Ельронд (англ. Elrond) — напівельф, що обрав долю ельфів. Син перших напівельфів Еаренділа Мореплавця та Ельвінґ, брат Ельроса, чоловік Келебріан, батько Арвен, Елладана і Ельрогіра. Володар ельфів Імладріса в Другій та Третій епосі.
Життєпис[]
Перша Епоха[]
Близнюки Ельронд та Ельрос народилися в 532-му році Першої епохи і були синами Еаренділа Мореплавця та Ельвінґ.
Маедрос та Маґлор з Ельрондом і Ельросом
Вони народилися у найтемніші роки Першої епохи, в часи коли Морґот контролював більшу частину Белеріанду. Коли братам було лише шість років, сини Феанора, пов’язані своєю Обітницею, напали на Гавані Сіріону, оскільки жадали вони повернути собі Сильмарил, який знаходився у власності Ельвінґ. Мати Ельронда та Ельроса і народ Сіріону відмовилися віддавати синам Феанора Коштовність, яку виборов Берен та вбрала на себе Лутіен і за яку поліг Діор Прегарний.[1]
Еаренділ в той час знаходився в морі і був далеко від дому. Сини Феанора зненацька налетіли на ґондолінських вигнанців і на залишки доріатського народу та знищили їх. Маедрос і Маґлор здобули перемогу, хоч і зосталися після бою єдиними вцілілими синами Феанора, позаяк і Амрод, і Амрас наклали головами. Надто пізно прибули на поміч ельфам Сіріону бистрі човни Кірдана та Ґіл-ґалада: Ельвінґ і сини її зникли.[1]
Пізніше з'ясувалося, що Ельронда та Ельроса взяли у полон сини Феанора, а Ельвінґ із Сильмарилем на грудях кинулася у Море і зникла серед хвиль. Певний час думали, що сини Феанора вбили братів-близнюків, та виявилося, що Маґлор перейнявся жалем до Ельроса й Ельронда і плекав їх, і між них зростала любов і згодом став він для них як батько, а вони для нього як рідні діти.
Сини Феанора з близнюками сховалися на Амон-Ереб, де можливо і перебували до кінця Війни Гніву.
Враховуючи, що Ельронд та брат його Ельрос походили з Трьох Домів Едайнів, але й частково — від ельдарів і маярів, після закінчення Війни Гніву та знищення Морґота, Валари постановили дозволити синам Еаренділа самим вершити свою судьбу. Ельронд вибрав зостатися між ельдарів, і йому було даровано життя Первородних, в той час як його брат-близнюк Ельрос обрав долю людей.
Ельрос рушив до Нуменору, тоді як Ельронд залишився серед ельфів у Середзем'ї і продовжив рід короля Тінґола[2]. Пізніше Ельронд оселився в Ліндоні, де товаришував з Ґіл-Ґаладом і, згодом, став відомим цілителем та майстром знань.
Друга Епоха[]
Ельронд "Битва останнього союзу"
Ельронд жив поруч із своїм владикою, Верховним Королем Нольдорів Ґіл-Ґаладом в Ліндоні, у Сірих Гаванях. Близько 1000 року Другої Епохи Саурон, "прибравши на той час подобу і прегарну, і мудру", намагався потоваришувати з ельфами, задля того аби "зманити до себе на службу, бо знав, що Первородні наділені найбільшою силою".[3] Однак Ґіл-ґалад разом з Ельрондом запідозрили неладне і не піддалися омані, на відміну від деяких інших Елдарів. Так, Саурона, що називався тоді Аннатаром, "Володарем Дарів" радо вітали в Ереґіоні, під проводом Келебрімбора, онука Феанора.
- "Саме в Ереґіоні до намов Саурона прислухалися найохочіше, бо нолдори тієї землі завжди прагнули примножити вміння і творити дедалі витонченіші речі. Тому вони і прислухалися до Саурона й чимало дізналися від нього, бо знання його було величезне."
- –Дж.Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), "Сильмариліон", Про персні влади та третю епоху
Відтак ковалі Ост-ін-Езіла, під орудою Саурона, викували перші Персні Влади. Саурон керував їхньою працею і знав усе, що вони робили, він-бо задумав поневолити ельфів і пильно стежив за ними. Приблизно у 1600 році Другої епохи Саурон таємно викував на горі Ородруїн Єдиний Перстень, вклавши в нього більшу частину своєї сили та волі. Перстень той правував рештою, і сила їхня була зв’язана з ним і цілковито йому підкорена, так що діяла лише доти, доки існував він.
Однак ельфів було не так легко пошити в дурні. Щойно Саурон надягнув на палець Єдиний Перстень, вони дізналися про це, й упізнали його, і збагнули, що він стане їхнім повелителем і повелителем усього, що вони створили. Тоді, розгнівавшись і злякавшись, вони зняли свої перстені, а Саурон зажадав їх повернути. Так почалася війна ельфів проти Саурона.
Останні три Персні Влади, що їх викував Келебрімбор були наймогутнішими серед інших. Нар’я, Ненья та Вілья — так нарекли їх: Перстені Вогню, Води та Повітря. Їх і вдалося врятувати від Саурона. Вілья та Нар'я були відправлені до Ґіл-ґалада та Кірдана Корабельника в Ліндон, тоді як третій Перстень – Ненья – отримала Ґаладріель.
Коли Саурон у 1695 році вдерся в Еріадор, Ґіл-ґалад послав Ельронда на допомогу Ереґіону, а також звернувся до Королівства Нуменор про допомогу.[4] Не дивлячись на те, що Саурон відправив більшу частину свого війська на захід, щоб атакувати Ліндон, він залишив велику армію, щоб стримувати Ельронда. За два роки Ереґіон було спустошено, і Ельронд разом із уцілілими нольдорами ризикував накласти головою, та ледь не в останній момент Народ Дуріна із Кзагад-думу приєдналися до битви та атакували атакує ар'єргард Саурона і це дозволило Ельронду та нольдорам відступити далеко на північ. Там він заснував фортецю Імладріс.[5]
Доки Саурон плюндрував Еріадор, вбиваючи і розганяючи нечисленних людей і полюючи за ельфами, що вижили, багато хто з них біг на північ і поповнював собою військо Ельронда. До 1700 року Другої епохи, Останній прихисток, незважаючи на облогу, був єдиною частиною Еріадору, яка не була під контролем Саурона. Імладріс було звільнено військами Ґіл-ґалада і Тар-Мінастіра, який, нарешті, прибув з Нуменору на допомогу. У 1701 році Саурона було витіснено з Еріадору. Західні землі на тривалий час здобули мир.
Після поразки Саурона, була вперше скликана Біла Рада, яка постановила, що Імладріс повинен залишатися ельфійською фортецею. Члени ради призначили Ельронда намісником Ґіл-ґалада в Еріадорі і Верховний Король Нольдорів подарував йому один із Перснів Влади — Сапфіровий перстень, що мав назву Вілья.[5]
Ельронд і Келебриан
Наприкінці Другої Епохи в Імладріс, в пошуках Келеборна прибула Ґаладріель разом із своєю донькою Келебріан. Тоді Ельронд вперше побачив прекрасну діву і без тями закохався у Келебріан, хоча і мовчав про це. Після Повалення Нуменору, Саурон повернувся в Середзем'я і почав відновлювати свою міць. У 3429 році Другої епохи Саурон напав на Ґондор, захопив Мінас-Ітіл і спалив Біле Дерево. Ісільдур, його дружина та сини відпливли з Ґондору, шукаючи допомоги в Еленділа, в той час як Анаріон тримав оборону Осґіліата.[4]
Битва останнього союзу
У 3430 році Другої епохи розпочалася Війна Останнього Союзу. У ДЕ 3431 р. ельфи Ліндону на чолі з Ґіл-ґаладом і Кірданом рушили на схід, де їх чекав Еленділ біля Амон-Сула. Об’єднане військо рушило до Імладріса, там вони приєдналися до Ельронда і почали готуватися до війни. У ДЕ 3434 р. війська Союзу рушили на Мордор. Ельронд так само брав участь у війні в якості одного з воєначальників Ґіл-Ґалада і бився на полі Даґорлад.
У ДЕ 3411 році, після довгої облоги вежі Барад-дур, Ельронд став свідком битви Ґіл-Ґалада та Еленділа проти Саурона. Він також бачив, як Саурон пав від руки Ісільдура та те, як наслідний принц Ґондору забрав собі Єдиний Перстень.
Ельронд та Кірдан благали Ісільдура позбутися Персня і знищити його у вогні Ородруїна та Ісільдур відмовився і не послухав поради.
Третя Епоха[]
У 109 році Третьої епохи Ельронд одружився на Келебріан, в яку давно був закоханий. У 130 році у них народилися близнята Елладан та Ельрогір, а у 241 році — прекрасна донька Арвен.
У 2509 році Третьої епохи, Келебріан під час подорожі до Лорієну потрапила у засідку в Переході через Червоноріг і потрапила у полон до орків, де зазнала тортур. Елладан і Ельрогір врятували її з полону, але, хоча Ельронд і зміг вилікувати її рани, Келебріан так і не змогла забути пережите і через рік відплила на Захід, у Невмирущі Землі.
Виховування Араґорна[]
У 2933 р. Третьої епохи Ґільрен, дружина загиблого вождя дунедайнів Араторна II — нащадка королів Арнору, і її дворічний син Араґорн знайшли прихисток в Рівенділі і були тепло прийняті в будинку Ельронда. Владика ельфів виховав Араґорна, як власного сина. За порадою Ельронда походження хлопчика трималося в секреті, так як, створеній за ініціативи Ґаладріель, Білій Раді стало відомо, що Саурон розшукує спадкоємця Ісільдура. Хлопчик отримав ім'я Естель ("Надія"). Під час свого перебування в Рівендолі Араґорн дуже зблизився з синами Ельронда і часто супроводжував їх під час різних поїздок. Вони, в свою чергу, дуже любили Араґорна і навчали його.
У двадцять років, коли Араґорн повернувся з подорожі разом із загоном Елладана і Ельрогіра, Ельронд відкрив йому його справжнє ім'я і походження. Владика ельфів передав йому також реліквії дунедайнів: Перстень Барагіра і уламки Нарсіла, але скіпетр Аннумінаса залишив поки у себе, оскільки Араґорну ще треба було його заслужити. Ельронд передбачив юнакові довге життя і великі діяння.
На наступний день, гуляючи по лісі, Араґорн зустрівся з донькою Ельронда, Арвен, яка нещодавно повернулася з Лотлоріена. Араґорн заспівав про Берена і Лутіен, назвав Арвен Тінувіель і з тієї першої зустрічі вони покохали одне одного.
Після зустрічі з Арвен, Араґорн став мовчазним, і це помітили і його мати Ґільрен Прекрасна і Володар ельфів Ельронд. Останній сказав йому, що на його долю випадуть важкі роки випробувань і доки не настане час, він не буде гідним його доньки.
- "До певного часу ти не заручишся з жодним людським дитям. А щодо Арвен Прекрасної, Володарки Імладріса та Лорієну, Вечорової Зорі її народу, то рід її величніший, аніж твій, і вона вже так довго прожила на світі, що ти поруч із нею тільки гінкий паросток поряд із юною березою, яка бачила багато літ. Вона надто високо стоїть над тобою. Так, гадаю, здається і їй самій. Але навіть якби було інакше і серце моєї доньки потяглося до тебе, то мене однаково гнітила би відведена нам судьба."
- –Ельронд у "Хроніки королів і правителів", Уривок історії про Араґорна й Арвен
Ельронд також розповів Араґорну про долю своїх дітей, які повинні будуть, врешті-решт, вибрати долю якого народу вони бажають розділити, і поділився своїм смутком через можливе розставання з Арвен.
Більбо в Ельронда[]
Ельронд з Оркристом в руках
Під час походу в Ерібор Більбо і гноми завдяки Гендальфа Сірого отримали відмінний прийом в будинку Ельронда. Він дізнався що мечі Гендальфа і Торіна, знайдені в печері тролів, визнавши роботу майстрів Гондоліна. Ельронд також допоміг компанії з читанням місячних рун на мапі Еребора. Пізніше, після того як Більбо покинув Шир, він залишився жити у Ельронда в Рівенділ і жив там під час Війни Кільця до самого відплиття в Валінор разом з Ельрондом.
Відплиття у Невмирущі Землі[]
24 жовтня 3018 року в Будинок Ельронда прибуває поранений моргульскім кинджалом Фродо, і Ельронд виліковує його після поранення. На наступний день Ельронд скликав Раду, на якому повинна вирішитися доля Кільця Всевладдя. На Раді було прийнято рішення знищити Кільце у вогні вулкана Ородруін, де воно було вироблено. Носієм Кільця став Фродо. Гендальф зголосився допомогти Хоббіта у важкому подорожі до Мордора. Протягом двох місяців після Ради розвідники Ельронда досліджували Еріадор в пошуках шпигунів ворога. Після того, як повернулися останні розвідники - сини Ельронда - Братство Кільця вийшло в похід до Ородруін.
Після падіння Саурона Ельронд з дочкою Арвен відправлявся в Гондор, де відбулася її весілля з Арагорном. Ельронд був одним зі свідків створення нового королівства. Після весілля, коли Ельронд відправився в зворотний шлях, він назавжди попрощався з Арвен. В останньому році Третьої Епохи Ельронд покинув Середзем'я і відплив разом з Галадріель, Гендальфом, Фродо і Більбо на Заокраінний Захід Прямим шляху.
Походження[]
Ельронд походить з Трьох Родин Едайн, хоча в його жилах тече кров Ельдар та Майар, так як його пращурками були Ідріль і Лютіен, дочка Меліан. Завдяки цьому він зміг сам вибрати свою долю і прийняв ельфійське безсмертя, на відміну від свого брата Ельроса.
Якщо казати більш прагматично, то про походження Ельронда можна сказати таке:
- в ньому 3/8 крові Едайн (людей): його дід Туор родом з Гілки Хадора, його прадід Берен — з Гілки Беора. Він також є нащадком другої Гілки Едайн — Гілка Халадіна через бабку Туора Харет.
- в ньому 5/16 крові Сіндар, (ельфів) — від його бабусі Німлот і прапрадіда Тінґола.
- в ньому 5/32 крові Ваніар — від прабабусі Еленве и прапрапрабабусі Індіс, другої дружини Фінве.
- в ньому 3/32 крові Нолдор — від прадіда Турґона.
- в ньому 1/16 крові Майар — від прапрабабусі Меліан.
Більш того, Ельронд є далеким родичем Араґорна, який є нащадком його брата Ельроса, а також чоловіком його дочки Арвен Ундоміель.
Титули[]
- Прапороносець Ґіл-ґалада
- Володар Рівенділа
- Член Білої Ради
- Хранитель персня Вілья
Етимологія[]
Ельронд - ім'я на Сіндарін, переклад як Зоряний купол. В імені Ельронд корінь EL (зірка / ельф) має значення «зірка». Основа «Rond» перекладається як «склепінчастий купол» / «склепіннийдах» або просторий зал або спокій з таким дахом. Згідно з Додатком D до Володаря Кілець, «л» піддається деякої палаталізації після «е» і «е». Тому правильне написання і вимова цього імені - Ельронд.
Ім'я синові дала мати, Ельвінґ, і склала його за звучанням схоже зі своїм власним. Це ім'я було пророчим (віщуючи вибір Ельронда), сходячи до короля Елу Тінголу і склепіння його палацу, Менегрота, схожого на зоряне небо.
Образ Ельронда в "Хоббіт"[]
У повісті «Хоббіт або туди і назад» про Ельронде написано в розділі 3-ї «Перепочинок»:
«Господар будинку Ельронд був один ельфів і ватажок тих людей, у яких в предках значилися ельфи і відкривачі Півночі.» (Переклад Наталії Рахманової).
Ймовірно, під час написання повісті його образ ще не був розроблений.
Галерея[]
Персні влади[]
- ↑ 1,0 1,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Розділ XXIV. Про морську подорож Еаренділа і Війну Гніву
- ↑ J.R.R. Tolkien, Christopher Tolkien (ed.), The Peoples of Middle-earth, "XII. The Problem of Ros"
- ↑ Дж.Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), "Сильмариліон", Про персні влади та третю епоху
- ↑ 4,0 4,1 Дж.Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток B, "Друга епоха"
- ↑ 5,0 5,1 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина друга: Друга епоха, "Історія Ґаладріель і Келеборна а також Амрота, Короля Лоріену"