Еарніл II

Еарніл II (англ. Eärnil II) — тридцять другий король Ґондору.

Еарніл II
Основні відомості
Титул	32-й король Ґондору
Народження	ТЕ 1883 р.
Роки правління	ТЕ 1945 - 2043 рр.
Смерть	ТЕ 2043 р.
Родинні зв'язки
Рід	Дім Анаріона
Батьки	Сіріонділ
Діти	Еарнур
Інші відмінності
Раса	Дунедайни

Життєпис

Еарніл народився у 1883 році Третьої епохи і був сином Сіріонділа, онуком Каліммакіла, сина Аркір’яса, брата Нармакіла II, тобто членом Королівського дому і династії Анаріона.

У 1944 році Третьої епохи Ґондор спіткало страшне лихо, поновилися набіги східнян. Напередодні, Ватажок Еотеоду Фортвіні послав своїх людей до тодішнього короля Ондогера і попередив давніх друзів та союзників про можливий напад східнян, адже останнім часом Візники все частіше нападали на південні регіони земель, на яких в той час мешкали еотеоди.

Згодом з'ясувалося, що багато Візників обійшли Мордор із півдня й уклали союз із людьми Ханду та Ближнього Гараду. Ґондорці зібрали військо, однак, це була невелика армія. Тож коли у ТЕ 1944 р.

величезне військо східнян та гарадримів напало на Ґондор, королівство хоч і у було готовим, та сил мало набагато менше, ніж вимагала війна.

За рішенням Ондогера, армію Ґондору було поділено на дві: північну та південну. Північну армію, очолив сам Ондогер разом із своїм старшим сином Артаміром. Південну ж, очолив саме Еарніл і вона дислокувалася у Пеларґірі.

У 1944 році вороги Ґондору вдарили з двох боків: спершу гарадрими вторглися з півдня, а через кілька днів надійшла звістка про вторгнення візників на сході. У той час як Еарніл виступив на південь, щоб дати відсіч гарадримам, армія на чолі з Ондогером попрямувала на північ через Ітілієн, плануючи розгорнути бій поблизу плато Даґорлад.

На жаль, візники рухалися швидше і були більш згуртовані, ніж очікувалося. Вони пройшли вздовж Еред-Літуї та завдали удару перш ніж армія Ґондору змогла організувати повноцінну оборону. В ході жорстокої битви, загін візників переміг королівську гвардію і вбив Ондогера і Артаміра. Битву ту назвали Трагедією під Моранноном.

Дев'ятого липня 1944 року генерал Еарніл отримав повідомлення про те, що гарадрими почали наступ. На чолі Південної армії він перетнув Андуїн із половиною своїх сил і розташувався табором на відстані сорок миль на північ від бродів Поросу. Саме тут, у страшній битві, він здобув величну перемогу в Південному Ітілієні, знищивши те військо Гараду, яке перетнуло річку Порос. Пізніше Еарніл отримав повідомлення від Адрагіла з Дол-Амрота про страшну трагедію, що сталася на півночі.

Еарніл зібрав всю можливу міць і очоливши армію виступив на північ, де до нього приєдналися залишки Північної армії, що саме відступали. Він атакував головний табір колісничників, котрі саме бенкетували та пиячили, вважаючи, що Ґондор переможено і що їм залишилося тільки захопити здобич.

Еарніл захопив табір, спалив вози та вигнав ворогів із Ітілієну. Ця битва увійшла в історію як Битва Табору. Втікаючи, велика частина візників загинула в Мертвих Болотах. Після цієї поразки союз племен східнян розпався.

Пошуки нового Короля Ґондору

Після смерті Ондогера та його синів, Арведуї з Північного Королівства заявив про свої права на корону Ґондору – адже він був прямим нащадком Ісільдура і чоловіком Фіріель, єдиної вцілілої дитини Ондогера. Проте його претензії відхилили. І сталося це головно через Пелендура, Намісника Короля Ондогера.

"Корона та королівська влада в Ґондорі належать винятково спадкоємцям Менельдила, Анаріонового сина, котрому Ісільдур залишив це володіння. У Ґондорі спадкове право переходить лише від батька до сина, і, наскільки нам відомо, в Арнорі діють такі самі закони."

–Дж. Р.Р. Толкін, "Володар перснів", Додаток A. Хроніки королів і правителів, Королівства у вигнанні. Ґондор і Спадкоємці Анаріона

Рада Ґондору шукала претенда на престол серед "своїх". Враховуючи, що мав право на корону ще й генерал Еарніл — звитяжний Капітан із Королівського дому; тож зі згоди всіх дунедайнів Ґондору на престол посадили саме його. Арведуї не наполягав на своєму, адже не мав ані влади, ні бажання оскаржувати вибір дунедайнів Ґондору; проте нащадки не забули про його вимогу навіть тоді, коли минув час їхнього королювання.

Еарніла II коронували у Мінас-Тіріті у 1945-му році Третьої епохи і він започаткував нову лінію династії Анаріона.

Стосунки з Північним Королівством

Після коронації Еарніл відправив листа до Арведуї в якому говорилося наступне: "Я не забуваю про те, що Арнор належить до королівської родини, і не зрікаюся наших родинних зв’язків, і не бажаю, щоб Еленділові володіння відчужилися одне від одного. У години потреби я надаватиму вам допомогу, на яку тільки буду спроможний".

Однак до тієї пори, коли Еарніл уже почувався досить упевнено та міг виконати свою обіцянку, збігло чимало води. Король Арафант чинив опір Анґмару з дедалі меншими силами, й Арведуї, змінивши його на престолі, діяв подібно, як він. Та от нарешті, восени 1973 року, до Ґондору прибули гінці з повідомленням, що Артедайн перебуває в жорстокій скруті й що Король-Відьмак готується завдати йому вирішального удару. Тоді Еарніл якнайшвидше вирядив на Північ свого сина Еарнура з флотиліями і такою кількістю воїнів, яку лише міг послати без шкоди для себе. Та вони запізнились. Арведуї загинув, і Король-Відьмак завоював Артедайн іще до того, як Еарнур досяг гаваней Ліндону.

У відповідь на це сили Ґондору об'єдналися з ельфами Кірдана і розбили вщент армії Анґмару, проте Король-Відьмак у тій битві уцілів. Анґмар було знищено остаточно, й на захід од Гір не залишилось ані людини, ні орка з того королівства. Подейкують, що коли вони всі вже загинули, зненацька верхи на чорному коні з’явився сам Король-Відьмак, одягнений у чорні шати й маску. Глибина ненависті підказала Відьмакові, котрий з-посеред недругів – Капітан Ґондору, й він із жахливим кличем помчав просто на нього. Еарнур витримав би удар, але його кінь, злякавшись шаленого нападу, метнувся вбік і відніс його далеко-далеко, перш ніж він зумів упоратися з твариною.

Король-Відьмак засміявся, і кожен, хто чув той сміх, повік його не забуде. Але тоді на білому коні виїхав уперед Ґлорфіндел, і сміх, завмерши на півзвуці, стих, а Король-Відьмак кинувся навтьоки і шугнув у морок. На поле бою спустилася ніч, він зник, і ніхто не побачив куди.

Відтак над’їхав Еарнур, але, вглядаючись у дедалі густішу пітьму, Ґлорфіндел вмовив Капітана Ґондору не переслідувати Відьмака та передрік, що кінець його ще далеко, і не від руки мужа судилося йому загинути. Слова ці запам’ятали, втім Еарнур гнівався, прагнучи помститися за своє приниження. Так перестало існувати лихе королівство Анґмар, і відтоді Еарнура, Капітана Ґондору, безмірно зненавидів Король-Відьмак.

Втрата Мінас-Ітіла

Ні Король Еарніл, ні його син Еарнур не відали про те, що Король-Відьмак з Анґмару був Володарем Назґулів. У ТЕ 1980 року він повернувся до Мордору та зібрав навколо себе інших Назґулів. У 2000 році вони очолили мордорську армію і, вийшовши через Прохід Кіріт-Унґол, взяли в облогу Мінас-Ітіл. Еарніл II та армія Ґондору не змогли зняти облогу, і у 2002 році війська Мордору захопили місто-фортецю, а разом з ним і палантир, що був у ній розташований. Мінас-Ітіл отримав нову назву і перетворився на Мінас-Морґул. Немало мешканців Ітілієну полишило його в ту пору. Після цього й столиця Ґондору отримала нову назву, Мінас-Тіріт замість Мінас-Анор.

Смерть Короля Ґондору та його спадщина

Еарніл II помер у 2043 р. Третьої епохи і його наступником став його син Еарнур, останній король з династії Анаріона.

Як і всі Королі Ґондору, Еарніла було поховано в Оселях Мертвих. Його син Еарнур, перш ніж прийняти виклик Короля-Відьмака, поклав корону Ґондору на коліна тіла Еарніла. Вінець Королів Ґондору залишався там протягом наступних століть аж до Війни за Перстень, доки не ліг на чоло Короля Елессара.

Етимологія

Ім'я Еарніл квенійського походження і перекладається як "Друг моря". Також Еарніл є скороченою формою імені Еаренділ.