Еленділь (кв. Elendil), також відомий як Еленділь Високий — нуменорець, батько Ісільдура й Анаріона, один із Вірних. Заснував Королівства у вигнанні: Арнор і Ґондор.
Життєпис[]
Еленділь народився в Нуменорі у ДЕ 3119 р. Він був сином Аманділя, останнього володаря Андуніє та лідера Вірних. Прізвисько "Високий" отримав через свій зріст, оскільки був найвищим з людей, які врятувалися після падіння Нуменора. Точний зріст невідомий, однак зазначається, що він був не нижче семи футів (213 см.)[1]
Ймовірно, Еленділя було названо на честь його видатного предка, Тар-Еленділя, одного із стародавніх королів Нуменора. Ім'я Еленділь також означало відданість ельфам і дружбу з їхнім народом, а крім того перекладалося як "Друг ельфів".
Аманділь та Еленділь були видатними морськими капітанами і походили з роду Ельроса Тар-Міньятура, хоч і не з правлячого дому, якому належали корона та престол у місті Арменелосі. Рід Еленділя зберігав старі вірування в Ілуватара та шанував Валарів. Як і його батько Аманділь, Еленділь виступав проти варварських дій короля Ар-Фаразона та його радника Саурона.
За порадою свого батька, який передбачив майбутнє падіння Нуменора, Еленділь наготовив біля східного узбережжя Нуменора дев’ять кораблів і повантажив на них усіх своїх людей і майно.
— Тобі ж, сину мій, і твоїм людям я раджу приготувати інші човни і поскладати на них усі ті речі, з якими ваші серця розлучитися не спроможні, а коли човни будуть готові, ти повинен розміститись у гавані Роменна і про людське око вдати, ніби маєш намір, коли настане слушний час, відплисти вслід за мною на схід.[2]
Його батько Аманділ, наслідуючи свого предка Еаренділя, покинув Нуменор, намагаючись попередити валарів про безглуздні і страшні плани короля Ар-Фаразона, який надумав розв'язати війну з валарами. Коли 3319 р. Другої епохи відбулася страшна катастрофа і острів Нуменор поглинуло море, Еленділь, його сини Ісільдур і Анаріон та їхні прибічники встигли врятуватися. Вони прибули у Середзем'я на дев'яти кораблях.
Було там дев’ять човнів: чотири — Елендільові, Ісільдурових — три і ще два — Анаріонові. І, гнані страхітливим вітрищем, вони линули із сутінків судьби в темряву світу. Попід ними розверзлись у загрозливому гніві морські надра, і хвилі, які нагадували рухомі гори з велетенськими шапками скуйовдженого снігу, понесли їх між обривками хмар і через багато днів викинули далеко на береги Середзем’я. І всі узбережжя та межові з морем краї західного світу переживали в ту пору неймовірні переміни та руйнації: моря заливали сушу, береги йшли під воду, стародавні острови тонули, а нові зринали, гори осипались, а ріки змінювали плин.[2]
З собою Еленділь та його сини забрали з Нуменору палантири, які свого часу були передані володарам Андуніе ельфами Тол-Ерессеа, скіпетр Аннумінаса, перстень Барагіра, меч Нарсил і саджанці Німлота, Білого Дерева Нуменора.[2] Під час морської подорожі, через жахливу бурю, кораблі розділилися; у той час як Ісільдур і Анаріон висадилися в південніших землях біля гавані у Пеларґірі, Еленділь і його люди прибули на північний захід, ближче до земель Ліндона. Власне тому і біло створено два королівства: Арнор на півночі та Ґондор на півдні.[3]
Після того, як Еленділь нарешті висадився в Середзем’ї, він проголосив клятву на мові квенья: "Et Eärello Endorenna utúlien. Sinome maruvan ar Hildinyar tenn’ Ambar-metta", що в перекладі: "Через Велике Море до Середзем'я я прибув. І в цьому місці залишуся я та мої нащадки навік-віки". Його спадкоємець і правнук через 39 поколінь, Араґорн II повторив ці слова, коли на початку Четвертої Епохи коронувався як король Елессар.[4]
Еленділь заснував місто Аннумінас в Арнорі. Його син Анаріон заснував місто Мінас-Анор в Анорієні, а Ісільдур заснував Мінас-Ітіль в Ітілієні. Однак саме Еленділь правив як Верховний Король. В обох королівствах були побудовані вежі для палантирів, за допомогою яких володарі підтримували зв’язок. Так, наприклад у Елендільа було три палантири, камені примістили у вежах на Емин-Берайді, Амон-Сулі й у місті Аннумінасі.[3]
Саурон, втративши свою форму під час падіння Нуменора, повернувся до Середзем’я як тінь і чорний вітер над морем. Тінь ця дійшла до Мордору, країни, що була розташована поблизу Ґондору. Там Саурон набув нового вигляду і у 3249 р. напав на ґондорців, захопивши Мінас-Ітіль. Ісільдур подався на північ до свого батька, залишивши Анаріона правити Ґондором. У відповідь на військову інтервенцію Саурона, Еленділь уклав союз із Ґіль-ґаладом і так було створено Останній союз ельфів і людей. Подейкують, що Еленділь зв'язав Союз непорушною клятвою та закликав ім'я Еру, щоб засвідчити це.[5] Об’єднані сили рушили на схід, до Імладріса в 3431 р. Другої епохи, там вони таборували протягом трьох років, куючи обладунки та будуючи стратегії майбутньої війни.
В 3434 р. Другої епохи, армії Союзу перетнули Імлисті гори і рушили на Мордор. Вони досягли плато Даґорлад, де зустрілися у найвеличнішій битві Другої епохи і перемогли армію Саурона в Битві при Даґорладі після місяців запеклої різанини. Саурон відступив, і війська Союзу увірвалися у Мордор крізь Чорну браму Мораннон, після чого взяли в облогу Барад-Дур. Облога ця тривала сім років, протягом яких війська Союзу зазнали великих втрат; серед інших загинув і Анаріон. Кульмінацією ж облоги стало те, що Саурон покинув свою фортецю і особисто вступив у бій.[3]
Еленділь відважно бився в Битві при Даґорладі. Коли Саурон особисто вступив у бій, на битву з ним вийшли саме Еленділь та Ґіл-ґалад. Вони ледь не перемогли Темного Володаря, знесиливши його. Однак, врешті-решт, обидва загинули. Меч Еленділя – Нарсіл, зламався, коли Еленділь пав на нього. В останню мить, Ісільдур підхопив уламок Нарсіла і зрізав з пальця Саурона Єдиний Перстень.
— Я бачив останню битву на схилах Ородруїну, де загинув Ґіл-ґалад, і Елендільпоклав голову, і розламався під ним Нарсіл; але й сам Саурон був подоланий, а Ісілдур уламком батькового меча відрубав йому пальця з Перснем і забрав його собі. — Ельронд
Незважаючи на прохання та заклики Ельронда і Кірдана одразу знищити перстень в жерлі вулкану Ородруїн, Ісільдур забрав перстень собі і трохи згодом був зраджений ним та вбитий неподалік від Ірисових полів.
— Я візьму це собі як виру за батькову смерть і братову. Хіба ж не я завдав Ворогові смертельного удару? — Ісільдур
Після смерті[]
Еленділь був великим воїном, мудрим королем і героїчною постаттю серед дунедайнів. Ісільдур побудував гробницю для свого батька на вершині пагорба-маяка, який отримав назву Амон-Анвар ("пагорб страху" на синдарині). Після заснування Рогану, Намісник Кіріон переніс рештки Еленділя до Мінас-Тіріту. Через тисячоліття після смерті Еленділя, Араґорн, нащадок та спадкоємець Ісільдура, закликав ім'я Еленділя як бойовий клич під час Війни Персня.[6]
Галерея[]
Персні влади[]
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, «Катастрофа на Ірисних Полях», «Додаток: Нуменорські лінійні міри»
- ↑ 2,0 2,1 2,2 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Акаллабет, Повалення Нуменору
- ↑ 3,0 3,1 3,2 Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Сильмариліон", Про Перстені Влади і Третю епоху
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Повернення короля", Книга шоста, V. Намісник і король
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.) "Незавершені оповіді Нуменору і Середзем'я", Частина третя: Третя епоха, «Кіріон та Еорл і дружба Ґондору і Рогану»
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів: Братство персня", Книга друга, V. Міст Казад-Дума