Її назвали Ельвінґ, що означає Зоряні Бризки, бо народилася вона в ніч, осяяну зорями, світло яких мерехтіло у бризках водоспаду Лантір-Ламат побіля дому її батька.[1]
Коли Ельвінґ була ще маленькою, її батько Діор успадкував трон Доріату разом із Сильмарилом, який повернувся до нього від його батьків – Берена та Лутієн. Після цього Діор з дружиною своєю Німлот, а також трьома дітьми: Ельвінґ, Елуредом та Елуріном оселилися в печерах Менеґрота в Доріаті.
Знищення Доріату[]
У ПЕ 506 сини Феанора, зв'язані страшною обітницею, напали на Менеґрот, щоб поцупити Сильмарил, який зберігався в Доріаті. Так відбулося друге братовбивство ельфів. Від руки Діора тоді загинули троє синів Феанора – Келеґорм, Куруфін і похмурий Карантір. Однак і сам Діор загинув і дружину його Німлот також було вбито. Братів-близнюків прибічники синів Феанора захопили у полон і покинули їх у лісі вмирати з голоду. Щоправда, один з синів Феанора на ім'я Маедрос пошкодував про такий вчинок і довго шукав юнаків у лісах Доріату, але пошуки його були марними, і про долю Елуреда й Елуріна не вповідає жодне сказання.[1]
Ельвінґ вдалося врятуватися з іншими вцілілими і вона, разом із Сильмарилом дісталася до гирла Ріки Сіріон біля Моря. Через п'ять років у Гавані прибули біженці з Ґондоліну, що був зруйнований за рік до цього. Разом з ними в Гавані Сіріону прибув і Еаренділ. Ельвінґ та Еаренділ покохали одне одного і у ПЕ 532 у них народилися близнюки – Ельрос та Ельронд, яких звали Напівельфами.[2]
Третє братовбивство[]
Еаренділ був завзятим мореплавцем і не уявляв життя свого без морських походів та експедицій. У "Баладі про Еаренділа" розповідається про його численні подорожі та пригоди в океані і у несходжених землях, на численних морях і островах. Однак Ельвінґ ніколи не подорожувала разом з чоловіком, а завжди залишалася вдома, як зазначається: вона-бо, скорботна, сиділа при гирлі Сіріону.[2]
Коли до вцілілих синів Феанора дійшли чутки про те, що Ельвінґ ще жива і мешкає, володіючи Сильмарилом, при гирлі Сіріону, він, спершу стримався від нападу, бо шкодував про вчинене братовбивство в Доріаті. Однак, з часом повернувся тягар усвідомлення невиконаної обітниці і вцілілі сини Феанора доправили послання до Гаваней з пропозицією дружби, але водночас з вимогою віддати Сильмарил. Ельвінґ разом з народом Сіріону відмовилися віддавати Коштовність, яку виборов Берен та вбрала на себе Лутієн і за яку поліг Діор, батько Ельвінґ. Крім того доріатці вважали, що саме світло Сильмарила береже Еаренділа у його небезпечних подорожах, а позаяк в цей час Мореплавець саме знаходився в Морі, про те щоб віддати Сильмарил синам Феанора не було й гадки.
Тоді відбулося третє і найжорстокіше братовбивство серед ельфів. Сини Феанора налетіли на ґондолінських вигнанців і на залишки доріатського народу та знищили їх. Щоправда, дехто з числа прихильників Феанора, побачивши зчинене кровопролиття, не стали брати в цьому участі, а кілька їх навіть повстало проти власних володарів і полягло, захищаючи Ельвінґ. Однак, Маедрос та Маґлор, врешті-решт, здобули перемогу, хоча й не без втрат. Так, під час побоїща загинули їхні брати – Амрод і Амрас.
На допомогу ельфам Сіріону прибули човни Кірдана та Ґіл-ґалада, однак вони не встигли. Ельвінґ і її сини зникли. Тоді залишки вцілілих доріатців та ґондолінців долучилися до Ґіл-ґалада і поплив із ним до Балару, де дізналися про те, що Ельронда та Ельроса взяли в полон, а Ельвінґ з Сильмарилом на грудях кинулась у море.
Чарівний порятунок[]
Ельвінґ не загинула у Морі завдяки Ульмо. Вала вихопив Ельвінґ із хвиль і перетворив на велику білу пташку, на грудях якої сяяв Сильмарил. Ельвінґ полинула понад Морем розшукуючи коханого Еаренділа, і коли, нарешті, знайшла його корабель, непритомна, впала з неба просто на шпангоути Вінґілота, мало не вмерши від навальної швидкості лету. Еаренділ узяв її до себе, а над ранок, з зачудуванням побачив, що птаха перетворилася на його дружину.
Еаренділ і Ельвінґ страшно тужили через сплюндрування гаваней Сіріону та полонення їхніх синів. Вони були переконані, що хлопчиків вбили, тож нічого більше не шукали у Середзем'ї. Подружжя вирішило дістатися берегів Валінору і, врешті-решт, завдяки світлу Сильмарила їм це вдалося. Тоді Еаренділ, перший серед живих людей, пристав до безсмертних берегів і звернувся до Ельвінґ та трьох інших мореплавців, котрі під його проводом перетнули всі моря з проханням залишитися на кораблі. Еаренділ розумів, що порушив своїм вчинком присуд валарів і не хотів наражати на ще більшу небезпеку дружину та вірних друзів.
Однак Ельвінґ відмовилася залишатися позаду і зазначила, що щоб не чекало на них попереду, вона здолає всі небезпеки пліч-о-пліч зі своїм коханим. Так, діва зістрибнула у білу піняву й побігла до Еаренділа, разом з ним ступивши на землі Аману.
Після того, як Еаренділ постав перед Манве і передав послання Двох Родів, благаючи про прощення для нольдорів і жалю до їхніх тяжких печалей, а ще милосердя до людей та ельфів і підтримки в час скрути, Манве оголосив свій присуд:
– У цій справі наділено мене владою вершити судьбу. Небезпека, на яку він наразився з любові до Двох Родів, не спіткає Еаренділа ні дружину його Ельвінґ, яка ризикувала з любові до нього; та не походжати їм ніколи між ельфів чи людей у Зовнішніх Землях. Ось моє рішення щодо них: Еаренділові, Ельвінґ і їхнім синам надано буде дозвіл самим вільно обрати, до котрого з родів належать їхні долі й за котрим родовим законом їх слід судити.
Доки Еаренділ зустрічався з Манве, Ельвінґ блукала узбережжям і так наблизилася до Альквалонде, де мешкали телери. Вона заговорила з ними і скоро заприязнилася з ними і розповіла їм про Доріат і Ґондолін і про біди Белеріанду. Коли Еаренділ повернувся від Манве, він знайшов Ельвінґ у Лебединій Гавані, проте скоро їх прикликали до Валімара і там проголосили рішення Манве. Тоді Еаренділ звернувся до Ельвінґ і попрохав її зробити вибір за себе і за нього, бо світ вже втомив його.
Присуд валарів[]
Ельвінґ, згадавши Лутієн, обрала, щоби їх судили як Первородних Дітей Ілуватара; і заради неї Еаренділ обрав те саме. Після того, валари освятили корабель Еаренділа і підняли його у небесні простори. Еаренділ Мореплавець став за стерно того корабля і Сильмарил на його чолі сяяв, мов яскрава зірка. Так, Еаренділ став ходити своїм човном по небу, запливаючи аж до беззоряних порожнеч, а Ельвінґ чекала на нього у Безсмертних землях, на північних кордонах Розділяючих Морів, де для неї валари звели білу вежу, де збирались усі морські птахи землі.
Подейкують, що Ельвінґ, яка і сама колись була птахою, вивчила всі їхні мови, а вони, натомість, навчили її майстерно літати, і крила її були білі та срібно-сірі. Коли Еаренділ наближався до Арди, Ельвінґ вилітала йому назустріч, так само як тоді, коли вперше перекинулася на пташку. У такі миті далекозорі ельфи, котрі мешкали на Самотньому Острові, бачили її у вигляді сяйливої білої птиці, забарвленої рожевими відблисками спадного сонця, що радісно линула вітати прибуття Вінґілота на небеса.[2]
Етимологія[]
Ім'я Ельвінґ з синдарину перекладається як "Зоряні бризки".[3]
