Дракони (англ. Dragons) — раса великих змієподібних істот, виведених Морґотом. Деякі особини вміють вивергати вогонь зі своєї пащі та літати. Тривалість життя драконів дуже велика. Вони були жадібними, хитрими, спокусливими та злими.
Походження драконів[]
Коли Мелькор побачив нольдорів у бою, то зрозумів, що одних орків для перемоги над ельфами недостатньо. Тому він вирішив вивести нову расу - драконів. Першим драконом на Арді став Ґлаурунґ, який, найімовірніше, був одним з духів Маяр у тілі великого змія.
До Війни Гніву дракони були "чисельні та жахливі".[1] Вони були останнім козирем Морґота, після того як нольдори знищили більшу частину його військ. Проте і вони зазнали поразки. Більшість драконів перебили, а ті, що вціліли утекли на схід.[2]
Різновиди драконів[]
Існувало кілька видів драконів.
- Урулокі або вогняні дракони. До них належав Ґлаурунґ.
- Рамалокі - також вогняні дракони, але вже з крилами, тобто здатні літати. Вони пішли від Урулоків.
- Крижані або морозні. Дракони, які не мали здатності до дихання вогнем, що, втім, аж ніяе не робило їх менш небезпечними.
Також у мовах Квенья і Синдарин присутні слова "Феалоке" (дракон, що випромінює світло) та "Лінгвілоке" (дракон-риба, морський дракон), але більше вони ніде не згадуються.
Історія[]
Як вже зазначалося, першим драконом на Арді став Ґлаурунґ. Він відіграв ключову роль у долі Дітей Гуріна. Серед його численних злочинів були: знищення королівства ельфів Нарґотронда, заклинання, яке позбавило Нієнор пам’яті, що призвело до страшних наслідків та інцесту. Зрештою, Ґлаурунґ був убитий Туріном, який, дізнавшись правду, покінчив життя самогубством.
У Війні Гніву велику роль відіграв дракон Анкалаґон, якого особисто вбив Еаренділ Мореплавець. У передсмертній битві та агонії дракон зруйнував вежі Танґородріму.
Після першої епохи[]
Протягом багатьох століть вцілілі у Війні Гніву дракони відновлювали свою популяцію у горах на півночі і розмножувалися, зокрема, у Сухих Вересовищах, подалі від ельфів, людей чи ґномів.
Наприкінці Третьої Епохи, Дракони, відчувши відродження зла з поверненням Єдиного Ворога, стали переслідувати жителів півночі і розпочали війну з ґномами. Сталося це приблизно ТЕ 2570 році (Даїн I і його син Фрор з Народу Дуріна були вбиті великим крижаним драконом в ТЕ 2589).
Можливо, протягом цих війн Дракони проковтнули чотири із Семи Перснів Ґномів.[3]
Найгрізнішим Драконом Третьої Епохи був Смоґ, що спустошив царство ґномів Еребор і місто Діл. Через це багатьом представникам Народу Дуріна довелося піти у вигнання. Вогняний дракон багато років залишався в покинутих залах Самотньої гори.
Смоґ знищує Есґарот, іл. Gaius31duke
Згодом чарівник Ґандальф занепокоївся, що Темний Лорд Саурон може завоювати відданість Дракона Смоґа та використати його у своїх цілях для спустошення півночі Середзем'я. Щоб запобігти такому союзу, Ґандальф заохотив Торіна Дубощита піти у Похід до Еребора та спробувати відвоювати гору.
Це призвело до низки подій, внаслідок яких Смоґ загинув від рук Барда.[4]
Хоча Смоґ був найбільшим із драконів свого часу, він, схоже, був не останнім у своєму роді, оскільки Ґандальф сказав Фродо Торбину: «тепер на землі немає жодного дракона, в якому давній вогонь був би аж таким гарячим, а такого дракона, котрий міг би зашкодити Єдиному Персню, Владному Персню, що його викував сам Саурон, не було ніколи. Навіть Анкалаґону Чорному це було би не до снаги».[3]
Особливості драконів[]
Дракони були величезними і довговічними, їхнє життя охоплювало століття. Всіх зміїв об’єднувала жадібність до скарбів (особливо золота), тонкий розум, неабияка хитрість, величезна фізична сила, а їхні очі та слова мали гіпнотичну силу, яка називається «закляття дракона».
Ті, хто був достатньо розумний, щоб уникнути закляття, ніколи не давали драконам прямої інформації, а розмовляли з ними невиразними загадками, оскільки пряма відмова від відповіді викликала б негайний напад. Саме так вчинив Більбо Торбин під час своєї першої зустрічі із драконом Смоґом.[5]
Очевидно, дракони вилуплялися з яєць. Цілком можливо, що деякі представники могли мати величезні роги.
У той час як дракони були покриті залізною лускою, у них було м'яке місце внизу, в області грудей, яке можна було пробити лезами або списами.
Джерела[]
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про Туора і загибель Ґондоліна
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Крістофер Толкін (ред.), Сильмариліон, Про морську подорож Еарендила і Війну Гніву
- ↑ 3,0 3,1 Дж. Р.Р. Толкін, Володар перснів, Братство персня, Тінь минулого
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Вогонь і вода
- ↑ Дж. Р.Р. Толкін, Гобіт, або Туди і Звідти, Вивідування секретів