Ельфи

Також звані Квенди мовою квенья або Ельдари – старші Діти Ілуватара, Первородні. Ельфи відрізняються від двох інших рас, людей і ґномів, в першу чергу тим, що майже безсмертні.

Ельфи
Основні відомості
Інші назви	Зоряний Народ, Первородні, Старші діти Ілуватара, Народ Великої Мандрівки
Місцина	Куівієнен, Тіріон, Танікветіл, Форменос, Альквалонде, Тол-Ерессеа, Доріат, Фалас, Гітлум, Оссіріанд, Віньямар, Нарґотронд, Ґондолін, Гирла Сіріону, Острів Балар, Ліндон, Ереґіон, Лотлорієн, Рівенділ, Морок-ліс, Ітілієн

Історія

Див. статтю: Пробудження ельфів

Приблизно в той самий час, коли Варда, Королева Валієр, закінчила свою роботу зі створення Зірок, біля озера Куівієнен прокинулися перші ельфи. Першим, що вони побачили, були небесні зорі. Тому Первородні завжди любили сяйво зір і шанували Варду Елентарі більше, ніж інших валарів. Першими ж звуками, що почули ельфи, були джеркотіння та плюскіт води, що спадала на камінь. І відтоді вони полюбили і воду. Сталося це приблизно в 1050 році Років Дерев. Відомо, що на момент пробудження їх було 144, чоловіки і жінки в однаковому співвідношенні.

Первородні довго мешкали у своїй першій підзоряній оселі біля води. Саме вони почали творити мову та називати все, що бачили. Самі себе ельфи назвали квендами. Спершу вони поділялися на три групи: Міньяри (14 пар), Татьяри (56 пар) і Нельяри (74 пари).

Першим, хто дізнався про пробудження ельфів був Мелькор. Довгий час він насилав примар та лихих духів шпигувати за ельфами й переслідувати їх. Часто траплялося так, що квенди, котрі поодинці чи гуртами відходили надто далеко від озера Куівієнен, зникали й ніколи не поверталися. Ельфи називали Мелькора Мисливцем і дуже боялися його. Вважається, що з полонених квендів, Мелькор згодом вивів расу орків.

Пройшло чимало років після пробудження перших ельфів, коли їх, майже випадково, знайшов Ороме. Вала почув спів і наблизившись до Вод пробудження побачив квендів. Він дивився на ельфів так, наче вони були істотами незнаними, дивними та непередбаченими і відтоді, кожен Вала так дивився на ельфів. Ороме назвав їх Ельдарами, "Зоряний Народ".

Перший розкол ельфів

Див. статтю: Розколи ельфів

Хоча спершу квенди дуже боялися Ороме, найблагородніші з них побачили, що ніякий він не Темний вершник, як нашіптували посіпаки Мелькора. В очах Вали миготіло світло Аману, і квенди тягнулися до нього. Ороме, провівши деякий час з квендами і зрозумівши, що їм загрожує небезпека, відправився у Валінор, де розповів іншими Валарам про свою знахідку і про зло Мелькора, що загрожувало Первородним.

"Залишся зі мною", робота JankaLateckova

Порадившись, Валари узгодили рішення: піти війною на Мелькора і захистити квендів. Так розпочалася Битва Сил, в результаті якої Мелькора було поневолено, а ельфів запрошено у Валінор. Для цього Ороме повернувся до Куівієнену і оголосив квендам пропозицію Валарів. Чимало квендів радо сприйняли звістку, однак було й чимало тих, хто віддав перевагу зоряному світлу та широким просторам Середзем’я, відмовившись від запрошення до Валінору. Так відбувся перший розкол ельфів. Тих, хто вирушив до Невмирущих Земель почали звати Ельдарами (здебільшого це були послідовники Інґве, Фінве та Ельве), тих, хто залишився у Середзем'ї – Аварами або "Несхітливими".

Подорож до Моря була важкою і сповненою купи небезпек. Чимало ельфів поступово відокремлювалися від загалу. Так, наприклад, дехто з Телерів відмовився перетинати Імлисті гори. Вони замешкали на східному березі Андуїну й, врешті-решт, забажали залишитися там; а Ваньяри та Нольдори переправилися на інший бік, і Ороме провадив їх гірськими перевалами. Коли ж Ороме подався вперед, Телери подивилися на оповиті мороком верховини і злякалися. На чолі з Ленве вони рушили на південь уздовж Андуїну. Згодом народ цей став відомий, як Нандори. В той же час загадково зник Ельве і Ольве, його рідний брат став правити Телерами.

Приблизно, в той же час, Ваньяри та Нольдори перебралися через Сині Гори, які височіли між Еріадором і найзахіднішою територією Середзем’я, яку ельфи згодом назвуть Белеріандом. Передові загони перетнули Долину Сіріону та спустилися до Великого Моря десь поміж Дренґістом і Затокою Балар. Проте, побачивши Море, декотрі не змогли подолати шаленого страху і відступили в ліси та нагір’я Белеріанду. Врешті-решт, ельфи на чолі з Інґве та Фінве дісталися берегів Аману та оселилися в Валінорі.

Через кілька років Ороме повернувся в Середзем'я до Телерів. Дехто з ельфів (під проводом Ольве) поступилися вмовлянням і таки рушили за Вала у Невмирущі Землі. Інші, не дивлячись ні на що, залишилися, щоб продовжити пошуки Ельве, свого володаря, адже не бажали рушати в путь без нього. Проте, коли Телери довідалися, що Інґве та Фінве зі своїми народами вже відбули, то поспішили до узбереж Белеріанду й відтоді жили поблизу Гирла Сіріону, тужачи за далекими друзями. Частина Телерів, під проводом Кірдана Корабельника, звані фалатріми, залишилися в гаванях Брітомбар та Еґларест. Коли ж Ельве пробудився після довгого забуття, то разом із Меліан покинув Нан-Ельмот і заснував Доріат. Ельфів, що визнавали його владу стали називати Синдарами.

Нольдори та ті Телери, що дісталися берегів Аману, згодом заснували там величні міста, на кшталт, Тіріону чи Альквалонде. Ваньяри ж, здебільшого, мешкали у Вальмарі бо вважалися найбільш наближеними до Валарів.

Вихід Нольдорів

Див. статтю: Вихід Нольдорів

Після звільнення Мелькора, між Вала та ельфами почалися непорозуміння. Брехню, плітки та розбрат сіяв між ними Мелькор, який прагнув розсварити Дітей Ілуватара з Валарами. Феанор, старший син Фінве і один із найвидатніших ельфів, які коли-небудь жили, ненавидів Мелькора більше за всіх інших нольдорів, але, як це не парадоксально, був одним з тих, хто найбільше потрапив під його вплив. Одним із надбань Феанора були прекрасні Сильмарили, які містили у собі частку світла Двох Дерев. Після того, як Мелькор викрав Сильмарили та вбив Фінве, Феанор, засліплений гнівом, закликав Нольдорів відвернутися від Валарів та повернутися у Середзем'я. В епічній подорожі, що була наповнена зрадою, смертю та брехнею, нольдори такий потрапили у Середзем'я, а Обітниця Феанора зробила його вигнанцем.

Битви за Белеріанд

Див. статтю: Війна Самоцвітів

Ельф, що помирає, робота JankaLateckova

Загалом у Белеріанді відбулося п'ять великих битв, участь в кожній з них брали ельфи. Перша Битва стала результатом нападу Мелькора на Кірдана та Ельве (відомого як Тінґол). Хоча ельфам вдалося, більш-менш, успішно протистояти нападу, Мелькор окупував значну частину Белеріанду і встановив на цих землях суцільний терор. Після раптового Повернення нольдорів, ваги похитнулися в другій битві Даґор-нуін-Ґіліат, де ельфи здобули блискавичну перемогу. Через певний час, Морґот, повіривши доносу своїх шпигунів про те, що володарі нольдорів начебто мандрували поза межами своїх твердинь, не задумуючись про війну, вирішив зненацька напасти на вільні землі Белеріанду. Однак, Фінґольфін і Маедрос не спали, й, доки інші виловлювали розрізнені орківські зграї, які блукали Белеріандом, чинячи зло, вони виступили проти головного війська з обох боків і розгромили Мелькора. В історію та Битві увійшла під назвою Даґор-Аґлареб або ж "Славетна Битва". Та на цьому спроби Мелькора завоювати все Середзем'я не закінчилися. В четвертій битві, Даґор-Браґоллах Темний Володар мав більший успіх, ніж у двох попередніх. В битві тій полягло чимало ельфів, серед них і Фінґольфін, Верховний Король Нольдорів. Облогу Анґбанду було прорвано. Кілька десятиліть потому сталася п'ята, остання Битва за Белеріанд: Нірнаєт-Арноєдіад, битва Незліченних Сліз, скорботності якої не вмістить жодне сказання чи пісня. Спершу здавалося, що воїнство ельфів отримає перемогу, якою б дорогою ціною, вона не далася, однак не судилося. В битві тій полягла незлічена кількість нольдорів та людей, серед них були і володарі і князі. Гітлум було зруйновано, а Морґот тріумфував, адже всі задуми втілилися так, як того прагнуло його серце: люди позбавили життя людей і зрадили ельдарів, а страх і ненависть розділили тих, кому б належало об’єднатися проти нього. З того дня серця ельфів одчужилися від усіх людей, окрім тих, котрі належали до Трьох Домів Едайнів.

Не минуло й півстоліття, як Ґондолін, останній справжній оплот нольдорів, було зруйновано, а Доріат, центр королівства синдарів, був розграбований ґномами.

Війна Гніву

Див. статтю: Війна Гніву

Після Нірнаєт-Арноєдіад, а також знищення Ґондоліну та Доріату, ельфи опинилися ледь не на межі зникнення. Останні з них врятувалися в гирлах Сіріону, а також поблизу острова Балар, під проводом Ґіл-Ґалада та Кірдана. Серед них був і Еаренділ, син Туора та Ідріль. Саме Еаренділ, незважаючи на небезпеки та перестороги, здійснив дивовижну подорож до Валінору, щоб попросити прощення у валарів і його було почуто. Валари прийшли у Середзем'я і під час Війни Гніву перемогли Мелькора, викинувши його у Порожнечу. Після цього Валари запропонували ельфам повернутися з ними до Валінору. Та не всі Ельдаліє хотіли покидати Поближні Землі, де вони довго страждали й довго жили, і декотрі на довгі віки затримались у Середзем’ї. Були серед них Кірдан Корабельник і Келеборн із Доріату з дружиною своєю Ґаладріель. Залишився у Середзем’ї також і Ґіл-ґалад, Верховний Король, а з ним і Ельронд Напівельф, який, за наданим йому правом, обрав пристати до Ельдарів.

Занепад ельфів

Мелькор зник, зло було переможено і здавалося, що на ельфів та людей у Середзем'ї, нарешті, чекають добрі часи. Однак, прислужник Морґота, його кращий і найбільш відданий лейтенант на ім'я Саурон мав дещо інші погляди. Врешті-решт, саме Саурон продовжив нести зло на терени Середзем'я і війни продовжилися.

В Другу епоху ельдари побачили як зростають люди і зрозуміли, що рано чи пізно вони займуть їхнє місце. Саурон використав тугу ельфів за Невмирущими Землями і хитрістю та брехнею змусив їх викувати чи не найбільш могутні артефакти тієї доби - Персні Влади. Після того, Саурон викував Єдиний Перстень і оголосив себе Володарем Середзем'я. Ельдари постали проти такого рішення і розпочалася війна. Саурон знищив Ереґіон, а Келебрімбора, майстра-коваля, що викував Персні, стратив.

У ДЕ 1700 р., завдяки втручанню у війну Королівства Нуменор, Саурон потерпів поразку і його було ув'язнено. Зовсім скоро в'язень перетворився на радника Володаря Нуменору і, завдяки, виключному вмінню плести інтриги, грати на ницих почуттях людей та підбурювати їх до необдуманих вчинків, скоро Нуменор було повалено.

Наприкінці другої епохи ельдари разом з людьми зійшлися з Сауроном в величній битві Останнього Союзу і перемогли Темного Володаря. В битві тій загинули Ґіл-ґалад та Елендил, а на Середзем'я, на довгі століття, зійшов мир.

Впродовж всієї Другої епохи, ті чи інші роди Ельдарів відбували у Валінор. Вони відчували тугу за Невмирущими Землями і розуміли, що їхній час у Середзем'ї добігає кінця. Так, наприклад, свого часу було покинути Королівство Дол-Амрот, ельфи поступилися місцем Людям.

Лише наприкінці Третьої Епохи Єдиний Перстень було знищено. Буквально через два роки після цього, Три Хранителі вирушили за Море до Валінору. І хоча в Середзем'ї ще залишалися ельфи, кількість їхня була зовсім незначною. На початку Четвертої епохи, Епохи Панування Людей, деякі роди ельфів ще проживали на теренах Лісу та в Ліндоні. Відомо, що ельфи Рівенділу та Лотлорієну відправилися за Море після смерті Короля Елессара та Арвен.

Останніми Середзем'я залишили Келеборн та Кірдан Корабельник, їх човен відійшов з Сірих Гаваней, щоб більше ніколи не повернутися.

Побут і звичаї

Окрім того, що ельфів вважаються красивішими та більш принадними за людей, вони, як правило, вищі за зростом. Колір їх волосся різниться, але, здебільшого, розподіл був таким: нольдори, як правило, мали темне волосся (шатенове або ж, взагалі, чорне), ваньяри – золоте, а от телери - срібне або ж темне. Очі ельфів, зазвичай, були різних відтінків сірого чи блакитного.

Ельдари вважали початок життя від моменту зачаття, а не від моменту народження. І хоча розум Ельдарів "вигострювався" набагато раніше, ніж у людей, тіла росли набагато повільніше. Так, ельфи досягали повноліття, приблизно, за сто років. Зазвичай Ельдари одружувалися лише один раз і їхні діти часто народжувалися "віддалено" один від одного в часі.

Основною відмінністю від смертних рас, очевидно, було те, що Ельдари невразливі до старості або хвороби; якщо їх не вбивали меч або сум, вони могли б прожити до кінця світу. На відміну від людей, духи яких після смерті залишали Арду, духи ельфів були пов'язані з Всесвітом аж до його кінця.

Коли тіло ельфа помирало, його дух прикликувався до Зали Мандоса, де Валари могли відродити ельфа в тілі, що було ідентичним його попередньому тілу. Однак, якщо ельф чинив протягом свого життя зло і відмовлявся від покаяння, Валари могли затримати відродження ельфа, накласти на нього певні випробовування або взагалі відмовити у відродженні. В той же час, ельф міг не відгукнутися на заклик Мандоса або вибрати залишитися невтіленим. Однак, в будь-якому випадку, дух ельфа ніяк не міг залишити Арду.

Мистецтво, ремесла, сили та магія

Серед інших рас Середзем'я часто говорили про "ельфійську магію" або ж про предмети, зроблені ельфами так, ніби вони містили чари. Достеменно незрозуміло, наскільки правильно називати ельфійські мистецтва та ремесла "магією" або "чарівним". Самі ельфи вживали ці слова лише тоді, коли намагалися спростити або пояснити, чому речі, виготовлені ельфами, мали особливу якість, якої не могли досягти жодні інші раси. Могутні ельфи, здавалося, могли контролювали природу та стихії, їхній одяг сяяв власним світлом, а леза клинків ніколи не втрачали своєї гостроти. Менш освічені люди не могли пояснити таку надвисоку майстерність, а тому просто називали це "магією".

В той же час, ельфи-менестрелі дійсно мали дар створювати видіння речей, про які вони співали перед своєю аудиторією.

Розкол ельфів

Квенди Всі ельфи

Ельдари Ельфи Заходу

Авари Несхітливі

Ваньяри Ясні ельфи

Нольдори Мудрі ельфи

Телери Останні ельфи

Аманьяри Нольдори Аману

Вигнанці Нольдори-вигнанці

Фальмари Морські ельфи

Синдари Сірі ельфи

Нандори Ті, хто повернув назад

Лайквенди Зелені ельфи Оссіріанду

Лісові ельфи Пралісні ельфи

Коли Ороме запросив ельфів до Валінору, тих, хто пішов за ним у Велику подорож, назвали Ельдарами, а тих, хто відмовився – Аварами. Ельдари ж, в свою чергу, були поділені на три клани: ваньяри, нольдори і телери. Усі ваньяри та нольдори досягли Аману. В той час як телери на певний час залишилися у Середзем'ї. Згодом, вони розділилися на нандорів (оселилися в долинах Андуїну) та синдарів (залишилися жити у Белеріанді). Ще пізніше нандори поділилися на Зелених та Лісових ельфів (перші оселилися в Оссіріанді, другі заснували королівства в Морок-Лісі та Лотлорієні). Тих телері, що завершили Велику подорож і дісталися Аману називали фальмарами. Нольдорів, які пішли у вигнання з Аману, називали Нольдорами-вигнанцями або Етьянґольді.

Мова ельфів

Термін Квенди відноситься до всіх ельфів і означає дослівно "ті, що говорять". Як вже зазначалося на початку статті, так ельфи назвали самі себе, бо після пробудження довгий час не зустрічали в Середзем'ї жодної живої істоти, яка б мала дар мовлення. Стародавня мова ельфів, Праквенійська після розколу розділилася на багато інших мов та діалектів.

Ельфи також винайшли письмо Керт та Тенґвар.

• Праквенійська мова або Примітивна квендійська
  • Аварин або аварська мова
    • невідома кількість діалектів, що пішли від аварської мови
  • Загальний ельдарин
    • Квенья (мова Нольдорів та Ваньярів)
      • Квендья (також ваньярська Квенья) – повсякдення мова Ваньярів, найбільш наближена до Праквенійської
      • Нольдорська Квенья (так звана Квенья Вигнанців) – "ельфійська латина" Середзем'я
    • Загальний телерин (рання мова Телерів)
      • Телерин (мова Фальмарів, які досягли Аману)
      • Нандорин (мова Нандорів – частково сформувалася під впливом Аварину)
        • Мова ельфів Великого Зеленолісся
        • Мова ельфів Лотлорієну
      • Синдарин
        • Доріатрин (діалект Доріату)
        • Фалатрин (діалект Фаласу і Нарґотронду)
        • Північний синдарин (північно-західний діалект в Дортоніоні та Гітлумі)
          • Нуменорський синдарин (діалект Ґондору)