насиджених місць, зокрема, на мис Ерін-Ворн.[5]
Ельфів, що після зруйнування Белеріанду не побажали повертатися до Валінору, прийшли до Еріадору, і близько 750 р. Другої Епохи заснували королівство Ереґіон на південному сході області.
Перша війна з Сауроном[]
Близько 750 року Другої Епохи плем'я нолдорів з Дому Феанора, на чолі з Келебрімбором оселилися в Ереґіоні. На березі Сіраннон вони збудували столицю країни місто Ост-ін-Езіл (Фортеця Ельдарів) від якого був проведений жвавий торговельний шлях до західних воріт Кгазад-Дума. Між нолдорами та ґномами з Народу Дуріна встановилися дружні зв'язки, що збагатили обидва народи. Під проводом наймайстернішого коваля Середзем'я Келебрімбора, в Ереґіоні було створено спілку майстрів, гільдію Ґваіт-і-Мірдайн — Дім Ковалів-Ювелірів.
У 1200 році Другої епохи ковалі Ост-ін-Езіла перевершили все, що самі ж винайшли; їхня майстерність не знала собі рівних, а жага до нових знань була нестримною. Тоді ж в Ереґіон, в подобі Аннатара "Володаря Дарів", прийшов Саурон і брехнею та оманою переконав Келебрімбора та його людей викувати перші, менші Персні Влади. Приблизно у 1500 р. Другої епохи, під уважним керівництвом Саурона та за його інструкціями ельфи Ереґіону на чолі з Келебрімбором таки розпочали роботу над першими Перснями Влади. У 1600 році Саурон таємно викував у полум'ї Ородруїну Єдиний Перстень, аби підкорити собі усі інші Персні Влади.
Коли Саурон вперше надягнув Єдиний Перстень, ельфи відчули це і зрозуміли, що їх зрадили. Саурон вимагав віддати йому інші Персні Влади, однак отримав відмову і в 1693 році спалахнула війна, що призвела до масштабного вторгнення в Еріадор у 1695 році. В 1697 р. загинув Келебрімбор, а Ереґіон було спустошено. Ельронд заснував Рівенділ, де до кінця війни тримав оборону проти військ Саурона. Усі інші землі Еріадору було захоплено до 1699 року.
Ґіл-ґалад послав Ельронда на допомогу Ереґіону, а також звернувся до Королівства Нуменор про допомогу. Та Ельронд не зміг стати на заваді просуванню військ Саурона і з кількома вцілілими відступив до Імладріса. Еріадор був захоплений, доти доки великий флот нуменорців, надісланий Тар-Мінастіром, одинадцятим Королем Нуменору, не прибув до Ліндона. Об’єднаними силами ельфів та людей, армія Саурона була відкинута та розбита. Після цієї війни Саурон довго не турбував ельфів.
Еріадор же зазнав страшних руйнувань. Колосальна кількість місцевих мешканців загинула від рук Сауронових поплічників. Землі було сплюндровано, ріки отруєно, ліси спалено...
На великій нараді, ельфійські лорди вирішили, що Імладріс стане новою ельфійською фортецею на території східного Еріадору після знищення Ереґіону.[5]
Ар-Фаразон by Steamey [6]
Війна останнього Союзу[]
Коли Ар-Фаразон, знаний серед ельфів як Тар-Каліон, захопив Саурона й відвіз його до Нуменора, Західні землі знайшли мир. Нуменорці поступово зміцнювали свою владу над Середзем'ям, будуючи на узбережжі свої порти та гавані. Після взяття Саурона у полон, в західних землях настав мир, однак на острові Нуменор зачаїлося зло. Саурон улесливими словами та вмілими маніпуляціями, дуже скоро із полоненого перетворився на радника Короля Нуменора. Брехнею та оманою він затвердив свій вплив і переконав Ар-Фаразона кинути виклик самим Валарам, порушивши заборону плавати на захід, до берегів Валінору. Це призвело до падіння та знищення не лише королівства Нуменор, а й самого острова на якому воно знаходилося. Крім того світ Арди з плаского перетворився на круглий.
Лише маленькій частині нуменорців, що залишилися вірними Валарам, вдалося врятуватися. Це був Еленділ та його сини. Вони прийшли до Середзем’я та заснували королівства Ґондор на півдні та Арнор на півночі Середзем'я, в землях Еріадору.
Саурону теж вдалося вціліти після падіння Нуменору, він повернувся до Мордору, відновив сили і у 3429 р. Другої епохи напав на Мінас-Ітіл та спалив Біле Дерево. Ісілдур, старший син Еленділа, утік на північ та приєднався до свого батька у Арнорі, де той тримав раду з Ґіл-ґаладом щодо укладення союзу у боротьбі проти Саурона, позаяк обидва розуміли, що здолати Ворога можна буде лише спільними зусиллями. 3430 р. такий союз, що отримав назву Останнього, було укладено, а в 3431 році Еленділ та Ґіл-ґалад зі своїми військами рушили до Рівендолу, і то була найбільша та найславетніша армія, яку бачило Середзем'я з часів Війни Гніву.
Третя епоха[]
Королівство Арнор[]
Радимо подивитись: Арнор
У часи розквіту Арнор охоплював увесь Еріадор, окрім земель за рікою Лун та земель на схід від Сірого Потоку та Шумної, де розташовані Рівенділ. Арнор було засновано в 3320 р. Другої Епохи. Однак, до заснування королівства на його теренах, в Еріадорі, жила досить велика кількість нуменорського населення. Вони опинилися там у процесі повільної еміграції з Острову, що почалася ще за часів Тар-Менелдура та, особливо, Тар-Алдаріона.
Після загибелі Еленділа, який був першим королем Арнору, його старший син Ісілдур перебрав владу над Північним Королівством та проголосив себе Верховним Королем Арнору та Ґондору. Однак у другому році Третьої Епохи Ісілдур загинув, потрапивши у засідку орків на Ірисових полях. Оскільки троє його старших синів загинули разом з ним, наступним королем Арнору після кількох років безвладдя у 10 році Третьої Епохи став наймолодший син Ісілдура Валанділ, який тоді був ще дитиною та жив у Рівендолі.
Перші кілька століть Третьої Епохи були досить спокійними для Арнору. Після смерті у 861 році Третьої Епохи Еарендура, десятого короля Арнору, через суперечки між трьома його синами у королівстві розпочалася громадянська війна, що призвели до утворення трьох нових королівств: Артедайна, Кардолана і Рудаура.
Рід Ісілдура підтримувався через королів Артедайна аж до Араґорна II, в той час як рід королів у Кардолані та Рудаурі швидко обірвався. У 1349 році, під час правління Арґелеба I, сина Малвегіла, оскільки жодних спадкоємців Ісілдура не залишилося в інших королівствах, королі Артедайну знову заявили про свої права на весь Арнор і додавали до своїх імен префікс ar- на знак підтвердження цього.[7]
Битва за Форност by Tulikoura [8]
Розквіт Анґмара[]
Радимо подивитись: Анґмар
Анґмар було засновано 1300 року Третьої Епохи на північних схилах Імлистих Гір Королем Назґулів, знаним відтоді як "Анґмарський Король-Чаклун". Протягом майже усього часу свого існування Анґмар воював з Арнором, а після розпаду останнього — з Артедайном та Кардоланом.
У 1356 р. короля Арґелеба І вбивають у битві під Рудауром. Приблизно в цей же час перші Стурси покидають Клин, частина їх повертається до Дикого Краю. У 1409 р. Король-Чаклун із Анґмару знову напав на Арнор. Король Арвалеґ І, син Арґелеба І, був убитий. Того ж року було знищено Кардолан, а трохи згодом і Рудаур. Таким чином Артедайн залишився єдиним правонаступником колись єдиного Королівства Арнор. Останнє, практично позбавлене союзників, протрималося ще близько 500 років та впало у 1974 році.
Під час анґмарсько-арнорських війн, погода та клімат в Еріадорі стали вельми несприятливими. Ці та інші обставини змусили гобітів із племені Стурсів покинути Клин (між Сиводжерельною та Шумною) Еріадору. У 1636 р. Третьої епохи в Еріадор прийшла нова напасть – моровиця з південного сходу. Сталося це у дні правління Арґелеба II. Більшість мешканців Кардолану вимерла, особливо в Мінгіріаті. Гобіти й усі інші народи дуже постраждали, та ближче до півночі моровиця була слабша і майже не зачепила північну частину Артедайну. Саме в той час дунаданам Кардолану настав остаточний кінець, а злі духи з Анґмару та Рудауру ввійшли в пустельні могильники й оселилися там.[7] Велика чума поклала початок спустошенню Еріадору, який продовжував знелюднюватися протягом решти Епохи.
Після падіння Арнору, Анґмар також припинив своє існування і більше не згадувався у хроніках. Однак, як зазначається у "Володарі Перснів", тінь Анґмару продовжували лежати на землях Еріадору.
Протягом Третьої Епохи Еріадор залишався порівняно малонаселеною областю, позаяк більшість населення поживала у центральній частині області у Арнорі, Ширі, Краю Брі або Рівендолі та використовувала як розмовну переважно Вестрон. З падінням Арнору порівняно густонаселеними залишилися землі Ширу та Краю Брі, а у інших місцях залишилися хіба що невеличкі поселення, заховані у глушині.
Шир by Ainaven [9]
Заснування Ширу[]
Радимо подивитись: Шир
Гобіти вперше з'явилися на землях Еріадору приблизно у 1050 р. Третьої епохи, коли Хутроноги з долин Андуїну перетнули Імлисті Гори, щоб відійти якомога далі від Тіні, що впала на Велике Зеленолісся. Приблизно в 1150 рр. до них приєдналися Ясноголові, тоді як Стурси перейшли через перевал Багряний Ріг і рушили до Клину. Після заснування Анґмару і його розквіту чимало гобітів залишили Клин і рушили на Захід, щоб оселитися в Брі. Останні Стурси залишили Клин у 1356 р. Третьої епохи. Дехто з них повернувся до Рованіону (Диких земель)[7] і замешкав біля Ірисної, перетворившись на річковий народ рибалок.
У 1601 р. Третьої епохи, гобіти на чолі з Марко і Бланко подалися з Брі і, отримавши дозвіл від великого короля у Форності Арґелеба II, перетнули ріку Барандуїн. Пройшовши Кам'янодужним Мостом, збудованим у дні могутності Північного Королівства, вони заселили всі землі за рікою аж до Далеких Схилів. Від них вимагали тільки утримувати в доброму стані Великий Міст, а також усі інші мости і дороги, сприяти королівським гінцям і визнавати верховну владу короля. Із заснуванням Ширу, 1601 р. Третьої епохи став першим роком згідно з Літочисленням Ширу.[10] Про війну з Анґмаром у хроніках написано наступне:
Народ Ширу вижив, хоча війна прокотилася через усю країну, і більшість ширців утекла чи поховалася. На допомогу королеві вони вислали кількох лучників, котрі вже не повернулись. Інші пішли на битву, в якій був скинутий Анґмар (більше про це сказано у хроніках Півдня). Згодом настав мир, і народ Ширу сам керував собою та процвітав.[7]
Наступні тисячоліття гобітів мало хвилювали небезпеки зовнішнього світу. Вони жили утаємнено, їхня чисельність поступово зростала, а разом і з нею й їхні статки. Незважаючи на кінець Сторожкого миру у 2460 р., коли Саурон із новими силами повернувся в Дол-Ґулдур, Еріадор ще протягом багатьох років не був атакований орками, аж до 2740 року.[7] Через сім років Бандобрас Тук на чолі групи гобітів успішно захистив Шир від орків-мародерів, розгромивши їх зграю у Північній Чверті.
14 березня 2941 р. випадкова зустріч Ґандальфа з Торіном Дубощитом у Брі поклала початок серії подій, які, в кінці кінців, призвели до падіння Саурона та створення Об’єднаного Королівства.
Війна Персня[]
Радимо подивитись: Війна Персня
На початок Війни Персня, значна частина Еріадору залишалась спустошеною та безлюдною, як і інші частини західних земель.[11]
...великі території Еріадору спорожніли і береги Андуїну між Ірисною та Рауросом населяло зовсім мало людей.
Після "зникнення" Більбо в 3001 р. Третьої епохи, його небіж Фродо, успадкував усе його майно, включаючи велику садибу, що на Торбиному куті і чарівний Перстень. Пізніше до Фродо навідався Ґандальф і розповів, що перстень Більбо не просто красива коштовність, а надзвичайно потужний артефакт і належить він темному володареві Саурону, який розшукує Єдиний Перстень, щоб повністю відродитися і здобути абсолютну владу. Позаяк слуги Саурона шукали Перстень,Фродо повинен був покинути Шир.[12]
У 3018 р. Фродо разом із садівником Семом і друзями Піппіном та Меррі, вирушає в дорогу до ельфів у Рівенділ. Так почалась їхня велика подорож, що детально змальована у трьох частинах "Володаря перснів". Восьмого січня 3019 р. загін Персня досяг краю Еріадору і рушив далі.[12]
Після перемоги у Війні персня і, власне, знищення Єдиного персня в жерлі гори Ородруїн, Фродо і його друзі були оголошені героями та удостоєні великих почестей у Ґондорі. Після повернення у Шир Фродо та його друзі взяли участь у повстанні гобітів проти захоплення країни розбійниками під проводом Сарумана. Третього листопада 3019 р. в Ширі відбулась битва в Поріччі і Сарумана було відкинуто. Після перемоги Фродо тимчасово обійняв посаду заступника мера, а Сем використав свій дар від Ґаладріель, щоб відновити втрачену флору Ширу.
Четверта епоха[]
У 1422 р. за Літочисленням Ширу, після поразки Саурона та відновлення Арнору на півночі та Ґондору на півдні, почалася Четверта епоха. В шостому році Ч.Е. Король Елессар зробив Шир Вільною Землею під протекторатом Північного Скіпетра і проголосив, що жодна людина ніколи не повинна входити в Шир. У 1436 р. за Літочисленням Ширу і 15-му р. Ч.Е. відповідно — Король Елессар якийсь час мешкав біля озера Вечорового. Він приходив на Брендівинний Міст і там вітав своїх друзів-гобітів. Тоді ж він подарував Семвайзові Зірку Дунаданів, а Еланор запросив стати придворною дамою королеви Арвен.
В 31 р. Ч.Е. Король Елессар передав Ширу землі Західного Пограниччя між Далекими схилами та Емін-Берайдом та офіційно визнав приналежність Бакленду до Ширу. Чимало гобітів після цього переселилися туди.
Достеменно невідомо скільки ельфів залишалися в Еріадорі у Четверту епоху, але можна припустити, що нолдорів серед них було зовсім мало, так як більшість пішла за Море.
Зі слів Ґандальфа, після коронації Араґорна та відновлення Возз'єднаного Королівства на землі Еріадору (зокрема, й Мінгіріат) мало чекати добре майбутнє. Так, у розмові з Барліманом він зазначив:
"...кращі часи все-таки наближаються. Можливо, навіть такі добрі, яких ти і не пам'ятаєш. Слідопити повернулися. Ми приїхали разом із ними. У нас знову є король, Барлімане. І незабаром він зверне погляд сюди. І тоді знову відкриють Зелений Шлях, і королівські гінці помчать на північ, і почнеться жвавий рух, усе лихе проженуть, і там, де колись були пустища, люди оброблятимуть лани та поля."[13]
Етимологія[]
Існує, як мінімум, дві різних версії походження назви Еріадору. На синдарині, яким користувалися нолдори, вона походить від коренів eryā, "самотній, ізольований", та dor, "земля", то ж назва області має перекладатися як "дикий край". Однак у іншому місці Толкін писав про те, що назва Еріадор утворена поєднанням вже згаданого кореня eryā, "самотній, ізольований", та синдарського eir, air, що разом означає "Самотня земля".
Джерела[]
- ↑ Карен Вінн Фонстад, "Атлас Середзем'я"
- ↑ 2,0 2,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ ІІІ. Про прихід ельфів і поневолення Мелкора
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Peoples of Middle-earth, "Of Dwarves and Men"
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ XVII. Про прихід людей на Захід
- ↑ 5,0 5,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Історія Ґаладріель і Келеборна а також Амрота, Короля Лоріену
- ↑ https://www.deviantart.com/steamey/art/Ar-Pharazon-371385735
- ↑ 7,0 7,1 7,2 7,3 7,4 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Додаток В, Третя Епоха
- ↑ https://www.deviantart.com/tulikoura/art/Battle-of-Fornost-243910355
- ↑ https://www.deviantart.com/tulikoura/art/Battle-of-Fornost-243910355
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Про гобітів
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Додаток FІ. Мови та народи Третьої епохи
- ↑ 12,0 12,1 Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня"
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", VII. Додому