Древлен (можл. переклад Деревобород) або Фанґорн — найстаріший з ентів, деревоподібна істота, яка була свого роду "пастирем дерев".[1] Древлен був високим, з довгими кінцівками і шкірою, схожою на кору дерева. Він довго приймав рішення і неодноразово говорив про те, що ніколи не треба "поспішати".
Зазначається, що Деревобород разом з Томом Бомбадилом найстаріші істоти Середзем’я. Наприкінці Третьої епохи Фанґорн жив у лісі, що був названий на його честь.
Життєпис[]
Древлен був однією з найстарших істот у Середзем'ї. Очевидно, він був створений разом з іншими ентами в Роки Дерев, ще до створення зірок. Хоча сам він зазначав, що у Фанґорні є дерева, що "старші за нього". Його володінням був величезний ліс, що простягався від Белеріанда й Еріадора до Каленардона. Однак протягом наступних тисячоліть ліс поступово знищували і в роки Третьої епохи він був набагато менший за Часи до часів. Згадуючи Роки Дерев, Древлен розповідав про "вербові луги Тасарінану, берестовий гай Оссіріанду, буковий ліс Нелдорету, сосни в нагір'ях Дортоніону".[1]
У Древлена була кохана дружина – Фімбретіль Легконога, але вона, як і всі інші дружини ентів пішла в Сади і з тих пір зникла безвісти.[1]
Енти любили все, що зустрічали на світі: великі дерева, дикі хащі, схили високих гір; вони пили воду з гірських джерел і їли тільки ті плоди, які самі падали під ноги; вони зналися з ельфами і розмовляли з деревами. А дружини ентів віддавали перевагу маленьким деревам і залитим сонцем галявинам на узліссях; вони милувалися ягодами на терні та цвітом дикої яблуні й черешні навесні, зеленим зіллям на прилуках улітку, достиглим колоссям на осінніх полях. Розмовляти з рослинами вони не бажали, та хотіли, щоб усе підкорялось і слухалося їх. Дружини ентів наказували рослинам рости так, як хотіли того вони, і приносити більше то листя, то плодів; бо вони прагнули порядку, достатку та спокою. Тож дружини виростили сади й оселились у них. Але енти продовжували кочувати й у сади заходили вряди-годи. Потім, коли на північ прийшла Темрява, дружини ентів перейшли через Велику Ріку і заклали нові сади, обробили нові поля, і енти стали відвідувати їх іще рідше. Коли Темряву було подолано, сади дружин ентів пишно розквітли, на ланах заколосилася пшениця. Багато людей навчилися майстерності в дружин ентів і дуже їх шанували, в той час як енти стали тільки легендою, таємницею в серці лісу. Однак ми і досі живі, а сади наших жінок давно занедбані: люди звуть їх тепер Бурими Землями.[1]
Ліси ентів постійно зменшувалися. То їх знищували нуменорці, які рубали ліс для своїх кораблів, то вони горіли через постійні битви з орками та іншими напастями. Фанґорн ставав дедалі меншим за розмірами. Енти, зокрема Древлен, утримували свої володіння, одними з яких були Джерельні покої, біля підніжжя Останньої Гори. 29 лютого 3019 р. Третьої епохи, під час Війни Персня Древлен стикнувся у лісі з двома гобітами: Меріадоком Брендіцапом та Переґріном Туком. У своїх великих руках він приніс їх до Джерельних покоїв, де пригощав незвичайною, джерельною водою.
Трунок був подібний на воду, справді дуже подібний на воду, яку вони пили з Енти на околиці лісу, однак мав якийсь особливий аромат чи присмак, який важко було описати: він був невиразний, але нагадував запах далекого лісу, принесений прохолодним нічним леготом. Дія напою почалася з кінчиків пальців ніг, а тоді поступово піднялася догори, аж до кінчиків волосся, наповнюючи гобітів свіжістю і бадьорістю. Вони справді відчули, як волосся заворушилося, закучерявилося, почало рости.[1]
Гобіти розповіли старому енту про зраду Сарумана та його орків, які масово рубають дерева, але Древлен уже знав про ці лиха, хоча, очевидно, не уявляв їх масштаби. Древлен скликав ентів на нараду і вони зустрілися у Таємному Виярку. Після довгої наради енти, нарешті, погодилися виступити на Ізенґард, взявши з собою Меррі та Піппіна.
Пісня ентів під час їхнього наступу на Ізенґард
У битві при Ізенґарді енти на чолі з Древленом знищили долину і обложили вежу Ортанк, в якій зачинився Саруман. Деревобород призначив двох гобітів охоронцями Ортанка доки не з'явився Ґандальф з загоном рогіримів на чолі з королем Теоденом. Вони повернулися з перемогою після битви при Горнбурзі. Після повалення Сарумана Ґандальф попросив Древлена пильно стежити за Ізенґардом, а точніше за тим, що після нього лишилося.
Вода вже зійшла. Боюся, самої лише варти довкола вежі буде замало. Не сумніваюся, що з Ортханка глибоко попід землею ведуть ходи і що Саруман сподівається непомітно втекти через них. Якщо ви зважитеся на цю роботу, то прошу вас: залийте Ізенґард знову і перетворіть його на стояче озеро, доки не знайдете всіх виходів. Якщо всі підземелля будуть залиті, а виходи завалені, тоді Саруман змушений буде сидіти нагорі і зможе тільки визирати з вікон, – Ґандальф Білий.[2]
Древлен припав на прохання Ґандальфа і зазначив "ми дослідимо долину від голови до п'ят, зазирнемо під кожний камінець. Сюди повернуться дерева, старі дерева, дикі дерева. І ми назвемо цей ліс Вартовим Лісом. Тоді тут навіть білка не проскочить без нашого відома. Залиш це для ентів! І поки не мине сім разів по стільки літ, скільки він мучив нас, ми не втомимося його стерегти."[2]
У наступні місяці енти знищили кільце Ізенґарда, засипавши його деревами; Древлен бачив втечу багатьох орків, та не переймався, адже всі вони зустріли свою загибель у лісі Фанґорн. Він, час від часу, розповідав про це Саруману, який продовжував сидіти зачинений у вежі Ортанк.
Зрештою Саруман зів'яв і зумів розжалити ентів і 15-го серпня вони дозволили йому покинути Ізенґард. Однак перед тим, як піти, Древлен змусив його замкнути вежу та передати ключ від Ортанка. Тижнем пізніше Деревобород зустрів Ґандальфа, короля Елессара та їхніх друзів і розповів їм усе.
Я відпустив його. Від нього мало що залишилося, коли він виповз, а той його Черв — він був, наче бліда тінь. І не нагадуй мені, Ґандалфе, що я обіцяв його стерегти, — я це пам'ятаю. Але відтоді багато чого змінилось. І я стеріг його, стеріг, аби він нічого не накоїв. Адже ти знаєш, що понад усе я ненавиджу тримати у клітці живих істот, і навіть отаких істот я не триматиму в неволі без великої на те потреби. Гадюка без отрути може повзати, де їй завгодно, - Древлен.[3]